Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕ»“јЌЌя 9. ‘≥лософ≥€ —ередньов≥чч€.




Ќовим впливовим етапом в розвитку св≥товоњ ф≥лософськоњ думки вважаЇтьс€ середньов≥чна ф≥лософ≥€, €ка охоплюЇ досить тривалий пер≥од в≥д I до XV ст.

¬ основ≥ ≥дейно-св≥тогл€дних ор≥Їнтир≥в доби —ередньов≥чч€ лежить христи€нська рел≥г≥€. ¬ажливим джерелом виникненн€ христи€нства була ≥удейська рел≥г≥йна думка, що була зосереджена в Їдиному документ≥, в €кому були заф≥ксован≥ основн≥ положенн€ ≥удањзму. ¬ III - II ст. до н.е. був зроблений грецький переклад ц≥Їњ книги, в≥домоњ €к Ѕ≥бл≥€.

’ристи€нство €к рел≥г≥йне вченн€ базуЇтьс€ на таких ≥де€х: ≥де€ гр≥ховност≥ людського роду; ≥де€ вр€туванн€, необх≥дного кожн≥й людин≥ та ≥де€ пока€нн€ вс≥х людей перед Ѕогом, на шл€х €кого стало людство завд€ки добров≥льн≥й жертв≥ ≤суса ’риста, €кий поЇднав у соб≥ природу Ѕога ≥ людини. ¬т≥ленн€ цих ≥дей перетворило христи€нство на одну з≥ св≥тових рел≥г≥й нового типу.

ѕочатковий етап формуванн€ христи€нськоњ ф≥лософ≥њ в≥дноситьс€ до стародавнього св≥ту, коли христи€нство стикаЇтьс€ з ф≥лософськими системами пер≥оду розпаду античного св≥ту. ѕерший етап виникненн€ христи€нськоњ ф≥лософ≥њ реал≥зуЇтьс€ у пер≥од патристики.

ѕатристика (в≥д лат. Ђбатької) Ц теолог≥чний та ≥сторико Цф≥лософський терм≥н, €ким означена Їдн≥сть вчень Ђотц≥в церквиї - теолог≥в, ф≥лософ≥в ≥ письменник≥в Ц полем≥ст≥в. ≈поха патристики тривала в≥д започаткуванн€ јпостольноњ церкви до виникненн€ схоластики (I-VIII ст..) ≥ мала три основн≥ тенденц≥њ.

1. ÷≥лком в≥дкидаЇтьс€ антична осв≥чен≥сть. ”се ≥стинне ≥ добре виходить лише з божественного начала.

2. јнтична ф≥лософ≥€ сприймаЇтьс€ позитивно, €к ≥нструмент ознайомленн€ з Ѕогом.

3. Ѕожественна ≥ ф≥лософська мудр≥сть при визнанн≥ першост≥ божественноњ сп≥в≥снують гармон≥йно.

¬изначним представником позиц≥њ несум≥сност≥ ф≥лософ≥њ та рел≥г≥њ був “ертул≥ан (160-222 рр.). ќсновна його прац€ Ђјпологетикумї - Ђ«ахистї. ¬≥н виходив з того, що соц≥альна функц≥€ христи€нства не залежить в≥д ф≥лософського обірунтуванн€. “ертул≥ан вважав, що науков≥ досл≥дженн€ зайв≥, адже ™вангел≥Ї Ц Їдине авторитетне джерело п≥знанн€ Ѕога, а отже Ц ≥ будь-€кого знанн€. Ѕог управл€Ї людським житт€м ≥ вс≥ма речами. ‘≥лософський розум призводить лише до Їрес≥. ѕроголошуючи несум≥сн≥сть в≥ри ≥ розуму, “ертул≥ан закр≥плюЇ це положенн€ в тез≥ Ђ¬≥рую, тому що безрозсудної. ÷ей принцип вичерпно характеризуЇ зм≥ст його вченн€, в €кому ≥стинн≥сть в≥ри €вл€Їтьс€ зовс≥м ≥ншою, н≥ж ≥стинн≥сть розуму. ‘≥лософ≥ю в≥н протиставив рел≥г≥њ, античну науку Ц христи€нськ≥й в≥р≥, розум Ц божественному одкровенню. ‘≥лософ≥€ “ерту л≥ана стоњть на пороз≥ середньов≥чч€.

ќднак скептичн≥й св≥домост≥ античного св≥ту потр≥бен був доказ христи€нських догмат≥в. ÷≥ обставини зумовили тенденц≥ю до зближенн€ христи€нства й античноњ ф≥лософ≥њ. ќсобливо €скраво вона ви€вилась в концепц≥њ јвгустина (354-430 рр.).

¬≥н зд≥йснив те, що було лише накреслено у ф≥лософських п≥дходах “ертул≥ана та де€ких ≥нших апологет≥в: поставив Ѕога у центр ф≥лософського мисленн€, в≥дтак на багато в≥к≥в мисленн€ стаЇ теоцентричним.

¬их≥дна теза јвгустина: Ђ–озум≥й, щоб в≥рити, в≥р, щоб розум≥тиї, - поставила його в р€д видатних середньов≥чних ф≥лософ≥в. ‘≥лософ≥€ јвгустина виникаЇ €к синтез христи€нських та стародавн≥х доктрин, головною з €ких стаЇ неоплатон≥зм.

Ѕог, за јвгустином, постаЇ вищою ≥стотою. ¬≥н один чиЇ ≥снуванн€ незалежне, все ≥нше ≥снуЇ лише завд€ки божественн≥й вол≥. Ѕог Ц причина ≥снуванн€ в≥чного сущого, вс≥х його зм≥н, в≥н не т≥льки створив св≥т, в≥н пост≥йно його обер≥гаЇ, продовжуючи його творити. јвгустин в≥дкидаЇ ≥дењ, зг≥дно з €ким св≥т, будучи утвореним один раз, дал≥ розвиваЇтьс€ сам.

јвгустин, на в≥дм≥ну в≥д давн≥х ф≥лософ≥в, вважав, що дл€ людини в≥дкритий шл€х п≥знанн€. ¬≥н започаткував теор≥ю самоп≥знанн€ засновану на апр≥орност≥, тобто наддосв≥дних ≥стинах, творцем €ких Ї Ѕог. ÷≥ ≥стини можна п≥знати лише за допомогою в≥ри. ѕ≥дкреслюючи значенн€ почутт≥в або серц€, јвгустин стверджував Їдн≥сть в≥ри ≥ п≥знанн€. ¬≥ра ≥ розум взаЇмно доповнюють одне одного.

ѕодальший розвиток середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ пов'€заний з посиленн€м рол≥ церкви ≥ рел≥г≥њ €к у державних, так ≥ в громадських справах. —акрал≥зац≥€ громадськоњ св≥домост≥ призвела до поЇднанн€ рел≥г≥њ та ф≥лософ≥њ. «авданн€м останньоњ стаЇ пошук рац≥ональних доказ≥в усього, що проголосила церква, ≥ зд≥йснювавс€ в≥н у рел≥г≥йних навчальних закладах, монастирських школах. «в≥дси назва етапу Ц схоластика (грецьк. Ђшколаї, Ђшк≥льнийї). —уть методу: з протилежних тез, положень Ђзаї ≥ Ђпротиї, шл€хом ви€вленн€ р≥зниц≥ вивести методи дл€ доказу абстрактних ≥ нав≥ть спекул€тивних концепц≥й христи€нства. Ѕатьком схоластики вважають ≤оанна —кота ≈р≥угену (810-877 рр.), €кий висунув положенн€, суть €кого в тому, що справжн€ рел≥г≥€ ≥ Ї справжньою ф≥лософ≥Їю та навпаки.

–озвиток схоластичноњ ф≥лософ≥њ под≥л€Їтьс€ на два напр€мки: реал≥зм та ном≥нал≥зм.

–еал≥зм приписуЇ реальне ≥снуванн€ лише загальним пон€тт€м.

Ќом≥нал≥зм (в≥д лат. Ђ≥мФ€ї), навпаки, не припускаЇ обТЇктивного ≥снуванн€ ун≥версал≥й. «агальне, стверджували ном≥нал≥сти, ≥снуЇ лише п≥сл€ речей, окр≥м одиничних речей н≥чого не ≥снуЇ. Ќом≥нал≥зм проводить л≥н≥ю ƒемокр≥та, в≥дроджуЇ аристотел≥вську ор≥Їнтац≥ю на св≥т одиничних обТЇкт≥в.

—еред найб≥льш визначних представник≥в реал≥зму був англ≥йський арх≥Їпископ јнсельм  ентербер≥йський (1039-1109 рр.). ¬≥н проголосив тезу Ђв≥ра шукаЇ розумї. ÷е означало: —в€те ѕисанн€ показуЇ, що Ї ≥стина, але не по€снюЇ, чому. ƒоказ ≥стини сл≥д шукати в ≥снуванн≥ загальних поза чуттЇвих сутностей.

“≥льки в≥ра в реальн≥сть загальних пон€ть, незалежних в≥д св≥домост≥ людини, може виправдати перед лицем розуму догмата христи€нства.

Ќайвищого розвитку схоластична ф≥лософ≥€ дос€гла у ’≤≤ Ц ’≤≤≤ ст., коли зростаЇ ≥нтерес до праць античних автор≥в, особливо јристотел€. ≈нциклопед≥€ наук ≥ вс€ концепц≥€ јристотел€ стали основою середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ. ”св≥домивши марн≥сть заборон, –имська кур≥€ вир≥шила поставити п≥д св≥й контроль процес вивченн€ спадщини јристотел€ у католицько Ц христи€нському трактуванн≥. «а дорученн€м ѕапи це завданн€ було покладено на видатного мислител€ —ередньов≥чч€ “ому јкв≥нського (1226-1274 рр.). …ого вченн€ отримало назву том≥зм.

–озум≥нн€ рол≥ ф≥лософ≥њ јкв≥натом знаходить своЇ в≥дображенн€ у вченн≥ про бутт€. ¬оно створене на елементах вченн€ јристотел€, де св≥т у€вл€Їтьс€ €к система, пор€док, зг≥дно з €ким все под≥лено на дек≥лька ≥Їрарх≥чних р≥вн≥в. —амий нижчий Ц нежива природа, над нею стоњть св≥т рослин ≥ тварин, дал≥ Ц св≥т людини, €кий Ї переходом до духовноњ сфери. Ќайвищий р≥вень, вершина, перша абсолютна причина, ц≥ль ≥ сенс всього сущого Ц Ѕог.

ѕроблеми людськоњ душ≥, сусп≥льства, природних та божественних закон≥в, етичн≥, естетичн≥, антрополог≥чн≥ проблеми знайшли своЇ в≥дображенн€ у прац€х ‘оми јкв≥нського: Ђјреопаг≥тикї, Ђ—ума проти €зичник≥вї, Ђ—ума теолог≥њї.

‘≥лософсько-теолог≥чна доктрина ‘оми јкв≥нського стала кв≥нтесенц≥Їю розвитку середньов≥чноњ схоластики. ¬она по сьогодн≥шн≥й день залишаЇтьс€ ф≥лософською основою католицизму у своЇму оновленому вар≥ант≥ неотом≥зм≥.

 

ѕ»“јЌЌя 10. ‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ та њњ характерн≥ риси

 

‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ (XV Ц XVI ст.) Ц сполучна ланка м≥ж середньов≥чною схоластикою ≥ науково Ц ф≥лософським мисленн€м Ќового часу. ÷е перех≥дна епоха ≥з суперечливими духовними прагненн€ми.

ƒл€ цього пер≥оду характерна незавершен≥сть, неоднор≥дн≥сть ≥ подв≥йн≥сть теоретичноњ св≥домост≥. Ќове житт€ вимагало новоњ ф≥лософ≥њ, новоњ морал≥, новоњ ≥деолог≥њ. “ому ¬≥дродженн€ означало духовне оновленн€ людини.

‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ переборюЇ схоластику ≥ водночас успадковуЇ багато њњ характерних ознак.

≤з виникненн€м ренесансноњ культури зм≥нюЇтьс€ методолог≥чна стратег≥€ мисленн€; в≥дбуваЇтьс€ злам у погл€дах на природу: ¬сесв≥т ≥з св≥доцтва божественноњ могутност≥ перетворюЇтьс€ на предмет досл≥дницького ≥нтересу, м≥фологема про створенн€ св≥ту з н≥чого зам≥нюЇтьс€ натурф≥лософським ученн€м про неск≥нченн≥сть ≥ несотворим≥сть св≥ту.

‘≥лософ≥€ природи, €ка т≥льки починала складатис€, у своњх судженн€х спиралас€ на велик≥ в≥дкритт€ теоретичного природознавства того часу Ц гел≥оцентричну систему св≥ту ћиколи  оперника. …ого прац€ Ђѕро обертанн€ небесних сферї перевернула св≥т. ¬≥н зам≥сть аристотел≥всько-птолемењвськоњ геоцентричноњ системи св≥ту запропонував свою гел≥оцентричну систему, кинув виклик вс≥й систем≥ рел≥г≥йно-схоластичного св≥тогл€ду, за€вив про незалежн≥сть наукового пошуку ≥стини в≥д теолог≥њ ≥ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ.

Ќатурф≥лософськ≥ пошуки характеризувалис€ такими рисами, €к пантењзм (Ѕог розчинаЇтьс€ у природ≥) та орган≥цизм (таке розум≥нн€ природи, за €ким вона упод≥бнюЇтьс€ живому орган≥зму ≥ розгл€даЇтьс€ €к живе одушевлене т≥ло).

Ќайб≥льш в≥домими представниками натурф≥лософ≥њ XVI ст. були ƒжордано Ѕруно (1548-1600 рр.), ѕарацельс (1493-1541 рр.), Ѕернард≥но “елез≥о(1508-1588 рр.).

≤деолог≥ю ¬≥дродженн€ називають гуман≥змом, розум≥ючи п≥д цим прагненн€ до люд€ност≥, створенн€ г≥дних людини умов житт€. ќсновою нового св≥тогл€ду стаЇ усв≥домленн€ велич≥ та безмежних можливостей людини, €ка постаЇ центром св≥ту, головним предметом наукового п≥знанн€. ¬иникаЇ антропоцентричний гуман≥зм, христи€нський гуман≥зм та громад€нський гуман≥зм.

√ромад€нський гуман≥зм звертаЇ увагу на соц≥ально-етичну та пол≥тичну проблематику. «азнають зм≥ни традиц≥йн≥ погл€ди на соц≥ум. «д≥йснюютьс€ перш≥ спроби обірунтуванн€ ≥дењ громад€нського сусп≥льства. Ќайтипов≥шими Ї пол≥тична доктрина Ќ≥кколо ћак≥авелл≥ (1469-1527 рр.), правова теор≥€ ∆ана Ѕодена (1530-1569 рр.), а також утоп≥њ “омаса ћора (1478-1535 рр.) ≥ “оммазо  ампанелли (1568-1639 рр.) та ≥дењ Ћоренцо ¬алла (1407-1457 рр.).

√ромад€нський гуман≥зм прагне перетворити сусп≥льне житт€ на нових засадах. ≈тика громад€нського гуман≥зму була ор≥Їнтована на земне, д≥€льне житт€, в €кому служ≥нн€ сусп≥льству було моральним обовФ€зком кожноњ людини.

’ристи€нський гуман≥зм €скраво був представлений у погл€дах ≈разма –оттердамського (1469-1536 рр.), €кий прагнув зв≥льнити христи€нство в≥д схоластичного догматизму. ќднак, ф≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ остаточно не в≥дходить в≥д схоластичних стереотип≥в св≥торозум≥нн€. “радиц≥йна ≥де€ Ѕога трансформуЇтьс€ в основному у двох напр€мках:

1. Ѕог розчин€Їтьс€ у природ≥, натурал≥зуЇтьс€, ученн€ про нього набираЇ форми пантењстичного матер≥ал≥зму.

2. Ѕог п≥дпадаЇ п≥д етико Ц рац≥онал≥стичну обробку, ≥ вченн€ про нього виливаЇтьс€ в христи€нську антрополог≥ю ≈.–оттердамського.

«начне м≥сце у христи€нському гуман≥зм≥ займаЇ проблема людини, €ка розгл€даЇтьс€ кр≥зь призму осв≥ти, вихованн€, чест≥, г≥дност≥ та свободи.

–ел≥г≥йн≥ ≥дењ доби ¬≥дродженн€ у концентрованому вигл€д≥ були представлен≥ на етап≥ –еформац≥њ, розкв≥т €кого припадаЇ на XVI ст., коли б≥льш≥сть крањн «ах≥дноњ ™вропи переходили до протестантськоњ церкви. Ќайб≥льш в≥домими напр€мами стають лютеранство та кальв≥н≥зм. Ћютеранство утверджуЇ внутр≥шню рел≥г≥йну свободу людини з одночасним осв€ченн€м њњ залежност≥ у св≥тському житт≥.  альв≥н≥зм давав виправданн€ нормам новоњ морал≥, в≥дстоював своЇр≥дну рел≥г≥ю прац≥, боротьбу ≥ в≥дпов≥дальн≥сть. ¬ ц≥лому, реформац≥йний рух був направлений проти католицькоњ церкви, њњ монопольного становища.

√уман≥стичний антропоцентризм на перший план висував людину, розгл€дав њњ €к творц€ земного бутт€, що у своњх можливост€х п≥дноситьс€ до р≥вн€ самого Ѕога. Ћюдина Ї найб≥льш прекрасною ≥стотою, наймудр≥шою та найсильн≥шою. √оловне призначенн€ њњ бутт€ у п≥знанн≥ ≥ творч≥й д≥€льност≥. Ћюдина Ц творець своЇњ власноњ дол≥, господар власного житт€.

‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ стала ц≥нною п≥двалиною ф≥лософських теч≥й Ќового часу, оск≥льки утвердила основу гуман≥зму Ц ц≥нн≥сть розуму €к джерела ≥стини та в≥ри в могутн≥сть людськоњ творчост≥.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 356 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—ложнее всего начать действовать, все остальное зависит только от упорства. © јмели€ Ёрхарт
==> читать все изречени€...

1927 - | 1830 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.016 с.