Для реалізації названих функцій соціологія економіки спирається на категоріальний апарат та на загальносоціологічні і специфічні методи дослідження.
Серед основних категорій соціології економіки визначаються: людина, соціальна група, господарчі організації, соціально-економічні інститути, соціально-економічні відносини, поведінка, діяльність, свідомість, економічна культура, соціально-економічна структура, соціально-економічний статус, рівень життя та якість життя, потреби, мотиви, цінності і соціальні норми.
Навіть неповний перелік категорій свідчить про їх запозичення з інших наук: зокрема - зі соціальної філософії, соціальної психології, політичної економії, правознавства, загальної соціології тощо.
Такий термінологічний зв'язок з категоріями інших наук пояснюється, перш за все, тим, що соціологія економіки виділилась в окрему галузь науки в той час, коли інші науки вже були сформовані і мали свій категоріальний апарат, дія якого охоплювала спільні або споріднені явища, процеси, соціальні феномени. Зрозуміло, що багато з цих категорій стали використовуватись і в соціології економіки. Однак слід зазначити, що при однаковій назві ці категорії отримують дещо новий зміст та інтерпретацію в рамках соціології економіки. Так, наприклад, поняття "соціальна структура" отримує специфічний зміст суб'єкта розвитку економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях системи управління нею. А термін "мотивація поведінки" корелюється з такими її видами, які вивчаються соціологією економіки, - управлінсько- і сімейно-господарча поведінка.
Структура основних категорій соціології економіки має багаторівневу ієрархію24:
Перший рівень утворюють категорії - економічна і соціальна сфера. Вони відображають зміст процесів, що відбуваються "на стику" економіки і суспільства в цілому.
До другого рівня належать категорія соціальний механізм розвитку економіки та соціальні механізми регулювання окремих соціально-економічних процесів.
Третій рівень об'єднує категорії, які конкретизують зміст соціальних механізмів, - економічна свідомість, економічне мислення, економічна культура, соціально-економічні стереотипи, економічні інтереси, економічна діяльність і економічна поведінка та ін.
Система категорій утворює методологічну основу дослідження соціально-економічних процесів, визначення найбільш стійких взаємозв'язків між ними, виявлення закономірностей їх протікання. До основних соціально-економічних законів належать: Закон розподілу праці. Цей закон визначає динаміку розподілу праці на її різновиди і одночасно розподілу суспільства на соціальні групи, зайняті зазначеними видами праці, та співвідношення між групами залежно від їх соціального статусу та престижу праці.
Закон зміни праці. Цей закон відображає об'єктивний і суттєвий зв'язок між змінами в технічному базисі виробництва та функціями робітників і суспільними комбінаціями процесу праці.
Закон конкуренції. Цей закон відображає джерело саморозвитку виробництва - безперервне виникнення та вирішення суперечності між необхідністю максимальної самореалізації людини в ім'я її та супротивом цьому прояву з боку інших людей (конкурентів), соціального середовища в цілому. Це змушує людину (виробника, бізнесмена) безперервно покращувати якість, збільшувати кількість та зменшувати вартість товарів і послуг для підвищення своєї конкурентноздатності.
Як і всяка соціологічна наука, соціологія економіки визначає методи дослідження, опираючись при цьому як на загальносоціологічні методи, так і на методи прикладного соціологічного аналізу, які ми коротко розглянемо.
До загальносоціологічних методів, що використовуються в соціології економіки, належать опитування, спостереження, експеримент, аналіз документів та маркетингові дослідження. Зберігаючи загальний методологічний потенціал, соціологічні методи мають деяку специфіку, зумовлену особливостями економіки як специфічної сфери суспільного життя. З позицій розуміння соціології економіки як галузевої соціологічної теорії ці особливості потребують ще подальшого вивчення.
Більше уваги приділялось вивченню іншої групи методів - так званих методів прикладного соціологічного аналізу, які відображають методологію економічної соціології як міждисциплінарної науки на стику економіки і соціології.25
Перший з них - проблемний (діагностичний) метод. Велику роль у соціальній інженерії в сфері економіки відіграє так зване проблемне бачення реальності. Для цього насамперед необхідно визнати самому і довести іншим, що певне явище є проблемою.
Організатор і управлінець повинен:
а) досягти певного розуміння людьми самої проблеми, необхідності саме цих заходів на її вирішення;
б) дозволити людям бути певною мірою свідомими учасниками "процесу";
в) зробити так, щоб у результаті вирішення проблеми люди отримали досвід, здатний виховати, вплинути на майбутню поведінку.
Соціально-економічні проблеми - це або негативний вплив людини на економічну організацію, або негативний вплив економічної організації на людину, відповідно до чого можуть обиратися різні стратегії вирішення проблеми і зміни людини, її обов'язків і відповідальності чи потреб і здібностей та зміни економічної організації. Кожна із стратегій має переваги і недоліки в кожному конкретному випадку, свої межі можливостей; вони можуть також компенсувати одна одну.
Оскільки соціально-економічні проблеми найчастіше пов'язані з конфліктністю між керуючим і керованими, то вкрай важливо розділити і практично реалізувати ролі, можливості тих та інших у вирішенні цих проблем; важливо розглядати розв'язання проблем як випадок партнерства, спільної дії керуючого і керованих.
Технологічний метод. У практиці організації і управління часто виникає необхідність визначити можливість і конкретні шляхи впливу на людину чи групу людей, тобто мається на увазі, що якісь завдання, плани, програми можуть виконуватися лише за умови, що люди поводитимуться так, а не інакше. Шляхи впливу на людину чи групу людей у такому випадку - це і є технологія плану, завдання, програми.
Кінцева мета всякого соціального впливу - певна поведінка. Вона може бути досягнута такими основними засобами, як:
а) стимулювання у формі примусу або залучення;
б) створення відповідного настрою;
в) досягнення розуміння, знання;
г) формування і розвиток здібностей.
Використання цих засобів у свою чергу передбачає їх подальшу конкретизацію: фінансування і матеріальне забезпечення; організаційні інновації; зміна правових умов; адміністративна влада і команди; авторитет лідерства, приклад; відповідний соціальний клімат, суспільна думка; діалог і договір; навчання; інформування; пропаганда.
Отже, мета, методи і засоби соціального впливу утворюють структуру соціальної технології.
Структурний метод. Суть методу полягає у виділенні соціальних груп, тобто соціальних категорій і типів, значущих в якомусь співвідношенні.
Різні соціальні групи вимагають і різних соціальних методів організації і керівництва, різної "мови спілкування" у трудових стосунках, різних програм у плані реалізації їхніх вимог. У багатьох випадках ділових конфліктів, кадрових призначень, оплати праці і фінансування виявляється, що в якомусь частковому питанні відображаються складні групові інтереси, при цьому саме питання набуває зовсім іншого характеру. В той же час, не орієнтуючись у світі групових інтересів, навряд чи можна повноцінно і остаточно врегулювати взаємостосунки між двома працівниками, двома трудовими колективами, двома суб'єктами складних господарських угод.
Інституціональний метод. Суть методу полягає в аналізі впливу соціально-економічних інститутів на економічну поведінку людей та корекції взаємодії інститутів та суб'єктів соціально-економічної діяльності, і, як відомо, не існує такого соціально-економічного інституту, який був би абсолютним, однаково визнавався всіма і слугував інтересу всіх. Попередньо задані, офіційно заплановані функції будь-якої настанови з часом більш-менш змінюються внаслідок того, що різні категорії і типи людей неоднаково здатні впливати на ці настанови, пристосовуватися до них, використовувати їх. Тому, формуючи інститути, в той же час необхідно передбачати конкретні механізми соціального контролю їх функціонування.
Можна виділити два основні види соціальних інститутів:
а) ті, що вдосконалюють працю, поліпшують її умови;
б) ті, що гарантують прибуток, захищають майнові права.
Оскільки працівники і трудові колективи не завжди усвідомлюють свої інтереси, то багато з інститутів можуть формуватися і скасовуватися адміністративним шляхом.
Генетичний метод. Будь-який об'єкт необхідно розглядати у його розвитку. І окремій людині, і колективу властиво змінюватися в процесі життєдіяльності.
Глибше пізнаючи конкретну трудову діяльність, колектив виробляє правильніші самооцінку й оцінку складності праці, знає свої недоліки і помилки, а це не може не вплинути на організацію праці і заробітної плати, на поведінку працівників під час вирішення цих питань. Тривала невирішеність якихось проблем чи відсутність очікуваних досягнень створюють ситуацію розгубленості, в якій ентузіазм неможливий, а очікування ентузіазму - необгрунтоване.
Зміни колективу, його психології іноді можуть відбуватися досить наочно. Завдання організатора й управлінця полягає в тому, щоб точно і правильно визначити власне психологічнийчи економіко-організаційний фактор такої події, попередити негативне і підтримати гарне в колективі, якщо це необхідно і можливо, одним словом, якось "впливати на тенденцію".
Оціночний метод. Оцінка якостей людини природна і широко розповсюджена на всіх рівнях і у всіх сферах соціально-економічного життя, відіграє вона важливу роль і в організації та управлінні.
Насамперед оцінюються первинні і вторинні функціонально-рольові якості. Перші зводяться до готовності працівника чи колективу в цілому "функціонувати" в цих умовах, працювати у визначеному режимі, виготовляти продукцію певної якості, дотримуватись дисципліни і культури праці, виконувати адміністративні команди тощо.
Другі відображають їхню схильність до виконання завдань невиробничого характеру зараз чи в майбутньому, у випадку необхідності. Об'єктом соціальної оцінки можуть бути не тільки здібності, але й запити.
Оцінці підлягають і якості людей, значущі для самого процесу організації і управління, які полегшують чи ускладнюють здійснення процесу, впливають на нього і спрямовують його протікання.
Важлива також оцінка соціальної репрезентативності. Один працівник виражає панівний менталітет своїх колег, висловлює завжди тільки загальну оцінку, працює на рівні середніх здібностей своєї трудової групи. Інший працівник більш оригінальний, індивідуальний, схильний до самостійних рішень. Це корисно враховувати в інтерпретації мотивів їхніх дій, настанові на офіційний чи колегіальний тон взаємовідносин з ними, сприйняття їхніх думок як спільних чи суто особистих.
На завершення зауважимо, що прикладний соціологічний аналіз має різні аспекти застосування. В одних випадках він застосовується для вироблення довгострокової соціально-економічної політики великого підприємства, в інших - для визначення особистої соціально-психологічної програми роботи, кар'єри, ділових взаємостосунків спеціаліста. Він може проводитись як всередині організації, так і в більш широкому середовищі в інтересах організації.
Найкращі методи не будуть ефективними, якщо під час аналізу не використовується достатня соціальна інформація, яка, в свою чергу, може бути отримана шляхом спеціального соціологічного дослідження, що базується на загальносоціологічних методах: опитуванні, спостереженні, експерименті, аналізі документів та маркетингових дослідженнях. Проведення такого дослідження повинно бути невід'ємним елементом практики організації і управління, принаймні, коли мова йде про прості й стандартизовані варіанти соціологічного вивчення економічної, виробничої і трудової ситуацій.
