Мета заняття – опанування здобувачами вищої освіти теоретичними знаннями про поняття і сутність конституції як нормативно-правового акту і як документу, місця конституції в системі національного законодавства; опанування здобувачам вищої освіти теоретичними знаннями про поняття реалізації Конституції та конституційних норм, а також про правовий механізм реалізації конституції.
Кількість годин – 4.
| Питання для самостійного опрацювання | Методичні рекомендації для підготовки питань для самостійного опрацювання |
| Проаналізувати основні етапи сучасного конституційного процесу в Україні і провести розмежування між конституційним процесом і конституційною реформою. Орієнтовний план 1. Підготовка і прийняття Конституції України 1996 року. 2. Основні етапи новітнього конституційного процесу в Україні. | При розкритті питань даної теми необхідно вказати, що початок новітнього конституційного процесу в Україні повʼязується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де утверджувалося здійснення українським народом його невідʼємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити чотири основні етапи, які розпочалися 16 липня 1990 p. і тривають до тепер. На сучасному етапі Україна йде шляхом конституційного реформування. В енциклопедичних виданнях «реформа» (лат. reform – перетворюю, змінюю) означає перетворення, зміни, перевлаштування певних сфер суспільного життя. Будь-яке реформування в державі – це зміна державою окремих інститутів та умов життєдіяльності суспільства. Конституційну реформу можна взначити як зміну державою окремих інститутів публічної влади та конституційних засад життєдіяльності суспільства при збереженні у процесі цих змін державного і суспільного ладу країни, прав і свобод людини та громадянина в різних сферах життя. Схожим, проте не ідентичним конституційній реформі явищем є конституційний процес, під яким розуміється послідовний, історично обумовлений процес формування українського конституціоналізму, що становить собою триваючу конституційну реформу. Новітній період конституційного процесу ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки, прийняттям, релізації Конституції України, а також внесення змін і доповнень до конституції (конституційна реформа), масштабною конституційною кризою і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. |
| Характеристика структури чинної Конституції України: преамбули, основної частини, перехідних положень. | Структура конституції України являє собою системно-структурну цілісність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому є і наш Основний Закон. Структура конституції – це логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті конституції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розміщені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, складає той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв'язок і супідрядність норм, які складають зміст конкретних конституційних інститутів. У переважній більшості країн структура конституції має сталий характер, включає низку елементів: Преамбула, як правило, відіграє політичну й ідеологічну функції і не є типовою правовою нормою. Вона становить декларацію з притаманними їй цілями і завданнями. Тут формулюються цілі, мета побудови держави, найважливіші вихідні положення. Основна частина конституції включає інститути і норми, які розкривають її зміст. Заключні, перехідні положення закріплюють положення, що стосуються моменту набрання її чинності; містять положення щодо чинності чинного законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, і порядок вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції. |
| Визначити проблеми реалізації норм Конституції України в сучасний період. Тлумачення Конституції України. | Перш ніж висвітлювати питання реалізації і тлумачення Конституції України, розглянемо загальніші питання реалізації норм права і тлумачення норм права. Реалізація права ‑ це процес втілення правових приписів у поведінку суб'єктів права. До форм реалізації права належать: дотримання норм права; виконання норм права; використання норм права; застосування норм права. Дотримання конституційних норм – це така форма їх реалізації, коли громадяни, державні органи, юридичні особи утримуються від здійснення заборонених Конституцією дій. Виконання конституційних норм ‑ це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка вимагається конституційною нормою і спрямована на досягнення поставленої в ній мети. Використання конституційних норм – це форма реалізації цих норм уповноваженими суб'єктами шляхом здійснення наданих їм суб'єктивних прав у вигляді дозволів чи повноважень. Застосування конституційних норм ‑ це владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має на меті забезпечити адресатам цих норм реалізацію належних їм прав і обов'язків, а також гарантувати контроль за цим процесом. Тлумачення Конституції України ‑ особливий вид правової діяльності Конституційного Суду України, спрямований на охорону Основного Закону, забезпечення стабільності конституційного ладу, гарантування прав людини і громадянина, усіх форм реалізації права, попередження всіх видів правопорушень. |
| При розкритті питань даної теми необхідно вказати, що під реалізацією норм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яка переслідувалася при їх виданні. Кожну конституційно-правову норму можна вважати чинною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття, якщо вона набула законної сили. Залежно від характеру правозастосовних дій суб'єкта права розрізняють чотири основні форми реалізації конституційно-правових норм: 1) здійснення (використання); 2) виконання; 3) дотримання; 4) застосування. Здійснення (використання) норм права виражається в реалізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних відносин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійснюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадянами своїх конституцій них прав і свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм. Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень державними органами та посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добровільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикористання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійснення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком. Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом права покладених на нього обов'язків. Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняючих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-правових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли б спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досягається шляхом утримання від вчинення заборонених законом дій. Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на підставі норм права, вирішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовна діяльність може здійснюватися тільки уповноваженими на те державними органами і посадовими особами. Вказані форми реалізації існують на діють для того, щоб перетворити в життя виражену у конституції волю народу України. | |
| 1. Пряма і опосередкована дія конституції. 2. Правовий механізм реалізації конституції: поняття, структура. | Пряма дія Конституції України здійснюється у двох формах: безпосередній і опосередкованій. Віднесення опосередкованої дії Конституції України до різновиду прямої її дії дає змогу не ставити можливість застосування норм Конституції в залежність від того, деталізовані вони в чинному законодавстві чи ні; підвищує авторитет Конституції в правотворчій і правозастосовчій діяльності. Механізм реалізації норм конституції – це сукупність інституційних та правових елементів, за допомогою котрих забезпечується втілення конституційних приписів на практиці. Механізм реалізації не обмежується тільки юридичним блоком, бо на цей процес вагомо впливають політична та соціально-економічна ситуація, соціально-психологічна ситуація в країні, рівень правової та загальної культури, моралі, історичний етап розвитку суспільства та держави та ін. чинники. Важливі складові механізму реалізації – органи місцевого самоврядування, державні органи, що забезпечують застосування конституційних норм в процесі нормотворчості, правоохоронної та правозастосовчої діяльності (інституційний блок). |
Теми рефератів:
1. Порядок розробки і прийняття нової Конституції України: конституціно-праове регулювання.
2. Властивості Конституції як Основного Закону держави і суспільства.
3. Найвища юридична сила Конституції України: конституційно-правова характеристика.
4. Пряме та опосередковане здійснення норм Конституції через конкретизації конституційних приписів у чинному законодавстві.
5. Роль державних органів і структур громадянського суспільства у реалізації конституційних норм (інституціональний аспект).
6. Проблеми реалізації конституційних норм.
7. Конституційно-правові відносини у механізмі реалізації конституції: поняття, зміст, особливості.
8. Роль народу, парламенту, президента, органів виконавчої влади, органів конституційного контролю та правоохоронних органів у реалізації конституції. Реалізація конституції в умовах надзвичайного стану.
Аналітичне завдання:
1. Дайте визначення поняття Конституції України.
2. Дайте класифікацію конституцій за різними ознаками.
3. Які функції здійснює Конституція України?
4. Які юридичні властивості притаманні Конституції України?
5. У чому виявляється найвища юридична сила Конституції України?
6. Що означає пряма дія норм Конституції України?
7. Які фактори впливають на реалізацію конституційних норм?
8. Як співвідносяться поняття «чинність» та «реалізація» конституції?
9. Як впливають державно-правові конфлікти на реалізацію конституції.
10. Чи впливає рівень правової культури здійснення конституційних норм?
Задачі
1. У своєму зверненні до Міністерства освіти і науки України громадянин А., посилаючись на підручник з конституційного права, запропонував «з огляду на те, що Конституції притаманна виховна функція, запровадити з наступного року вивчення головних положень Основного Закону України у старших групах дошкільних виховних закладів та видати привабливо оформлений навчальний посібник «Конституція в малюнках».
Дайте розгорнуту характеристику виховної функції Конституції.
Знайдіть найбільш вдалий синонім до цієї функції та обґрунтуйте свій вибір.
Підготуйте обґрунтовану відповідь на звернення.
2. На парламентських слуханнях, присвячених сучасним проблемам українського конституціоналізму, народний депутат Л. заявив, що Конституція України не повною мірою відповідає демократичним стандартам, оскільки:
по-перше, на першому місці стоїть розділ «Загальні засади», норми якого нікого і ні до чого не зобов'язують, а мають лише декларативний характер;
по-друге, розділ, в якому встановлено права і свободи людини, стоїть на другому, а не на першому місці, що не відповідає ліберально-демократичним конституційним ідеалам;
по-третє, у тексті зафіксовано не всі права і свободи, які відомі сучасній правовій думці, а це значно знижує її регулюючий потенціал;
по-четверте, за народом закріплено право на всеукраїнському референдумі затверджувати зміни лише до трьох, а не до усіх її розділів.
Проаналізуйте таку позицію з точки зору змісту Конституції України.
Наскільки обгрунтованими, на Ваш погляд, є висловлені зауваження?
3.Запишіть способи прийняття конституцій, в результаті застосування яких забезпечується реалізація принципу установчої влади народу. Який спосіб був застосований для прийняття Конституції України у 1996 році. Чи відбулася при цьому реалізація вищезгаданого принципу?
Рекомендована додаткова література
Нормативно-правові акти
1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.
2. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 30.07.2015 № 2-в/2015 // Офіційний вісник України від 21.08.2015. –№ 64.
3. Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 1.02.2011 № 2952-VI // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.
4. Про внесення змін до статті 98 Конституції України: Закон України від 19.09.2013 // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 11. – Ст.142
5. Про відновлення дії окремих положень Конституції України: Закон України від 21.02.2014 // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 11. – Ст.143.
Спеціальна література
1. Багрій О. Сутність принципу верховенства Конституції України / О. Багрій // Підприємництво, господарство і право. – 2013. – №9. – С. 83-87.
2. Барабаш Ю. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: монографія / Ю. Барабаш. – Харків: Право, 2008. – 220 с.
3. Батанова Н.М. Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики: автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.02 – конституційне право / Н.М. Батанова; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2007. – 24 с.
4. Бориславський Л. Конституція України: її реалізація та способи удосконалення / Л. Бориславський // Вісник Конституційного Суду України. – 2014. – № 4. – С. 103–111.
5. Веремієнко С. До питання про структуру Конституції України / С. Веремієнко, Л. Шестак // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – 12. – С. 144–148.
6. Волошин, Ю.О. Конституційна реформа та модернізація в сучасній державі в умовах європейської інтеграції: проблеми теорії і практики: монографія / Ю.О. Волошин, О.М. Пересада. – Одеса: Фенікс, 2013. – 208 с.
7. Воронов М.М. Сучасний конституційний процес в Україні: спроба політико-правового аналізу / М.М. Воронов // Вісник Харківського національного університету. – Серія Право. – 2008. – Вип. № 1(3). – С. 34–37.
8. Кампо В. Принципи офіційного тлумачення Конституції та Законів України: перспектива конституціоналізації / В. Кампо, І. Нікітіна // Право України. – 2012. – №9. – С. 310-315.
9. Колісник В. Правовий механізм трансформації української Конституції / В. Колісник // Вісник Академії правових наук України. — 2010. — № 1. — С. 59-67.
10. Колодій А.М. Конституційний процес та сучасна конституційна реформа в Україні: етапи розвитку / А.М. Колодій // Право України. – 2012. – №8. – С. 114–121.
11. Конституційна реформа в Україні: у пошуках політичного балансу. – К.: Лікей, 2011. – 44 с.
12. Кузнєцова З.В. Дотримання конституційних норм в механізмі реалізації Конституції України / З.В. Кузнєцова // Правова держава. – 2012. – № 15. – С. 52–57.
13. Лисенков С. Властивості Конституції як основного закону та конституційна регламентація змісту і реалізації суб’єктивних прав і свобод / С. Лисенков // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 7. – С. 10–14.
14. Мартинюк Р. Нормативне визначення порядку розробки і прийняття нової Конституції України / Р. Мартинюк // Право України. – 2011. – № 6. – С. 113–121.
15. Мартинюк Р. Соціально-психологічні передумови реалізації норм Основного Закону України / Р. Мартинюк // Національний університет «Острозька академія». Наукові записки. (Серія «Психологія і педагогіка»). – 2008. – Вип. 10. – C.181–187.
16. Мацюк А. А. Конституція – правова основа суспільного ладу, формування, організації та здійснення влади народу / А.А. Мацюк // Публічне право. – 2014. – № 1. – С. 223–230.
17. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.В. Мельник; Національна академія внутрішніх справ України – К., 2000. – 18 с.
18. Невідомий В. Українська Конституція у світлі проблеми гармонізації національного та європейського права / В. Невідомий // Вісник Академії правових наук України. – 2011. – № 1 (64). – С. 63–74.
19. Нікольська О. Конкретизація норм Конституції України як необхідна передумова їх застосування / О.В. Нікольська // Юридична Україна. – 2012. – № 11. – С. 29–36.
20. Нікольська О.В. Акти застосування норм Конституції України / О.В. Нікольська // Правничий часопис Донецького університету. – 2011. – № 1 (25). – С. 244–248.
21. Нікольська О.В. Застосування норм Конституції України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.В. Нікольська; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2011. – 20 c.
22. Нонко О. Конституційний процес в Україні та вплив на нього Ради Європи / О. Нонко // Право України. – 2006. – № 9. – С. 21–27.
23. Осауленко О.І. Місце правозастосовчих актів у системі правових актів / О.І. Осауленко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – 2010. – Вип. 49. – С. 16–21.
24. Пелих Н.А. Конституція України в умовах сьогодення / Н.А. Пелих // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2012. ‑ № 1. – С. 51‑56.
25. Правова доктрина України: у 5 т. – Х.: Право, 2013. – Т. 2: Публічно-правова доктрина України / Ю.П. Битяк, Ю.Г. Барабаш, М.П. Кучерявенко; за заг. ред. Ю.П. Битяка. – 864 с.
26. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика: монографія / відп. ред. В.Ф. Погорілко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
27. Рогач О.Я. Зловживання правом: теоретико-правове дослідження: монографія / О.Я. Рогач. – Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010. – 368 с.
28. Рябошапко Л. Конституційні взаємини в Україні: досвід, суперечності, європейський контекст / Л. Рябошапко // Віче. – 2014. – № 8. – С. 2–4.
29. Скрипнюк О.В. Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації/ О.В. Скрипнюк. – К.: Академія правових наук України, 2005. – 168 с.
30. Скрипнюк О.В. Новітній конституційний процес в Україні (2005–2009 роки) / О.В. Скрипнюк // Вісник Академії праовоих наук України – 2009. – № 3. – С. 39‑57.
31. Скрипнюк О.В. Специфіка статусу Конституції України як Основного Закону України / О.В. Скрипнюк // Юридична Україна. – 2010. ‑ № 8. – С. 4‑8.
32. Стефанюк В. Напрями реалізації положень Конституції судами / В. Стефанюк // Право України. – 1997. – № 1. – С. 50–52.
33. Сухонос В. Лекція професора В. Сухоноса: «Конституційна реформа в Україні» / В. Сухонос // Право України. – 2014. – № 7. – С. 186–197.
34. Теплюк М. Нова редакція Конституції і проблеми конституційної процедури / М. Теплюк // Право України. — 2014. — № 7. — С. 116-120.
35. Федоренко В. Л. Конституція України як оберіг державності / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2014. – № 6. – С. 14–24.
36. Федоренко В.Л. Система конституційного права України: теоретико–методологічні аспекти: монографія / В.Л. Федоренко; М-во освіти і науки України, М-во юстиції України. – К.: Ліра-К, 2009. – 578 с.
37. Футей Б. Коментар з приводу спроб внесення змін до Конституції України // Конституційна реформа: експертний аналіз. – Харків: Фоліо, 2004. – С. 42–45.
38. Шаповал В. Феномен конституції як основного закону / В. Шаповал // Право України. – 2014. – № 7. – С. 64–84.
39. Шаповал В.М. История Конституции Украины / В.Н. Шаповал, А.В. Корнеев. – Днiпропетровськ: Акцент ПП, 2012. – 127 с.
40. Шевчук С. Принцип верховенства права та найвища юридична сила Конституції України / С. Шевчук // Право України. – 2011. – № 5. – С. 175–186.
1. Шемшученко Ю. Конституційний процес у незалежній Україні / Ю. Шемшученко // Право України. – 2014. – № 7. – С. 19–24.
