7.1. Структура національної економіки
У вітчизняній практиці існує поділ на основні види структур економіки: відновна, галузева, територіальна, соціальна та зовнішньоекономічна.
Рис. 1.26. Структура національної економіки
Відтворювальна структура характеризує використання ВНП на відновлення основного капіталу, споживання та нагромадження; це є співвідношення між виробничим та особистим споживанням.
Галузева структура виражає пропорції розвитку окремих галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки. Так, за державним класифікатором України, що використовується органами державної влади в статистиці з 1997 р., існує класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка складається з шістнадцяти секцій народного господарства: сільське господарство, охорона та лісове господарство; рибне господарство; видобувна промисловість; обробна промисловість; виробництво електроенергії, газу і води; будівництво; оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги ремонту; готелі та ресторани; фінансова діяльність; операції з нерухомістю, здавання у найм і послуги юридичним особам; державне управління; освіта; охорона здоров’я і соціальна допомога; колективні, суспільні та особисті послуги; послуги домашньої прислуги; екстериторіальна діяльність. Структуру економіки України наводять і у вигляді міжгалузевих народногосподарських комплексів – єдиних господарських систем, які складаються з групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, технологічно, економічно й організаційно пов’язаних між собою (АПК, ВПК, хіміко-лісовий, паливно-енергетичний, металургійний, соціальний тощо). В економічній літературі існує також так званий поділ національної економіки на сектори: первинний – добувні галузі, вторинний – обробні, третинний – сфера послуг.
У межах галузевої структури виокремлюють таку категорію як інфраструктура – під нею розуміють сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об’єктів ринкової економіки та їх єдність у визначеному реальному ринковому просторі. На різних рівнях управління національним господарством виокремлюють відповідні рівні інфраструктури: інфраструктура економіки, інфраструктура товарного ринку, інфраструктура підприємства.
Інфраструктура національної економіки є сукупністю галузей і підгалузей народного господарства, які надають виробничі послуги матеріальному виробництву, забезпечують економічний обіг у народному господарстві, виробляють послуги та духовні блага для населення, створюють умови для охорони та відтворення навколишнього середовища. Це є матеріальні умови для обслуговування галузей виробничої спеціалізації, галузей невиробничої спеціалізації та населення, тому вона може виступати і як галузь, і як підгалузь, і навіть як окремий вид виробництва.
Інфраструктура економіки – це відокремлені відносно головних структуробудівних галузей народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, невиробнича сфера, ВПК) галузі, діяльність яких головним чином полягає у наданні послуг, а не у виробництві продукції та її матеріально-речовому складі. Склад інфраструктурного блоку національної економіки такий: виробнича інфраструктура (транспорт, електроенергетика, зв'язок, постачання та збут товарів); соціально-побутова (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, житлово-побутові заходи); інституціональна (управління народним господарством); інституційна (законодавство); екологічна (охорона та відтворення навколишнього середовища).
Під ринковою інфраструктурою (або інфраструктурою товарного ринку) розуміється сукупність видів діяльності, які забезпечують ефективне функціонування об’єктів ринкової економіки та їх єдність у визначеному реальному ринковому просторі. Основні елементи інфраструктури сучасного ринку такі: біржі (товарні, сировинні, фондові, валютні), їх організаційно оформлене посередництво; аукціони, ярмарки та інші форми організаційного небіржового посередництва; кредитна система та комерційні банки; емісійна система та емісійні банки; система регулювання зайнятості населення та центри державного і недержавного сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології та засоби ділової комунікації; податкова система і податкова інспекція; система страхування комерційного господарського ризику і страхові компанії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні центри і агентства засобів масової інформації; торговельні палати, торгові доми, інші громадські, добровільні і державні об'єднання (асоціації) ділових кіл; митна система; профспілки працівників за наймом; комерційно-виставкові комплекси; система вищої та середньої економічної освіти; аудиторські компанії; консультаційні компанії (консалтинг); громадські та державні фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва; посередники різного рівня; консультанти у галузі нормативно-правового поля; обслуговуючі підприємства оптової та роздрібної торгівлі.
Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо.
Соціальна структура характеризує співвідношення між організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівня концентрації й централізації виробництва (між великими, середніми та малими підприємствами) та на основі форм власності (між приватними, державними та колективними підприємствами); групами населення за рівнем доходів (диференціація доходів різних груп населення).
Територіальна структура національної економіки відображає розміщення виробництва в окремих економічних районах, які визначаються певними умовами (наявністю природних ресурсів, географічним положенням, кліматичними та іншими умовами).
7.2. Сучасний стан структури господарського комплексу України
Для удосконалення відновних пропорцій потрібні:
- модернізація виробництва, його технічне та технологічне оновлення;
- зниження ресурсомісткості (фондо-, матеріало-, енерго-, працемісткості) виробництва;
- зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;
- створення умов для розширеного відтворення (інвестування);
- посилення технологічної цілісності підприємств та галузей, забезпечення закінченого (замкненого) циклу виробництва.
Рис. 1.27. Основні цілі структурної перебудови економіки України
Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:
- усунення гіпертрофованих диспропорцій між реальним та фінансовим секторами економіки, а також усередині кожного з них;
- переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;
- широкий розвиток сфери послуг;
- створення та розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв;
- розвиток переробних галузей економіки на новій технічній та технологічній базі;
- конверсія військового виробництва;
- розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;
- розвиток пріоритетних (ключових) галузей національної економіки.
Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:
- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх районів та регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов, наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних тощо);
- усунення диспропорцій у розвитку окремих територій, забезпечення вирівнювання ступеню соціально-економічного розвитку;
- гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів. Зовнішньоекономічна структура економіки потребує:
- збільшення експортного потенціалу країни;
- зменшення в експорті частки сировини та матеріалів і збільшення частки продукції переробних галузей;
- збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення чпстки продуктів харчування і продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах.
Рис. 1.28. Основні шляхи структурної перебудови економіки
Соціальна структура економіки потребує:
– подальших змін у системі власності (роздержавлення, приватизація, вдосконалення функціонування державного сектора, розвиток малого і середнього бізнесу) та формування ефективного власника;
– регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного механізму високопродуктивної праці, усунення великої диференціації доходів та соціальний захист вразливих верств населення.
Заходи держави щодо структурного реформування економіки:
- вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови;
- створення сприятливих умов для реалізації конкурентних переваг, формування реального національного капіталу;
- виділення пріоритетних галузей і виробництв, їх державна підтримка;
- макроекономічна стабілізація, стимулювання прогресивних структурних зрушень в економіці;
- ефективна державна інвестиційна та інноваційна політика;
- розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної структури економіки;
- розробка загальнонаціональних та галузевих програм структурних перетворень;
- раціональне залучення іноземного капіталу, здатного забезпечити реформування структури економіки;
- інформатизація суспільства, оволодіння сучасними інформаційними технологіями.
Конкурентні переваги –наявність специфічних ресурсів, використання яких за відповідних умов забезпечує додатковий ефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції.
Конкурентні переваги України:
- кваліфіковані трудові ресурси;
- значні запаси чорнозему, вигідно розташовані сільськогосподарські угіддя та сприятливі природно-кліматичні умови;
- значні вільні виробничі площі, використання яких дає можливість нарощувати виробництво з відносно невеликими витратами;
- вигідне географічне положення та транспортна інфраструктура;
- значний науково-технологічний потенціал (наукові школи, унікальні сучасні технології виробництва).
Метод ключових галузей –визначення галузей із сильними зворотними зв'язками, здатних викликати відповідну ланцюгову реакцію економічного розвитку, зумовити позитивні зрушення в економіці і забезпечити реалізацію цілей економічної політики держави.
Пріоритетна галузь (від лат. – перший, перевага) – галузь, розвиткові якої держава віддає перевагу, враховуючи її роль і важливість для економіки країни.
Рис. 1.29. Критерії пріоритетності галузі
Рис. 1.29. Критерії пріоритетності галузі
