Лекція № 4
ДЕОНТОЛОГІЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВЗАЄМОДІЇ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ
Вид лекції: ознайомча, лекція-дискусія, лекція з розбором конкретних ситуацій.
Мета: з’ясувати поняття « деонтологія », «деонтологія соціальної роботи», деонтологія як розділ етики; визначити роль наказів, інструкцій у встановленні деонтологічних нормативів; особливості застосування категорій деонтології в різних видах соціальної роботи.
План
1. Деонтологія та її застосування в соціальній роботі.
2. Деонтологія як розділ етики. Роль наказів, інструкцій у встановленні деонтологічних нормативів.
3. Особливості застосування категорій деонтології в різних видах соціальної роботи. Медична деонтологія. Етика економічної і соціально-побутової допомоги. Деонтологія і психологічна допомога. Деонтологія і документація соціальних служб.
Основна література: 8,10,19,21,26, 2,19, 21,29, 31.
Додаткова література: 1,14, 29, 30, 31, 32, 34.
Завдання для практичної роботи:
1. Дати порівняльну характеристику етичних принципів на основі кодексів соціального робітника, практичного психолога, медичного працівника.
2. Визначити доцільність регламентації вимог до професійної поведінки соціальних працівників в етичних кодексах різних країн світу.
Завдання для самостійної роботи:
1. Підготувати реферат на теми: «Поняття «деонтології» в соціальній роботі», «Деонтологія в стаціонарних соціальних закладах»
2. Визначити особливості застосування деонтології в різних видах соціальної роботи. Заповнити таблицю.
3. На підставі аналізу науково-практичної літератури дати характеристику шляхів й засобів формування морально-етичної культури працівників соціальних служб. Створити схему.
Деонтологія соціальної роботи
Деонтологія (від грец. dеоп, р.відм. dеоntоs – «потрібне» і lоgоs – «наука») – розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку й обов'язкового. Поняття введене англійським філософом Н.Бентамом (1834) для позначення теорії моралі в цілому [11,376].
«Деонтологія соціальної роботи – це комплекс норм, постанов і розпоряджень про вимоги й професійні обов'язки, відповідальність соціального працівника (трудового колективу закладів соціального захисту) перед суспільством і державою, перед соціальною роботою як професією й соціальним інститутом, перед колегами і перед клієнтом соціальної роботи» [9, 136]. Деонтологія соціальної роботи акцентує на тому, що етика соціальної роботи, як і етика в цілому, з моралі доброчесної поведінки перетворилася в мораль норми соціальної роботи, оскільки норма фіксує належне у визначених максимах, правилах.
Належне відбивається у професійному обов'язку спеціаліста. Професійний обов'язок – це ті вимоги, які суспільство, професія, колектив, клієнти й сам соціальний працівник ставлять до поведінки й діям, і те, у чому він сам відчуває потребу й за що несе відповідальність. Дотримання обов'язків для спеціаліста стає його внутрішньою моральною потребою. Зміст професійного обов'язку соціального працівника становить собою сукупність правових, моральних вимог, які ставляться до нього завдяки професії.
Соціальна робота як вид професійної діяльності й соціальний інститут виникає у відповідь на об'єктивну суспільну необхідність. Відповідно й професійний обов'язок соціального працівника набуває статусу об'єктивного обов'язку. Коли соціальний працівник визнає об'єктивний характер своїх професійних обов'язків (об'єктивний обов'язок) і добровільно покладає їх на себе, то в останньому випадку ми маємо справу з поняттям суб'єктивного обов'язку Відбувається це тоді, коли об'єктивний і професійний обов'язок стає фактично внутрішнім (суб'єктивним) моральним обов'язком соціального працівника як особистості і як представника професії. У цьому випадку говорять про моральний обов'язок як глибоко усвідомлену необхідність визначеної лінії поведінки, що диктується потребами досягнення блага в системі «людина – середовище». Для професійного соціального працівника моральний обов'язок є продовженням професійного обов'язку й невід'ємного атрибута професії. Вимоги морального обов'язку змушують соціального працівника розглядати свої обов'язки ширше й ставитися до них з більшою відповідальністю, ніж того потребує професійний обов'язок.
Деонтологія соціальної роботи базується на визначених принципах:
• особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношенні;
• компетентності спеціаліста;
• раціонального підходу до розв'язання поставлених завдань;
• відповідності повноважень і відповідальності;
• правової регламентації діяльності;
• підзвітності;
• ініціативи й творчого підходу;
• організованості й дисципліни;
• контролю й перевірки виконання;
• критичного підходу до оцінки діяльності, можливостей своїх і клієнта;
• довіри і свободи дій;
• заохочення й покарання та ін.
Центральним моментом у деонтології соціальної роботи є вивчення того, які суб'єкти й об'єкти розглядаються як сторони конкретного професійного відношення. Виділяють п'ять типів таких відношень: 1) відповідальність і обов'язок соціального працівника перед суспільством і державою;
2) відповідальність і обов'язок соціального працівника перед професією; 3) відповідальність соціального працівника перед колективом (колегами);
4) відповідальність соціального працівника перед клієнтом і його близькими;
5) обов'язок соціального працівника перед самим собою.
Стисло розглянемо зазначені типи відношень.
