Сучасне економічне районування України

За М. Д. Пінтусом	За Ф. Д. Заставним	За В. А. Поповкіним
Район	Області	Район	Області	Район	Області
Донецький	Донецька Луганська	Донецький	Донецька Луганська	Донбас	Донецька Луганська
Придніпровський	Дніпропетровська Запорізька Кіровоградська	Придніпровський	Дніпропетровська Запорізька	Запорізький	Дніпропетровська
Київський	Київська Чернігівська Черкаська	Центрально-Поліський	Київська Чернігівська Житомирська	Придніпровський	Запорізька
Північно-Східний	Полтавська Сумська	Північно-Східний	Полтавська Сумська Харківська	Київське полісся	Житомирська Київська Чернігівська
Подільський	Харківська Вінницька Тернопільська	Подільський	Вінницька Тернопільська Хмельницька	Слобідська Україна	Полтавська Сумська Харківська
Волинський	Хмельницька Волинська Житомирська	Центрально-Український	Черкаська Кіровоградська	Поділля	Вінницька Тернопільська Хмельницька
Карпатський	Рівненська Львівська Івано-Франківська Закарпатська	Карпатський	Львівська Івано-Франківська Закарпатська Чернівецька	Волинське Полісся	Волинська Рівненська
Чорноморський	Чернівецька Одеська Миколаївська	Західно-Поліський	Волинська Рівненська	Українські Карпати	Львівська Івано-Франківська Закарпатська Чернівецька
Кримський	Херсонська АР Крим	Причорноморський	Одеська Миколаївська Херсонська АР Крим	Північне Причорномор'я та Крим	Одеська Миколаївська Херсонська АР Крим
Середнє Подніпров'я	Кіровоградська Черкаська

 

Формування регіонів обласного рангу пов'язане з динамікою розвитку продуктивних сил, їх територіальною концентрацією, спеціалізацією, інтеграцією і диференціацією. Виконавчі управлінські структури, планові, статистичні, фінансово-кредитні органи визначають область як основну ланку територіального управління, оскільки в її межах функціонує багатогалузеве господарство, галузі якого взаємодіють між собою. Важливою ознакою цієї системи є її стійкі зовнішні і внутрішні зв'язки, які регулюють специфічні регіональні умови відтворення, спрямовані на раціональне використання природних, трудових і матеріальних ресурсів. Як один із варіантів вітчизняними науковцями пропонується такий адміністративно-територіальний поділ:

Київщина – в межах Київської та Чернігівської областей на основі Центрально-Поліського ТВК;

Волинь – в межах Житомирської, Рівненської та Волинської областей на основі Західно-Поліського ТВК;

Слобожанщина – в межах Полтавської, Сумської та Харківської областей на основі Північно-Східного ТВК;

Донеччина – в межах Донецької та Луганської областей на основі Донецького ТВК;

Запоріжжя – в межах Дніпропетровської та Запорізької областей –Придніпровський ТВК;

Таврія – в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим – Причорноморський ТВК. Як варіант: АРК – окремий суб'єкт;

Черкащина – в межах Черкаської та Кіровоградської областей на основі Центральноукраїнського ТВК;

Поділля – в межах Вінницької, Хмельницької та частково Тернопільської областей – Подільський ТВК;

Карпатська область – в межах Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської і частини Тернопільської області – Карпатський ТВК.

Як альтернативу цьому варіанту пропонують зміну меж областей за умови загального збереження їх кількості. Але реалізувати цю пропозицію за допомогою парламенту неможливо без змін до Конституції.

Змінити межі областей неможливо навить шляхом проведення референдуму. Отже, для розв'язання проблеми є потреба розробити відповідний законодавчий механізм.

Новим територіальним одиницям можна дати старі історичні назви: Галицький край (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області), Подільський край (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська), Волинський край (Волинська, Рівненська), Поліський край (Київська, Чернігівська, Житомирська), Наддніпрянський край (Черкаська, Кіровоградська), Чорноморський край (Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська), Слобідський край (Харківська, Полтавська, Сумська), Запорізький край (Запорізька, Дніпропетровська), Східний край (Донецька, Луганська області).

Першочерговим спрямуванням регіональної політики України є надання регіонам широких прав у виробничій, фінансово-кредитній та в інших видах діяльності, що забезпечить ефективне використання їх ресурсного потенціалу і зменшить тенденції до сепаратизму.

 

3.3. Характеристика економічних районів України

 

Центральноукраїнський економічний район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської і Кіровоградської областей. За територією (136,2 тис. км² або 22,6 % загальноукраїнського показника) він поступається лише Західноукраїнському району, а за кількістю населення – Донецько-Придніпровському і Західноукраїнському. Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не стільки географічне, скільки геополітичне.

Центральноукраїнський район спеціалізується на: неметалоємному, трудомісткому машинобудуванні; сільгоспмашинобудуванні; хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу; харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське і лісове господарство.

Природні передумови розвитку регіону. Територія району розташована у межах Східноєвропейської рівнини. На півдні і південному заході розташувався Дніпровський буровугільний басейн (головні родовища – Олександрійське, Ватутінське, Коростишевське). З Дніпровсько-Донецькою западиною пов'язані родовища нафти (Леляківське) і газу (Талалаєвське) в Чернігівській області. Полісся багате покладами торфу (Бучманське, Замглайське і т. п.). На півдні району є родовища уранових руд. У Кіровоградській області можна відзначити Побузьке родовище нікелю, в Житомирсько-Іршанську – поклади титанової руди (ільменіт).

Взагалі мінеральні ресурси Центральноукраїнського району не відіграють значної ролі в побудові його народногосподарської структури. Частка цього району в інтегральному природоресурсному потенціалі країни складає лише 16,5 %, що значно менше, ніж його частка на території України і загалом в економічному потенціалі.

Істотну роль в економіці району відіграють агрокліматичні та лісові ресурси.

Водними ресурсами Центральноукраїнський район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. У межах району діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

 

Рис. 1.7. Характеристика Центральноукраїнського району

Аспекти впливу природних передумов на галузеву і територіальну структуру народногосподарського комплексу району:

1) місцеві мінеральні ресурси відіграють допоміжну роль як районотвірний чинник. Навіть такий промисловий вузол як Черкаський, який має велике ресурсоємне виробництво, працює на сировині (природний газ) з інших регіонів;

2) агрокліматичні умови сприяли розвитку могутнього багатогалузевого сільського господарства і харчової промисловості, а лісові ресурси – деревообробної і лісохімічної промисловості.

Демографічні передумови розвитку регіону. У Центральноукраїнському районі проживає значна частка населення країни. Щільність населення – 73 особи/км², що дещо менше загальноукраїнського показника (84 осіб/км²). Впродовж тривалого часу природний приріст населення тут знижувався, зараз він негативний у всіх без винятку областях. Найгірше становище в Чернігівській області (коефіцієнт складає – 10,6 ‰).

Незважаючи на такі демографічні умови, трудові ресурси Центрально-українського району відіграють провідну роль у народногосподарському комплексі, у формуванні його галузевої структури. Тут розвинені такі трудомісткі галузі як текстильне, трикотажне, швейне, взуттєве виробництво, точне машинобудування, поліграфічна промисловість, а також народні художні промисли. Розміщення в районі наукоємного виробництва пов'язане в основному з Києвом – могутнім науково-дослідним центром.

Економічні передумови розвитку регіону. Територія Центральноукраїнського району тривалий час була аграрним регіоном з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. На основі сільського господарства розвивалися, особливо з другої половини XІ ст., численні цукроварні, винокурні, а на півдні – олійні виробництва. Разом із тим розвивається легка промисловість.

У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість. Наявність кваліфікованих кадрів і певна віддаленість від металургійних баз зумовлюють розвиток неметалоємного машинобудування. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування. Центральне економіко-географічне положення району сприяє розвитку виробництва, що має не тільки регіональне, а і загальноукраїнське значення. Особливо це стосується машинобудування (верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтична, лакофарбова, виробництво хімреактивів, виробництво шин, синтетичних волокон), легкої промисловості і поліграфії.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. На Центральноукраїнський район припадає 16 % валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації:

- агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі);

- середнє і точне машинобудування;

- хімічна промисловість;

- легка промисловість (шовкові тканини, трикотаж);

- лісопромисловий комплекс;

- транспортний комплекс.

Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Умань.

Транспортне машинобудування зосереджене в Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно: найбільшими його центрами є Кіровоград, Умань, Ніжин, Новгород-Волинський. Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу і “тонкою хімією" (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджене в Черкасах. Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні змішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство і лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на привізній сировині (бавовна, хімічні волокна). Ця галузь досить поширена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (льняні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика) і т. п. Агропромисловий комплекс Центральноукраїнського району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі складає 23 % (друге місце після Західноукраїнського району). На Центральноукраїнський район припадає 21 % виробництва в державі зерна, 28 % цукрового буряку, 13 % соняшнику, 19 % овочів, 22 % м'яса, 27 % картоплі. Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, яка зумовлюється його розташуванням у трьох природнокліматичних зонах. Харчова промисловість – одна з найбільш розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Галузі харчової промисловості району: виробництво цукру, олійноекстракційна галузь, борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість. Транспортний комплекс – один із найбільш розвинених в Україні, що зумовлено центральним положенням району.

Промислові вузли району. У Центральноукраїнському районі сформувалися два великі промислові вузли – Київський і Черкаський, вони мають неоднаковий профіль. Для Київського вузла характерне неметалоємне машинобудування, особливо наукоємне, хімічна, легка, харчова промисловість, поліграфія. Черкаський промвузол базується на матеріаломісткому виробництві: азотні добрива, синтетичні волокна, цукрова промисловість. Разом із тим тут розвинена легка промисловість, виробництво технологічного устаткування для харчової промисловості.

Основні проблеми удосконалення територіально-галузевої структури Центральноукраїнського району: паливно-енергетична; в машинобудуванні недостатньо поглиблена внутрішньогалузева спеціалізація виробництва, більшість підприємств мають універсальний характер із повним циклом від заготовлення і обробки до складання; Центральноукраїнський район характеризується нерівномірністю розвитку його окремих частин; шляхом надання інвестиційних пільг необхідно вирівняти перепад у рівнях економічного розвитку.

Донецько-Придніпровський економічний район складається з Донецької, Луганської, Дніпропетровської і Запорізької областей. Територія району – 112,3 тис. км² (18,6 % території країни), населення – 13,6 млн. осіб (26,9 %). За кількістю населення він посідає перше місце серед макрорайонів України.

Донецько-Придніпровський район – індустріальне серце України. Його частка у виробництві промислової продукції країни складає майже 53 %. На нього припадає майже 90 % видобутку кам'яного вугілля, більша частина видобутку залізної і 100 % марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, більшість виплавки чавуну і виготовлення прокату.

 

Рис. 1.8. Характеристика Донецько-Придніпровського району

Легка, харчова промисловість і сільське господарство перебувають у “тіні" важкої індустрії, але і вони роблять значний внесок в економіку країни: район посідає перше місце з виробництва трикотажу (34 %), взуття (28 %), зерна (22 %), соняшнику (44 %) й овочів (25 %).

Природні передумови. Природно-ресурсний потенціал даного району великий. У його основівугілля, залізна і марганцева руди, кухонна сіль, ртуть, вогнетривкі глини і вапняки, флюси, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні ресурси. Району не вистачає водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва.

Не тільки загальноукраїнське, і світове значення мають поклади вугілля, залізної і марганцевої руд. Основні запаси українського кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі – в Донецькій, Луганській, а також Дніпропетровській (Західний Донбас) областях. Залізняк характеризується великими запасами і високою якістю. Поклади марганцевих руд зосереджені в Нікопольському і Токмацькому родовищах. Залізна і марганцева руди – один з основних експортних товарів України. Кухонна сіль (Слов'янськ, Артемівськ) також відзначається як великими покладами, так і високою якістю. Наявність запасів вугілля, що коксується, залізної і марганцевої руд, вогнетривких глин, – і додаткове зосередження їх на компактній території сприяли розвитку могутньої чорної металургії. Донецько-Придніпровський металургійний район один із найбільших у світі. Гідроресурси району обмежені. На Дніпрі побудовані Дніпрогес, Каховська і Дніпродзержинська ГЕС. Чорноземи і переважно рівнинна поверхня території сприяють розвитку сільського господарства, особливо зернового виробництва, і на його основі – багатогалузевої харчової промисловості.

Демографічні передумови. Щільність населення складає 121 особу/км², що значно вище за середні показники по Україні. Переважна більшість населення проживає у містах, ступінь урбанізації високий; питома вага міського населення досягає 90 %. Район має великий контингент трудових ресурсів; частка населення працездатного віку складає 56,3 %. Більшість трудових ресурсів зайнята в промисловості. Демографічна ситуація в Донецько-Придніпровському районі несприятлива. Всі області мають негативне значення коефіцієнта природного приросту населення.

Економічні передумови. Тривалий час регіон мав суто сільськогосподарську спеціалізацію. З XVІІІ ст. розвивається видобувна промисловість; цей процес різко прискорюється з середини XІХ ст., коли почала формуватися могутня металургійна промисловість. Капіталістичні відносини в промисловості розвивалися прискореними темпами, що, разом з іншими чинниками, перетворило регіон на одну з найбільших металургійних баз світу.

Природні та історико-економічні передумови сприяли створенню в районі територіально-виробничого комплексу класичного типу. Нижній зріз складає видобувна промисловість; далі йде металургія, енергетика; ще вище – машинобудування, хімічна промисловість (зокрема коксохімія). Район має густу мережу залізниць і автомобільних шляхів, його перетинає Дніпро.

Хоча виробничий потенціал району дуже могутній, він базується переважно на застарілих, зношених основних фондах.

Галузева структура промисловості з переважанням матеріаломістких виробництв характеризується певною консервативністю, відсталістю порівняно з розвиненими країнами Європи (Німеччина, Великобританія), для яких фаза металоміского машинобудування вже позаду.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. Економічне обличчя району сформувала важка індустрія, перш за все, гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, основна хімія, металоємне машинобудування. Разом із тим, значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу.

Точне машинобудування призначається, перш за все, для обслуговування військово-промислового комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс має величезний вплив на рівень, структуру і розміщення промисловості, транспорту й інших галузей. За запасами і видобутком коксового вугілля Донбас має світове значення. Основу електроенергетики складають могутні теплові станції – Вуглегірська, Дніпродзержинська.

Металургійний комплекс складається з галузей чорної і кольорової металургії. Чорна металургія є провідною галуззю і утворює основу індустріального комплексу Донецько-Придніпровського району. Територіально-галузевий комплекс чорної металургії поділяється на три групи підприємств – Донецьку, Придніпровську і Приазовську. З них Донецька – орієнтується на вугілля. До Придніпровської групи входять центри Дніпропетровської та Запорізької областей, підприємства яких орієнтуються на місцеві залізні й марганцеві руди; особливе значення має водопостачання Дніпра. Приазовська група підприємств зосереджена в Маріуполі. Тут металургія базується як на криворізькому, так і на керченському залізняку, а коксове вугілля доставляється з Донбасу.

Машинобудівний комплекс за обсягом валової продукції, часткою промислово-виробничих фондів і чисельністю робітників посідає перше місце в структурі економіки Донецько-Придніпровського району. Вдале поєднання економічних умов сприяло формуванню складної і багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Асортимент продукції машинобудування району надзвичайно великий. Важке машинобудування характеризується великим споживанням металу і відносно маленькою трудомісткістю. Тому виробництво металургійного, гірничошахтного устаткування, важких верстатів зосереджене у великих металургійних центрах. Транспортне машинобудування представлене автомобільним виробництвом (Запоріжжя), локомотивобудуванням (Луганськ). Випуск тролейбусів налагоджений у Дніпропетровську. У Маріуполі виготовляються залізничні цистерни, у Мелітополі – двигуни.

Хімічний комплекс Донецько-Придніпровського району характеризується багатогалузевою структурою. Він працює переважно на місцевій сировині (коксохімія, содова промисловість), а також на імпорті (азотні добрива з природного газу, фосфорні добрива). Каркас основної хімії утворюють виробництва мінеральних добрив, сірчанокислотна промисловість, виробництво соди. Основу хімічної промисловості в районі складає коксохімія, пов'язана з металургією. Хімія органічного синтезу представлена виробництвом пластмас. Тут розміщені підприємства гумових виробів (Лисичанськ), шин (Дніпропетровськ). Велике значення має виробництво фарб; найбільшим центром є Рубіжне. Лакофарбовий завод розміщується в Дніпропетровську.

Агропромисловий комплекс району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що практично вся територія району розташована в одній природній зоні – степовій. Головні галузі спеціалізації сільського господарства – зерно (пшениця, ячмінь, кукурудза), соняшник, м'ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво. Донецько-Придніпровський район – основна зернова і олійнекстракційна база України.

Харчова промисловість району представлена масложировою, олійноекстракційною, м'ясною, молочною, борошномельною, соляною галузями.

Легка промисловість урівноважує структуру зайнятості трудових ресурсів регіону. Підприємства легкої промисловості зосереджені переважно в Донбасі.

Транспортний комплекс є важливою галуззю спеціалізації району. За обсягом перевезень вантажів Донецько-Придніпровський район посідає перше місце в Україні. Тут найбільш густа мережа шляхів сполучення. Найбільше значення мають залізниці, що перевозять масові вантажі: вугілля, руду, метали, добрива, зерно, насіння соняшнику тощо. Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у внутрішніх перевезеннях малогабаритних вантажів. Дніпропетровський водний шлях забезпечує зв'язки між портами сусідніх регіонів. Велике значення має трубопровідний транспорт. Він забезпечує район нафтою, нафтопродуктами, газом, які надходять з інших регіонів, переважно з-за кордону.

Регіональні промислово-економічні вузли. У Донецько-Придніпровському районі зосереджена найбільша кількість вузлів, які базуються на матеріаломісткому, енергоємному, екологічно небезпечному виробництві. Це – Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Торезо-Сніжненський, Слов`янсько-Краматорський, Селідово-Курахевський, Новотроїцько-Докучаєвський, Алчевсько-Стахановський, Свердловсько-Ровеньківський, Краснолуцько-Антрацитівський, Криворізький, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікопольський, Запорізький. Основою формування цих вузлів є вугільна і залізорудна промисловість, важке машинобудування.

Проблеми територіально-галузевого удосконалення економіки району. Надмірне перевантаження у структурі економіки галузей важкої індустрії викликало серйозні соціально-економічні диспропорції. Район має застарілу структуру промисловості, яка вже не відповідає вимогам науково-технічного прогресу. Переважає металоємне машинобудування, недостатня частка трудомісткого, особливо електронного, верстатобудування, приладобудування. У вугільній промисловості Донецького басейну застаріли основні фонди, погіршали гірничо-геологічні умови. Собівартість вугілля зростає, рентабельність знижується. Металургійна промисловість, яка дає значний внесок в експортний потенціал країни, характеризується технологічною відсталістю. У виробництві сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавильного – лише 10 %. Мало виготовляється спеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується відсутністю енергоносіїв і води, особливо в Донбасі.

Дефіцит енергоресурсів зумовлює потребу в енергозберігальних технологіях. Екологічна проблема може вирішуватися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва і технологічної перебудови промисловості.

Західноукраїнський економічний район включає Рівненську, Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Вінницьку, Хмельницьку, Закарпатську і Чернівецьку області. Площа складає 158 кв. км² або 26,1 % території України, і є другою за кількістю населення (13,2 млн. чол., або 26 %) після Донецько-Придніпровської.

Західноукраїнський район розташований поблизу географічного центру Європи, має зручне транспортне сполучення як зі східноєвропейськими, так і з центральноєвропейськими державами. Разом із тим район досить віддалений від основної металургійної бази України, від чорноморських портів. Це зумовило спеціалізацію району на переважно неметалоємному, трудомісткому машинобудуванні, гірничодобувній, хімічній промисловості, багатогалузевому агропромисловому комплексі, легкій і лісовій промисловості. Західноукраїнський район є основним в Україні за валовим обсягом продукції сільського господарства (30 %), в першу чергу:

- з виробництва цукрового буряку (43 %);

- з виробництва товарів народного споживання в легкій промисловості (28 %), особливо тканин (39 %).

Природні передумови розвитку району. Західноукраїнський район має найскладнішу геологічну будову порівняно з іншими районами країни. З Передкарпатським прогином пов'язані родовища нафти (Долина, Борислав, Надвірна), газу (Дашава), калійних солей (Калуш, Стебник), кухонної солі (Дрогобич), сірки (Роздол), озокериту, мінеральних вод, Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, а також родовища фосфоритів у Придністров'ї (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька області). На півночі району є поклади торфу. Район багатий на сировину для будівельної промисловості.

Агрокліматичні умови сприятливі для сільського господарства. У Західноукраїнському районі зосереджені найбільші і якнайкращі за якістю ліси країни.

Водними ресурсами, зокрема, питною водою, Західноукраїнський район забезпечений краще, ніж держава в цілому. Велику роль відіграють мінеральні води, поширені по всій території району, що складають (поряд із гірськими, лісовими ландшафтами, покладами озокериту) основу рекреаційного господарства.

Демографічні передумови. Демографічна ситуація в Західноукраїнському районі сприятливіша, ніж в інших регіонах України. Природний приріст населення в районі невисокий, але тільки тут цей показник має позитивне значення. Сприятливі демографічні умови зумовлюють розвиток трудомісткого виробництва: точне машинобудування, легка промисловість, трудомісткі галузі сільського господарства.

Економічні передумови. На галузеву структуру району впливає його економіко-географічне положення. Значна віддаленість від металургійної бази зумовила недоцільність розвитку металоємного машинобудування, власних значних металургійних підприємств район не має через відсутність сировини. Разом із тим близькість до європейських країн сприяє становленню кооперативних зв'язків на рівні підприємств і галузей, особливо в машинобудуванні, хімічній промисловості. Трубопровідний транспорт сполучає Україну із Заходом.

Рис. 1.9. Характеристика Західноукраїнського району

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. Питома вага Західноукраїнського району у валовому продукті країни складає 18,3 %, це друге місце після Донецько-Придніпровського району.

Галузева структура району: паливно-енергетична, машинобудівна, хімічна, лісовиробнича, агропромислова, рекреаційний комплекс, розвинена легка промисловість.

Промисловість переважно працює на власній сировині, але використовує й імпорт (метали, газ, нафтопродукти, бавовну і т. п.). Галузева структура економіки близька до структури Центральноукраїнського району, але тут значно більше розвинені галузі, пов'язані з корисними копалинами: паливно-енергетична, гірничо-хімічна.

Паливно-енергетичний комплекс представлений Львівсько-Волинським вугільним басейном, родовищами нафти і газу в Передкарпатті. Поклади нафти і газу розробляються вже давно, ще з минулого століття, і вони переважно вичерпані. Електроенергетична мережа, окрім теплових електростанцій, включає також Рівненську і Хмельницьку АЕС, гідроелектростанції в Закарпатті і на Дністрі (Дністровська ГЕС). Машинобудівний комплекс складається з електронного і електротехнічного машинобудування, виробництва автомобілів, автокранів, сільськогосподарської техніки. Хімічний комплекс багатогалузевий. Гірничо-хімічна промисловість представлена видобуванням калійних і кухонних солей, сірки. Основна хімія – виробництво кислот (Новий Роздол), калійних (Калуш, Стебник) і азотних (Рівне) добрив. Легка промисловість територіально поширена і представлена багатьма центрами. Це текстильна промисловість – Тернопіль (бавовняні тканини), Рівне (льняні тканини), Луцьк (шовк); трикотажна (Львів, Івано-Франківськ); взуттєва (Львів, Івано-Франківськ, Хмельницький, Виноградов, Чернівці); швейна (Львів, Чернівці, Хмельницький). На Західноукраїнський район припадає 23 % трикотажу і 27 % взуття, що виробляється в державі.

Агропромисловий комплекс характеризується значним обсягом валової продукції і галузевою різноманітністю. Це район зернового господарства, найбільшого в країні виробництва цукрових буряків (43 % загальноукраїнського виробництва), льонарства, овочівництва, виробництва м'яса (27 %). На Закарпатті вирощується виноград.

Харчова промисловість: виробництво цукру (цукрові заводи розташовані в лісостеповій зоні, але найбільше – у Вінницькій області); борошномельна; спиртова; овочеконсервна; м'ясна; молочна; сироварна.

Лісопромисловий комплекс – одна з найтиповіших ланок господарства Західноукраїнського району. Його підприємства розміщені в Карпатському регіоні і Поліссі.

Промислові вузли. У районі сформовані вузли, що базуються на матеріало- і енергоємному виробництві, - Червоногвардійський, Рівненський, Новороздольський, Долинський. Індустріальний профіль їх визначають вугільна, нафтова, газова, гірничо-хімічна, хімічна промисловість (як основна, так і хімія органічного синтезу), виробництво електроенергії.

Основні проблеми удосконалення територіально-галузевої структури даного району:

- помітна індустріальна відсталість більшості областей регіону;

- виробництво валового продукту на душу населення тут менше, ніж у середньому по Україні;

- при активізації інвестиційної діяльності він може розвиватися за рахунок нових потужностей у машинобудуванні, тонкій хімії й інших трудомістких виробництвах;

- Передкарпатський регіон, а також Рівненський промвузол розташовані в зоні екологічної напруги, – це проблема, яка повинна бути негайно вирішена за рахунок галузевого перепрофілювання;

- активізації і розширенню підлягає приміська сільськогосподарська зона навколо обласних центрів і промвузлів, що збільшить виробництво овочів, молока, м'яса.

Північно-Східний економічний район складається зХарківської, Полтавської і Сумської областей. За територією – 84 тис. км² (13,9 % території України) і кількістю населення – 6,1 млн. осіб (12,1 %) Північно-Східний район найменший. Він характеризується, насамперед, могутнім і галузево різноманітним машинобудуванням - від важкого до електронного й авіаційного; має розвинений агропромисловий комплекс; з виробництва цукрового буряку (23,5 % обсягу в країні) і соняшнику (17,4 %) посідає третє місце. У галузевій структурі виділяють також легку, хімічну промисловість, енергетику, видобуток корисних копалин.

Районоформівним фактором є розвинена транспортна мережа з магістралями загальнодержавного і міжнародного значення – залізницями, автошляхами, трубопроводами, авіалініями. Велику організаційну роль відіграє Харків з його могутнім науково-технічним потенціалом.

Природні передумови. Північно-Східний район має сприятливі агрокліматичні умови, запаси дорогих корисних копалин. Природні ресурси представлені, насамперед, корисними копалинами, особливо паливними. У межах району проходить Дніпровсько-Донецька тектонічна западина з покладами нафти і газу. На сьогоднішній час це основна нафтогазова база України. Інша група корисних копалин представлена залізними рудами Кременчуцького родовища. Значна територія району покрита родючими ґрунтами.

Демографічні передумови. Район характеризується складною демографічною ситуацією. Показники природного руху найгірші в Україні. Природний приріст негативний у всьому районі. Північно-Східний район відрізняється посиленою міграцією. Населення у великих містах поступово зменшується за рахунок негативний природний прірост. Великі міста, особливо Харків, характеризуються інтенсивною маятниковою міграцією. Трудові ресурси району мають досить високу кваліфікацію і рівень освіти. Зменшення контингенту трудових ресурсів перешкоджає розширенню трудомістких виробництв, на яких район до цього часу спеціалізувався. Швидкий відтік сільського населення в міста не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці в сільському господарстві, що створює гостру проблему.

Економічні передумови. Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв'язків із Росією. Безпосередня близькість до української металургійної бази сприяла розвиткові важкого і металоємного машинобудування.

Потреби промислового комплексу викликали необхідність розміщення сільськогосподарського машинобудування, виробництва тракторів, устаткування для харчової промисловості.

Близькість металургійної бази, кваліфіковані трудові ресурси і потреби транспорту – усе це сприяло розвиткові тут транспортного машинобудування.

Територіально-галузева структура економіки. Північно-Східний район дає 13,7 % валового внутрішнього продукту, зосереджує 12,7 % основних фондів. Його частка в обсязі валової сільськогосподарської продукції складає 14,6 %. Провідною галуззю економіки Північно-Східного району є машинобудування, де працює 61 % промислово-виробничого персоналу. До важливих галузей належить також сільське господарство, харчова промисловість, транспортний комплекс.

 

 

Рис. 1.10. Характеристика Північно-Східного району

Машинобудування району представлене як металоємними, так і трудомісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, дорожньо-будівельне, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Енергетичне машинобудування зосереджене в Харкові. Електротехнічне розміщене в Полтаві, Конотопі. Будівельно-дорожні машини випускають у Кременчуці. Тракторо- і локомотивобудування також зосереджене в Харкові. Виробництво вантажних автомобілів – у Кременчуці (КрАЗ). Трудомісткі види машинобудування зосереджені переважно в Харкові. У Сумах працює завод електронних мікроскопів.

Агропромисловий комплекс посідає друге місце в районі за часткою у валовій продукції. Він представлений, у першу чергу, виробництвом цукру, зерна, соняшнику й олії, м'яса, молока.

Легка промисловість представлена переважно трикотажною, швейною і взуттєвою галузями.

Паливно-енергетичний комплекс базується як на місцевій сировині – видобуток і переробка нафти, газу, – так і на привізному з Донбасу вугіллі, а також постачаннях нафти і газу з-за кордону.

Хімічна промисловість характеризується переважно нематеріалоємними виробництвами.

Транспортний комплекс відзначається густою мережею залізничних, автомобільних і трубопровідних шляхів. Харків є найбільшим залізничним вузлом України, у ньому перетинаються найважливіші залізничні й автомобільні магістралі країни.

Трубопровідна мережа включає міжнародні магістралі (газопроводи “Союз", Шебелинка – Москва, Ставрополь – Донбас – Москва, нафтопровід Самара – Кременчук) і внутрішньодержавні.

Регіональні промислово-економічні вузли. У районі сформувалися два великі вузли – Харківський і Кременчуцький. Перший спеціалізується на багатогалузевому машинобудуванні, хімічній, легкій, харчовій промисловості. Другий спеціалізується на матеріалоємному виробництві. Це – видобуток залізної руди, вагонобудування, виробництво вантажних автомобілів і машин для дорожнього будівництва, нафтопереробка і нафтохімія.

Проблеми територіально-галузевого удосконалення економіки району. Ресурси району обмежені, а тому треба істотно підвищувати продуктивність праці. Необхідна територіальна деконцентрація виробництва. У структурі машинобудування наукомістким видам треба надати пріоритет.

Південний (Причорноморський) економічний район складається з Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Площа району – 113,4 тис. км² (18,8 % загальноукраїнської території), населення – 7,7 млн. осіб. (15,2 %). За основними економічними показниками Причорноморський район посідає четверте місце в Україні, але його питома вага поступово зростає. Економіка району базується на машинобудуванні (насамперед, на суднобудуванні і судноремонті, сільгоспмашино-, верстатобудуванні), харчовій, легкій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті.

Природні передумови. Взагалі інтегральний природно-ресурсний потенціал Причорноморського району невисокий – лише 15,6 % загальноукраїнського; це пояснюється відносною бідністю корисних копалин. Але є два фактори, що цілком компенсують дефіцит мінеральних ресурсів: це – теплий клімат і море. Перший посприяв формуванню могутнього агропромислового комплексу й унікального для України рекреаційного комплексу з південною специфікою. Вихід до моря, крім рекреаційного, має велике економічне значення: завдяки цьому в районі сформувалися припортові комплекси, що працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба – переробляються і вивозяться в інші регіони країни і за кордон), так і на привізній з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, тютюн, нафта, бавовна, джут). Завдяки морю однією з провідних галузей стало суднобудування.

 

 

Рис. 1.11. Характеристика Південного (Причорноморського) району

Корисних копалин небагато, але значення деяких із них набуває загальнонаціонального характеру. Це керченська залізна руда, солі кримських озер і Сиваша, газ, мармур, лікувальні грязі лиманів, мінеральні джерела. Порівняно з іншими районами, Причорномор'я найгірше забезпечене енергетичними ресурсами.

Демографічні передумови. Щільність населення району – 68 осіб/км². Коефіцієнти природного приросту населення негативні у всьому районі. Характерною рисою розселення Причорноморського району є те, що його найбільші міста розташовані уздовж морських берегів; на внутрішньому просторі переважають малі і середні міста (за винятком Сімферополя). Це негативно впливає на розвиток, визначаючи відсутність сильних організуючих центрів.

Економічні передумови. До середини ХІХ ст. Причорномор'я розвивалося лише як сільськогосподарський регіон. Але з будівництвом залізниць (Одеса – Кременчук – Харків, Харків – Сімферополь, Одеса – Київ) структура господарства почала швидко ускладнюватися. Різко виросли обсяги експорту пшениці; згодом у портових містах (Одеса, Миколаїв, Генічеськ) виникло велике борошномельне виробництво з орієнтацією на експорт.

На імпортній сировині діяли джутова, тютюнова, чаєфасувальна фабрики і суперфосфатний завод в Одесі. Наприкінці ХІХ ст. виникло суднобудування в Миколаєві. Потреби сільського господарства сприяли розвиткові сільськогосподарського машинобудування. Власну сировину використовують численні овочеконсервні заводи (Одеса, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь).

У першій половині XX ст. у районі виникає верстатобудування; у післявоєнні роки – електротехнічне, електронне машинобудування, розширюються потужності хімічної промисловості.

Територіально-галузева структура економіки. Питома вага Причорноморського району у валовому внутрішньому продукті України складає 10 %, в обсязі сільськогосподарської продукції – 16 %. Значно вища його частка у виробництві зерна (20 %), соняшнику (23 %), овочів (24 %). На півдні України вирощують переважно виноград.

Провідна роль у промисловому виробництві належить машинобудівному комплексові, що охоплює такі галузі спеціалізації: суднобудування і ремонт, сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, оснащення для харчової промисловості, електронне й електротехнічне машинобудування і приладобудування. Підприємства суднобудування і судноремонту є в усіх областях району. Сільськогосподарське машинобудування посідає важливе місце в економіці. Підприємства цієї галузі є у всіх великих містах. Верстатобудування також є галуззю спеціалізації. Тут уперше в Україні організовано виробництво радіально-свердлильних верстатів. Найбільшим центром верстатобудування є Одеса, де зосереджене майже все їх виробництво. У Сімферополі й Одесі виготовляється електроніка.

Другою за значенням галуззю спеціалізації Причорноморського району є харчова промисловість, що входить до складу агропромислового комплексу. Вона посідає перше місце за обсягом у валовій продукції Півдня. Провідна роль належить рибній, виноробній, плодоовочеконсервній, м'ясній, борошномельно-круп'яній, олійній, тютюновій і ефіроолійній галузям.

Виноробна промисловість представлена великими заводами шампанських і марочних вин, коньячними заводами, що зосереджені переважно в Автономній Республіці Крим і в Одеській області.

Хімічний комплекс розвинутий поки що недостатньо.

Легка промисловість є третьою за обсягом виробництва після машинобудування і харчової промисловості. Але виробництво її продукції як в абсолютному вимірі, так і на душу населення тут нижче, ніж в інших регіонах. Провідна роль у легкій промисловості району належить текстильній галузі, а саме – виробництву бавовняних тканин. Херсонський бавовняний комбінат – найбільше підприємство цієї галузі в Україні.

Сприятливі природні й економічні умови впливають на розвиток багатогалузевого сільського господарства. Район майже повністю розміщений у степовій зоні, за винятком Південного узбережжя і гірської частини Криму. У загальноукраїнському поділі праці Причорноморський район виділяється виробництвом зерна, м'яса, овочів, соняшнику, винограду, вовни. У загальній площі території сільгоспугіддя займають 89 %. На зернові культури (озима пшениця, ячмінь, кукурудза) припадає 50 % посівних площ. Тваринництво має м’ясо-молочний напрямок.

Транспортний комплекс. Вигідне географічне положення, специфіка територіальної організації господарства, природні умови посприяли розвиткові в районі морського, залізничного, автомобільного, річкового і трубопровідного транспорту, хоча кількість сухопутних шляхів тут менша, ніж у цілому по Україні.

Рекреаційний комплекс Причорномор'я є районоформівним елементом, галуззю спеціалізації. Він представлений переважно установами лікування, відпочинку, туризму.

Промислово-економічні вузли. У районі сформувалися вузли з багатогалузевою структурою виробництва при вирішальній ролі машинобудування і металообробки, - це Одеський, Миколаївський, Херсонський. У кожному з них розвинена легка і харчова промисловість, портове господарство.

Проблеми територіально-галузевого удосконалення економіки регіону. У харчовій промисловості утворилася диспропорція між обсягом виробництва сировини і виробничих потужностей його переробки; особливо не вистачає потужностей з переробки винограду, соняшнику. Недостатньо розвинена виробнича база будівництва. Дефіцит палива й електроенергії перешкоджає розвиткові енергоємних виробництв. На території Причорноморського району промисловість розміщується нерівномірно, зосереджуючись у великих містах, а частка маленьких міст у виробництві продукції, чисельності промислово-виробничого персоналу, вартості основних виробничих фондів – недостатня. Майже зруйнована екологічна система Причорномор'я; особливо забруднені басейни Чорного й Азовського морів. Це спричинює збитки у рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров'я жителів.