Рівень економічного розвитку країни визначається системою загальних показників.

 

Залежно від рівня вивчення процесів економічної діяльності й пояснення її явищ (від простого до складного), в економічній науці виділяють мікро-, мезо-макро- і мегаекономіку.

Мікроекономікою називають галузь економічної науки, яка вивчає поведінку окремих елементів і структур народного господарства, таких як домогосподарство, підприємство, галузь виробництва.

Мезоекономіка – вивчає розвиток товарних ринків, галузей і регіонів країни.

Макроекономіка – наука про функціонування національної економіки.

Мегаекономіка – наука, що вивчає світову економіку в цілому.

У Додатках А – В наведено основні макроекономічні показники України.

 

Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості

Їх розвитку і розміщення

 

9.1. Паливно-енергетичний комплекс

 

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це міжгалузева система видобутку і виробництва палива й енергії, їх транспортування, розподілу та використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торф'яна) та електроенергетика, які тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства.

Рис. 1.36. Структура паливно-енергетичного комплексу

 

Основними первинними джерелами енергії в сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії.

Паливно-енергетичний баланс – баланс виробництва, переробки і використання усіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

 

F Поняття балансу?

C це раціональне співвідношення частин цілого.

 

 

 

 

Рис. 1.37. Структура паливно-енергетичного балансу України

Найбільшим басейном вугілля в Україні є Донбас із запасами 240 млрд. т вугілля. Однак собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їх низьку насиченість. Це знижує його конкурентоспроможність. Також вугілля добувається у Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах, однак поклади тут невеликі. Україна імпортує вугілля з Росії, Казахстану і Польщі, а експортує у Словаччину, Австрію, Фінляндію, Чехію, Туреччину.

 

 

 

Рис. 1.38. Держави-партнери України у вугільній галузі

Нафтовий сектор

Нафта – основа світового паливно-енергетичного балансу, найбільш ефективне і зручне паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, у транспорті та побуті.

Україна не багата нафтою. Можна виділити три райони: Прикарпатський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський.

Прикарпатський район охоплює територію вздовж північно-східних схилів Карпатських гір. Нафту добувають тут із другої половини XІ ст. Найбільші родовища: Долинське, Бориславське, Битківське. Запаси нафти розвідані на великих глибинах – до 5 – 6 тис. м.

Дніпровсько-Донецький район охоплює Дніпровсько-Донецьку западину і північно-західну окраїну Донбасу. Тут зосереджені основні нафтові ресурси України. Промислове значення мають Леляківське, Прилуцьке родовища.

Причорноморський район охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного й Азовського морів. Цей район найбільш перспективний з нафтовидобутку. Зараз нафта добувається з покладів “Штормове" і “Дельфін" за участю Британсько-Голландської компанії “Shell".

Нещодавно побудовано нафтотермінал у м. Южному Одеської області, а також нафтопровід Одеса – Броди (Львівська обл.) – Полоцьк – Гданськ (Польща) для експорту нафти в Європу.

За висловлюваннями експертів, велике родовище нафти та газу сконцентрованена о. Зміїний, але промислова розвідка та видобуток не здійснюються через певні територіальні протиріччя між Україною та Румунією, які зараз вирішуються у міжнародних судових установах.

Рис. 1.39. Видобуток нафти в Україні

 

В Україні нафтопереробну промисловість представляють найбільший у Європі Лисичанський нафтопереробний завод, а також Херсонський, Одеський, Кременчуцький, Дрогобицький і Львівський нафтопереробні заводи. Їх потужність 50 – 60 млн. т нафти.

Із шести українських нафтопереробних заводів (НПЗ) лише в одному – Дрогобицькому, найстаршому в Європі, – за українськими власниками зберігся контрольний пакет акцій. Але сьогодні й цей НПЗ виявився “на прицілі" у британської компанії та іншої, яка має російське коріння. Підприємство формує 10 % бюджету Львівщини, при 8 % від загальноукраїнської переробки нафти дає 50 % податків у галузі.

Загальна виробнича потужність усіх українських НПЗ складає 52,4 млн. тонн.

Власний видобуток нафти в Україні також скоротився. Головна причина – відсутність засобів, нездатність нафтовидобувних підприємств працювати в умовах самофінансування і дефіцит бюджетних дотацій. За прогнозами Держнафтогазу, за рахунок власних ресурсів Україна, в кращому випадку, може забезпечити лише 10 % внутрішніх потреб країни.

Відповідно до прийнятої національної програми “Нафта і газ України", видобуток власної нафти тільки до 2011 року наблизиться до рівня 6–7 млн. тонн. Це означає, що навіть з урахуванням мінімальних внутрішніх потреб на рівні 30–35 млн. тонн, Україна, як і раніше, буде змушена імпортувати 75–80% від загального внутрішнього споживання нафти.

Заклопотаність екологів і економістів викликає “розбазарювання" відходів нафтопродуктів та їх неефективне використання. З 650 тис. тонн мастильних матеріалів, які щорічно використовуються в Україні, 96 % у вигляді відходів потрапляє в навколишнє середовище. Замість збирання і подальшого використання мастильних матеріалів українські підприємства вивозять їх на могильники. Особливою “славою “ користується полігон під Одесою, до якого з 1936 р. надходили відходи нафтопродуктів з усього Радянського Союзу. О тож Україна одержала в спадщину величезні поклади дармового потенційного палива. Зараз це ціле озеро з метровою глибиною біля берега. Розкинувся могильник на 42 гектари, а від моря його відокремлює лише стара дамба.

Газовий сектор

Виробництво природного газу включає розвідку, видобуток, транспортування, збереження і переробку природного і супутнього нафтового газу, що добувається разом із нафтою. Ця галузь енергетики розвивається найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Промислова розробка газових родовищ України розпочалася в 1924 р., а до середини 70-х років минулого сторіччя був досягнутий максимальний рівень видобутку – 68,7 млрд. м³ у рік. Таких успіхів удалося досягти за рахунок високого рівня розвитку геологорозвідувальної галузі – у ті часи в Україні було відкрито відразу чотири унікальні родовища газу (Яблунівське, Єфремівське, Західно-Хрестищенське, Шебелинське), запаси кожного з яких перевищували 100 млрд. кубометрів. Це приблизно в 10 разів більше, ніж запаси всіх родовищ, відкритих за 19 років незалежності країни.

Зараз у це важко повірити, але в 1970-х роках Україна була головним постачальником газу до Росії. Тоді ж почався експорт до Польщі, Чехословаччини й Австрії. Але за два десятиліття інтенсивного газовидобутку запаси вітчизняних родовищ виснажилися, а нових великих відкрити не вдалося. З розвалом СРСР практично цілком розвалилася геологорозвідувальна галузь України. У результаті ще до початку 1990-х наша країна перетворилася з експортера на найбільшого імпортера “блакитного" палива. За рівнем споживання газу вона посіла третє місце у світі, поступившись лише США і Росії. З 1991 р. Україна щорічно споживала 118 млрд. м³ газу, постійно нарощуючи борги за імпортування з Туркменістаном і Росією. Міжнародні скандали за несанкціонований відбір газу з російських експортних магістралей, які вибухнули у 90-х, створили передумови для скорочення споживання газу – до 2001 р. воно зменшилося приблизно на третину. У той же час перед країною гостро постала проблема, як зупинити падіння видобутку газу. Докорінний перелом настав у 1997 – 2000 р., коли видобуток стабілізувався на рівні 18 млрд. м³ на рік, після чого почалося повільне зростання.

Перша розвідувальна свердловина для пошуку газу була пробурена в 1920 році, а влітку 1924-го був побудований перший в Україні газопровід Дашава-Стрий і почалася промислова експлуатація Дашавського газового родовища у Львівській області.

Саме ця подія вважається початком історії галузі. Так, наприкінці 1990-х років у результаті проведення структурної реформи газової галузі був створений могутній державний холдинг НАК “Нафтогаз України", до складу якого увійшли дочірні компанії “Укргазвидобуток", “Газ України" і “Укртрансгаз", газові підприємства і профільні науково-дослідні інститути. Це дало можливість зосередити технологічні, інтелектуальні та фінансові ресурси в межах однієї структури з метою стабілізації і нарощування виснаженого за радянських часів газовидобутку, надійного транспортування і постачання газу споживачам як в Україні, так і поза її межами.

Сьогодні НАК “Нафтогаз України" є лідером вітчизняної економіки. На долю компанії припадає 13,8 % ВВП і 11 % надходжень у державний бюджет України. Підприємства “Нафтогазу України" забезпечують понад 95 % вітчизняного видобутку газу і газового конденсату. У межах вертикально-інтегрованої структури компанії зосереджений весь комплекс робіт – від пошуку, розвідки, видобутку природного газу і газового конденсату до їх переробки, транспортування і збуту кінцевим споживачам.

Промислові запаси природного газу в Україні дорівнюють 1,1 трлн. м³, відкриті – 500 млрд. м³. Україні щорічно потрібно близько 75 – 80 млрд. м³ газу, який закуповують у Росії, Туркменістану й Узбекистану. За 2004 р. газовики добули 19,6 млрд. м³ газу – приріст склав 4 %. Для енергозалежної від Росії України дуже важливо досягти показника видобутку газу 30 – 40 млрд. м³ (це половина всього споживаного у країні газу).

Головна проблема газової галузі в тому, що їй катастрофічно не вистачає грошей – ні на геологорозвідку, ні на освоєння нових родовищ. В Україні видобуток власного газу збитковий (рентабельність – мінус 11 %). Відбувається це тому, що він продається населенню і бюджетним організаціям за ціною, що не покриває навіть собівартості видобутку. “Соціальний" газ коштує 185 грн. за 1000 м³, що майже вдвічі дешевше, ніж для промислових споживачів. На кожній тисячі добутих кубометрів втрати складають 15 грн.

В Україні найнижча ціна газу для населення по всій Європі – навіть у Росії газ коштує дорожче.

Але не тільки низькі ціни гальмують вітчизняний газовидобуток. За першу половину 2005 р. жодна нафтогазова компанія України не одержала ліцензій на розробку нових родовищ. Не можуть компанії продовжити термін дії ліцензій і на об'єкти, які перебувають в експлуатації. Видача дозволів на використання надр “заморожена".

Безвихідна ситуація зумовлена штучно створеними протиріччями у законодавстві. Видачу ліцензій регламентують Кодекс про надра, Закон про нафту і газ, Закон про державну геологічну службу України. Але в Законі про бюджет на 2005 р. зазначено, що ліцензії на розробку надр повинні продаватися на аукціонах. Порядок проведення таких аукціонів мав затверджувати парламент.

Основними компаніями, що добувають понад 80 % українських вуглеводнів, є “Укргазвидобуток", “Укрнафта", “Чорноморнафтогаз".

Провідними підприємствами з розробки родовищ в Україні є держпідприємство “Полтаванафтогазгеологія", ЗАТ “Нафтогазвидобуток", приватна компанія “Укрнафтобуріння".

Пріоритетними останніми роками вважаються Українсько-Березовське, Бєльське, Західно-Солохівське, Кобзівське, Сахалінське, Солохівське і Павлівсько-Біляєвське родовища.

За останні 10 років геологорозвідувальні роботи через відсутність бюджетного фінансування скоротилися у 6 разів. Системотвірна компанія “Нафтогаз України" за рахунок власних коштів нарощує запаси вуглеводнів, однак темпи зростання значно нижчі необхідного. У світовій практиці щорічний приріст відкритих запасів вуглеводнів повинен у 3–4 рази випереджати обсяги їх видобутку. В Україні ж приріст запасів лише перевищує видобуток.

Нафтогазовий комплекс країни витрачає на геологорозвідку приблизно 1 млрд. грн. на рік. Цих коштів недостатньо. З огляду на дешевизну газу, який добувається в Україні, і негативну рентабельність, дивує, що газовидобуток в Україні взагалі ведеться. Справу рятує “підсобне господарство" – це Шебелинський (Харківська) і Яблунівський (Полтавська область) газопереробні заводи, що входять до складу державної компанії “Укргазвидобуток". Завдяки роботі цих підприємств вдається не тільки компенсувати збитки газодобувної галузі України, а і заробляти гроші на її розвиток.

Через Україну проходять магістральні газопроводи “Союз", “Прогрес" і “Братерство", що постачають газ із Росії та Туркменії до Європи.

Україна посідає шосте місце у світі за обсягами використання природного газу. Разом з тим, починаючи з 1990-х років, його споживання країною помітно знизилося.

Відповідно до програми “Нафта і газ України", передбачається збільшити до 35 – 40 млрд. м³ власного видобутку газу до 2010 року. Причому ці очікування пов'язані, в першу чергу, з початком розробок газових родовищ у Донецькому басейні, запаси якого, за попередніми даними, можуть забезпечити енергетичну незалежність країни. Однак ця справа, як виявилося, не у найближчому майбутньому, оскільки в Україні не виготовляється обладнання, придатного для розробки специфічних донецьких шарів, що зумовлює необхідність імпорту цього устаткування, в першу чергу, з Росії.

Незважаючи на значні цифри і багатообіцяльний прогноз, оптимізм щодо вирішення Україною проблеми газопостачання є невмотивованим. Насправді ці родовища відомі вже понад 20 років, що вказує на відносну невигідність їх розробки. Якщо ж усе-таки їх освоєння і буде поставлене на широку промислову основу, це, на думку фахівців, не звільнить внутрішніх споживачів від необхідності оплачувати постачання газу, причому за більш високими, ніж російські, цінами.

Для України питання енергоносіїв має не тільки економічний, а і політичний підтекст. Базовою структурою українського нафтогазового комплексу є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України" (НАК). Сьогодні компанія намагається виступати як єдиний суб'єкт адміністративного, економічного й організаційного впливу на нафтогазовий ринок України. Будучи самостійною комерційною організацією, вона, проте, останнім часом перебуває під сильним пресингом уряду і держчиновників.

 

Таблиця 1.8

Структура споживання енергетичних матеріалів та продуктів переробки нафти, %

Види енергетичних матеріалів
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у тому числі
вугілля (включаючи вугільні брикети)	25,3	30,1	22,4	22,9	22,6	22,3	22,0	22,3	24,7
газ природний	28,2	37,8	44,6	40,0	37,9	39,2	38,9	40,7	39,3
нафта сира (включаючи газовий конденсат)	21,4	9,0	7,6	12,8	15,7	15,5	15,4	13,3	10,6
бензин моторний	3,0	2,5	2,5	2,6	2,7	2,5	2,6	2,7	3,22
газойлі (паливо дизельне)	3,5	5,0	4,0	3,8	3,7	3,5	3,8	3,6	3,82
мазути топкові важкі	5,9	4,0	1,0	0,9	0,8	0,5	0,5	0,5	0,7
гас	0,1	0,1	0,2	0,1	0,1	0,1	0,1	0,0	0,0
паливо пічне побутове	0,4	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	...	...
торф неагломерований паливний	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
дрова для опалення	0,2	0,3	0,4	0,4	0,4	0,4	0,4	0,3	0,3

 

Відзначимо, що на ситуацію в паливно-енергетичному секторі істотно впливають перекоси у структурі балансу енергоспоживання в країні. У перерахунку на умовне паливо, частка нафти і газу в цьому балансі складає відповідно 17 % і 45 %. І це при тому, що Україна забезпечує себе нафтою власного видобутку тільки на 10 %, а газом – на 20 %. Ускладнює ситуацію непомірне споживання газу: щорічно Україна витрачає його стільки, скільки Франція, Австрія, Данія, Іспанія, Швейцарія і Бельгія, разом узяті. За існуючими оцінками, Україна сьогодні зі споживання газу стоїть на шостому місці після США, Росії, Німеччини, Великобританії і Канади. Але Канада при цьому отримує валовий внутрішній продукт у 600 мілр. доларів, а Україна не дотягує і до тридцяти. При цьому, за витратою газу на душу населення вона посідає “почесне" перше місце, а за ефективністю національного енергозбереження – одну з останніх позицій у світі.

Проблема неплатежів за газ – найгостріше питання, що стоїть перед нафтогазовим комплексом України.