Усне мовлення з акустично-фізіологічної позиції – це озвучений видих.
Тому першим елементом техніки мовлення є фонаційне (мовленнєве) дихання. Це енергетична база мовлення. З ним пов’язане голосотворення і формування мовлення.
Якщо запитати будь-кого, чи вміє він дихати, всі відповідають ствердно. А що ж значить вміти дихати під час мовлення? Правильно дихати під час мовлення – це значить вміти користуватися всіма м’язами дихального апарату, при якому розширення легень, яке відбувається під час поповнення їх повітрям, змушувало працювати м’язи діафрагми. Саме діафрагма забезпечує раціональне використання повітря під час мовлення. Мовець повинен вміти керувати диханням під час спілкування так, щоб воно не заважало йому говорити, а слухачам слухати.
Вчителеві часто доводиться виголошувати окремі фрази, монолог чи зачитувати фрагменти текстів з підручника, художнього твору, газети. Часто вчителі скаржаться на те, що їм важко витримати підвищене голосове навантаження, дихання “не вистачає”, що не дає змоги закінчити фразу. Багато хто з них не здогадується, що все це пов’язано із відсутністю у них навичок правильного мовленнєвого дихання.
Виховання культури дихання, на якому базується звучання мовлення, є однією із важливих сторін розвитку мовленнєвих здібностей. На перший погляд, здається, що процесу дихання неможливо навчитися, оскільки він мимовільний. Однак у мовленнєвій діяльності вчителя дихання зумовлює багато її аспектів. Тому процесом дихання потрібно вміти управляти та правильно користуватися, а з цією метою – тренувати дихальні органи.
За звичайних умов ритм дихання такий: вдих – видих – пауза – вдих і т. д. При цьому вдих і видих за тривалістю майже однакові. Під час мовлення це співвідношення змінюється: вдих повинен бути коротким та енергійним, а видих довгим. За тренованого мовленнєвого дихання у мовця не виникає браку повітря в середині фрази, добір повітря відбувається безшумно і непомітно для слухача.
За умови добре тренованого мовленнєвого дихання видих легко можна розподілити на 25 чи навіть 30 порцій і кожна із них буде достатньою для повнозвучного вимовляння слів. Такий розподіл повітря, що видихається, вчителю потрібно тренувати спеціально. При цьому не потрібно збільшувати об’єм повітря, яке вдихається. Значно важливіше навчитися розподіляти наявний запас на однакові за активністю видиху порції; робити добір дихання у процесі мовлення, що допоможе вчителеві швидко навчитися енергійно, а найголовніше, непомітно для слухачів підхоплювати нову порцію повітря, поповнюючи його запас під час кожної зручної паузи.
Існують різні типи дихання: ключичне, грудне, бічне, черевне та змішано-діафрагмальне. Саме цей, останній, тип дихання рекомендується використовувати в процесі педагогічного мовлення. При такому диханні спочатку заповнюється нижня частина легень, а потім середня і верхня.
Таким чином, фонаційне (мовленнєве) дихання характеризують:
1. Активність, пов’язана з тим, що дихання є енергетичною базою мовлення.
2. Організований видих. Оскільки фонаційне дихання пов’язане із виникненням та поширенням звуку, то видих має бути чітко і правильно організованим. Потрібно слідкувати за тим, щоб повітря під час видиху не розтікалось, а єдиним рівним струменем йшло в потрібному напрямку і було сфокусоване у одній точці.
3. Розподіл видиху – це вміння свідомо ділити його на рівномірні відрізки – порції. При добре тренованому диханні видих можна поділити на 25 чи навіть 30 порцій і кожна із них буде повноцінною. Розподіл видиху потрібно тренувати.
4. Добір дихання в процесі мовлення. Слід навчитися швидко, енергійно, і основне, непомітно для слухача добирати нові порції повітря.
Тренувати дихання можна за допомогою систематичного щоденного вправляння, дотримуючись норм гігієни: у добре провітреному приміщенні, на голодний шлунок.
Правила правильного дихання під час мовлення (за Богуславом Галою):
- перед тим, як говорити, а також після кожного видиху слід вдихати достатню кількість повітря. “Достатню” не означає надмірну: кожен мовець повинен керуватися власним досвідом і вдихати таку кількість повітря, яка відповідає особливостям його організму. Надмірна кількість повітря, яке вдихнули, рефлекторно швидше видихається;
- повітря, яке вдихнули, потрібно витрачати поволі та економно;
- не слід підвищувати голос без потреби: при підвищенні голосу витрати повітря зростають;
- вдихати повітря під час мовлення потрібно одночасно ротом і носом;
- груди слід тримати рівно, ледь випнувши їх уперед, – це полегшує дихання;
- говорити рекомендується, по можливості, у доброму фізичному та спокійному нервовому стані. (8; 40)
