Основні аспекти регіонального управління.

Взаємовідносини “регіон – центр":

Взаємовідносини “регіон – місцеве самоврядування":

- окреслення функцій територіальних, муніципальних органів різних рівнів;

визначення завдань розвитку регіону;

- регулювання ринкових відносин у межах території;

- вирішення питань бюджетно-фінансової політики території, оперативного управління господарством.

 

Рис. 1.21. Принципи державної регіональної економічної політики.

Комплексний розвиток регіону як єдиного господарства:

- формування моделі ринкових відносин у регіоні;

- відповідальність перед населенням та перед центром за регіональний стан справ;

- забезпечення розширеного відтворення у регіоні;

- попередження депресивних явищ в економіці регіону, які порушують конституційні права людей.

Комплекс цілей державної регіональної політики:

1) зміцнення основ української державності;

2) пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

3) забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

4) активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

5) підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

 

5.2. Формування державної регіональної політики

 

На даному етапі розвитку Україна перебуває на роздоріжжі щодо розробки концептуальних основ довгострокової стратегії державної регіональної політики.

Одним із можливих напрямів її здійснення є надання державної допомоги (підтримки) депресивним територіям, підтримка і зміцнення більш розвинених регіонів з метою досягнення ними конкурентоспроможності на світових ринках.

На важливість рішення проблеми скорочення диференціації в рівнях розвитку окремих регіонів вказує таке[1]:

ü незбалансованість середньомісячної заробітної плати працівників по регіонах;

ü інтегральна оцінка бюджетної можливості регіонів України свідчить про те, що деякі з них за доходами місцевих бюджетів не здатні вирішувати власні проблеми щодо витрат;

ü спостерігається значна амплітуда коливання розрахункового індексу промислового виробництва регіонів-лідерів і аутсайдерів (обчислюється за питомою вагою регіонів у загальнодержавних обсягах промислового виробництва і відповідною часткою регіонів у загальній чисельності населення);

ü у регіонах відбувається дисбаланс між індексами виробництва товарів народного споживання.

Підтримка депресивних регіонів передбачає перерозподіл певної кількості ресурсів за рахунок регіонів-лідерів; стимулювання регіонального розвитку лідерів передбачає, що для них будуть створюватися належні умови для прискореного розвитку (а це, практично, є гарантією того, що в них не повинні вилучати “надлишкові” ресурси).

На першому етапі (приблизно до 2011 року, залежно від темпів макроекономічного розвитку) необхідно обмежитися підтримкою депресивних регіонів, напрацюванням єдиних соціальних стандартів життя і створенням ефективного нормативно-правового поля для регіонального розвитку взагалі.

У майбутньому (при повній макроекономічній стабілізації розвитку і повному завершенні формування нормативно-правового поля функціонування ринкової економіки) при переході до просторового напрямку економічної політики держави, що базується на єдиних нормативно-правових основах, буде створюватись ефективне поле для регіонального розвитку ринкової інфраструктури в усіх адміністративно-територіальних утвореннях держави.

При формуванні концептуальних основ довгострокової стратегії державної регіональної політики необхідно передбачати істотне розширення повноважень регіонів у проведенні єдиної соціально-економічної політики держави, можливості удосконалити умови соціально-економічного розвитку регіонів і подоланні істотного розходження в їх соціально-економічному розвитку.

Таким чином, одночасно з вирішенням проблеми розвитку сугубо депресивних територій держава повинна забезпечувати створення нових виробництв конкурентоспроможної продукції й оптимізувати свій експортно-імпортний потенціал.

Отже, необхідно акцентувати увагу на тому факті, що чим скоріше у нас з'явиться чітке розуміння терміна “регіональна політика” та можливих інструментів і механізмів її втілення, тим швидше буде здійснений реальний перехід до її впровадження. Крім того, саме регіональна політика шляхом розподілу повноважень по вертикалі виконавчої влади може стати основою для активізації процесів адміністративної реформи в країні та базою для розвитку оптимальної, з погляду системи управління, моделі адміністративно-територіального устрою України.

Загальні напрямки державної регіональної політики:

- співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, власному та інших секторах національної економіки;

- співвідношення державного та регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Останнім часом у проведенні адміністративних реформ увага акцентується на вирішенні регіональних питань, що зумовлено дією двох факторів. По-перше, зовнішніми процесами регіоналізації, що відбуваються в Європі. Прагнення України приєднатися до європейського співтовариства вимагає адекватних дій щодо питань регіонального устрою держави і влади. По-друге, внутрішніми процесами, що відображають зростаючу силу і потреби самореалізації регіональної влади (еліт). Вони передбачають перерозподіл владних повноважень між центром і регіонами на користь останніх.

Інтеграція України в європейські структури неможлива без формування і реалізації такої моделі управління регіонами, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла становленню нових форм співробітництва між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву і міжнародному співробітництву територій.

Основними принципами регіональної політики ЄС, цілком придатними щодо умов України, є: концентрація фінансових ресурсів у регіонах, які цього найбільше вимагають; використання програмного підходу до розвитку регіонів замість проектного; партнерство і співробітництво різних суспільних секторів на рівнях управління від національного до місцевого; принципи додаткового фінансування і субсидіарності. Гармонізація практики управління регіонами України з принципами ЄС передбачає, насамперед, чітке розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування під час адміністративної реформи, законодавче визначення принципів регіональної політики, державної підтримки регіонального розвитку, програм соціально-економічного розвитку регіонів, створення стандартної статистичної системи моніторингу розвитку регіонів.

Поняття державної регіональної політики ввійшло до лексикону державного управління відносно недавно, але вже посіло в ньому чільне місце. Зазначимо, що науково-методичне визначення терміна ще попереду, тому зараз визначимося концептуально: йдеться про регіональний вимір, проекцію політики держави щодо забезпечення постійного і збалансованого соціально-економічного розвитку України.

Розробка сучасної регіональної політики в Україні може спиратися на головні цілі, притаманні сучасній європейській регіональній політиці:

Ø створення і зміцнення єдиного економічного простору, митної, фінансово-бюджетної, податкової системи;

Ø збереження унітарної форми державного устрою України з одночасною децентралізацією управління;

Ø забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності, зміцнення міжрегіональної інтеграції;

Ø збалансування соціально-економічного розвитку регіонів, згладжування міжрегіональних диспропорцій, забезпечення єдиних соціальних стандартів якості і рівня життя громадян, що проживають на різних територіях української держави;

Ø збереження оптимального співвідношення між регіональною і секторною політикою уряду;

Ø пріоритетний розвиток регіонів, які мають важливе стратегічне значення для держави і потенціал для перетворення в “полюси економічного зростання";

Ø розробка спеціалізованих програм санації проблемних регіонів;

Ø оптимальне використання природно-ресурсних особливостей регіонів, їх географічного положення, інфраструктури та соціальної специфіки людських ресурсів;

Ø екологізація соціально-економічного розвитку;

Ø розвиток внутрішнього і зовнішнього міжрегіонального співробітництва в Україні.

Сучасна регіональна політика повинна бути визначена як така діяльність держави, котра спрямована на адміністративно-економічну оптимізацію регіональної структури країни та відносин між центром і територіями з метою забезпечення збалансованого розвитку за рахунок максимально ефективного використання наявних внутрішніх і залучення зовнішніх ресурсів. При цьому основами державної регіональної політики в Україні повинні стати: чітке розмежування законами України повноважень щодо управління регіонами між центральними і місцевими органами державної влади, органами самоврядування згідно з принципами децентралізації і відповідно до загальнодержавних інтересів; створення фінансових і організаційно-правових умов для реалізації повноважень органів місцевого самоврядування; впровадження діючого механізму участі місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування в процесі прийняття рішень на державному рівні щодо регіональних проблем; розробка формалізованого механізму державної підтримки програм розвитку регіонів.

Розробка і законодавче затвердження державної регіональної політики дасть можливість державі, не втручаючись в оперативну діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, а також окремих підприємств, за допомогою економічних важелів сприяти комплексному розвитку регіонів, формуванню такої територіальної і галузевої структури господарських комплексів регіонів, які відповідали б загальнодержавним інтересам та інтересам регіонів. Зараз правова і фінансово-матеріальна обмеженість їх ролі в управлінні територіями, де домінує галузевий підхід, викликає соціальну нерівновагу і стримує збалансований розвиток регіонів.