РАДІАЦІЙНІ АВАРІЇ
При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля здійснюється комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінювання. Для планування і реалізації цих заходів доцільно виділити три основні фази перебігу аварій.
Рання фаза включає період від початку викиду радіоактивних речовин в атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази в залежності від розвитку аварії може становити від кількох годин до декількох діб. У цей час зовнішнє опромінювання формується випромінюванням радіоактивних речовин, що є в радіоактивній хмарі. І за рахунок радіонуклідів, що осіли на шкіру й слизові оболонки. Внутрішнє опромінення обумовлене інгаляційним надходженням радіоактивних речовин.
Термін першого етапу визначається тим, що перші аварійні викиди, як правило, найпотужніші, вони формують вагому частину прогнозованих доз опромінення, у тому числі інгаляційної дози радій йоду на щитовидну залозу, яка накопичується дуже швидко, а ефективність йодопрофілактики стрімко знижується із часом. Це зумовлює необхідність із першим сигналом сповіщення про аварію "автоматичного" здійснення екстрених контрзаходів у прогнозованому осередку, зоні, секторові без додаткових вказівок відповідних вищих органів державного управління за умов, коли інформація є досить обмеженою або відсутньою.
Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання всіх заходів щодо захисту населення. У залежності від характеру аварії тривалість цієї фази може становити від декількох днів до декількох місяців. У цей період джерелом опромінення є радіоактивні речовини, що сформували радіоактивний слід. Можливе інгаляційне надходження дрібнодисперсивних аерозолів грунту, піднятих у повітря вітровими потоками та через органи травлення за рахунок забруднення продуктів і води.
Пізня фаза - це післяаварійний, чи відновлювальний період, коли відбувається поступове повернення до нормальної життєдіяльності. Вона триває багато років, оскільки медико-соціальні та еколого-економічні наслідки аварії вимагають здійснення тривалих науково обґрунтованих заходів (таб.4). Пізня фаза триває до завершення необхідних захисних заходів і завершується одночасно зі скасуванням усіх обмежень на житгєдіяльність населення забруднених територій і переходом до повсякденного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки, що характерна для умов контрольованого опромінення. Джерела зовнішнього і внутрішнього опромінення залишаються тими самими, що й у попередній фазі.
Для прийняття рішень стосовно медичного забезпечення в разі великих радіаційних аварій з радіоактивним забрудненням території
необхідно співставити наявний рівень забруднення з нормативним, наведеним у "Нормах радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).
До захисних заходів за цих умов належить: оповіщення, укриття, йодна профілактика, використання індивідуальних засобів, захисту, регулювання доступу в зону катастрофи та виходу з неї, зонування радіоактивного забруднення території, спеціальна санітарна обробка, дезактивація території і поверхонь, медична допомога, заборона або обмеження споживання продуктів місцевого виробництва і води, евакуація населення.
За цих умов медична допомога включає здійснення комплексу заходів щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили в зону аварії, в першу чергу тих, хто має клінічні виявлення радіаційних уражень (симптоми гострої променевої хвороби), а також надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками, які можуть бути результатом дії супутніх чинників (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).
Радіаційні ураження при аваріях на радіаційно-небезпечних об'єктах залежить від характеру катастрофи, виду джерела випромінювання, а також потужності дози і розподілу її по площі тіла уражених (таб.5).
Виділяють п'ять основних видів ураження, які з найбільшою ймовірністю трапляються під час радіаційних аварій:
1) короткочасне рівномірне - опромінення чи опромінення нейтронного
характеру;
2) нерівномірне опромінення;
3) загальне довготривале, або фракційне опромінення;
4) одночасно комбінована, або послідовна дія радіаційного та інших
уражаючих факторів;
5) місцеве, або сполучене радіоактивне ураження, спричинене
зовнішнім опромінюванням і дією радіонуклідів, що апліковані на шкірі,
слизових оболонках або потрапили всередину.
Проте відсутність санітарних втрат серед населення в разі величезної аварії на АЕС не лише не виключає, а й робить необхідного завчасну оцінку категорій населення, яке потребує уваги і додаткових заходів, що здійснюються для захисту та збереження здоров'я на ранній і середній фазах аварій. Тому необхідно виділити основні категорії населення, стосовно потреби в медичному захисті:
Перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків; до таких заходів належать:
а) профілактика опромінення щитовидної залози над допустимими дозами
радій йоду, насамперед серед критичних груп (дітей та вагітних жінок) з
вибірковим контролем доз опромінення;
б) санітарна обробка потерпілих. За потреби зі зміною одягу, що
надходить у лікувальні заклади, з подальшим радіометричним контролем.
Друга - населення з виявленням реактивних психічних розладів, яке потребує психічної корекції та психотерапевтичної допомоги;
Третя - амбулаторні та стаціонарні хворі, у тому числі нетранспортабельні, серед населення, яке підлягає евакуації й потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і в місцях розселення. До того ж функціональні можливості лікувально-профілактичних закладів, що евакуюються разом із населенням, на деякий час можуть неухильно знижуватись, особливо, коли виникає необхідність евакуювати центральні районні лікарні.
Із цього випливає, що в разі виникнення великої радіаційної аварії та необхідності здійснення додаткових ї термінових профілактичних і лікувально-діагностичних заходів завжди буде виникати диспропорція між потребами і можливостями місцевих органів охорони здоров'я. Тому для здійснення найневідкладніших заходів захисту в планах медичного забезпечення на випадок аварій на радіаційно небезпечних об'єктах повинні передбачатися сили швидкого реагування державної служби
медицини катастроф, що включають як сили і засоби посилення загально медичного призначення (переважно для третьої категорії), так і спеціалізовані (для всіх категорій населення).
Це і є найістотніша проблема медичного захисту населення - перехід із щоденного функціонування на режим роботи в аварійній ситуації на ранній і середній фазах аварії (в межах періоду "йодової небезпеки").
У залежності від масштабу радіаційної аварії в зону катастрофи може потрапити різна кількість населення і площа відповідальної адміністративної одиниці. Певним орієнтиром у цьому питанні є досвід Чорнобильської катастрофи, який показав, що чисельність населення декількох областей Росії, України і Білорусії, в районах яких вводились тривалі заходи жорстокого контролю, становили в середньому 35% - від 17% (Могильовська область Білорусії) до 58% (Київська область України). Винятком була Брянська область Росії, де в зону радіаційної катастрофи потрапило 72,7% населення. Таким чином, за деяким винятком, в аварійну ситуацію VII рівня потрапляє не більше половини населення і адміністративної території зони потенційної небезпеки, а при аваріях V і VI рівнів - значно менше. Отже, чим нижчий адміністративний рівень управління такої території, тим повніше органи управління і заклади системи охорони здоров'я повинні включатися в аварійний режим роботи. Дотримання цього принципу має практичне значення для формування рівневої адміністративної належності сил державної служби медицини катастроф, а також для керівництва й управління медичними заходами в разі аварії.
Для управління і координації діяльності сил і засобів охорони здоров'я різних адміністративно-територіальних рівнів, а також організації оперативної взаємодії з органами та установами інших відомств, що беруть участь у ліквідаційних заходах, формуються оперативні групи обласних відділів охорони здоров'я МОЗ України, що зарекомендували себе позитивно під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Чисельність і склад оперативних груп недоцільно обмежувати.
Таким чином, найадекватніша перебудова існуючої системи охорони здоров'я та її ефективна робота в аварійній ситуації досягаються поєднанням наявної мережі ЛПЗ і територіальних органів управління охорони здоров'я з пересувними формуваннями державної служби медицини катастроф. Це забезпечує посилення і спеціалізацію медичних закладів у зонах масової евакуації й розселення евакуйованих.
Хімічні катастрофи.
При розробці заходів лікувально-евакуаційного забезпечення населення в разі хімічних катастроф, переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), слід враховувати:
можливість перенесення СДОР за напрямком вітру на величину
відстані та пов'язані із цим ураження серед населення на значній відстані
від джерела викиду;
можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і
накопичення там у концентрації на рівні токсичної дози, що може
призвести до ураження людей:
різноманітність ЗДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих
засобів захисту людей від ураження;
спроможність СДОР спричинити ураження не лише шляхом
безпосереднього впливу на людей, а й через предмет довкілля (воду,
харчові продукт тощо).
Особливістю хімічної катастрофи є можливість одночасної появи значної кількості ураження на великій території. Це робить неможливим швидке надання екстреної медичної допомоги всім потерпілим, тому для їх медичного забезпечення розгортають і вживають масштабних лікувально-евакуаційних заходів. Крім того, здійснення ефективної специфічної терапії у стислі строки може ускладнюватись відсутністю інформації про хімічний склад речовин, що спричинили отруєння. За цих умов важливим є виявлення
тієї частини населення, що перебуває в зоні катастрофи і може дістати ураження. Це зменшує коло осіб, які потребують екстреної медичної допомоги.
Токсико-терапевтичні заходи повинні включати як надання екстреної специфічної терапії, так і неспецифічну терапію й детоксикаційні заходи, спрямовані на прискорення виведення отрути з організму, її нейтралізацію та відновлення порушених функцій.
Аналіз тактики екстреної медичної допомоги під час хімічних катастроф дозволив виділити три фази, коли необхідне втручання медичних працівників:
Перша фаза (до ЗО хв) - після контакту з отруйними речовинами людина потребує вивезення або винесення із зони хімічного ураження, часткової дегазації одягу, а також екстреного симптоматичного лікування, що спрямоване на усунення розладів життєво важливих функцій організму.
Друга фаза (до 2-4 год)- повинна включати здійснення заходів сортування та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги, у тому числі антидотної терапії з урахуванням виду отрути, характеру і стану здоров'я ураженого.
Третя фаза (до декількох тижнів) потребує здійснення реабілітаційних заходів та визначення рівня працездатності серед уражених.
На думку фахівців, система медичних і соціальних заходів у разі хімічних катастроф повинна мати такі основні цілі:
а) запобігання та максимальне зменшення соціальних втрат серед населення;
б) зменшення можливостей хімічного отруєння;
в) запобігання шкоди довкіллю;
г) зменшення матеріальних збитків.
Для ефективного здійснення заходів першого пункту цього переліку важливе значення має впровадження сучасних засобів фармакологічної профілактики і лікування при масових отруєннях. Вони включають:
- розробку резервних схем профілактики і лікування, які можна реалізувати за умов НС;
- використання загальнодоступних лікарських засобів і препаратів з
подібними механізмами дії;
- поєднання препаратів, що впливають на дію отрути, з ліками, що
діють на патогенез отруєння;
- застосування лікарських засобів для профілактики і лікування
отруєнь у найбільш ранні строки;
- фармакологічний вплив на основні синдроми виявлення отруєння за
умови невизначеної його етіології.
Застосування всього комплексу заходів для найшвидшого надання екстреної медичної допомоги в осередку хімічної катастрофи, ефективна евакуація потерпілих, у багатьох випадках з медичним супроводом в цей період, та спеціалізована медична допомога в токсикоз-терапевтичних стаціонарах із застосуванням специфічної і неспецифічної терапії сприятимуть зменшенню втрат серед ураженого населення та створенню умов для зменшення негативних наслідків отруєння.
