Режим зулюма обернувся для імперії вибухом реакції, фактичною відміною всіх завойованих раніше прав і гарантій особистості, розгулом беззаконня і свавілля, хабарництва та казнокрадства, доносів і арештів. Преса була або закрита, або поставлена під суворий нагляд цензури. Полурегулярная кавалерія «Хаміді», яка виконувала функції жандармські і складалася з башибузуків, наводила страх на населення, особливо в нетурецьких районах імперії, де свавілля і насильство часом оберталися погромами страшними із десятками тисяч беззахисних жертв, як то сталося в турецькій Вірменії восени 1894 Беззахисною перед лицем реакції виявилася і слабка ще система світської освіти: шкільні підручники суворо переглядалися, середні спеціальні навчальні заклади і Стамбульський університет являли собою жалюгідне видовище і часом закривалися зовсім. На всіх отримали європейську освіту дивилися косо, як на неблагонадійних.
Вінцем всієї системи зулюма стало її ідеологічне обрамлення - доктрина панісламізму, що ставила султана-главою халіфа всіх мусульман. Ідеологи панісламізму аль-Афгані та М. Абдо, що заклали основи доктрини, були змушені орієнтуватися на Абдул-Хаміда, а аль-Афгані навіть провів останні роки життя (1892-1897) в Стамбулі. Однак слід зауважити, що в поданні ідеологів доктрини панісламізм являв собою рух, що ставив собі за мету якось пристосувати світ ісламу до існування за нових умов і протиставити мусульманське єдність натиску європейського колоніалізму. Що ж до Абдул-Хаміда, то він сприймав сенс доктрини інакше, бачачи в панісламізму лише хороший засіб зміцнення власної влади в імперії і підтримки цієї влади за межами країни. Не дивно, що на практиці (султан і його політика) панісламізм скоро перетворився на суто реакційну ідеологію, сила і вплив якої у світі та імперії зменшувалися в міру занепаду влади султана.
Не можна сказати, щоб Абдул-Гамід був надто завзятим мусульманином-панісламістів. Зокрема, він добре усвідомлював залежність імперії від держав, що сильно стримувало його в глобальних прагненнях. Залежність ця все росла, особливо фінансова. Ще в 1875 р. вперше було поставлено питання про неможливість виплачувати зовнішні борги, а в 1879 р. імперія офіційно оголосила себе банкрутом. Результатом було створення Управління оттоманського боргу (1881), у відання якого, тобто в розпорядження держав, надходили доходи від державних монополій на тютюн, сіль, спирт і ряд податків. Спочатку в Управлінні і взагалі у сфері економічної та промислової експансії переважали англійці і французи, але з кінця століття, особливо після придбання залізничної концесії в Анатолії і початку будівництва дороги в Багдад (1888), провідні позиції в економіці Туреччини стали переходити до німців. Німецькі офіцери приступили до реорганізації турецької армії; Європеїзація Туреччини, незважаючи на опір панісламістів, потроху робила свою справу. Нехай конституційні права порушувалися, але вони існували в думках і прагненнях нового покоління, що виросло і який сформувався в боротьбі за ці реформи. Не можна забувати і про міському населенні, користувався плодами економічного зростання і промислового розвитку країни та теж стояла за реформи, проти повернення до минулого. Нарешті, незважаючи на утиски, в країні працювали світські навчальні заклади, що випускали всі нові загони турецькій інтелігенції, цілком мабуть орієнтуватися на європейські знання, демократичні права і культурні традиції. Словом, в Османській імперії складалася ситуація, звична для багатьох країн Сходу тієї епохи: традиційна структура, поставлена в умови насильницького проникнення в неї колоніального капіталу, чинила опір і пристосовувалася водночас, причому обидві сторони цього процесу були представлені відповідними тенденціями і політичними силами. В Османській імперії кінця XIX ст. сили традиціоналізму були представлені режимом зулюма. Але потроху знову консолідувалися і представники течії реформаторів, біля витоків якого свого часу стояли як здійснювали реформи сановники імперії, так і інтелігенти з числа «нових османів». На зміну новим османам в умовах зулюма прийшли у кінці XIX ст. младотурки.
