| Присудок узгоджується з підметом | Приклади |
| У множині, коли підмет виражений сполученням слів | Межи втікачами були Остап і Соломія. |
| У множині і однині, коли підмет виражений кількісним числівником у називному чи родовому відмінку | В цей час з’явилися три постаті. В цей час з’явилося три постаті. |
| В однині при словах багато, мало, чимало, більшість, меншість, частина, решта тощо, що входять до складу підмета | За нашу пропозицію проголосувала меншість. |
| При абревіатурах у тому ж роді й числі, що й основне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру | УНА (Українська академія наук) була створена 1918 року. |
ТИРЕ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ
Між підметом і присудком з усіх розділових знаків уживається тільки тире. Найчастіше ставиться на місці пропущеної в теперішньому часі дієслова-зв’язки бути (є) при складеному іменному присудку.
Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці ставиться,якщо підмет таіменна частина присудка виражено:
1) іменниками у називаному відмінку: Київ — столиця України. Чистотіл — дуже корисна рослина.
2) числівниками у називному відмінку: Два по два — чотири. Двадцять та десять —— тридцять.
3) інфінітивами: Життя прожити – не поле перейти (присл.).
4) підмет – іменник у називному відмінку, а присудок – інфінітив і навпаки: Моя мрія – навчатися в університеті. Читати - його улюблене заняття.
5) підмет – числівник, а іменна частина – іменник і навпаки: Двісті - це значна сума.
6) підмет – фразеологізм, а іменна частина – іменник, числівник, інфінітив і навпаки: Цей студент — стріляний горобець.
7) незалежно від способу вираження підмета та іменної частини перед частками це, то,ось, значить: Говорити неправду – це погано.
Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці не ставиться,якщо:
1) підмет виражений субстантивованим прикметником або дієприкметником: Вартові цікаві люди.
2) іменна частина (присудок) виражена займенником: Син у мене мій, та розум у нього сві
3) іменна частина (присудок) виражена прикметником (у тому числі у формі вищого чи найвищого ступенів порівняння) або дієприкметником: Мужик хитріший від чорта.
4) іменна частина (присудок) виражена прислівником: Ця сукня їй до лиця.
5) іменна частина (присудок) виражена порівняльним зворотом: Нічначе озеро в берегах неба.
6) незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо перед останньою є заперечна частка не: Серцене камінь.
7) незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо між ними є вставне слово або словосполучення: Вчитися, безумовно, цікава річ.
Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка може ставитися і не ставитися, якщо:
1) підмет виражений особовим займенником: Він гарний товариш. Я – кайданник! Власне горе за собою волочу (І.Франко).
2) якщо присудок має порівняльне значення й вживається зі словами як, мов, наче, ніби, неначе, нібито, немовбито тощо: Дівчина як калина. Дорога мов стріла. У нього очі – наче волошки в житі.
ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
Означення
Означення – це другорядний член речення, який указує на ознаку предмета й відповідає на питання я к и й? ч и й? к о т р и й? с к і л ь к о х? В українські степи приходила рання весна.
Означення може залежати як від головного члена речення, так і від другорядного. Людське життя немислиме без рослин. Рослини забезпечують нашу атмосферу киснем.
Означення бувають у з г о д ж е н і та н е у з г о д ж е н і .
У з г о д ж е н і означення стоять у формі того ж роду (в однині), числа й відмінка, що й означуване слово. Вони виражаються:
· прикметниками: Вже почався рясний падолист (А.Шевченко). Бліде небо мигтить зірками до блакиті (М.Коцюбинський);
· дієприкметниками: І обізвалась приспана струна (С.Грицюк);
· займенниками: Кожна справа свого часу цікава (Нар. тв.). Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом (М.Коцюбинський);
· числівниками: Ще треті півні не співали (Т.Шевченко). Одна книга тисячі людей навчає.
Узгоджене означення може бути поширеним, тобто мати при собі пояснювальні слова. Поширене означення, виражене дієприкметником разом із залежними словами, називають дієприкметниковим зворотом. Добріє світ, народжений в любові (Т.Коломієць).
Н е у з г о д ж е н и м називається означення, яке пов’язується з означуваним словом синтаксичним зв’язком керування або прилягання. Неузгоджені означення можуть виражатися:
· іменниками в непрямих відмінках: На Уляні була спідниця (яка?) в горошок (Г.Тютюнник). Над доріжкою (якою?) з асфальту дві берізки обнялись (В.Сосюра);
· присвійними займенниками його, її, їх, їхній: Хто любить троянду, полюбить (чиї?) її колючки (Нар. тв.);
· неозначеною формою дієслова (інфінітивом): Прийшла пора (яка?) працювати. Благослови уміння (яке?) не упасти;
· прислівниками: Ще світиться вікно у хаті ( якій?) скраю (М.Шевченко). Зайшов над хатою місяць (який?) уповні;
· словосполученнями: По вулиці ходив чоловік (який?) середнього росту. Ішла дівчина (яка?) з довгою розпущеною косою. На ньому одяг (який?) з дорогої атласної тканини. З будинку виходить чоловік (який?) у формі залізничника.
Увага! Треба пам’ятати:
Ø Неузгоджене означення часто можна замінити узгодженим: сік з лимона – лимонний сік, спів солов’я – солов’їний спів, зошит учня – учнівський зошит. Але: чоловік в окулярах, підручник з алгебри (замінити не можна).
Ø Неузгоджене означення можна перетворити на сполучення підмета і присудка: прохання матері – мати просить, повернення керівника – керівник повертається, виступ ораторів – оратори виступають.
Ø Неузгоджене означення можна перетворити на поширене означення чи підрядне речення: костюм для концерту – костюм, призначений для концерту; альбом для малювання – альбом, у якому малюють.
Якщо такі перетворення не можливі, залежний іменник виступає додатком: підкорення (чого?) космосу, бо підкорюють (що?) космос; виконання (чого?) плану, бо виконують (що?) план.
Запам’ятайте! Узгоджені та неузгоджені означення можуть мати при собі залежні слова, тобто бути поширеними. Степом лунало іржання (чиє?) табуна коней.
Прикладка як різновид означення
Прикладка –це різновид означення, яке, указуючи на ознаку предмета, дає йому другу назву, виражається іменником і відповідає на питання я к и й?
Прикладки виражаються загальними і власними назвами.
Прикладки можуть виражати:
1) характеристику особи:
ü за професією, за назвами службових посад: лікар- педіатр, учитель- фізик, водій Микола, директор школи Коваленко;
ü за родом заняття,: студентка Ольга, студент- хімік;
ü за соціальним походженням: жінка- селянка, селяни- кріпаки;
ü за віком: хлопець- підліток, дідусь- пенсіонер, дід Іван;
ü за національністю: студент- італієць, українка Оксана;
ü за родинними стосунками: дівчата- сестрички, брати- однолітки.
2) родову назву при видовій: Дунай- ріка, Україна- мати, Сапун- гора;
3) видову назву при родовій: річка Рось, планета Сатурн, вулиця Ярославів Вал;
4) якісну характеристику особи чи предмета (метафорична назва): юнак- богатир, дуб- велетень, місяць- князь, вітер- пустун, сніжинки- пушинки, роси- сльози, місто- гігант.
Прикладка стоїть у тому ж відмінку, що й означуване слово. Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів (Л.Костенко).
Увага! 1) З двох іменників – власного іменника людини і загальної назви – прикладкою є загальна назва: учителька Ганна Петрівна; дядько Семен.
2) Якщо ж власна назва не є ім’я людини, то вона виступає прикладкою: мати Україна, команда «Динамо», фірма «Роксолана», пісня «Ой не ходи, Грицю…».
3) Власні імена (прізвища, імена, імена по батькові) є прикладками, якщо вони уточнюють загальну назву: Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину (І.Франко).
4) У словосполученні, що складається з двох загальних іменників, прикладкою є те слово, що має значення якісної характеристики, родової ознаки або національної належності, указує на рід діяльності: лікар- стоматолог, студент- заочник.
5) За прикладку не треба вважати:
· прізвища до імен та імен по батькові;
· деякі складні слова, утворені з двох іменників: плащ-палатка, будинок-музей, вагон-ресторан, стоп-кран;
· сполучення синонімів та антонімів: путь-дорога, стежки-доріжки, імпорт-експорт, купівля-продаж;
· асоціативні сполучення: хліб-сіль, батько-мати, жар-птиця.
ПРАВОПИС ПРИКЛАДОК
| Окремо | Через дефіс | В лапках |
| 1) якщо прикладкою виступає видова назва: ріка Дніпро, гора Говерла, квітка троянда, риба щука; 2) якщо прикладка стоїть перед означуваним нею словом і своїм значенням близька до прикметника: красуня (=красива) дівчина, велетень (=великий) юнак | 1) якщо в ролі прикладки виступає родова назва: Дніпро-ріка, Говерла-гора, троянда-квітка, щука-риба; 2) якщо означуване слово і прикладка є загальними назвами: дівчина-красуня, юнак-велетень, співачка-легенда, верба-красуня; 3) якщо означуване слово і прикладку можна міняти місцями: думи-мрії і мрії-думи, художник-пейзажист і пейзажист-художник; 4) якщо прикладка входить до складу терміна: льон-довгунець, заєць-русак | прикладки, що означають назви газет, журналів, творів мистецтва, заводів, пароплавів і подібні пишуть із великої літери й беруться в лапки: газета «Україна молода», опера «Тарас Бульба», фабрика «Киянка», садочок «Веселка», теплохід «Славутич» Але,якщо в ролі прикладок виступають власні назви, що поєднуються з означуваним іменником за допомогою слів імені, пам’яті, то прикладка в лапки не береться: парк імені Т.Шевченка, гімназія імені В.Стуса, алея пам’яті Лесі Українки |
Додаток
Додаток – це другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого ця дія відбувається, і відповідає на питання кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?
Додаток може виражатися:
· іменниками чи займенниками в непрямих відмінках з прийменниками чи без прийменників: Ти зрікся мови рідної. Ганьба тебе зустріне на шляху вузькому. Нема тепер у тебе роду, ні народу (Д.Павличко);
· прикметником, дієприкметником, займенником у значенні іменника: Красивим доля не поспішає важити щастя (М.Стельмах). То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р.Третьяков);
· числівником чи сполученням числівника з іменником: До семи додати п’ять. Посадила стара мати три ясени в полі (Т.Шевченко);
· прислівником у значенні іменника: Не убивай в сьогодні – вчора, там зріє завтра на політ (Т.Севернюк);
· неозначеною формою дієслова: Мудрішати з роками нам дано (В.Базилевський);
· вигуком, звуконаслідувальним словом: Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. тв.);
· синтаксично неподільним словосполученням: Учень вчить напам’ять «Садок вишневий коло хати».
Прямий і непрямий додаток
П р я м и й додаток означає об’єкт, на який безпосередньо спрямована дія. Він найчастіше вживається у формі знахідного відмінка без прийменника й у реченні залежить від особового дієслова чи інфінітива. Добро і зло відображають реальні (кого? що?) умови життя в суспільстві (В.Ковальчук). Любіть (кого? що?) травинку і тваринку, / І (кого? що?) сонце завтрашнього дня, / Вечірню в попелі (кого? що?) жаринку, / Шляхетну (кого? що?) інохідь коня (Л.Костенко). Кожна жаба своє болото хвалить (Нар. тв.).
Прямий додаток може бути виражений також формою родового відмінка без прийменника, якщо він належить до присудка, який:
1) має заперечення: Я не знав (кого? чого?) дороги до міста;
2) означає частину від цілого: Дівчина купила (кого? чого?) борошна. Випити (кого? чого?) кави. Купити (кого? чого?) хліба.
Усі інші додатки – н е п р я м і. Вони виражаються формами непрямих відмінків, окрім знахідного без прийменника. Наприклад, Культура спілкування останніми роками плідно осмислюється (ким? чим?) наукою (Г.Чайка). (З ким? з чим?) З хлібом у нас зустрічають гостей, хліб на весіллях цвіте в короваї (П.Воронько). Батьки раділи (кому? чому?) успіхам дитини.
Обставина
Обставина – це другорядний член речення, що виражає обставини дії, стану чи ознаки й відповідає на питання як? де? коли? чому? звідки? за яких умов? та ін.
Обставини виражаються:
- прислівниками: Здавна народ України славиться своєю гостинністю (Л.Кожуховська). Учімося в дітей сприймати білий світ довірливо, привітно, первозданно (В.Крищенко);
- іменниками з прийменниками й без них: Коли над Дніпром зводився монумент князеві Володимиру-хрестителю Русі, побожні кияни дивувалися. Літа на зиму повернули… О, якби-то вміти голубом злетіти (М.Ткач);
- дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами: Живіть палаючи, і вас не скорить забуття (С.Горлач). Нам вічно треба небом жити, по шию будучи в планеті (М.Вінграновський);
- порівняльним зворотом: Неначе пісні вічної рядки, дзвенітимуть дороги під тобою (Г.Коломієць);
- стійким словосполученням, фразеологізмом: Лебединою піснею літа айстри в київських парках цвітуть (М.Нагнибіда).
ВИДИ ОБСТАВИН
За значенням обставини поділяються на вісім видів.
| Назва виду | На які питання відповідає | Приклади |
| 1. Способу дії | як? яким способом? | Звичаї об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю(О.Воропай). Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, як тяжко, як тужно моєму народу болить (Б.Олійник). |
| 2. Міри і ступеня | якою мірою? у якій мірі? скільки? наскільки? | У хаті ще більше потемніло (Панас Мирний). По-моєму, кожна людина мусить хоч раз коли-небудь сягнути свого зеніту (О.Гончар). |
| 3. Місця | де? куди? звідки? | На скелястих берегах річки Кам’янки росло кілька десятків верб… Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх (Т.Шевченко). |
| 4. Часу | коли? як довго? відколи? доки? | Урочисте відкриття парку «Софіївка» відбулося у травні 1802 року(П.Позняк). І над стареньким комином лелека після дощу просушує крило (Л.Костенко). |
| 5. Причини | чому? від чого? через що? з якої причини? | З кохання плакав я, ридав (П.Тичина). Од хвилювання Тетяна не могла спокійно говорити (С.Васильченко). |
| 6. Мети | з якою метою? для чого? навіщо? | Сюди за щастям я забрів (В.Сосюра). Ми приходим у світ для любові (Г.Чубач). |
| 7. Умови | за якої умови? у якому випадку? | Не було б перемови без віри у безсмертя людського добра (Т.Масенко). Невдовзі під гучні оплески в супроводі своєї дружиниз’явився кремезний літній чоловік (В.Скуратівський) |
| 8. Допусту | незважаючи на що? всупереч чому? | Було, незважаючи на травень, душно, як улітку (М.Коцюбинський). Наперекір утискам царського двору Остап Вересай першим серед українських кобзарів здобув визнання у світі (В.Скуратівський). |
| Примітка.Обставини допустовості вводяться у речення за допомогою прийменників незважаючи на, усупереч, наперекір, попри і, як правило, виділяються комами. |
Порівняльний зворот
Порівняльний зворот – це другорядний член речення (обставина способу дії),це сполучення слів, що дають додаткові відомості про предмет, дію, ознаку. Він стоїть переважно після того члена речення, який пояснює. І я співаю, наче в сні, про сльози в рідній стороні, і голос мій, як сурми мідь, не може битва заглушить (В.Сосюра).
Порівняльний зворот приєднується до головного чи другорядного члена речення за допомогою сполучників як, мов, мовби, наче, неначе, начебто, нібито, буцімто та ін.
Проте порівняння може виражатися не лише порівняльним зворотом, а й іменником у формі орудного відмінка.
| А серденько щебече та плаче, як соловейко. | А серденько соловейком щебече та плаче (Т.Шевченко). |
| Біжать хмаринки кудись, немов отари й табуни, розгойдуючи по землі хвостатими тінями. | Біжать хмаринки кудисьотарами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями (С.Васильченко). |
У вимові порівняльні звороти виділяються паузою, а на письмі – комами. Посеред саду тополя вигнулась у височінь, як дівчина-підліток (Є.Гуцало). Мов бриль, красується тугий шапкастий боровик біля старої сосни (М.Стельмах). На цьому дереві розцвіла червона, гаряча, як вогонь, квітка (О.Донченко).
Порівняльний зворот не виділяється комами:
1) якщо порівняльний сполучник входить до складу простого присудка: У тих місцях, де ніби жив колись старий Чарнамай, виросло над ручаєм товсте стебло (О.Донченко);
2) якщо порівняльний сполучник входить до складу іменного присудка: Галявина була як райдужне око старого лісу (О.Донченко). Голова без шуму як ліхтар без свічки (Нар. тв.).
3) якщо порівняльний сполучник входить до складу фразеологічного звороту і його можна замінити синтаксичним синонімом: Він говорив як по писаному. – Він говорив легко (безпомилково, не збиваючись). Червоний як рак. Міцний як дуб. Холодний мов лід.
4) якщо зворот, уведений у речення за допомогою сполучника як, має значення «у ролі кого, чого»: Іван Франко як справжній учений мав широке коло всебічного знання (Г.Величко).
У реченні порівняльний зворот виступає переважно обставиною: танцює (як?), як востаннє; зрідка – означенням: дівчина (яка?), як калина.
ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ
Прості речення за наявністю в них головних членів речення поділяються на двоскладні та односкладні.
Односкладні речення – це такий тип простого речення, в якому наявний лише один головний член (у формі підмета або присудка).
За морфологічними ознаками головного члена односкладні речення поділяються на дві групи:
1. Речення, у яких головний член співвідноситься з підметом (називні речення).
2. Речення, у яких головний член співвідноситься з присудком:
Ø означено-особові;
Ø неозначено-особові;
Ø узагальнено-особові;
Ø безособові.
Односкладні речення можуть бути:
§ поширеними: Високі айстри, небо синє, твій погляд милий і ясний (М.Рильський). Люблю зими пейзаж холодний. Сьогодні співають нових пісень. На полі ярові засіяно.
§ непоширеними: Канікули. Радість. Світає.
Односкладними реченнями можуть бути виражені частини складного речення.
Називні речення
Н а з и в н и м и називаються такі односкладні речення, у яких стверджується наявність предмета чи явища в реальній дійсності: Вечір. Прохолода …
Головний член – підмет – виражається іменником у називному відмінку однини чи множини.
Називні речення бувають:
- непоширені: Поле. Шлях. Могили і чебрець (М.Хвильовий). І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л.Костенко);
- поширені (крім підмета, містять означення й додатки): Глибоке небо, білі хмари та плюскіт срібної води (Є.Маланюк). То дощ, то сніг, то пролісків іскринки (М.Луків).
Називні речення можна сплутати з непоширеними двоскладними реченнями зі складеним іменним присудком, де основна частина виражена прикметником чи дієприкметником (Хата давня). Для їх розмежування слід ураховувати:
1) порядок слів: у називних реченнях означення-прикметник (дієприкметник) стоїть перед підметом (Темний ліс), а у двоскладних реченнях іменна частина складеного присудка стоїть після підмета (Ліс темний);
2) інтонацію: у називних реченнях головний член та означення інтонаційно пов’язані, а у двоскладних – між підметом і присудком робиться пауза, присудок логічно наголошується: Хмари світлі, білі;
3) контекст: за умови логічного наголошування прикметник (дієприкметник), що стоїть перед підметом, виступає іменною частиною складеного присудка, речення визначається як двоскладне: Важкі й богопротивні Сократові слова (Ю.Мушкетик). Якщо ж інтонація перелічувальна, то прикметник, що стоїть після іменника, може виконувати роль означення, речення визначається як називне односкладне: Сніг і вітер, ніч зимова (В.Сосюра).
Увага! Називні речення не бувають питальними, не вживаються як речення-відповіді в діалогічному мовленні.
Означено-особові речення
О з н а ч е н о - о с о б о в и м и називаютьсятакі односкладніречення, у яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами): Усоте прославляю буйноту життя (Б.-І.Антонич).
Головний член в означено-особових реченнях виражається дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу. Відсутній підмет у таких реченнях легко відновити за допомогою особових займенників я, ти, ми, ви: Цілую всі ліси (Л.Костенко). Лови летючу мить життя (Олександр Олесь). Сміло гляньмо долі в вічі (П.Грабовський). Собори душ своїх бережіть, друзі (О.Гончар).
Неозначено-особові речення
Н е о з н а ч е н о - о с о б о в и м и називаються такі односкладні речення, у яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: Вчителя й дерево пізнають по плодах (Нар. тв.).
Присудок у таких реченнях виражається дієсловом у формі 3-ої особи множини теперішнього, майбутнього або ж у формі множини минулого часу. Дійова особа тут відсутня й точно назвати її не можна: важлива сама дія, а не її виконавець. З давніх-давен творців пісенного слова – піснетворців – називають у нас співцями (Б.Харчук). Пили каву з білою булкою (Б.Лепкий).
Узагальнено-особові речення
У з а г а л ь н е н о - о с о б о в и м и називаються такі односкладні речення, у яких дійова особа мислиться узагальнено. Не підкидай жару до вогню. Любові силою не допоможеш.
Головний член у таких реченнях найчастіше виражається дієсловом у формі 2-ої особи однини або множини: За цю науку цілуй батькам руку. Зрідка присудок може виражатися іншими особовими формами: Золоті гори обіцяє (3-я ос. одн.). Як дбаємо, так і маємо (1-а ос. множ.). Гостей зустрічають хлібом-сіллю (3-я ос. множ.).
Такі речення виражають узагальнені судження, поради, застереження і здебільшого вживаються в загадках, прислів’ях, приказках (народна творчість), переважають у розмовно-побутовому та художньому стилях і надають мовленню афористичного характеру.
Безособові речення
Б е з о с о б о в и м и називаються такі односкладні речення, у яких головний член – присудок – позначає дію, процес або стан, що мислиться незалежно від виконавця: Місяця не видно (В.Винниченко). Надворі смеркало (А. Тесленко). Скрізь тихо, спокійно (М. Коцюбинський).
Безособові речення вказують на стан природи, навколишньої дійсності, фізичний або психічний стан людини, незалежно від самого виконавця, і процеси, що виражають ставлення до повідомленого: Світало (стан природи). Зробилося страшно (психічний стан людини).
Головний член у безособових реченнях може виражатися:
1) безособовим дієсловом: Світало по-березневому рано (З.Тулуб);
2) особовими дієсловами в безособовому значенні (мають форму 3-ої особи однини або форму середнього роду): Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків (Леся Українка). Вдарило, задзвонило, як на Великдень (М.Куліш);
3) дієслівними формами на -но, -то: Там усе правильно записано;
4) прислівниками разом з дієсловами (було, буде, стало, стане) або без них (добре, важко, холодно, болісно, жалко, важливо, журно, легко, лячно, славно, соромно, страшно, сумно, тепло, тихо, хитро, прикро, чутно): Чутно плескіт у струмочку (Леся Українка). Було видно простори лісів, ланів, лук (К.Гордієнко). Тож добре людині на білім світі.;
5) неозначеною формою дієслова із заперечною часткою не і без неї: Не злічити мені тих зірок (В.Сосюра). Писати тільки правду (О.Довжекно);
6) дієсловом бути у формі минулого та майбутнього часу з часткою не: Більше не було слів (М.Коцюбинський). Серед цієї юрби не було сумних;
7) словами біда, гріх, жаль, лінь, сором, шкода, пора, час, можна, необхідно, (не) треба, (не)можливо, (не) сила, немає (нема): Та нині гріх замкнути в клітку вільну мисль (І.Франко). І все на світі треба пережити (Л.Костенко). Тієї землі забути нам не сила (С.Крижанівський). У гаю, гаю вітру немає (Т.Шевченко).
Головний член безособового речення може виражатися у формі складеного присудка: Почало світати (Ю.Яновський). Йому хотілось бути молодим (Л.Костенко). На душі було гірко (Л.Письменна).
НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ
Неповними називаються речення, у яких пропущено головний або другорядний член чи кілька членів одночасно, потрібних для його структури, але які можна встановити з попереднього (наступного) речення або із ситуації спілкування. Пташка красна своїм пір’ям, а людина – працею (Нар. тв.). Друге речення неповне, бо пропущений присудок красна. Воно без контексту (попереднього речення) незрозуміле й тому самостійно існувати не може.
Пропущеними слід уважати тільки такі члени речення, яких вимагають синтаксичні зв’язки опорних чи взаємозалежних слів. З’явилися вершники. За ними піхота (пропущений у другому реченні присудок з’явилися легко визначити з контексту першого речення).
Неповні речення широко використовуються в розмовно-побутовому й художньому стилях.
Примітка. Неповні речення не слід плутати з односкладними, наприклад: Спочиваю. Збираємося. Розвидняється. Ніч. Весела молодь студмістечка. В односкладних реченнях узагалі немає другого головного члена, і він не визначається з контексту, ситуації чи змісту речення.
Якщо на місці пропущеного члена речення робиться пауза, то на письмі вона позначається
тире.
