Пріоритети структурної політики України (за використанням конкурентних переваг).

І група –наукомісткі та технологічні галузі (ракетно-космічна техніка, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, мікроелектроніка, робототехніка, машинобудування, окремі виробництва ВПК);

ІІ група –галузі та підгалузі агропромислового комплексу (зокрема переробні), що мають унікальні природні основи, традиції виробництва та експорту різноманітних продуктів харчування (харчова, борошномельно-круп'яна, кондитерська, овочевоконсервна, комбікормова, галузі легкої промисловості, які спеціалізуються на первинній переробці сільськогосподарської сировини тощо);

ІІІ група –транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту, зв'язку, телекомунікацій;

ІV група –рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекси Карпат, Причорномор'я, Приазов'я, інших регіонів країни;

V група –види діяльності, пов'язані із забезпеченням здоров'я людини, охороною навколишнього середовища.

Проте треба враховувати що пріоритети структурної політики встановлюються у відповідності із спрямуванням соціально-економічного розвитку країни у стратегічному періоді й суттєво залежать від політичної волі влади. Так, пріоритетні напрями розвитку регіонів України та показники оцінки реалізації державної Стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року наведено у Додатку Д.

 

 

Рис. 1.30. Інструменти структурного регулювання

7.3. Тенденції трансформації господарського комплексу України в ринкових умовах

 

Для забезпечення сталого економічного розвитку велике значення має усвідомлення і розуміння суспільством, керівними органами країни причин занепаду та гальмування розвитку економіки, а також бажання запровадити відповідні зміни і здійснити перетворення в інституціональному середовищі суспільства з урахуванням стану нормативно-законодавчої бази, етичних норм і традицій, що склалися й панують у сфері бізнесу, способу мислення та ментальності населення країни.

Мета трансформаційних перетворень передбачає ефективне використання ресурсів та соціально-справедливий розподіл створеного продукту. Для досягнення мети необхідне створення відповідного інституціонального середовища у всіх сферах суспільного життя і передусім у сфері економіки.

Удосконалення економічної системи – це спрямовування її розвитку на поліпшення умов життєдіяльності й життєзабезпечення населення, що досягається шляхом інституціональних змін та запровадження інститутів, які забезпечують підвищення ефективності суспільного виробництва разом із дотриманням принципу соціальної справедливості.

Інституціональні зміни здійснює держава, яка через свої організаційні структури встановлює “правила гри” і норми поведінки в суспільстві та забезпечує дотримання цих правил і норм. Невідповідність інституціональних змін вимогам удосконалення економічної системи свідчить про недосконалість інститутів влади та існування суперечностей між владою як структурованою соціальною коаліцією, так і суспільством загалом, та відсутність дієвих інститутів демократії.

Функціональним інститутом соціально-економічної системи є інститут власності, який визначає всю систему виробничих відносин суспільства. Основою інституціональних змін у трансформаційних процесах є трансформація форм власності. В Україні вона здійснювалася шляхом переходу від монополії державної власності до запровадження різноманітних форм, панівне місце серед яких посідає приватно-капіталістична форма власності.

Відсутність позитивних зрушень у підвищенні ефективності суспільного виробництва і зростанні добробуту населення відповідно до реформувань власності є свідченням того, що реформування здійснювалося на хибних теоретичних засадах, недосконалих механізмах роздержавлення власності та суперечило меті системних трансформацій.

Упровадження інституту приватно-капіталістичної власності змінює систему управління економічними процесами в суспільстві. На зміну адміністративно-плановій системі приходить система ринкової самоорганізації з елементами державного регулювання. Відсутність належної інформації щодо стану ринкового середовища, невизначеність перебігу економічних процесів і можливість опортуністичних дій економічних агентів зумовлюють до необхідність упровадження інституту саморегуляції – створення відповідних асоціацій економічних агентів у сферах підприємницької діяльності з метою забезпечення сприятливих умов для ведення бізнесу в межах законодавчої бази. В рамках окремих асоціацій розробляються і запроваджуються норми та правила, обов'язкові для членів асоціації, створюються органи контролю за виконанням цих правил.

Для спрямування поведінки економічних агентів в умовах ринкової саморегуляції велике значення має панівна мотиваційна система суспільства, яка є складовою економічної системи і трансформується разом із нею. Складовими мотиваційної системи є потреби, цінності, інтереси та стимули, які визначають поведінку в умовах панування приватно-капіталістичних економічних відносин. Мотиви мають індивідуальний характер, опосередковуються соціальним статусом та інституціональним середовищем, в якому перебуває людина.

Держава через свої інституціональні структури, встановлюючи норми і правила поведінки, оптимізує мотиваційну систему суспільства в напрямі забезпечення єдності суспільних і особистих інтересів.

Для розроблення економічної політики, адекватної завданням розвитку економічної системи, велике значення має з`ясування критеріїв завершеності перехідного періоду. Таким критерієм може бути ступінь відповідності стану економічної системи і, насамперед, її економічних відносин, завданням системних трансформацій та відтворення складових економічної системи на нових принципах організації господарської діяльності.