В кінці 1840-х років в Ірані пройшли антиурядові народні виступи, на чолі яких опинилися представники шиїтської релігійної секти бабідів. Заснував її сеїд Алі Мохаммед Ширазі, який народився у 1819 р. в родині ширазьського купця, сам займався протягом п'яти років торгівлею бавовняними тканинами. Здійснивши паломництво в Кербелу і Неджеф, він приєднався до секти шейхітів. Остання проповідувала ідею про швидке пришестя для встановлення на землі справедливих порядків зниклого, за переказами, близько 1000 років тому 12-го імама Мехді.
Після смерті глави шейхітів сеїда Каземі, який не залишив спадкоємця, в 1844 р. Алі Мохаммед Ширазі оголосив себе Бабом - «дверима», «воротами», через які очікуваний 12-ий імам передає волю народу. Через три роки він проголосив себе вже самим пророком Мехді і, в наслідування Корану, написав книгу «Веян» («Одкровення»), оголосивши її новою священною книгою і виклавши в ній принципи свого вчення.
У «Беяні» головною причиною того, що життя сповнене несправедливістю і утисками, називалося вперте небажання захопили владу світських правителів і вищого духовенства, які звертаються за порадою до Корану і шаріату, відмовитися від старих норм і порядків. Алі Мохаммед Ширазі проголошував:
• Рівність усіх людей, в тому числі жінок, і швидке затвердження в Азербайджані, Мазанда-рані, Фарсі, Хорасані, Центральному Ірані, а потім і у всьому світі, царства бабідів.
• Ті хто буде відкидати його вчення, тобто небабіди та іноземців передбачалося виганяти, а їх майно розподілити серед жителів утвореного священного держави.
Поряд із загальними положеннями про те, що не буде гніту, і люди отримають, нарешті, щастя, Алі Мохаммед висував і ряд вимог, які відповідали інтересами купців:
• обов'язковість сплати боргів,
• таємниця комерційного листування,
• дозвіл лихварського відсотка,
• створення налагодженої поштової служби,
• можливість виїзду за кордон для ведення торгівлі та інше.
На перших порах Баб і його учні (бабіди) не апелювали до широких народних мас, а намагалися залучити на свою сторону шаха, його придворних, окремих губернаторів провінцій і богословів. Проте влада не прийняли програму бабідів і почали їх переслідувати.
У 1847 р. Алі Мохаммед був арештований.
Переконавшись у неможливості знайти розуміння серед правлячих кіл Ірану, бабіди активізували пропаганду серед стали стихійно об'єднуватися навколо них широких верств співвітчизників, невдоволених існуючими порядками. Серед послідовників Баба виділявся виходець із селян молла Мохаммед Алі Барфорушський, розвинув демократичні елементи програми Алі Мохаммеда.
Влітку 1848 р. на зборах бабідів в селищі Бедашт (район р. Шах-руда) він заявив, що у зв'язку з приходом нового пророка колишні порядки втратили чинність, і тому люди звільняються від податків і повинностей. Одночасно їм були проголошені ідеї про скасування привілеїв і прав «високих» (знаті), а також розділ їх приватної власності. Після розгону владою Шах-руда зборів бабідів, молла Мохаммед Алі Барфорушський у супроводі однодумців попрямував в Мазандаран.
У вересні 1848 р. помер Мохаммед-шах, і мазандаранский губернатор з наближеними поїхав в Тегеран, щоб визначити свій статус при новому шаху Наср эд-Діні (1848-1896). Цим вирішили скористатися моментом бабіди. Біля гробниці шейха Табарси (південно-східніше м. Барфоруша) вони звели укріплений табір і почали відкрито озброюватися. Невдовзі до них почали стікатися селяни і ремісники з навколишніх сіл. Очолили повстання молла Мохаммед Алі Барфорушский і моли Хосейн Бошруйє на підвладних їм територіях спробували ліквідувати приватну власність, здійснити рівність людей, ввести спільність майна. Харчувалися всі бабіди з одного котла. Спроби місцевих ханів розправитися з ними постійно завершувалися невдачами.
Двотисячний загін урядових військ, спрямований проти повстанців у жовтні 1848 р. з Тегерана, також зазнав поразки. Протягом восьми місяців повстанці відбивали атаки шахських військових формувань і лише в травні 1849 р., коли їх сили вичерпалися, припинили опір.
З придушенням повстання в Мазандарані рух бабідів не припинявся, а набув навіть ще більший розмах. У травні 1850 р. піднялися бабіди Зенджана, активно підтримані селянами навколишніх сіл та міськими ремісниками. Керував ними молла Мохаммед Алі Зенджанський. Так само, як і у Шейх-Таберсі, все опинилося в їх руках, майно бабіди оголосили загальним надбанням. Проти «бунтівників», разгромивших в'язницю міста і визволили ув'язнених, шахський уряд направив регулярні військові частини з артилерією, яка нещадно обстрілювала позиції повсталих у зайнятої ними східній частині міста.
Тим часом до місця укладання Баба, фортеці Чехрик, масами прибували прочани з різних провінцій Ірану, навіть з Туреччини та Індії. Побоюючись подальшого розростання бабідського руху, перший міністр шаха мірза Таги-хан наполіг на страти Баба. На початку липня 1850 р. за наказом Наср-ед-Дін-шаха Алі Мохаммед був розстріляний в Тебрізі.
Третім великим повстанням бабідів стало Нейрізьке (червень 1850), очолене учнем Баба сеїдом Яхья Так-рабі, який керував до цього бабідськими виступами у Йезді. Однак шахським військам досить скоро вдалося придушити цей виступ.
Після поразки повстанців у Зенджані (грудень 1850 р.) бабідський рух, втративши широкий організований характер, пішов на спад. Представники нижчого духовенства і торговці у відповідь на арешти і масові страти перейшли до індивідуального терору. У серпні 1852 р. вони здійснили невдалий замах на Наср-ед-Дін-шаха.
У подальшому один із учнів Баба Бехаолла став виразником інтересів тієї частини торговців, які перетворилися у другій половині XIX ст. в агентів іноземного капіталу. Він виступав на захист приватної власності і виправдовувала соціальну нерівність людей. Відкидаючи насильницькі методи боротьби, Бехаолла в посланнях до шаху доводив, що мета бехаїтів – «очищення і просвітлення людських душ і сердець, а зброя – мирна пропаганда. На його думку, жодна людина не повинен пишатися любов'ю до батьківщини, оскільки треба не любити батьківщину, а весь світ. Будучи ідеологією компрадорської буржуазії, бехаизм сприяв збереженню пережитків феодального ладу і служив одночасно виправданням іноземного проникнення в Іран.
Між тим, побачивши в бабідських повстаннях прояв загострення в країні соціальних протиріч, частина представників панівного класу спробувала провести деякі реформи. Перший шахський міністр мірза Тагі-хан, який був одночасно командувачем військами і тому носив титул Амір Незам, зробив спробу зміцнити центральну владу і обмежити вплив іноземних держав. Спочатку він зайнявся реорганізацією армії і повів боротьбу за зміцнення дисципліни військових формувань і їх командирів. Для поліпшення фінансового становища Ірану потім він значно скоротив державний управлінський апарат, а залишилися на службі чиновникам вдвічі зменшив платню. Губернатори і посадові особи, викриті у хабарництві і казнокрадство, суворо каралися. При ньому припинилася широко поширена перш за продаж посад, одночасно вживалися заходи до розвитку торгівлі, місцевої промисловості, системи освіти. Під керівництвом Амір Незама був розроблений також проект, що мав на меті усунути надмірні утиски селян ханами.
Однак реформаторська діяльність Амір Незама зустріла запеклий опір з боку представників феодальної еліти, не хотіли втрачати привілеї і розлучатися з колишніми методами управління. Незважаючи на те, що за його трирічне перебування на посаді голови кабінету міністрів фінансове становище Ірану покращилося, супротивникам Амір Незама вдалося прищепити молодому Наср-ед-Дін-шаха, ніби перший візир намір захопити престол, а свої перетворення проводить для того, щоб завоювати популярність серед населення. В результаті в листопаді 1851 р. мірза Таги-хан впав у немилість, його заслали в Кашан, і в січні 1852 р. за наказом шаха він був убитий.
Невдача державних реформ Амір Незама сприяла збереженню в Ірані феодальних пережитків, що полегшувало процес закабалення Ірану іноземними державами.
