Зазначені у питанні поняття відрізняються за своєю сутністю; у державі сьогодні ведеться мовна політика, спрямована на вільне функціонування української мови як національної, активне впровадження її у професійній сфері.
II. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ МОВИ
Мова є системою знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв’язку з іншими елементами.
Проте мова є не тільки і не стільки засіб спілкування, а й інтегратор і природний резервуар інформації про світ, про свій народ, його досягнення в науці, техніці, культурі тощо.
Саме національна мова, зокрема фахова, найбільше репрезентує народ перед світом через його досягнення в науці й техніці. Мова віддзеркалює загальний рівень культури (в тому числі й професійної) людини. І тому важко уявити собі ані гуманітарну, ані технічну освіту без культури мови. Вважається нормальним, коли мовець володіє 1% словника іноземної мови, а рідної – не менше, як 10%.
Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що:
1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, поки існує суспільство. Так, скажімо, не завжди існували такі суспільні інститути, як сім’я, держава, класи, гроші, наука, релігія, право, а мова існує стільки, скільки існує суспільство;
2) мова обслуговує усі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів й організацій культури, здійснення процесу освіти й виховання, розвитку художньої літератури, науки, зміни соціальної та особистої психології.
3) мова відображає суспільну свідомість - ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.
Те, що будь-яка мова є системою, відкрили великі вчені: росіянин і поляк Іван (Ян) Олександрович Бодуен де Куртене (кінець 19 ст.) та швейцарський вчений Фердинанд де Соссюр (поч. 20 ст.). Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського мовознавця О.О.Потебні.
Мова – це система систем, які взаємозумовлені й пов’язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах. Українська мова – це відкрита, динамічна, гетерогенна, матеріальна, функціональна система. Поняття системи ґрунтується на взаємозалежності її елементів.
Структура мови – це спосіб, характер, механізм зв’язку її підсистем у певну систему. Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з більш часткових систем (рівнів, ярусів, підсистем).
Модель української мови як макромеханізму умовно й спрощено можна представити як систему підсистем: фонетика, морфеміка, словотвір, морфологія і синтаксис, лексика й фразеологія.
Мова – явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство. Завдяки цьому вона виконує важливі суспільні й державні функції. Серед них для суспільства важливі три:
Äінтегруюча – мова об’єднує людей, створює в них відчуття групової єдності й, отже, сприяє перетворенню населення в суспільство;
Äорганізуюча – мова виступає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі від одних структур суспільства до інших;
Äрегулююча – мова забезпечує „здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків”, якими поширюються інтелектуальні й моральні імпульси, що пронизують суспільство[1].
Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать ще й такі її функції, що виявляють її сутність, призначення, дію. Вони є тими характеристиками, без яких мова не була б сама собою.
Найголовніші (первинні) функції
Äкомунікативна – мова як засіб спілкування;
Äкогнітивна – мова як засіб мислення і пізнання (її ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою);
Äемотивна – мова як засіб вираження почуттів, емоцій;
Äметамовн а – мова як засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови.
Похідні (вторинні) функції
Äфатична (пов’язана з комунікативною) – мова як засіб встановлення контакту;
Äконативна - мова як засіб засвоєння;
Äволюнтативна (пов’язана з комунікативною) - мова як засіб волевиявлення, впливу;
Ä історико - культурна (пов’язана з когнітивною) - мова як засіб збереження всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері – національної самосвідомості, культури, історії тощо;
Äрепрезентативна, або номінативна (співвідноситься з когнітивною) – функція позначення світу речей;
Äреферентна (пов’язана з комунікативною) – мова як засіб позначення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомості;
Äпрагматична (пов’язана з комунікативною) – функція, яка вказує на ставлення мовця до висловлення;
Äпоетична, або естетична (співвідноситься з емотивною) – мова як засіб вираження і виховання прекрасного.
