Актуалізація етичних питань соціальної роботи

Лекція №1

ЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ.

ВІТЧИЗНЯНА ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ЕТИЧНИХ ТРАДИЦІЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Вид лекції: вступна, ознайомча, лекція-бесіда

 

Мета: ознайомити зі сутністю поняття «етика», «службовий етикет», «професійна етика соціального педагога» та визначити основні цілі та завдання курсу, його функції в засвоєнні моральних основ соціальної роботи.

 

План

 

1. Вступ до етики соціальної роботи. Місце навчального предмету в системі загальної етики. Основні цілі та завдання курсу. Його функції в засвоєнні моральних основ соціальної роботи.

2. Проблема необхідності законодавчого оформлення й закріплення етичних норм в соціальній роботі.Вітчизняна історія становлення етичних традицій соціальної роботи

3. Основні чинники етичної регламентації професійної діяльності соціальних працівників. Глосарій.

4. Етичні відносини у первісному суспільстві. Історичні корені й традиції благодійництва в Київській Русі. Вплив християнської етики на виховання особистості.

 

 

Основна література: 2, 7, 11, 19, 21, 22, 25, 26, 27.

Додаткова література: 2, 6, 30, 37.

 

 

Запитання для самостійного вивчення та осмислення:

 

1. Проаналізувати матеріали періодичних видань щодо характеристики політичних, економічних та соціальних тенденцій розвитку сучасного суспільства з позицій етичних стосунків, дій, діяльності.

2. Визначити основні причини етичної регламентації професійної діяльності соціального працівника в Україні. Представити у вигляді таблиці.

3. Проаналізувати історичне становлення етики соціальної роботи в європейських країнах (Великобританія, Німеччина, Італія, Швеція, Бельгія). Вплив європейських етичних вчень на ціннісні орієнтації та етику соціальної роботи в США.

 

Вступ до етики соціальної роботи

Актуалізація етичних питань соціальної роботи

З того моменту, коли соціальна робота стала невід'ємною частиною життєдіяльності суспільства й держави, коли соціальні працівники були включені до політичних, економічних і соціальних структур суспільства й суспільних відносин, з'явилася потреба в тому, щоб етичні нормативи діяльності у сфері соціального захисту населення були формалізовані, тому що, як і всі соціальні інститути, інститут соціального захисту й соціальної роботи виконує найважливіше для держави й суспільства завдання стабілізації і зберігання соціуму, підтримки й гармонізації існуючих суспільних відносин і забезпечення умов для його подальшого всебічного розвитку.

Сучасний інноваційний підхід, розглядаючи питання етики у професійній діяльності, пропонує оцінювати не стільки результати діяльності, скільки саму діяльність, її сутність: цілі й завдання, мотиви, засоби й дії, необхідні спеціалістам і закладам для досягнення поставленої мети, — те, що у звичайних умовах не є предметом контролю з боку суспільства й держави або різного роду формальних і неформальних організацій.

Необхідність етичної регламентації професійної поведінки спостерігається в соціальній роботі в сучасному українському суспільстві. Основними внутрішніми причинами цього явища для соціальної роботи можна вважати такі:

І. Будь-яка сфера людської діяльності може функціонувати ефективно лише при відповідній етичній регламентації. Соціальна робота проводиться в інтересах усього суспільства незалежно від того, спрямована вона на окремого індивіда, групу або соціум. Отже, у цьому відношенні соціальна робота може бути оцінена з погляду моральних норм. Проте, будучи виявом моральності й гуманності суспільства стосовно його найменш захищених членів, соціальна робота повинна мати власні, більш тверді етичні принципи й правила, які регламентують діяльність її структур і представників.

2.На відміну від багатьох інших видів діяльності, спрямованих на людей, соціальна робота проводиться з людьми особливими, які мають серйозні проблеми, пов'язані з ускладненням процесу життєдіяльності. Тому праця спеціаліста в галузі соціальної роботи передбачає органічну єдність його кваліфікації й особливих духовних якостей, наявність почуття високої моральної відповідальності, готовності бездоганно виконати свій професійний обов'язок по захисту прав людини.

3.Між самою діяльністю у сфері соціального захисту і його кінцевим результатом існує такий етичний зв'язок, що обумовлює вибір соціальним працівником не тільки мети, але й засобів її досягнення. Відомий вислів «мета виправдовує засоби» в соціальній роботі не доречний.) Проте і наявність морально позитивної мети, і вибір адекватних засобів не завжди гарантує успіх у соціальній роботі (оскільки іноді важко заздалегідь передбачити, яким чином клієнтом буде використаний результат діяльності соціального працівника). У цих умовах тим важливішою є етична орієнтованість діяльності соціального працівника: він повинен бути бездоганним в очах своїх колег і суспільства, а результат його діяльності не може бути використаний проти людей, щоб соціальна робота як професійна діяльність не була дискредитована.

4.Соціальна робота належить до видів професійної діяльності з високим ступенем індивідуалізації праці. Це не значить, що соціальний працівник цілком наданий самому собі, але діяльність його

і часто може бути проконтрольована тільки побічно, оскільки здійснюється вона один на один з клієнтом. Ця обставина вимагає від соціального працівника особливих навичок і повного дотримання етичних норм і правил спілкування з клієнтом і його соціальним оточенням, більш суворого самоконтролю, ніж поза професійною діяльністю.

5. Діяльність соціального працівника має переважно творчий характер. Тому, оскільки ми маємо справу з творчим процесом, усі

нюанси якого неможливо формалізувати, й оскільки виключити появу в професії людей «нудних» неможливо, повинна існувати внутрішня етична регламентація діяльності, що сприяє формуванню єдності підходів до рішення проблем і обумовлює нормативну поведінку й дії спеціалістів.

6. Прагнення людини керуватися у своїх діях етичними нормами є природним, проте в силу різноманітних зовнішніх обставин (особливо в кризові періоди) воно може бути цілком або частково приглушеним. Тому готовність соціального працівника виступати з високих етичних позицій, моральне ставлення до клієнтів соціальної служби є його серйозним внеском у справу морального оздоровлення всього нашого суспільства [9, 3 — 13].

Таким чином, зазначені причини є достатніми для актуалізації питання про розробку і прийняття етичних норм і правил, що регламентують професійну діяльність кожного конкретного соціального працівника, діяльність і взаємодію різноманітних соціальних служб і органів соціального захисту населення, їхні відносини з іншими інститутами і беруть до уваги специфіку їхньої діяльності з урахуванням менталітету українського народу й очікувань суспільства.

Глосарій

«Домострой» — твір російської літератури 16 ст, зібрання життєвих правил і настанов; виник у середовищі новгородського боярства й купецтва; широко відобразив реальний побут і мову 16 ст.

«Золоте правило» — одна з найдавніших моральних заповідей, що є в народних прислів'ях, приказках тощо, як-от: не роби іншим того, чого не хочеш, щоб робили тобі. Висловлювалася давньосхідними й давньогрецькими мудрецями, ввійшла до Євангелія. Кант видозмінив її у своєму вченні про категоричний імператив.

Авторитет — специфічні стосунки, що існують між яким-не-будь індивідом, групою, організацією або соціальною нормою (носіями авторитету) та іншими індивідами (реципієнтами авторитету).

Виражається в безумовному, хоча й неформальному впливі носіїв авторитету, але лише в тому випадку, якщо реципієнти визнають їх авторитетними для себе, згодні сприймати вплив авторитету й підпорядковуватися йому. Авторитет особистості соціального працівника є одним із важелів соціального керування й невід’ємний від авторитету системи соціального обслуговування в цілому.

Деонтологія (наука про обов'язкове) — розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку й обов'язкового; термін запропонований англійським філософом Н. Бентамом (1834) для позначення теорії моральності в цілому.

Екологія соціальна (екологія людини) формується з 70-х рр. 20 ст. Вивчає закономірності взаємодії суспільства й навколишнього середовища, а також практичні проблеми його охорони; включає різноманітні філософські, соціологічні, економічні та ін. аспекти (наприклад, екологічна етика, екологія соціальної роботи тощо). У цьому випадку говорять про «екологізацію» сучасної науки.

Етика (грец. етіоз — «звичай, вдача, характер») — філософська дисципліна, що вивчає мораль, моральність.

Етикет (фр. еііциеіїе) — установлений порядок, поведінка.

Етнос —термін античної філософії, що позначає характер якоїсь особи або явища. Е. як стійкий моральний характер часто протиставляється пафосу як душевному переживанню. Е. соціальної роботи, наприклад, — це її внутрішній лад і характер впливу на клієнта.

Кодекс (лат. соdех) — систематизований єдиний законодавчий (нормативний) акт, що регулює будь-яку окрему галузь суспільних відносин.

Мораль (від лат. mогаlіs — «моральний») — моральність, особлива форма суспільної свідомості й вид суспільних відносин (моральні відносини); один з основних засобів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм.

Норма (від лат. погmа — «керівне начало, правило, зразок») — зазначене установлення, визнаний обов'язковим порядок, устрій чого-небудь (наприклад, Н. моралі).

Обов'язок — категорія етики, моральні обов'язки людини, які виконуються зі спонукань совісті.

Цінність — позитивна або негативна значимість об'єктів навколишнього світу для людини, класу, групи, суспільства в цілому, обумовлена не їхніми властивостями як такими, а їхньою залученістю до сфери людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерії та способи оцінки цієї значимості, виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях.