5.1. Сутність, принципи та цілі регіональної політики України
Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому аспекті; сфера діяльності держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів; соціально-економічна політика окремих регіонів, спрямована на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів.
"Головною метою державної регіональної політики, – як зазначено в Концепції державної регіональної політики, – є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України і регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Державна регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаної зі здійсненням адміністративної реформи й упорядкуванням адміністративно-територіального апарату і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування системи заходів щодо забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя".
Термін “регіональна політика" може трактуватися як державна політика або законодавча діяльність держави, спрямована на формування єдиного правового поля стосовно цілей державного управління, розвитку регіонів і їх саморозвитку за рахунок паритетного об'єднання можливостей держави і регіонів.
Під “можливостями держави" маємо на увазі, у першу чергу, узгодження всіх державних політик засобами єдиного нормативно-правового й організаційно-законодавчого забезпечення розвитку територій або формування законодавчого поля держави, що визначає інструменти та механізми економічного і соціального розвитку регіонів.
Під “можливостями регіонів" розуміємо весь накопичений у кожному регіоні природно-ресурсний, матеріально-фінансовий і соціально-трудовий потенціал.
Через різні обставини (здебільшого через відсутність регламентованих у правовому полі держави інструментів і механізмів економічного та соціального розвитку регіонів) цей потенціал сьогодні не задіяний повною мірою. Саме інструменти та механізми економічного і соціального розвитку регіонів, визначені та регламентовані в законодавчому полі держави, повинні бути покладені в основу довгострокової стратегії державної регіональної політики.
Стратегічні цілі регіональної політики української держави:
політичні: збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських (від лат. – відокремлення) процесів;
економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;
соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання;
демографічні: стимулювання якісних змін демографічної і соціальної структури населення, створення умов для зменшення смертності та зростання народжуваності, оздоровлення населення тощо;
екологічні: регулювання природногосподарської збалансованості в регіонах і створення сприятливих умов для життєдіяльності населення, раціональне використання рекреаційних ресурсів та ін.
поселенські: спрямування на формування раціональної системи розселення, збереження заселеності сільської місцевості, зростання ролі у поселенських структурах сільських населених пунктів, селищ міського типу та малих міст, стримування розвитку великих міст та ін.
науково-технічні: забезпечення розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень, раціональне ресурсоспоживання і природокористування; розробка, освоєння та широке використання принципово нових конкурентоспроможних машин, технологій і матеріалів; розробка технології ефективного використання енергоносіїв; сприяння зменшенню залежності від імпорту тощо.
|
| ||||
 | |||||
 |
Рис. 1.19. Об`єкти та суб`єкти державної регіональної економічної політики
Названі цілі реалізуються через комплекс завдань державної регіональної політики:
1) зміцнення основ української державності;
2) пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;
3) забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;
4) активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;
5) підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.
Територіальна громада –низова економічно і фінансово самодостатня адміністративна територіальна одиниця.
Місцеве самоврядування –гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства України.
Система місцевого самоврядування складається з:
1) територіальної громади;
2) сільської, селищної, міської ради;
3) сільського, селищного, міського голови;
4) виконавчих органів сільської, селищної і міської ради;
5) районних та обласних рад, що представляють спільні інтереси територіальних громад;
6) органів самоорганізації населення.
 |
Рис. 1.20. Вимоги до управління регіонами
Особливості формування регіональної політики в Україні:
- брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики;незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади, правового оформлення держави;
- гостра економічна криза;
- відмова від старої моделі стосунків між центральною та місцевою владою.
Напрямки децентралізації унітарного державного устрою в Україні:
- посилення ролі регіонів у політичному управлінні країною;
- розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади стосовно виконання функцій державного регулювання економічного розвитку;
- фінансова децентралізація (чітке розмежування компетенції і повноважень центральних, регіональних та місцевих органів влади у сфері фінансування).
