До соціальних (специфічних) катастроф згідно з класифікацією належать глобальні й локальні військові конфлікти, епідемії, ґромадськи безпорядки, тероризм, епізоотії, а також екологічні катастрофи - пересихання річок і озер, захворювання водоймищ, глобальні зміни клімату. На певному історичному етапі розвитку людства, можливо, у зв'язку зі збільшенням кількості населення
на планеті, до надзвичайних явищ додалися соціальні потрясіння - військові конфлікти й епідемії.
Війна завжди супроводжувалась масовим тероризмом, хворобами, погіршенням санітарно-гігієнічних умов для армій воюючих сторін і їх населення.
У середині XX століття і в XVII—XIX століттях війни супроводжувались масовими інфекційними захворюваннями, що переростали в деяких випадках в епідемії серед особового складу військ і населення зон бойових дій.
У війнах минулого втрати людей від інфекційних захворювань іноді були більші, ніж від уражуючої дії зброї.
Розвиток цивілізації і пов'язане з цим погіршення умов життя населення, а також його міграція сприяли виникненню масових інфекційних захворювань.
Останнім часом у всіх крахнах світу набув широкого розповсюдження тероризм.
Розвиток науково-технічного прогресу (викиди в атмосферу у величезних кількостях відходів промисловості й життєдіяльності людини) призводить до таких негативних явищ, як глобальне потепління на планеті (парниковий ефект) та інших екологічних катастроф.
Медико-санітарна обстановка в умовах техногенних катастроф визначається чинниками, що їх викликали.
При аваріях на радіаційно небезпечних об'єктах перше місце посідають радіаційні опромінювання різного ступеня тяжкості та забруднення території радіоактивними речовинами. Найбільше значення для характеристики великої радіаційної катастрофи має досвід ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (1986).
Наслідком Чорнобильської катастрофи стало опромінення щитовидної залози понад допустиме 150 тис. людей, серед них 60 тис. дітей. Найбільш небезпечну дозу опромінення (понад 2000 мЗв) дістали 18 тис. людей, у тому чмслі 8 тис. дітей. Понад 120 тис. осіб, що брали участь у ліквідації наслідків цієї радіаційної катастрофи, дістали дозу опромінення понад 200 мЗв.
За шкалою МАГАТЕ аварію на Чорнобильській АЕС віднесено до 7-го класу. Всього ж, згідно із цією шкалою, виділяють 8 класів небезпеки аварій на радіаційно небезпечних об'єктах.
Крім аварії на АЕС, напружена радіологічна обстановка може виникнути в разі аварій на дослідних ядерних реакторах, прискорювачах заряджених частинок та інших ізольованих джерелах випромінювання, витоків радіоактивних ізотопів, включаючи актиніди, тритій, продукти поділу урану та плутонію тощо. За наявними даними, у подібних ситуаціях у світі значного опромінення зазнало 600 людей, з яких 37 загинули.
Медичні наслідки в людей, що зазнали опромінення, можуть мати різний характер. Виділяють соматичні (детерміновані або нестохастичні) та стохастичні (ймовірні) ефекти. До першої групи належать ранні або пізні ефекти: променева хвороба, яка може мати гострий або хронічний характер, та радіаційні опіки; до другої- раннє старіння організму, хвороби крові, злоякісні пухлини та генетичні зміни.
Вважається, що через вибух на АЕС санітарні втрати можуть становити від 22% до 33% населення зони забруднення.
За даними деяких дослідників, кількість тяжко ушкоджених при цьому може становити 44%, середньої тяжкості - 34%, легкого ураження - 22% (дані середні). Комбіновані ураження можуть бути у 50%, гостра променева хвороба може діагностуватися у 10% потерпілих.
В організації медичного захисту персоналу і населення за умов НС першочергове значення має виключення впливу детермінуючих факторів і максимальне зниження впливу стохастичних факторів. При цьому вважається, що пороговою дозою опромінення для виникнення гострої променевої хвороби є 1 грей (1 Гр), а для виникнення хронічної променевої хвороби — фракційне опромінення в 1,5 Гр і більше протягом декількох років.
За Міжнародним Регістром у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і для побутових потреб велика кількість токсичних речовин. Майже 500 речовин належать до групи СДОР - найбільш токсичних
для людини. СДОР - це хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації, можуть негативно впливати на живий організм.
Останнім часом на території країни кількість випадків, пов'язаних з аваріями на об'єктах із СДОР, збільшилась. Лише 1997 року сталося 26 надзвичайних ситуацій, у тому числі 9 із них мали місцевий характер, а 17 — об'єктовий. Через аварії загинуло 4 й дістали ураження 12 людей.
У залежності від виду сильнодіючих токсичних речовин осередки катастроф поділяються на чотири типи.
Всі осередки хімічних катастроф поділяються в залежності від швидкості дії хімічних речовин на організм людини і тривалості зараження місцевості.
Для повної характеристики осередків хімічних катастроф слід відрізняти такі поняття, як зона забруднення й зона ураження. До зони забруднення хімічними речовинами належить територія, на якій поширюється дія токсичної речовини. До зони ураження належить частина забрудненої території, на якій концентрація токсичної речовини сягає або перевищує величину токсичної дози і, як наслідок, спричиняє ураження людей і тварин.
Важливим для оцінки медико-санітарної обстановки в осередку хімічної катастрофи є визначення величини й структури санітарних втрат. Світовий досвід дозволяє стверджувати, що середньостатистична структура санітарних втрат може мати такий вигляд: із загальної кількості потерпілих від хімічних катастроф 60% зазнають токсичних уражень, 20% - травматичних ушкоджень, 15% - опіків і 5% - комбінованих ушкоджень. За ступенем тяжкості, як свідчить накопичений досвід, майже 65% потерпілих можуть дістати легкі ушкодження, 20% - ушкодження середнього ступеня тяжкості, до 10% - тяжкі ушкодження, а майже 5% можуть зазнати смертельних травм. Проте такий розподіл найбільш імовірний за умови знаходження людей безпосередньо на території хімічно небезпечного об'єкта, на відкритій місцевості без засобів індивідуального захисту. За інших умов структура санітарних втрат може змінюватись у бік зменшення смертельних і тяжких уражень. Можливі й варіанти збільшення
кількості потерпілих з тяжким ступенем ураження, що може бути зумовлено сумісною дією кількох токсичних речовин, а також впливом вторинних токсичних речовин.
Найбільш тяжкими в організаційному плані є визначення й ліквідація осередків хімічних катастроф, що виникають під час транспортування хімічно небезпечних речовин, але саме на цю категорію припадає близько 60% аварійних ситуацій. Це, перш за все, зумовлено неможливістю попереднього прогнозування місця виникнення осередку та його розмірів, характеру речовин, що можуть потрапити в довкілля, а також кількості населення, що може опинитися в зоні ураження. Тому система ліквідації медико-санітарних наслідків хімічних катастроф має бути орієнтована не лише на стаціонарні хімічно небезпечні об'єкти, а й на варіанти з рухомим складом. Крім того, в довкілля можуть потрапляти токсичні речовини, дія яких невідома або недостатньо вивчена. У цьому разі здійснення медико-санітарних заходів повинно здійснюватися методами, прийнятими для ліквідації аварій, що трапляються найчастіше.
Значну небезпеку для населення мають вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти. Особливо великі втрати виникають, коли вибухи й пожежі відбуваються в закритих приміщеннях із значною скупченістю людей.
У структурі санітарних втрат потерпілих у дуже тяжкому стані може бути 19%, з тяжкими ураженнями - 61,1%, середнього ступеня ураження - 16,4%, а легко уражені - 3,5%.
Транспортні катастрофи в Україні посідають одне з провідних місць у структурі катастроф техногенного характеру за кількістю випадків і розмірами втрат. Наслідки цих НС мають пряму і опосередковану дію на людей. Останні пов'язані з аварійними ситуаціями, що супроводжуються викидом у навколишнє середовище радіоактивних та отруйних речовин, які перевозяться різними видами транспорту (залізниця, річковий і морський, автомобільний).
Динаміка смертності від травм під час ДТП у цілому пропорційна динаміці травматизму. Рівень смертності від травм визначається їх частотою та ступенем
тяжкості. Останнім часом відзначається обтяження травм, тобто частіше в разі травми пошкоджується не тільки опорно-руховий аппарат, але й внутрішні органи людини. Смерть на місці події зумовлена тяжкістю пошкоджень та їх ускладненнями - крововтратою, шоком, ураженням центральної нервової системи. Гак, у разі ДТП 30% смертельних наслідків припадає на догоспітальний етап. При цьому більшість потерпілих (96,8%) гине на місці пригоди.
У разі катастроф на залізничному транспорті визначаються: механічні травми, термічні опіки, гострі отруєння та хімічні опіки, радіаційні та комбіновані ураження. Структуру уражень за їх видом важко прогнозувати у зв'язку з варіабельністю катастроф. Разом з тим, спираючись на досвід ліквідації аварій на залізницях, можна зі значною вірогідністю вважати, що легкоуражені складатимуть 35 - 40% потерпілих, середнього та тяжкого ступеня - 20 - 25%, найтяжчого ступеня - 20%, та в термінальному стані - 20%. Кількість потерпілих у разі катастрофи потяга, як й інших транспортних аварій, змінюється в значному діапазоні.
Світова практика свідчить, що до основних видів ураження під час авіаційних катастроф належать механічні та опікові травми. Можливе також кисневе голодування внаслідок розгерметизації салону літака, що перебуває на великій висоті.
У разі авіакатастроф розмір санітарних втрат може досягати 80 - 90% від загальної кількості людей, які перебувають на повітряному судні. Максимальна кількість потерпілих може складати: на літаку Ан-2 - 12 людей, Ан-24 - 47, Як-42 - 113, Ту-154 - 168, Іл-86 - 324 людини. Серед потерпілих особи з механічними ушкодженнями можуть становити 90%, у тому числі в стані шоку - 10%, з черепно-мозковою травмою - 40%, 10 - 20% з комбінованими травмами та опіками. Близько половини потерпілих можуть мати тяжкий та дуже тяжкий ступінь травми. Через травми близько 40% з них потребуватимуть накладання пов'язок на рани, 50 - 60% - введення знеболюючих засобів, 35% -іммобілізації переломів, 60 - 80% - евакуації на ношах або підручних засобах.
У разі катастроф на водному транспорті розміри й структура санітарних втрат будуть залежати від характеру розвитку події та кількості пасажирів і членів екіпажу на судні.
Значними особливостями характеризується медико-санітарна обстановка під час аварій на шахтах. Це пов'язано з умовами праці на підземних виробках, обладнанням шахт та комплексом чинників, що можуть призвести до виникнення НС.
Перш за все звертає на себе увагу рівень травматизму, що супроводжує виробничий цикл. Аналіз травматизму серед шахтарів свідчить, що, незважаючи на деяку стабілізацію, він становить 88,2% від загального травматизму в усіх промислових галузях України. При цьому 64,2% травм через аварії на шахтах мають тяжкі наслідки. Специфікою НС, пов'язаних з аваріями на підприємствах вугільної промисловості, є їх масовість.
У разі аварій на шахтах, пов'язаних з вибухами метану, за даними вітчизняних та зарубіжних дослідників, 41,3% потерпілих мали отруєння оксидом вуглецю, 14% - комбіновані ураження, де поєднувалися механічні травми з отруєннями вуглецю оксидом, 12% потерпілих мали механічні травми, поєднані з термічними опіками й отруєннями вуглецю оксидом. Поєднання опіків з отруєннями вуглецю оксидом спостерігалось у 10,7% потерпілих, механічні травми з опіками - у 9,3%, а тяжкі механічні травми без ознак отруєння токсичними газами й опіків - у 2,7% потерпілих. Серед потерпілих до 10% мали тільки термічні опіки. Проте, що стосується останньої групи, то на думку дослідників, дані не дуже точні, оскільки важко уявити, щоб потерпілі, опинившись у зоні вибуху, не мали ознак отруєння. Очевидно, при медичному огляді і обстеженні в потерпілих у даному разі домінувала клінічна картина термічних уражень, а симптоматика отруєння вуглецю оксидом не була різко виражена і залишалася непоміченою. Таким чином, під час вибухів копального газу й вугільного пилу на шахтах комбіновані ураження в різних поєднаннях (опік + механічні ушкодження, опік + механічні ушкодження + отруєння СО тощо) становлять 46% усіх випадків.
Таким чином, надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, а також під впливом можливих надзвичайних умов.
Сьогодні на передній план виступає гуманне завдання - звести до мінімуму для людей небезпеку наслідків надзвичайних ситуацій. Тому кожному фахівцю необхідні відповідні знання та навички, щоб у разі необхідності він зміг не тільки захистити себе, надати допомогу ураженим, але й міг узяти активну участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, а також при можливому застосуванні сучасних засобів ураження.
