Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕитанн€ 14. «агальна характеристика н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ XVIII Ц XIX —“.




Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ створюЇ в Ївропейськ≥й ≥нтелектуальн≥й думц≥ XVIII-XIX ст. досить потужний етап розвитку, проблематика €кого охоплюЇ гносеолог≥чн≥, онтолог≥чн≥, антрополог≥чн≥, феноменолог≥чн≥ та соц≥альн≥ ≥дењ. ¬ н≥й знаход€ть своЇ класичне в≥дображенн€ питанн€ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ права, ф≥лософ≥њ науки, ф≥лософ≥њ рел≥г≥њ, ф≥лософ≥њ природи, етики, естетики тощо.

¬она збагатила Ївропейську культуру ц≥лою низкою ≥дейних надбань, без €ких неможливо у€вити сучасну св≥тову ф≥лософ≥ю та науку. Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ Ї останньою формою класичноњ Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ, п≥сл€ €коњ розпочавс€ етап розвитку некласичноњ ф≥лософ≥њ.

Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ за основне положенн€ своњх досл≥джень бере антрополог≥чну проблематику, що порушувалась на попередн≥х етапах. ќднак, проблема людини починаЇ вивчатись €к субФЇкт п≥знанн€, €к своЇр≥дний еп≥центр бутт€.

ƒуховний св≥т людини, сфера св≥домост≥ розширюють своњ меж≥. ѕочинають досл≥джуватись ≥ несв≥дом≥, неконтрольован≥ процеси. ѕ≥дсв≥дома робота думки починаЇ розгл€датись €к фактор творчост≥, продуктивноњ у€ви.

“акож н≥мецька класична ф≥лософ≥€ звертаЇ увагу на висв≥тленн€ форм всезагальност≥, обірунтуванн€ д≥алектичноњ системи св≥ту, в €к≥й св≥т у€вл€вс€ самосуперечливою ц≥л≥сн≥стю, що розвиваЇтьс€ в≥дпов≥дно до закон≥в д≥алектики. Ќовою стаЇ ≥де€ д≥алектичноњ лог≥ки Ц системи взаЇмоповФ€заних форм всезагальност≥ (категор≥й), котр≥ тотожн≥ взаЇмозвФ€зкам бутт€. ÷е створюЇ п≥дстави в подальшому сформулювати основн≥ ≥дењ когерентноњ концепц≥њ ≥стини.

¬ ф≥лософ≥њњ цього пер≥оду важливою темою стаЇ системотворенн€, повФ€зане з прагненн€м систематично, на основ≥ певного числа принцип≥в, викласти результати розвитку ф≥лософськоњ думки.

Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ ув≥брала в себе пров≥дну проблематику та ≥дейн≥ здобутки ф≥лософ≥њ Ќового часу, п≥дн€ла на новий р≥вень формулюванн€ та вир≥шенн€ основних проблем попередньоњ ф≥лософ≥њ, по-новому њх осмислила, сформулювала, надала њм нового трактуванн€.

яскравими представниками цього пер≥оду Ї ≤ммануњл  ант (1724-1804 рр.), √еорг ¬≥льгельм ‘р≥др≥х √егель (1770-1831 рр.), Ћюдв≥г ‘оЇрбах (1804-1872 рр.), …оганн √отл≥б ‘≥хте (1762-1814 рр.), ‘р≥др≥х ¬≥льгельм …озеф Ўелл≥нг (1775-1854 рр.).

 

ѕ»“јЌЌя 15. ‘≥лософ≥€ ≤. анта

 

≤ммануњл  ант Ц родоначальник класичноњ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ, творець першоњ системи класичного н≥мецького ≥деал≥зму.  ант не лише ф≥лософ, а й вчений у галуз≥ космолог≥њ, антрополог≥њ, б≥олог≥њ, викладач.

—ловами Ђ«ор€не небо над≥ мною, ≥ моральний закон у мен≥ї  ант визначив два головн≥ напр€ми та два джерела ф≥лософ≥њ:

Ј ћехан≥ку Ќьютона €к основу теоретичноњ ф≥лософ≥њ.

Ј —тимул розробки моральноњ ф≥лософ≥њ, €ку в≥н називав практичною.

 ант прагнув дати ф≥лософське обірунтуванн€, з одного боку, законам природного процесу, а з другого Ц людськоњ г≥дност≥ та взаЇмноњ р≥вност≥. ” процес≥ розвТ€занн€ цих питань в≥н покритикував застар≥лу метаф≥зику ф≥лософ≥ю. “ворч≥сть  анта можна под≥лити на два пер≥оди:

1) докритичний, коли  ант виступаЇ €к стих≥йний матер≥ал≥ст та обірунтовуЇ ≥дею саморозвитку природи;

2) критичний, коли  ант займаЇтьс€ Ђкритикою розумуї.

ѕерший пер≥од характеризуЇтьс€ розробкою питань ф≥лософ≥њ природи, космолог≥њ, природознавства в ц≥лому.  ант висунув ≥ обірунтував космогон≥чну г≥потезу про виникненн€ —он€чноњ системи та ¬сесв≥ту шл€хом поступового охолодженн€ газовоњ туманност≥ (п≥зн≥ше вона стаЇ в≥домою €к теор≥€  анта-Ћапласа).

Ќайважлив≥ш≥ ≥дењ ф≥лософ≥њ  анта були розроблен≥ у критичний пер≥од (назва виходить з трьох роб≥т  анта Ђ ритика чистого розумуї, Ђ ритика здатност≥ судженн€ї, Ђ ритика практичного розумуї). ѕроблема людини, критичний розгл€д передумов њњ п≥знавальноњ, моральноњ, естетичноњ д≥€льност≥ стають основними питанн€ми цього пер≥оду.

 ритичний пер≥од в творчост≥  анта характеризуЇтьс€ перенесенн€м проблеми людини у центр ф≥лософських роздум≥в. ÷е створюЇ основу так званого Ђкоперниканськогої або Ђсократичногої перевороту, зробленого  антом у ф≥лософ≥њ. ѕроблема людини отримуЇ нову площину осмисленн€. —утн≥сть людини розкриваЇтьс€ кр≥зь призму њњ чуттЇвого св≥ту або природи, свободи або св≥ту практично-моральноњ д≥€льност≥ та краси або св≥ту мистецтва. “ому людина несе в≥дбиток цих св≥т≥в у своњй душ≥, кожному з €ких в≥дпов≥даЇ певна зд≥бн≥сть: св≥ту природи - ≥нтелект, св≥ту свободи Ц вол€, св≥ту краси Ц задоволенн€ та незадоволенн€. «г≥дно цим €кост€м, стверджуЇ  ант, людина Ї ≥стотою, здатною п≥знавати, зобовФ€заною певним чином д≥€ти та над≥леною правом спод≥ватис€. “ому вс€ кант≥вська ф≥лософ≥€ сформована зг≥дно з≥ структурою головних зд≥бностей душ≥ людини.

 ант порушуЇ питанн€ про передумови реал≥зац≥њ людськоњ здатност≥ до п≥знанн€ та про меж≥ можливостей людини у п≥знанн≥, окреслен≥ цими передумовами, вперше п≥ддаЇ сумн≥ву абсолютн≥сть рац≥онал≥стичного та емп≥ричного фундаментал≥зму. ќск≥льки жодному з цих шл€х≥в п≥знанн€ не можна в≥ддавати перевагу: без чуттЇвост≥ жоден предмет нам не даЇтьс€, а без розсудку жоден неможливо було б осмислити.

” прац≥ Ђ ритика практичного розумуї  ант вводить пон€тт€ категоричного ≥мперативу - необх≥дного та загальнозначущого морального закону практичного розуму, що зумовлюЇ повед≥нку людини, наказуЇ поводитис€ так, щоб њњ вчинки могли бути основою загального законодавства. –озум≥нн€ необх≥дност≥ дотримуватис€ морального закону  ант називаЇ моральним вм≥нн€м або обовТ€зком, а повагу до нього Ц моральним почутт€м. ѕокора перед обовФ€зком ≥ повага до закону возвеличуЇ людину, перетворюЇ њњ на в≥льну в≥д природи та часу ≥стоту, €ка Ї метою сама по соб≥.

”с€ моральна теор≥€  анта ірунтуЇтьс€ на возвеличенн≥ свободи людини. ‘≥лософ шукаЇ ≥ знаходить њњ у вол≥. ѕро це св≥дчать постулати, €к≥ в≥н наводить. ¬ол€ в≥льна, вол€ розум≥Їтьс€ незалежно в≥д емп≥ричних умов, тобто €к абсолютна вол€. ¬одночас вона обмежуЇтьс€ категоричним ≥мперативом, €кий вимагаЇ, щоб правило вол≥ могло бути також принципом законодавства.

 ант вважаЇ, що суперечн≥сть ≥сторичного процесу Ц необх≥дна умова вдосконаленн€ людського роду. —уть ц≥Їњ суперечност≥ пол€гаЇ в тому, що люди, з одного боку, здатн≥ обТЇднуватис€ у сусп≥льство, а з другого Ц ви€вл€ти протид≥ю, €ка загрожуЇ соц≥уму розпадом. јле без ц≥Їњ суперечност≥ неможливий прогрес ≥ розвиток.

Ќа думку  анта, всесв≥тн€ ≥стор≥€ гуман≥стична, спр€мована на Ђдосконале громад€нське об'Їднанн€ людського родуї зг≥дно з Ђпланом природиї.

 

 

ѕ»“јЌЌя 16. ‘≥лософська концепц≥€ √.¬.‘.√егел€

 

√еорг ¬≥льгельм ‘р≥др≥х √егельЦтворець ≥деал≥стичноњ д≥алектики, всеохопноњ ун≥версальноњ теоретичноњ модел≥ реальност≥. ‘ундаментальним пон€тт€м гегел≥вськоњ системи Ї обТЇктивний абсолютний дух, €кий живе ≥ розвиваЇтьс€ в≥дпов≥дно до обТЇктивних закон≥в д≥алектики: переходу к≥льк≥сних зм≥н в €к≥сн≥, боротьби та Їдност≥ протилежностей, запереченн€ запереченн€. ƒ≥алектика √егел€ постала €к ф≥лософська наука, що узагальнюЇ всю ≥стор≥ю п≥знанн€.

ќсновна мета ф≥лософ≥њ √егел€ - це спри€нн€ перетворенню ф≥лософ≥њ на науку. ¬≥н наближаЇ пон€тт€ науковост≥ до пон€тт€ системност≥: ≥стинною формою, в €к≥й ≥снуЇ ≥стина, може бути лише њњ наукова система. √егел≥вська система будуЇтьс€ на д≥алектиц≥ та маЇ назву Ђ≈нциклопед≥€ ф≥лософських наукї.

Ђ‘еноменолог≥€ духуї √егел€ Ц це вступ до ф≥лософ≥њ, ≥ водночас вона показуЇ, €к знанн€ людства набули завершеност≥ у ф≥лософ≥њ √егел€.

¬ основ≥ д≥алектичного методу √егел€ лежить ≥де€ розвитку. ƒ≥алектика €к загальна теор≥€ розвитку Ц зен≥т гегел≥вського теоретичного мисленн€.

–озвиток в≥дбуваЇтьс€ на основ≥ розгортанн€ абсолютноњ ≥дењ, €ка Ї ц≥леспр€мованою, обФЇктивною, д≥€льною. ‘ормою абсолютноњ ≥дењ Ї д≥алектичний метод. ÷е форма саморуху пон€тт€, в основ≥ €коњ лежить принцип запереченн€ запереченн€. √егел≥вська система абсолютного ≥деал≥зму робить спробу охопити всю сукупн≥сть знань своЇњ епохи.

≤стина за √егелем предметна, њњ треба не лише п≥знавати, але практично реал≥зовувати в житт≥. ѕ≥знанн€ ≥стини маЇ своњм обФЇктом житт€, в €кому вт≥лилас€ певна ≥де€ (добра, краси тощо).

“реба зазначити, що √егель поклав початок ≥сторичному розум≥нню моральност≥, вв≥в у етику теор≥ю моральност≥, проблеми с≥мейного, державного та громадського бутт€, збагатив њњ новим зм≥стом. ‘≥лософ вважав, що у грек≥в моральна св≥дом≥сть не в≥докремлена в≥д пол≥тичноњ св≥домост≥ громад€нина, њм властива безпосередн€ моральн≥сть, оск≥льки ≥ндив≥дуальна вол€ ще зб≥гаЇтьс€ з пор€дками ≥ звича€ми, усталеними формами справедливост≥. ћоральна точка зору повн≥стю формуЇтьс€ в буржуазному сусп≥льств≥.

÷ентральною ≥деЇю гегел≥вськоњ теор≥њ права Ї визначенн€ Ђправовою особоюї лише приватного власника, розгл€д сусп≥льного житт€ €к прогресу в реал≥зац≥њ свободи. —аме волод≥нн€ власн≥стю слугуЇ вираженн€м свободи, хоча ц€ свобода ще недосконала, формальна. ¬ищий щабель свободи дос€гаЇтьс€ лише на ступен≥ абсолютного духу. ” сусп≥льств≥ особа буваЇ в≥льною тод≥, коли в умовах цього сусп≥льства у його законах, правилах морал≥, державному устроњ ≥деолог≥њ людини почуваЇ себе в≥льною. ќдне з найдавн≥ших положень висунутих √егелем у прац≥ Ђ‘≥лософ≥€ праваї: Ђўо розумне, те ≥стинне, що ≥стинне, те розумнеї.

 

 

ѕ»“јЌЌя 17. јнтрополог≥чний матер≥ал≥зм Ћ.‘ейЇрбаха

 

Ћюдв≥г ‘ейЇрбах в≥дмовл€Їтьс€ в≥д реал≥стичноњ традиц≥њ класичноњ ф≥лософ≥њ, стверджуючи, що вона в≥д≥рвана в≥д людини, в≥д реальност≥. ЂЌова ф≥лософ≥€ї - маЇ справу з живою, почуттЇвою людиною. јнтрополог≥чно обірунтований матер≥ал≥зм у ‘ейЇрбаха висловлюЇ передус≥м прагненн€ розум≥ти людину ≥ €к матер≥ал≥стичну, ≥ €к сусп≥льну ≥стоту.

≤сторичне значенн€ ф≥лософ≥њ ‘ейЇрбаха пол€гаЇ у критиц≥ рел≥г≥њ та ≥деал≥зму. ” рел≥г≥њ ф≥лософ бачить фанатичну родову св≥дом≥сть, в≥дчуженн€ плотського начала людини €к соц≥альноњ та ≥сторичноњ ≥стоти.

‘ейЇрбах санкц≥онуЇ прагненн€ людини до щаст€, необх≥дн≥сть задовольнити потребу в приЇмному. ѕрагненн€ до щаст€ в його ≥нтересах стаЇ сусп≥льним фактом, а етика отримуЇ евдемон≥стичне звучанн€. ћислитель впевнений, що лише в сп≥лкуванн≥ люди можуть бути щасливими.

” новому ракурс≥ розкриваЇ ‘ейЇрбах пон€тт€ любов≥. јнтрополог≥чно-≥сторичне розум≥нн€ любов≥ було принциповим кроком уперед пор≥вн€но з попередн≥ми етичними теор≥€ми. « позиц≥њ розум≥нн€ людини €к ≥стоти сусп≥льноњ, Ђяї повТ€зано з Ђ“иї. ”насл≥док т≥лесност≥ та ствердженн€ в≥тальних сил люд€ност≥ обірунтована соц≥ально €к Їдина можлив≥сть становленн€ та реал≥зац≥њ людськоњ особистост≥.

‘≥лософ стверджуЇ, що конкретною ≥стотою ≥ндив≥да робить лише любов, оск≥льки вона Ї вершиною людськоњ чуттЇвост≥. „им глибший предмет любов≥, тим вона сильн≥ша, а ц≥Їю силою визначаЇтьс€ ц≥нн≥сть любов≥: чим б≥льше ти в≥ддаЇш самого себе, тим б≥льш ≥стинною Ї тво€ любов. Ќеможливо любити без самов≥ддач≥. —амов≥ддан≥сть розкриваЇ людину €к чуттЇву ≥стоту, водночас означаЇ само зд≥йсненн€ людини, робить њњ образом Ѕога. —ам Ѕог Ї любов, людина, €ка любить, причетна до нього.

Ћюдина - ≥стота ун≥версальна, безмежна ≥ в≥льна. ¬она в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д тварини не т≥льки мисленн€м. Ћюдина не Ї окремою ≥стотою, под≥бною до тварин. ћистецтво, рел≥г≥€, ф≥лософ≥€, наука Ц це ви€ви справжньоњ людськоњ сутност≥. Ћюдина Ї завершеною, коли вона волод≥Ї естетичним, художн≥м, рел≥г≥йним, моральним, ф≥лософським або науковим смислом.

Ћ.‘ейЇрбах робить важливий висновок, котрий справив велике враженн€ на подальший розвиток св≥товоњ ф≥лософ≥њ, особливо таких напр€м≥в, €к екзистенц≥ал≥зм, персонал≥зм, ф≥лософську антрополог≥ю, культурний психоанал≥з та ≥нш≥. ћова йде про те, що ф≥лософ у€вл€в людину не т≥льки найвищим предметом ф≥лософствуванн€, не т≥льки ≥ндив≥дуальн≥стю, окремою чуттЇвою ≥стотою. —утн≥сть людини розкриваЇтьс€ в Їдност≥ з ≥ншими людьми, що ви€вл€Їтьс€ у звФ€зку м≥ж УяФ ≥ У“иФ. јнтрополог≥чний принцип ‘ейЇрбаха наклав в≥дбиток ≥ на теор≥ю п≥знанн€, коли зФ€вл€Їтьс€ нове розум≥нн€ обФЇкта, €кий формуЇтьс€ спочатку у досв≥д≥ людського сп≥лкуванн€. “ому першим обФЇктом дл€ кожного виступаЇ ≥нша людина. «в≥дси мислитель робить висновок: любов до ≥ншого Ц це шл€х до визначенн€ його обФЇктивного ≥снуванн€, ≥ значить Ц до визнанн€ ≥снуванн€ зовн≥шн≥х речей взагал≥.

‘≥лософ≥€ Ћ.‘ейЇрбаха додала нових ≥дей до скептичного ставленн€ щодо класичного рац≥онал≥зму в середин≥ XIX ст., спри€ла по€в≥ нових ориг≥нальних посткласичних напр€м≥в у св≥тов≥й ф≥лософ≥њ XX ст.

 

ѕ»“јЌЌя 18 “рансформац≥€ ≥дей ф≥лософ≥њ марксизму

‘≥лософська система марксизму м≥стить в соб≥ досить широкий спектр антрополог≥чних питань.  .ћаркс (1818-1883 рр.) не створив ц≥л≥сного вченн€ про людину, однак, антрополог≥чна проблема завжди була в перел≥ку його св≥тогл€дних ор≥Їнтац≥й.

ћарксистськ≥ розробки стосуютьс€ рол≥ практичноњ д≥€льност≥, людських сутн≥сних сил, ун≥кальност≥ та ун≥версальност≥ особи, в≥дчуженн€ та шл€х≥в його вир≥шенн€, свободи ≥ необх≥дност≥, процесуальност≥ людського ≥сторичного розвитку, м≥ра €кого визначаЇтьс€ м≥рою реал≥зац≥њ сутн≥сних сил людини, м≥сц€ культури €к вих≥дноњ ознаки людського сусп≥льства та ≥нших проблем.

 .ћаркс створюЇ своЇ самост≥йне вченн€ Ц д≥алектичний матер≥ал≥зм, €ке значно вплинуло на долю людей XX ст., коли вперше в ≥стор≥њ людства почали в≥дбуватис€ в≥йни за ≥деолог≥чн≥ доктрини.

—прийн€тт€ марксизму в≥дбуваЇтьс€ в двох аспектах: по-перше, €к ф≥лософ≥њ гуман≥зму, тонкого анал≥зу св≥домост≥; по-друге, €к революц≥йноњ теор≥њ в≥дносно знищенн€ ≥снуючого кап≥тал≥стичного устрою та шл€хах побудови безкласового комун≥стичного сусп≥льства всезагального благоденства ≥ щаст€.

‘≥лософ даЇ глибокий анал≥з феномену ≥деолог≥њ, показуЇ, що ≥деолог≥чн≥ конструкц≥њ та схеми, €кими б утоп≥чними, антинауковими чи просто безглуздими вони не були, волод≥ють могутньою самост≥йною силою ≥ не п≥ддаютьс€ ≥дейн≥й критиц≥, а навпаки, дом≥нують над людиною в њњ практичн≥й д≥€льност≥, визначають њњ житт€ та св≥торозум≥нн€. ћаркс показав, що людська св≥дом≥сть Ц це найскладн≥ша ≥Їрарх≥чна система, що живе за своњми власними законами ≥ визначаЇтьс€ роботою внутр≥шн≥х механ≥зм≥в, в≥дм≥тив, що св≥дом≥сть не Ї механ≥чним в≥дображенн€м св≥ту. ÷≥ ≥дењ ћаркса мали великий вплив на ф≥лософську думку XX ст., зокрема, так≥ напр€ми, €к феноменолог≥€, екзистенц≥ал≥зм, соц≥олог≥€ знанн€ тощо.

ўе одним важливим положенн€м марксизму Ї вченн€ про на€вн≥сть в ≥стор≥њ обФактивних, не залежних в≥д людини закон≥в, €к≥ можна ви€вити та використовувати, гальмуючи чи прискорюючи розвиток сусп≥льства. ÷е стало п≥дставою марксистських утоп≥чних ≥дей щодо законом≥рноњ перемоги комун≥зму у всьому св≥т≥, про перех≥дний пер≥од на шл€ху до цього Ц держав≥ диктатури пролетар≥ату. ÷≥ ≥дењ ћаркса були п≥дхоплен≥ ¬.≤.Ћен≥ним та п≥сл€ приходу до влади комун≥ст≥в поклали начало ц≥лому ланцюгу соц≥альних експеримент≥в в —–—–, насл≥дки €ких до сих п≥р в≥дчуваютьс€ в економ≥ц≥, культур≥, пол≥тиц≥ колишн≥х крањн —–—–.

¬ XX ст. в зах≥дноЇвропейськ≥й ф≥лософ≥њ виникають р≥зн≥ теч≥њ неомарксизму, €к≥ розвивають неортодоксальний марксизм, що ставить своњм завданн€м пошуки автентичного ћаркса ≥ осмисленн€ його теор≥њ з точки зору њњ адекватност≥ реальн≥й д≥йсност≥. ƒо представник≥в цього напр€му в≥днос€ть погл€ди представник≥в ‘ранкфуртськоњ школи ћ.’оркхаймера, “.јдорно, √.ћаркузе, ё.’абермаса, ≈.‘ромма та ≥нших ≥нтелектуал≥в, що обФЇднались на л≥ворадикальних позиц≥€х навколо ‘ранкфуртського ≥нституту соц≥альних досл≥джень.

«вертаючись до проблем соц≥ального призначенн€ людини та њњ м≥сц€ в св≥т≥, соц≥ал≥зац≥њ особи, свободи ≥ гуман≥зму, продуктивност≥ та деструктивност≥ науки ≥ техн≥ки, вони викривали соц≥альн≥ ман≥пул€ц≥њ ≥деолог≥Їю, результатом €ких стаЇ формуванн€ Ђодновим≥рноњ людиниї, тобто такоњ, що повн≥стю втрачаЇ соц≥ально-практичне в≥дношенн€ до сусп≥льства. ¬ сучасних умовах цей тип людини Ї типовим, обертаючись втратою масами своЇњ революц≥йност≥. “ому не пролетар≥ат, €к вважав ћаркс, а студенти, безроб≥тн≥ та нац≥ональн≥ меншини повинн≥ вз€ти на себе л≥дерство в революц≥йних процесах.  ап≥тал≥стичне сусп≥льство, так само €к ≥ соц≥ал≥стичне, виступають сусп≥льними утворенн€ми, що спотворен≥ тотал≥тарними силами влади, пол≥тикою сп≥в≥снуванн€ та змаганн€.

ѕо сьогодн≥шн≥й день марксистська ф≥лософ≥€ приваблюЇ до себе багатьох представник≥в ≥нтелектуальноњ думки в «ах≥дн≥й ™вроп≥, що схвильован≥ неоднозначними процесами св≥товоњ глобал≥зац≥њ та њњ насл≥дками в соц≥альн≥й, психолог≥чн≥й, культурн≥й, економ≥чн≥й та пол≥тичн≥й реальност≥.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 966 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќе будет большим злом, если студент впадет в заблуждение; если же ошибаютс€ великие умы, мир дорого оплачивает их ошибки. © Ќикола “есла
==> читать все изречени€...

2357 - | 2087 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.022 с.