Докладніше розглядання формулювання конкретних специфічних і загальних умов підприємницького договору за окремими його розділами.
1. Предмет договору. Формулювання цієї умови залежить від виду угоди (операції). Наприклад у підприємницькому договорі щодо купівлі-продажу. Зміст цієї умови полягає у зобов’язанні продавця поставити певну кількість конкретного товару, а покупця – прийняти та оплатити його.
У тексті цього розділу договору мають бути зроблені застереження щодо одиниць виміру товару, допусків щодо його кількості (для вантажів великої маси – вугілля, деревина, руда тощо), врахування природної втрати ваги.
2. Якість продукції. Найчастіше у договорах використовують такі формування. Наведемо приклад:
- товар повинен мати торговельну марку конкретної фірми і продукуватися на одному з підприємств фірми;
- якість товару має відповідати вимогам міжнародних стандартів або стандартів країн продавця;
- якість характеристики всієї маси товару повинні відповідати якості його зразка;
- якість товару повинна відповідати вимогам покупця чи технічним вимогам виробника.
Якість товару, що поставляється за укладеним договором, має бути документально підтвердженим. Таким документом є сертифікат якості продукції, в якому є опис товару, місце і дата навантаження, вага дата виготовлення продукції та її відповідність вимогам нормативних документів.
Для купівлі-продажу продуктів харчування або живих тварин обов’язково додається і другий документ – санітарно-ветеринарне свідоцтво.
3. Ціна товару. Встановлення ціни за договором залежить від стратегії підприємства:
- так званого “злиття вершків” (на нові товари встановлюють спочатку майнові можливості ціни які потім поступово знижуються);
- або стратегії міцного закріплення на відповідному ринку. (встановлюються порівняно доступні ціни для залучення більшої кількості покупців).
В основу формування ціни товару маже бути покладений географічний принцип, коли встановлюється різні ціни для певних регіонів. При фіксації ціни можуть бути використані:
- метод твердої ціни (її рівень не змінюється);
- метод базисної ціни (можлива корекція ціни шляхом використання надбавки або знижки).
Зрештою з урахуванням основних ринкових чинників в договорі фінансується договірна ціна за згодою партнерів.
4. Форма платежу. Залежно від інтересів партнерів (покупців і продавців) у договір включається умова про повну або часткову передоплату про умова про оплату фактичного поставленого товару.
Практика підприємництва знає дві основні форми платежу:
- кредитна, коли партнери домовляються про поставку товару у певний визначений термін і про сплату поставленої продукції впродовж певного часу. У цьому випадку загальна сума платежу складається з ринкової ціни товару та відсотка за користування кредитом;
- готівка, коли сторони домовляються, що платіж повинен передувати поставці товару, або відбуватися негайно після неї.
5. Термін поставки товару. При встановленні такого терміну партнери мають урахувати власні реальні можливості і очікувану потребу товару в часу.
Можливі такі формування термінів поставки товару:
1) негайно (протягом кількох днів після підписання договору);
2) не пізніше конкретної дати;
3) у конкретний період часу (місяць, квартал);
4) у точно обумовлений строк (число, місяць, рік).
6. Упакування і маркірування товарів. Звичайно упакування здійснюється з метою реклами, захисту від пошкоджень, зручності транспортування та вантажно-розвантажувальних робіт. Треба розрізняти внутрішньо товарну упаковку (коробки, сумки, пакети) із зовнішньою упаковкою, тобто тару (контейнери, ящики, піддони).
При виборі і фіксації у договорі форми і виду упаковки необхідно враховувати існуючі вимоги до процесу упакування. Основні з них такі:
1) упакуванню має передувати консервація товару, якщо це необхідно;
2) товар має бути упакований з урахуванням габаритів транспортних засобів, що будуть здійснювати його перевезення;
3) упаковка повинна запобігати можливим пошкодженням і корозії.
Маркірування наноситься на упаковку і охоплює узгоджені сторонами договору відомості:
1) назва виробника та покупця;
2) місце призначення;
3) точні габарити;
4) умовне позначення правил навантаження-розвантаження.
7. Здавання-приймання товару. Будь-який договір має передбачати конкретну форму здавання-приймання товару. Найпростішою і найпоширенішою формою є підписання приймальноздавалного акта сторонами договору.
8. Штрафні санкції. У цьому розділі договору сторони обумовлюють конкретні штрафні санкції за порушення передбачених в ньому умов. Звичайно штрафи встановлюються у відсотках до конкретної вартості товару і мають верхню межу. Претензій щодо штрафник можуть бути пред’явлені не пізніше обумовленого строку (наприклад 3-х місяців0. пеня – це визначена договором грошова сума яку боржник зобов’язується салити за кожний день прострочення виконання завдання.
9. Форс-мажор. Цим терміном прийнято позначати обставини непереборної сили (пожежа, стихійне лихо, війна, економічна блокада), за яких стає неможливим виконання умов договору. Тому в договорі має бути обумовлено, що х настанням таких обставин строк виконання договірних зобов’язань відкладається на час їхньої дії. Доказом наявності таких обставин та їхньої тривалості є довідка торговельно-промислової палати країни продавця чи покупця. Якщо форм-мажорні обставини триватимуть понад 3 місяці, то кожна сторона договору має право відмовитися від подальшого виконання зобов’язань по ньому.
10. Арбітраж означає порядок розгляду і вирішення суперечок, що можуть виникнути між сторонами при виконанні договору. В договорі може бути зазначено, що сторони намагатимуться долати суперечки власними силами шляхом дружніх переговорів. У випадку, коли сторони не зможуть дійти згоди, то всі суперечки маж розглядати Вищий арбітражний суд України. Його рішення є остаточним для обох сторін.
11. Інші умови. У цьому заключному розділі договору можуть міститися домовленості про заборону перепродажу товару, про порядок внесення змін і доповнень до договору, а також запис, щодо кількості примірників, які мають однакову юридичну силу.
Напрямки і форми співробітництва партнерів
1. Основні напрямки співпраці партнерів.
2. Форми співробітництва у різних сферах.
1. Партнерські зв’язки – це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.
Усю різноманітність партнерських зв’язків можна згрупувати за чотирма основними напрямками (сферами) підприємницького співробітництва:
1) сфера виробництва;
2) сфера товарообміну;
3) торгівля;
4) сфера фінансів.
Від конкретного напрямку співробітництва підприємців залежить зміст і форма договору між ними. В цілому тут діє така логіка: спочатку підприємець визначає сферу співробітництва, потім обґрунтовує його конкретну форму, а після цього пропонує укласти угоду в формі договору.
2. Розглянемо конкретні форми співробітництва в різних сферах:
1) В сфері виробництва. Сутність усіх форм співпраці може бути зведена до бажання інтегрувати і координувати свої економічні інтереси, що має забезпечити комерційну вигоду. Такі відносини можуть будуватись лише на довготривалій основі. Основні форми виробничої співпраці:
- Спільне підприємство – підприємство статутний фонд якого створюється за рахунок майнових внесків двома або більшою кількістю засновників, які представляють різні форми власності або один з них є іноземною фізичною або юридичною особою.
- Виробнича кооперація – коли організується закінчений виробничий цикл усіма співпрацюючими партнерами, а кожний з них виконує сою частку робіт у рамках єдиного виробничого процесу. Після повного звершення циклу прибуток розділяється між партнерами відповідно до внесу кожного з них у загальний обсяг робіт.
- Лізинг – особливий вид оренди, об’єктом якої у більшості випадків виступає устаткування, транспортні засоби тощо.
- Проектне фінансування – форма партнерських зв’язків, за якої:
а) одна зі сторін бере на себе зобов’язання фінансувати реалізацію проекту іншого партнера;
б) одна сторона, що має власний розроблений проект, пропонує іншій стороні здійснювати його практичну реалізацію і зобов’язується фінансувати усі роботи.
Проте в обох випадках інша сторона має повернути кредит, як правило, у товарній формі (тобто за рахунок вироблення товарів).
- Ліцензування – форма співробітництва, за якої суб’єктами взаємовідносини виступає ліцензіар (власник певних прав) і ліцензіат (той кому такі права передбачаються на постійній чи тимчасовій основі). Це права на виконання патенту, товарного знаку, іншої новації за певну плату. Передача таких прав полегшує ліцензіату вихід на новий ринок, а ліцензіату – дає змогу використати новації в інтересах власного бізнесу.
- Підпорядковане виробництво – це взаємини між підприємцями, коли один з них здійснює цільове виробничого товару за прямою вказівкою замовника.
2. Форми співробітництва у сфері товарообміну. Товарообмінними вважаються такі операції, за яких основу взаємовідносин партнерів сповить рух товарів, але при цьому повністю виключається грошова форма розрахунків, тобто здійснюється прямий обмін одного товару на інший з дотриманням цінового партнеру.
Форми:
а) бартер, бартерна операція – це комерційна угода з обміну певної кількості одного товару на еквіваленту за вартістю кількість іншого. Договір між партнерами, відображає їх повну домовленість з усіх аспектів товарообміну: номенклатура товарів, продукції обміну певного товару на інший, строки взаємних поставок продукції.
б) зустрічна поставка – це різновид бартеру. Форма співробітництва, за якої сторони спочатку визначають, який товар має бути поставлений однією стороною іншій, а пізніше і окремо вирішується, що має бути поставлено іншою стороною.
в) комерційна тріангуляція (“трикутник”) – коли у здійсненні бартерних операцій беруть участь не дві, а три сторони і більше, якщо цього вимагає пошук необхідного товару.
3. Форми угод у сфері торгівлі:
- угода звичайна (угода про купівлю-продаж); за цієї угоди взаємовідносин оформлюються у вигляді договору поставки певного товару;
- угода форвардна – угода – термінова щодо практичної реалізації;
- угода про передачу інформації у вигляді “ноу-хау” за винагороду, умови і розміри якої передбачені контрактом;
- угода про експорт товару – про поставку товару партнеру іншої країни;
- угода про реекспорт – відносини, за яких один з партнерів купує товар за кордоном з метою його поставки партнеру з третьої країни;
- угода про імпорт товару – в основі лежать відносини між партнерами щодо ввезення товару з іншої країни.
4. Форми співпраці у сфері фінансових відносин:
а) факторинг – система взаємовідносин між підприємцем і фактор-фірмою, яка бере на себе дебіторську заборгованість підприємця, або купує у підприємця його вимогу до партнера щодо оплати боргу. У ролі фактор-фірми найчастіше виступають банки.
б) комерційний трансферт використовується в міждержавних відносинах. Означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною. При цьому не відбувається фізичного переміщення капіталу через національні кордони, а куплена валюта зараховується на рахунок покупця у національному банку країни продавця. Це форма співробітництва застосовується в системі міжбанківських зв’язків і міждержавних відносин.
