Міжсекторальне управління ризиками в системі охорони здоров’я
Ефективність системи охорони здоров’я в значній мірі залежить від сприйняття людини як цілісної системи в єдності її біологічної типології, соціальної сутності, з урахуванням умов навколишнього природного середовища. Проблема оптимальності - одна з центральних для кожної складної системи. Стратегія оптимальних рішень сформувалась в процесі еволюції і є вимушеною реакцією вибору організму.
Системний підхід до поняття збереження здоров’я, аналіз системного взаємозв’язку в організмі здорової людини з урахуванням її спадковості, дає можливість скласти стратегічний план превентивних заходів в збереженні здоров’я і реабілітації в разі захворювання.
Безумовно, вся підготовча робота в визначенні змісту роботи і створення стратегії збереження і укріплення здоров’я населення лягає на систему охорони здоров’я. Але ефективна реалізація чітко визначених завдань залежить від того, наскільки широке коло учасників охопить ідея збереження здоров’я населення. Партнерів визначає сфера їх діяльності та рівень управління і регулювання проблеми.
Останнім часом партнерами системи охорони здоров’я в збереженні здоров’я населення виступають нові економічні і соціальні структури і, врешті, сама людина.
Але в Україні не створено інфраструктури, яка могла б задіяти вказані сили в стратегії укріплення здоров’я населення. Надію можна покласти на оновлений підрозділ Міністерства охорони здоров’я на чолі з заступником міністра з питань зміцнення здоров’я населення. Але для цього необхідно наповнити його діяльність відповідним змістом.
На шляху діяльності цього підрозділу передбачаються труднощі, які беруть витоки, по-перше, з старої форми санітарно-просвітницької роботи, по-друге, відсутністю на даний момент механізмізмів зацікавленості нових структур-партнерів в співпраці з державними структурами управління охорони здоров’я.
Основною структурою, зацікавленою в здоровому працездатному населенні, є держава. Саме її політика в питанні зміцнення, а для України - формування, здоров’я населення, є визначальною в створенні рушійних механізмів, як ідеологічних так і структурних в проблемі здоров’я нації.
Головна ідея політики держави в цьому питанні - створення як ідеології, так і конкретних структур для її реалізації, включаючи створення законодавчого поля.
Структури уряду, які виконують функції безпосередньо охорони здоров’я, освіти, соціальної допомоги, охорони навколишнього середовища змушені пов’язувати їх діяльність в сфері збереження і укріплення здоров’я населення з економічним розвитком держави. Зрозуміло, що в Україні, як і в інших новоутворених країнах східної Європи з кризовим станом економіки, всі питання, пов’язані з проблемою здоров’я населення, несуть на собі тавро кризової економіки.
В зв’язку з цим, політика держави в розв’язанні проблем формування здоров’я населення, змушена реалізуватися складним шляхом. Замість обслуговування населення, створювати або сприяти утворенню державних, громадських і приватних структур, що надають послуги по формуванню і охороні здоров’я.
Причому, державні структури в Європі все в більшій мірі зазнають децентралізації як в їх управлінні, так і в фінансування. Таке делегування повноважень і відповідальності на рівень обласних, територіальних, муніципальних структур не знімає з держави відповідальності за стан здоров’я нації.
Політика держави повинна починатися з пріоритету здоров’я нації в програмах політичних діячів різного рівня, починаючи з передвиборчої програми Президента, звітах про досягненні саме в цьому пріоритетному для самого існування нації питанні.
Громадські організації – партнери в охороні здоров'я.
Безумовно, здоров'я людини є фактором «людського капіталу» держави, який зумовлює рівень продуктивності праці в суспільстві та визначає перспективи соціально-економічного розвитку держави, і забезпечення охорони здоров'я населення в першу чергу є державним завданням. Але тільки загальносуспільне усвідомлення цінності здоров’я громадян може стати передумовою розробки і впровадження реформ в системі охорони здоров’я в Україні.
Утворення громадських організацій з метою покращення здоров'я населення є реальним шляхом до збереження етносу.
Цей процес відбувається в Україні за двома схемами:
· утворення міжнародних партнерських проектів і програм з питань здоров'я. До таких відносяться Українсько-Канадські програми “Партнери в охороні здоров'я”, “Міста здоров'я”, “Молодь за здоров'я” (1993-2003), що охоплюють в основному освітні заклади.
· створення національних програм з різних аспектів здоров'я населення – СНІДу, наркоманії, паління, алкоголізмі тощо.
Значна роль в соціальній ефективності реформ належить освітній галузі, яка б могла реалізувати нову концепцію профілактичної медичної освіти. А саме, людина в цій концепції не є пасивним предметом піклування медицини, а самостійним активним будівником свого здоров’я в його повному обсязі.
Стратегічно доцільне формування мультифункціональних команд, які входитимуть в структуру первинної медико-санітарної допомоги, як першої ланки доступності для населення. Разом з тим, в таких функціональних одиницях пріоритет повинен бути за спеціалістами з питань впровадження здорового способу життя (health promotion and health education), тобто превентивної профілактики більшості поширених захворювань.
В цьому питанні слід скористатися досвідом прогресивних країн, в яких високе забезпечення державою охорони здоров'я, розвинена страхова і приватна медицина, не знімають актуальності роботи громадських організацій. Їх роль в першу чергу складається з кореляції і заохочення громадських внесків в сферу медичного обслуговування і сприяння здоровому способу життя.
Практика впровадження громадського руху за здоров'я в Україні включає також утворення різних оздоровчих товариств (наприклад, Товариство послідовників Іванова, туристичне “Ахалар” та багато інших), які потребують контролю з боку системи охорони здоров'я.
Таким чином, розвиток громадського підходу до збереження здоров'я є перспективним шляхом, але потребує відповідальності професіоналів в галузі здоров'я.
Але, участь вітчизняних громадських організацій проблематична, так як не існує таких джерел фінансування, меценатства, спроможних надати дієву допомогу в формуванні і збереженні здоров’я населення.
Новий погляд на здоров’я, яке включає умови фізичного середовища, а також соціально-економічні умови існування групи людей, популяції і, врешті, населення в цілому, дозволяє також говорити про збереження здоров’я нації за умов активної участі в цьому процесі населення України.
Процес включення населення в охорону здоров’я в Україні почався з введенням неперевної валеологічної освіти. В 1994 році Міністерством освіти України була затвержена Програма, а пізніше і стандарти навчання школярів здоровому способу життя. Основна проблема валеологічної освіти – відсутність кадрів. Завданням системи охорони здоров'я повинно стати включення в свої завдання з проблеми покращення здоров'я населення валееологічної освіти населення.
Можна зробити висновок, що управління в сфері збереження громадського здоров’я скоріше відноситься до технології взаємодії, що лежить в основі міжсекторального управління.
