1. Виражається іменником у кличному відмінку (в однині) або у формі називного відмінка (у множині). Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).
2. Звертання можна виражати й іншими частинами мови у значенні іменника (прикметником, числівником, дієприкметником). Наприклад: Знайшовся голос, що на цілий світ промовив: чорні! білі! жовтолиці! Гуртуйтеся під прапором одним (М. Рильський). Четвертий, починай!
Звертання може бути:
- непоширеним (без залежних слів): Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Л. Павлів);
- поширеним (із залежними словами): Рости, рости, моя пташко, маковий цвіте (Т.Шевченко). Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим (А. Малишко).
У групі поширеного звертання можуть бути відокремлені означення, однорідні члени речення. Усередині такого звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил. Прощайте, росяні долини і села, сповнені краси (О. Підсуха).
При звертанні можуть бути займенники ти, ви у будь-якому відмінку. Ці займенники до групи звертання не входять: Хлюпни нам ти, море, свіжі лави! Лише зрідка займенники ти, ви можуть уживатися в ролі звертань, здебільшого в розмовному мовленні для вираження різкості, грубості, зневаги. Ви, йдіть сюди! Ей ти, куди прешся?
У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка).
Вокативні речення-звертання
Вокативним називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик і под.
Характерні особливості вокативних речень:
Ø вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного відмінка.
Ø переважно власні імена або іменники, що означають осіб за їх сімейними стосунками: мамо, батьку, сину, брате та ін.: З допомогою інтонації передаються спонукання і різні емоційні реакції. Із семантико-граматичного боку вокативні речення нерозкладні. А хто тобі, Власе, дозволив тут рибу вудить? (виражається заборона). Здрастуйте, свахо, спасибі, що завітали (виражається радість).
Розділові знаки при звертаннях
Звертання на письмі виділяється комами або знаком оклику (залежно від інтонації) на початку речення, і комами з двох боків у середині речення. Якщо звертання стоїть наприкінці речення, то кому ставлять перед ним.
| Схеми | Приклади | Правило |
| Зв, … | Україно, ти для мене диво (В.Симоненко). | |
| Зв! … | Дивна людино! Я ж маю крила (Л.Костенко). | |
| …, Зв, … | Дзвени, моя радісна ліро, хай звуків лунає прибій (В.Сосюра). | |
| …, Зв. | Посивів, Дніпре мій (П.Тичина). | |
| Зв, …!(?) | О земле, велетнів роди! (П.Тичина). | |
| …, Зв і(й,та) Зв, … | Прокиньтеся, байдужі й сонні, живіть душі живої згар… (Д.Павличко). | Однорідні звертання, з’єднані сполучниками і, й, та, комою не розділяються. |
| …, Зв, …, Зв, … | Гей, юнаки, гей, молодість світу, доля планети у ваших руках (І.Нехода). | Вигуки відділяються від звертання комами. |
| Зв, …! | О краю мій, тужу я за тобою! (М.Рильський). | Якщо перед звертанням стоять вигуки о, ой і вони виконують роль підсилювальної частки, то кому після них не ставлять. |
| …, Зв, Зв! | І тебе загнали,мій друже єдиний, мій Якове добрий! (Т.Шевченко). | Звертання виділяється комами разом зі словами, що належать до них. |
Форми звертань в українській мові
| Іменники І-ої відміни мають закінчення -О, -Е, -Є, -У, -Ю | Іменники ІІ-ої відміни мають закінчення -О, -Е, -Є, -У, -Ю | Іменники ІІ-ої відміни мішаної групи з основою на -ж, -ш, -дж мають закінчення -О, -Е, -Є, -У, -Ю | Іменники ІІІ-ьої відміни |
| Тверда група Україно, мамо, Ольго | Тверда група | Мішана група | Есфіро, Любове Нінеле, Руфе |
| М’яка група (крім -й) Ілле,земле,пісне З основою на -й Маріє, Надіє, Наталіє | президенте Глібе ректоре юначе | стороже Джордже Явтуше | |
| М’яка група (пестливі форми) татусю, Ганнусю, матусю | Сину, батьку, начальнику | Деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім -ж) викладачу, завідувачу, слухачу | |
| імена з кінцевими -г, -к, -х Олегу, Генріху, Марку |
Вставні слова, словосполучення слів і речення
Вставними називаються слова або словосполучення, які виражають ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вони не несуть нової інформації, а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.
Маємо інформацію: Бузок уже відцвів. За допомогою вставних слів цій думці можна надати різних смислових відтінків: Бузок, напевно, уже відцвів. Бузок, на жаль, уже відцвів. Бузок уже, по-моєму, відцвів. Бузок, кажуть, уже відцвів. Здається, бузок уже відцвів.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Вставні слова, словосполучення не є членами речення. При синтаксичному розборі їх не підкреслюють.
Вимовляються прискореним темпом і з іншою силою голосу (зниженим або підвищеним голосом). На письмі виділяться комами.
Вставні слова можуть стосуватися як речення в цілому, так і одного члена: Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним. Можливо, вночі буде гроза.
Вставні конструкції можуть виражати різні значення.
| Значення | Вставні слова | Приклади |
| Упевненість | безумовно, безперечно, без сумніву, дійсно, справді, зрозуміло, звичайно, природно, щоправда, правда, очевидно, дійсно, певна річ, смію запевнити, слово честі | За Брянським Багіров, справді, не вагаючись, пішов би в огонь і в воду (О.Гончар). І я був неправий, звичайно. |
| Невпевненість, припущення | мабуть, можливо, напевно, може, либонь, принаймні, очевидно, здається, скажімо, певно, імовірно, сказати по правді | Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю (Л.Костенко). |
| Емоційне ставлення мовця до змісту висловленого(радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення тощо) | на щастя, на жаль, на радість, на біду, шкода, на диво, як на зло, як навмисне, як на лихо, як на біду, дивна річ, на сором, соромно сказати, чого доброго, хвалити долю, нівроку | На жаль, чудес на світі не буває (П.Воронько). Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата. |
| Вказівка на джерело повідомлення | кажуть, як кажуть, мовляв, бачу, звісно, чутно, пам’ятаю, по-моєму, по-твоєму, по-вашому, на думку, за даними, гадаю, за висловом…, за вченням…, за словами…, за повідомленням, за визначенням, як відомо, пам’ятаю | Знать,од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди! (Т.Шевченко). |
| Вказівку на способи оформлення думок, на експресивний характер висловлювання | Словом, правду кажучи, сказати правду, признатися по правді, ніде правди діти, грубо висловлюючись тощо | Хоч, правду кажучи, юнак у душі не вважав спів за професію. |
| Послідовність викладу думок; висновок, зв’язок із попередньою думкою | по-перше, по-друге, наприклад, нарешті, виходить, навпаки, отже, так, взагалі, до речі, зрештою, значить, виходить, словом, кінець-кінцем, крім того, між іншим, значить, навпаки, проте, однак, таким чином, узагалі, одне слово, так би мовити, власне кажучи | Ніжність, наприклад, математично описати не можна (В.Собко). |
| Звернення до співрозмовника з метою привернути його увагу, ввічливість | чуєте, повірте, бачите, погодьтесь, дозвольте, зрозумійте, вірите, знаєте, уявіть собі, зверніть увагу, послухайте, між нами кажучи | Але доля звела нас дуже близько і, повірте, здружила (Ю.Збанацький). А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті. |
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
- Лише вставними (тобто завжди виділяються комами) бувають слова: мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а в тім, отже.
- Ніколи не бувають вставними і не виділяються комами: навіть, майже, невже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, немовби, неначе, нібито, адже, притому, причому, тим часом, між тим, за традицією, у кінцевому рахунку, буквально, як-не-як.
- Завжди слід виділяти вислови, у яких є дієприкметники: мовлячи, кажучи (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або їх можна підставити.
- Не можна сплутувати слова отже (вставне) та отож (не буває вставним).
Вставні слова потрібно відрізняти від означуваних слів, які є членами речення.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
- Якщо в простому реченні крім підмета і присудка є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен), то таке речення без вагань треба виділяти. Присудок вставного речення найчастіше буває виражений особовою формою дієслова (сподіваюся, припустімо, чуєте, пробачте, як кажуть, прошу), рідше – неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, хвалити долю).
- В інших випадках, щоб упевнитися, чи певне слово вставне чи ні, перевіряємо його питанням (перед тим знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання як? коли? як часто? з якою метою?, то воно не є вставним і виділяти його комами не можна. Якщо ж не відповідає і його можна вилучити з речення, не порушуючи структури, то це слово вставне і його виділяємо комами.
Порівняйте!
| Вставні слова (виділяються комами) | Члени речення (не виділяються комами) |
|
|
- Два вставних слова виділяються одне від одного комами: Справді, може, вперше за цей рік так часто, завмираючи, билося його серце (Н.Рибак).
- Після сполучників перед вставним словом ставиться кома: Стоять верби, опушені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі (Є.Гуцало).
- Комою не відокремлюються вставні слова, що стоять на початку або в кінці відокремленого звороту: Студентка, очевидно знаючи відповідь на білет, перестала хвилюватися.
- Слова проте, однак, одначе бувають вставними тільки в середині речення: Проте він говорив впевнено. З борців насміхалася доля, зростала, проте, їх громада (П.Грабовський).
- Часто після переліку однорідних членів може стояти вставне слово, яке передує узагальню вальному. Тоді перед вставним словом ставиться тире, а після нього – кома: І вечір, і тиша, і сині тіні на снігу – одним словом, все те було сумирне й таємниче (Н.Рибак).
Вставлені слова й речення
Окремо виділяють вставлені конструкції (слова, словосполучення і речення). Вони не виражають ставлення мовця до висловленої думки, а вносять у речення додаткові відомості (супровідні зауваження, уточнення, пояснення, поправки). На письмі виділяються комами, тире, дужками. Ці пунктуаційні знаки розрізняють між собою силою виділення.
1. Кому ставимо, якщо вставлена конструкція близька до змісту речення: І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т.Шевченко).
2. Невеликі вставлені конструкції, які стоять у середині основного речення й мають з ним тісний змістовий контакт, виділяємо тире: В щирім серці, в чесних грудях – вірю, знаю! – квіти є! (В.Симоненко).
3. Комами й тире виділяємо вставлені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома: Є ж люди на землі, - а то б не варто й жити, - що крізь щоденний труд уміють і любити… (М.Рильський).
4. Дужками виділяємо:
§ слова, якщо вони вживаються як додаткове зауваження: У Сосниці, що на Чернігівщині, у простій селянській хаті (нині музей) на мотузяних вервечках висить саморобна колиска, яка виколисала Олександра Довженка;
§ прізвища автора й назву твору, які стоять після цитати, або посилання на місце, справжнє прізвище тощо: Двадцятирічний юнак, одначе, не втратив спраги до знань. Це веде його у місто Великий Варадин (нині Арад у Румунії) (В.Шевчук);
§ вставлені речення, які доповнюють, уточнюють усе речення або якийсь його член і різко випадають із синтаксичної структури речення: Завжди пробуємо доростати до себе (одвічний героїзм людського серця!), але ніхто не може подвоїтись (В.Стутс).
