Загальне поняття про словосполучення

 

Словосполученням називають синтаксичну одиницю, утворену поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку: безмежний степ, зоряна ніч, пахощі трав, вслухатись у тишу сидіти мовчки, написати книжку про хліборобів.

 

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть ут­ворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працю­вати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачи­лись майже рік.

 

Свого конкретного значення слово набуває тільки в сло­восполученні. Наприклад, слово перо має такі основні значення:

1) рогове утворення на шкірі птаха; 2) знаряддя для писання чорнилом; 3) символ літературної діяльності; 4) зелений пагін цибулі або часнику; 5) лопать деяких інстру­ментів.

Але кожне з цих основних значень проявляється, стає домінантним відповідно в таких словосполученнях:

1) перо гуски; 2) писати пером; 3) майстри пера; 4) перо цибулі; 5) перо керма.

 

Синтаксично невільні (нерозкладні) словосполучення становлять собою смислову й граматичну єдність і виступають одним членом речення. До них належать сполуки:

ü числівника як головного слова із залежним іменником: два хлопці;

ü іменника зі значенням сукупності, міри, об’єму, обсягу із залежним іменником: відро води, море квітів;

ü іменника або займенника із залежним займенником або іменником, з’єднаних прийменником з, що мають значення сукупності: голка з ниткою;

ü іменника із залежним порядковим числівником: дев’ятого травня;

ü двох іменників, поєднаних за допомогою прийменників із і до, з і на, від і до: із Києва до Львова;

ü двох іменників, з яких головний означає початок, середину, кінець: кінець вересня, край землі тощо;

ü лексичні словосполучення (виражають одне поняття): Червоне море, Біла Церква, Велика Ведмедиця – географічні назви; білий гриб, польова ромашка, знак оклику, неозначена форма дієслова – терміни; чорне золото (вугілля), корінь життя (женьшень), степові кораблі (комбайни), люди в білих халатах (лікарі) – перефрази;

ü фразеологічні словосполучення (ідіоми): на носі зарубати (запам'ятати), п’ятами накивати (утекти), мати язик за зубами (мовчати), ряст топтати (жити) тощо.

Синтаксично вільні словосполучення утворюються в процесі мов­лення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов'язкова умо­ва, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно: а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації); б) не має інтонації, властивої реченню; в) є лише будівельним матеріалом для речення.

Побудова і вживання словосполучень

 

У побудові словосполучень найвиразніше проявляється специфіка мови. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не «дякую вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю на українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити згідно закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в дві години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед правильно поєднувати слова в словосполучення.

 

Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема та­ких словосполучень із підрядним зв'язком керування:

Ø пробачте мені (а не «мене»)

Ø мені болить (а не «мене»)

Ø дотримати слова (а не «слово»)

Ø оволодіти ситуацією (а не «ситуацію»)

Ø опанувати професію (а не «професією»)

Ø учитися ремесла (а не «ремеслу»)

Ø ігнорувати попередження (а не «попередженням»)

Ø завдати шкоди (а не «шкоду»)

Ø зазнати невдачі (а не «невдачу»)

Ø зрадити принципи (а не «принципам»)

Ø називати на ім'я (а не «по імені»)

Ø звернутися за адресою (а не «по адресі»)

Ø відправити поштою (а не «по пошті»)

Ø прийшов у справі (а не «по справі»)

Ø комісія для складання (а не «по складанню»)

Ø заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню»)

Ø сталося через недбальство (а не «із-за недбальства»)

Ø один раз на місяць (а не «в місяць»)

Ø ввести до складу (а не «в склад»)

Ø радіти з успіхів (а не «успіхам»)

 

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде по­рівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); до­рожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж страх (а не «сильніший страху»).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на: багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так само після дієслів перетворюватися, обертатися, змінюватися: перетворюватися на пару, змінюватися на краще.

При числівниках два, три, чотири іменник стоїть у назив­ному відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три місяці, чотири роки. І навпаки, при числівнику півтора імен­ник вживається в родовому відмінку однини, а не в називно­му множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року.

Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв’язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»).

 

Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандарт­ними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значен­ня мають пари словосполучень книжкова шафа — шафа для книжок, орендна плата — плата за оренду, роздрібний продаж — продаж у роздріб, міські вулиці — вулиці міста, після впорядку­вання території — впорядкувавши територію, роботу виконано — робота виконана.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і на­впаки: книжкова крамниця — книгарня, дощана огорожа — пар­кан, край лісу — узлісся, брати в борг — позичати, відбиватися в дзеркалі — віддзеркалюватися, стати сірим — посіріти, кож­ного дня — щодня.

Класифікація словосполучень