Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнозначних слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. Прості словосполучення складаються з двох повнозначних слів – головного і залежного: зелене листя, вийти з класу, слухати уважно. До простих належать і трислівні, чотирислівні та багатослівні словосполучення, які складаються:
а) зі слова в простій формі і слова в складній (аналітичній) формі: буду вступати до університету;
б) із слова і нерозкладного словосполучення: ціна блакитного палива.
Складні словосполучення складаються із головного слова та двох чи більше повнозначних слів: широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем.
Для синтаксичного аналізу складне словосполучення потрібно розділити на прості: Пробігти (що?) дистанцію, пробігти (як?) швидко, швидко (як?) дуже.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Поєднання слів, які НЕ є словосполученнями:
- Неповнозначне слово (прийменник, частка) + повнозначне: з-за хмари, з-поміж книг, заради миру, попід горою, незважаючи на дощ, принесіть же, розповіли б, таки написав.
- Фразеологізми: байдики бити, дати березової каші, танцювати під чужу дудку, сім п’ятниць на тиждень.
- Аналітичні (складні) форми слів: буду відпочивати (майбутній час дієслова – відпочиватиму); найбільш цікавий (найвищий ступінь порівняння прикметників); буду спортсменом, стану відомим – сполучення іменних частин мови з дієслівними зв’язками (складні іменні присудки).
- Однорідні члени речення (сурядний зв’язок): день і ніч, добрий і чесний, я або ти, вітряно й холодно.
- Граматична основа речення (підмет + присудок): Поле чорніє. Проходять хмари (М.Рильський).
ГРУПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА СПОСОБОМ ВИРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО СЛОВА
Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, словосполучення поділяються на:
1) іменникові (головне слово іменник): історична пам’ять, солов’їна мова, мамина ніжність, турбота батьків, дорога на Київ, восьмий поверх, мої друзі, бажання вчитися, роздуми вголос;
2) прикметникові (головне слово прикметник): вірний присязі, вищий за брата, щирий серцем, готовий допомогти, безмежно щасливий;
3) числівникові (головне слово числівник): сім кілометрів, двоє спортсменів, третій за списком, декілька олівців, один з нас, чимало приїжджих;
4) займенникові (головне слово займенник): кожний з нас, хто-небудь з нас, щось веселе, дещо з одягу, ніхто з присутніх;
5) дієслівні (головне слово дієслово): читати книжку, розмовляти з другом, залишитися без нічого, довго чекати, знати багато, стати навшпиньки, іти не оглядаючись, здаватися втомленим, просити почекати, варто подумати;
6) прислівникові (головне слово прислівник): недалеко від села, зовсім близько, надзвичайно просто, краще за художника, далеко від міста, високо в небі, надзвичайно серйозно, дуже тепло.
За смисловими відношеннями між їхніми членами словосполучення бувають: 1) означальні (атрибутивні) — залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські каштани, цвіт яблуні, вода з криниці, робота вручну;2) додаткові (об'єктні) — залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, дивитися на людей, ласий до меду; 3) обставинні (адвербіальні) — залежне слово називає різні обставини: повернутися пізно, навчатися в університеті, завмерти від здивування.
Типи підрядного зв’язку в словосполученнях
Між словами в словосполученнях можливі три способи зв'язку:
Узгодження
Керування
Прилягання
1.Узгодження – такий вид підрядного зв’язку, коли залежне слово вживається у тому ж роді, числі й відмінку, що й головне.
Н-д, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й однині, що й головне слово земля. Якщо змінимо форму головного слова на землею, то відразу треба міняти й форму залежного слова на рідною. Так само й у словосполученні ти думаєш залежне слово думаєш стоїть у другій особі однини, як і головне ти. Якщо змінимо ти на займенник третьої особи множини вони, то доведеться змінити й форму залежного слова на думають.
Як правило, зв’язком узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу: небесна блакить, замріяний художник, п’ятий поверх, наші плани. Таке узгодження називається повним. При неповному узгодженні залежне слово іменних словосполучень уподібнюється до головного у формі відмінка й числа: тканина в горох – різний рід і відмінок; місто Черкаси – різне число; річка Дніпро – різний рід.
2. Керування – такий вид підрядного зв’язку, при якому головне слово керує залежним, яке приєднується до головного за допомогою прийменника або без нього.
Н-д, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку. Як би ми не змінювали форму головного слова (люблю, любимо, люблять, любили, любитимуть, любіть і т. д.), від цього відмінок залежного слова (Вітчизну) не зміниться. У словосполученні любов до людей залежне слово до людей стоїть у родовому відмінку з прийменником; і як би ми не змінювали форму головного слова — любові, з любов 'ю, про любов і т. д. — залежне так і стоятиме в цьому самому відмінку з прийменником.
Увага! При зміні головного слова залежне залишається незмінним: говорив про щастя, говорила б про щастя, говоріть про щастя, заговорили про щастя…
Керування може здійснюватися без прийменників (сіяти пшеницю, цікавитися літературою, дякувати вчителеві, слова підтримки, його думка, старший віком) і за допомогою прийменників (дбати про дітей, називати на ім 'я).
Залежно від того, якою мірою лексичне значення головного слова потребує при собі залежного, розрізняють:
- сильне керування буває тоді, коли головним словом є перехідне дієслово: зустріти товариша, вимагати відшкодування, добігти до фінішу, опадання листя, відповідь товаришам, сповнений мудрості, повідомити громадськість про небезпеку, переробити насіння на олію;
- слабке керування наявне в словосполученнях, де головним словом виступає дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого відмінка з прийменником чи без нього: дякувати друзям, краса весни, працювати в полі, повертатися з роботи, продукція без браку, змужнілий у праці, хворий на грип.
Увага! Якщо в словосполученні наявний прийменник, то вид підрядного зв’язку у ньому завжди керування: говорити про щастя, приїхати до столиці, писати без помилок, роздуми над фільмом, схожий на батька, зайти до кімнати, учитель за покликанням, молоко в глечику.
3. Прилягання – такий вид підрядного зв’язку, при якому залежне слово, будучи незмінним, пов’язується з головним лише за змістом.
При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом.
Н-д, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені прислівниками удосвіта, глибоко, дуже; у словосполученні розмовляємо йдучи — дієприслівником йдучи; приїхали перевіряти — неозначеною формою дієслова перевіряти. Ці залежні слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.
Головним словом, до якого прилягають незмінювані слова, найчастіше буває дієслово (у будь-якій формі): почуватися добре, поспішай повільно, чітко усвідомлений, зроблено поспіхом, проаналізувавши ґрунтовно, ідуть не поспішаючи, намагався допомогти.
Способом прилягання іноді приєднуються прикладки до означуваного слова: станція П'ятихатки, на станції П'ятихатки; журнал «Всесвіт», у журналі «Всесвіт».
ТИПИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ
| Тип | До якої частини мови належить | Приклади | Підказка | |
| Головне | Залежне | |||
| Узгодження | Відмінювані частини мови | Відмінювані частини мови |  уважний учень
уважн(ого) учн(я)
уважн(ому) учн(еві)
уважн(им) учн(ем)
і т. д.
| Залежне слово вживається у тому ж роді, числі й відмінку, що й головне |
| Керування | Відмінювані й невідмінювані частини мови | Відмінювані частини мови без прийменника або з прийменником |  виконати завдання
 виконав завдання
виконал(а) завдання
виконал(и) завдання
| Головне слово керує залежним, яке приєднується до головного за допомогою прийменника або без нього |
| Прилягання | Відмінювані й невідмінювані частини мови | Невідмінювані частини мови (або незмінювані форми змінюваних слів) | переписав двічі відповідати впевнено задумав женитися | Залежне слово, будучи незмінним, пов’язується з головним лише за змістом |
ПОНЯТТЯ ПРО РЕЧЕННЯ
Речення – основна інтонаційна і граматично оформлена одиниця мовного спілкування, що виражає закінчену думку. Н-д, Є багато, звісно, таємниць на світі, та життя навіки збереже одну (В.Рафальський). Воно складається зі слів, словосполучень, але відрізняється від словосполучення такими ознаками:
1) речення є одиницею спілкування;
2) тільки у вигляді речення формується і передається думка;
3) речення граматично оформлене в закінчену цілісність (за допомогою закінчень і службових слів);
4) воно інтонаційно оформлене.
У реченні виділяють граматичну основу (центр, ядро). Її утворюють головні члени речення – підмет і присудок або тільки один головний член речення.
На відміну від словосполучення, речення має не тільки підрядний, а й сурядний і безсполучниковий зв’язки.
Порядок слів у реченні
Порядок слів у реченні зумовлюється його змістом і граматичною структурою. В українській мові можливі різні варіанти розташування слів, але не можна вважати, що порядок слів цілком вільний. Розрізняють два типи порядку слів:
- прямий (звичайний);
- зворотній (інверсію).
При прямому порядку кожне слово має своє місце відповідно до ролі в реченні. Як правило:
1) підмет стоїть перед присудком. Вітер гуляє очеретом. Стежина до маминої хати петляє через город. У питальних реченнях підмет, виражений питальним займенником, може стояти тільки на початку речення. Хто там не спить?;
2) узгоджене означення вживається перед означуваним словом: Сонний вітер гуляє сухим очеретом;
3) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова. Я стану студентом університету.
4) додаток стоїть після того слова, яке ним керує. Ліс простягнув до сонця руки. Наука вимагає жертв і великої любові.
5) обставини можуть займати різні позиції. Ліс тихо простягнув до сонця руки.
При інверсії (зворотному або непрямому порядку слів) присудок стоїть перед підметом. Встала весна, чорну землю сонну розбудила. Узгоджене означення вживається після означуваного слова. Я мандрував країнами далекими.
Види речень
Прості речення розрізняються за метою висловлювання, за емоційним забарвленням і за структурою.
