Початковий період наукового етапу зумовлений першими проблисками капіталістичного виробництва в європейській Реформації. На основі оновлення змісту християнського вчення виник протестантизм, у якому обґрунтоване особливе значення праці як соціально-економічної діяльності. Якщо раніше праця виводилась із системи пріоритетних цінностей як щось нецінне, то протестантизм уперше підносить повсякденну економічно-трудову діяльність мирянина до рівня найвищих релігійних цінностей (Мартин Лютер, 1483-1546; Жан Кальвін, 1509-1564). Праця наповнюється релігійно-моральним змістом. Напружена активність, дисципліна, працьовитість, чесна робота і праведно накопичений капітал - от ціннісна шкала капіталізму. Вона лежить в основі того, що західні соціологи називають "трудовим суспільством". Це новий тип людської цивілізації, що ґрунтується на протестантській трудовій етиці, вільній конкуренції й підприємництві. Протягом декількох століть - із XV по XX - "трудове суспільство" визначало шляхи соціально-економічного розвитку західної цивілізації.
Як бачимо, протестантизм вніс радикальні корективи в релігійні погляди християнства на роль соціально-економічної діяльності в житті людини й суспільства. Проте наступний крок на шляху еволюції цих поглядів заторкнув як християнське її розуміння, так певною мірою й протестантське. Цей крок був зроблений соціалістами-утопістами. Загальним для них було розуміння праці як суспільної категорії, позбавленої економічного розуміння, оскільки останнє призводило, на їх думку, до експлуатації людини людиною. Акценти у мотивації праці зміщувались із соціально-економічних у сферу соціальну й моральну. Так, Томас Мор (1428-1535) розглядав працю не тільки як обов'язок, але і як честь для всіх членів суспільства. Поряд із землеробством кожен член суспільства, на його думку, повинен опанувати ще якесь одне ремесло. Від праці як загального обов'язку звільняються тільки вчені, які мають присвятити себе науці. Передбачалося встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості9.
Інша позиція, не відрізняючись за суттю, уточнювала деякі аспекти, її прихильники (Томмазо Кампанелла, 1568-1639) також трактують працю як загальний обов'язок для всіх членів суспільства. Велике значення надається землеробству. Але й будь-яка інша праця вважається корисною і шляхетною, а найбільш небезпечні й важкі види діяльності - найпочеснішими. На відміну від попередньої позиції, пропонувалося присвячувати праці 4 години на день, а решта часу мала належати відпочинку, навчанню й розвагам10.
Погляд на працю як на джерело всіх чеснот і критерій розподілу благ за працею, що унеможливить експлуатацію, - ще один погляд із позиції соціалістичного утопізму (Сен-Симон, 1760-1825). При цьому людина розглядалася як єдність духовних і фізичних сил (оскільки в праці застосовуються інтелектуальні, фізичні, емоційні здібності і творчі задатки, тому виробництво одночасно має економічний, інтелектуальний і моральний характер). А тому працю розуміли як значне суспільне явище, що є обов'язком усіх людей, а неробство вважалося неприродним, аморальним і шкідливим явищем.
Ще один підхід утілився у твердженні, що праця має приносити людині найбільше задоволення і тому мусить бути для неї привабливою (Шарль Фур'є, 1772-1837). Називаються умови, за яких праця може задовольняти людину: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація "нового порядку" і право усіх на працю. Без права на працю всі інші права зводяться нанівець. Також пропонувалася оплата за працею, а робочий час зводився до двох годин щоденно. Ідеї перетворення праці в першу життєву необхідність і знищення протилежностей між розумовою й фізичною працею поряд із принципом зміни праці завершують цей підхід.
Плідною є ідея про необхідність відповідності між трудовим середовищем і природою людини (Роберт Оуен, 1771-1858). Такий висновок був зроблений на основі зв'язку між умовами життя поза сферою праці й відносинами в процесі праці та продуктивності праці. Виявилося, що людина реалізує свою трудову активність, спираючись на весь потенціал особистості. Слушним був висновок не тільки про необхідність регулювання й збереження робочого часу, а й про введення засобів безпеки праці.
Даючи загальну оцінку ролі соціалістів-утопістів у виникненні економічної соціології, В. В. Радаєв вважає їх серйозними противниками ліберальних побудов класичної політичної економіки століття. Саме вони закликають вивчати стан людей, а не абстрактні чинники виробництва. При цьому акцент переноситься з індивіда на суспільні класи, які розглядаються не просто як "статистичні" групи, а як реальні соціальні суб'єкти. На думку спеціалістів, в людині закладено інстинктивне почуття прагнення до загального інтересу, лише за допомогою якого можна досягти особистого щастя. Приєднуючись до Ж. Сисмонді (1773-1842), соціалісти вважають неможливою спонтанну гармонію економічних інтересів. Приголомшені конкуренцією, що розгорнулась, та жорстокістю перших підприємців, вони вказують на біди пролетаризації та принципову конфліктність інтересів, які ведуть до неминучої класової боротьби. Людина, на їхню думку, є продуктом руйнівного економічного середовища. Отже, змінити людину можна, лише перетворюючи це середовище.11
Окремо на цьому етапі стоїть фігура німецького економіста Ф.Ліста (1789-1846), який протиставив "космополітичній", за його висловом, економічній теорії А. Сміта та Ж. Б. Сея свою національну систему політичної економії. Як самостійний суб'єкт у нього виступає нація, що підкорює собі дії індивідів12. Якщо окремий індивід керується особистою вигодою та схильністю до обміну, то цілі нації полягають у забезпеченні безпеки та розвитку її продуктивних сил.
Важливе місце в критиці ліберальної політичної економії посідає німецька історична школа, представлена такими іменами, як В. Рошер (1817-1894), Б. Гільдебранд (1812-1878), К. Кніс (1821-1898). її кредо можна виразити п'ятьма принципами.
1. Історизм: господарське життя на різних історичних етапах і у різних народів має свою специфіку13.
2. Антиіндивідуалізм: особливим суб'єктом виступає народ із притаманними йому звичаями, смаками, способом життя і навіть фізичними особливостями; важлива складова природи людини визначається її приналежністю до специфічної цілісності, що історично розвивається.
3. Антиекономізм: заклик "у кожному явищі народного господарства - мати на увазі не лише його самого, але й усе народне життя, в його цілісності"14.
4. Емпіризм: народне господарство варто вивчати не на рівні загальних законів, а конкретно, шляхом дослідження фактів, за допомогою статистичних документів.
5. Нормативізм: спроба утвердити політичну економію не як "природне вчення людського егоїзму", а як "науку моральну".15 Оцінюючи роль цього періоду, слід погодитись з думкою В. В. Радаєва, що в його межах елементи майбутнього економічно-соціологічного підходу формуються в середовищі самих економістів альтернативного (неліберального) напряму. Соціологія ще занадто слабка, а перші соціологи мало цікавляться економічними питаннями.
