Перші зафіксовані в історичних документах прояви соціального й економічного в житті людей належать до найдавніх форм організації спільної життєдіяльності людей. Про це свідчать писемні документи Давнього Сходу (III - II тис. до н. є.) - клинописні, папірологічні, епіграфічні й наративні джерела. Збереглися численні документи з храмових архівів (орендні контракти про ділянки землі, листи чиновників, записи про видачу продуктів і постачання зерна, переписи жителів поселень, договори про купівлю-продаж рабів, матеріали судових процесів, наряди на роботи тощо), настінні розписи гробниць. Храмові чиновники й державні службовці періодично влаштовували ревізії худоби і посівного зерна, майна і робочої сили.
Особливо цінну інформацію про соціально-економічні проблеми давнього суспільства містили письмові свідчення про проведення обліку населення - його соціального й демографічного складу, причетності до військової служби й можливості участі в державному управлінні, рівня економічного добробуту та ін. - уже в III тисячолітті до н. є. Насамперед вони були пов'язані з установленням чисельності населення, здатного носити зброю і платити податки. У давньому Єгипті і Римі переписи населення мали регулярний характер і проводилися раз на два роки. Кожен житель зобов'язаний був з'явитися до спеціального чиновника й повідомити про свої заняття, засоби існування та доходи.
Державне регулювання економічних відносин у централізованих суспільствах Давнього Сходу ґрунтувалося на систематичному обліку та опитуваннях зайнятості населення. Певною мірою можна говорити про наявність в той час елементів "планової" економіки, що враховувала міру праці й міру споживання (відповідно до соціально-майнового статусу), засновану на чіткому поділі праці і примітивній кооперації, централізованому розподілі робочої сили залежного населення (рабів) за видами праці (вільному оргнаборі), примусовій регламентації праці і професійному закріпленні працівників. Як бачимо, дані переписів забезпечували вирішення не тільки фінансово-економічних і військових завдань (оподаткування, облік воїнів), а й політичних, оскільки певний рівень забезпеченості давав право на участь в органах управління.
Ознайомлення з давньосхідними документами дає змогу скласти уявлення про соціальну стратифікацію суспільства, професійно-кваліфікаційну структуру населення, форми соціальної організації праці, норми виробітку, розподіл робочої сили, механізми стимулювання праці та її оплати, структуру і тривалість робочого дня. Вивчення першоджерел надало можливість зруйнувати міф про примітивну організацію давньосхідного суспільства й переконати у різноманітності форм соціально-економічних відносин. Документи свідчать, що провідним сектором економіки близькосхідних суспільств була праця залежних людей (іккару, шушану, гарда - три основні категорії), лише незначну частину яких становили власне раби. Значним досягненням давньосхідної економічної думки було принципове (з погляду соціології економіки) відкриття непродуктивності рабської праці і властивих їй (як й іншим формам примусової праці) патологічних явищ, наприклад, свідомого обмеження норми виробітку, що в наш час дістало назву рестрикціонізму.
Саме давньосхідна цивілізація заклала основи тієї складної системи суспільного поділу праці, що існує донині. Ідеться насамперед про відділення розумової праці від фізичної. Сам по собі цей процес є суто організаційним і до соціології має менший стосунок, ніж його конкретний різновид - відокремлення розумової праці. Перед нами - власне соціально-економічний процес. Частина професій стала соціально привілейованими, а частина - почала вважатися другосортними. Відокремлення професій набуло інституціонального закріплення (через законодавство й судову практику) й послужило основою виникнення, мабуть, найдавнішого інституту мотивації праці - пониження в посаді. Якби не соціальна диференціація професій, неможливо було б використовувати менш престижні види праці як негативний мотиватор для підтримки дисципліни й підвищення продуктивності праці. Чиновників, які чимось провинилися, могли понизити до категорії залежних, хліборобів перетворити на рабів, рабів заслати на галери тощо. Використання фізичної і малопрестижної праці як засобу соціального покарання відтоді міцно затвердилося в людському суспільстві як альтернатива (або доповнення) економічних санкцій.
Поступово формувався механізм соціальної організації праці. Його елементи - державно-планомірний розподіл робочої сили, юридичне та організаційне оформлення кола обов'язків за кожною посадою, налагоджена система трудової мобілізації. Остання містила не тільки пониження в посаді, а й симетричний йому процес - підвищення по службі (позитивний мотив), тобто перехід до соціально престижнішого виду діяльності.
Як бачимо, мотивація праці того часу поєднувала не тільки (і не стільки) елементи економічного, але й соціального й примусового характеру, які певною мірою притаманні й сучасним системам мотивації економічної діяльності.
Значний внесок у розвиток соціально-економічних ідей пов'язаний із процесами в Античній Греції й відображенням їх великими мислителями того часу. Загальним досягненням філософської думки стало усвідомлення прогресивної функції поділу праці, завдяки якому суспільство одержує соціальну стратифікацію, різноманітність видів праці й занять, добре професіоналізовану працю, систему економічного обміну товарами й послугами. Саме в результаті поділу праці відбувається спеціалізація людей на виготовленні тих чи інших видів продукції, завдяки чому остання здешевлюється й підвищується її якість. Люди здобувають можливість обрати сферу діяльності відповідно до своїх здібностей.
Серед ідей цього періоду суттєве значення мають перші спроби розгляду соціально-економічного явища поділу праці на двох рівнях - макросоціальному й мікросоціальному. На мікросоціальному рівні (в результаті докладного вивчення поділу праці в ергастеріях (античних майстернях) виокремлюються (уперше в історії європейської думки) проблеми редукції праці, тобто зведення складної праці до простої (Ксенофонт). На макросоціальному рівні (у масштабах усієї країни) також уперше було встановлено закон "гармонійної розмаїтості" праці (Платон, 428/427 - 347 pp. до н. е.). Суть його полягає в тому, що розмаїтості потреб людей відповідає розмаїтість здібностей до праці та розмаїтість видів праці. Саме перший тип розмаїтості (у потребах) є могутнім імпульсом розвитку соціально-економічного життя, виникнення різноманітності його організаційних форм. Одна з таких форм - міське життя.
Потреби людей у їжі, житлі, одязі, тобто в продуктах праці, спричинили до виникнення античних міст-полісів (звернемо увагу, що не потреба взагалі, не потреба в будь-яких товарах, а високорозвинена потреба вже розвинених людей). Сільські жителі задовольняються "малим і примітивним". І навпаки, естетично розвинуті почуття й потреби городян стимулюють і породжують високопрофесійні ремесла. Середовищем існування останніх і стає античне місто. Отож, уперше простежується зародження професійної і соціально-економічної нерівності міської й сільської праці. Тоді ж було запропоновано (уперше в історії) теоретичне обґрунтування інституту професійного закріплення (Платон). Ідея ця народилася з розгляду спеціалізації праці як необхідної умови поліпшення якості продукції, збільшення її кількості й зменшення вартості. Ці параметри економічно необхідні суспільству, і чим довше хто-небудь спеціалізується у своєму ремеслі, тим більших успіхів досягає. Ідея професійного закріплення наклала відбиток на розвиток соціально-економічних уявлень на всіх наступних етапах розвитку людства.
Слід наголосити також на виникненні відмінностей у розумінні цінової і споживчої вартості й уведення їх до наукового вжитку (Аристотель, 384-322 pp. до н. е.).
Серед мислителів Давнього Риму привертають увагу уявлення про творчу працю як про причину прогресу й розвитку людського суспільства (Лукрецій Кар, 99-55 pp. до н. е.). Розвиток суспільства при цьому розглядається як безупинний процес. Людина своїм способом життя починає відрізнятися від тварин тільки тоді, коли робить знаряддя праці, що забезпечують їй перевагу над природою. Як знаряддя праці люди використовували спочатку свої руки, потім - палиці, пізніше почали виготовляти знаряддя й зброю, і відтоді починається розвиток людської цивілізації8.
Для середньовіччя характерна відсутність принципово нових ідей у розумінні соціально-економічної діяльності. Християнство, що виникло в період розпаду рабовласництва, спочатку знаходило своїх послідовників серед рабів і бідноти, яким обіцялося вічне життя після смерті як компенсація за земні страждання. Однак пізніше, коли християнство стало безпечним для класового ладу і приватної власності, воно знайшло підтримку у представників правлячих класів. Тому й погляди на працю як соціально-економічну діяльність християн відрізняються від уявлень про неї більш пізнього християнства.
Перші християни, живучи в малих церковних громадах за рахунок милостині, усю свою увагу концентрували на тому, щоб заслужити вічне життя в раю. Якогось особливого ставлення до соціально-економічної діяльності вони не виробили. Та пізніше, коли християнство значно поширилося, ця діяльність стає предметом досліджень релігійних учень і теорій. У цей час певного розвитку одержало аксіологічне вчення про працю, якій почали надавати християнського звучання (Августин, 354-430; Фома Аквінсъкий, 1225-1274). Якщо в античності фізична праця найчастіше вважалася негідним для вільної людини заняттям, рабською діяльністю, то християнство, не змінивши нічого по суті, додало етичні мотиви. Праця - кара божа, працею людина спокутує первородний гріх, праця забезпечує лише біологічне існування, а духовне дається через "непрацю", тобто відсторонене споглядання (хоча чернецтво та аскеза завжди вважалися важкою працею й подвижництвом).
На відміну від християнського середньовічного розуміння, соціально-економічну діяльність в арабському світі розуміли як джерело всіх багатств (Ібн Хальдун; 1332-1406) без колишніх негативних її оцінок. Категорія праці розглядалася як передумова економічних пошуків: вона переносилась зі сфери етико-теологічних оцінок у реальне життя. Праця ставала бажаною не заради самої себе, а заради цінностей, які вона створює. У такий спосіб праці вперше надавалося значення людської діяльної, соціально-економічної практики, а зневага до неї розцінювалася як причина деградації як у політиці, так і в економіці.
На завершення зазначимо, що аналіз започаткування соціально економічної діяльності та низки трактувань соціально-економічних проблем, властивих цьому історичному періодові, засвідчує, що вони не завжди об'єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології економіки. Без них було б неможливим виникнення наступного наукового етапу.
