Становище в таборі тайпінів 1857-1860рр. Проект реформ Хун Женганя.

Причинами війни тайпінів: 1)внаслідок ввозу іноземних тканин, в причорноморських р-н скорочення місцевого виробництва, розорення ремісництва. 2)Відкриття 5-ти портів призвело до переміщеня торговельних шляхів, внаслідок чого розорилося сотні осіб. 3)Ввіз опію призвів до викачки срібла, призвело до порушення курсу обміну мідних грошей на срібло. 4)зріст податків. 5)Землевласники які надавали землю в оренду, підвищили орендну платню. 5) Нестача коштів для виплати контрибуцій, припинилися ремонтні роботи в іригаційних системах. Селяни і власники втрачали землю, шукали місце роботи, чимало пішло в хунхузи(розбійники).Тайпіни не мали програми аграрних перетворень, вони захоплюючи території не чіпали середніх та дрібних землевласників, але зобов’язували виплачувати контрибуцію, впроводили конфіскацію майна, роздавали бідним селянам. У 1860р тай піни пропинили наступальні операції, захищали свої території від нападу цінських військ. Воєнні операції вимагали грошей, тайпінська влада зобов’язувала всіх землевласників сплачувати податки, орендарі земель сплачували оренду платникам. Реформи Хун Женганя «Новий твір на допомогу управлінню»-це програма перетворень буржуазного типу, спрямованих на ліквідацію воєнно-технічного, технологічного, господарського відставання Китаю від передових держав Заходу. Женгань пропонував сприяти формуванню мережу приватних банків, лібералізувати діяльність в гірничо-рудній та торговельній сфері, запроваджував зарубіжні технічні досягнення. Пропонував розпочати будівництво мережі залізниць і шосейних шляхів, розвивав судно будівництво і поштову службу. Програма передбачала: зміцнення централізації влади, збереження системи общиних старост, кругової поруки на селі, відновлення загонів територіальних стражників для забезпечення внутрішнього порядку у державі, дозволялося подавати офіційні скарги уряду.

27. Виникнення «Східного питання» та його загострення в 1пол XIXcт. Східна війна 1853-1856рр та і наслідки для Османської імперії.

Східне питання —позначення міжнародних протиріч в 18 — початку 20 ст., пов'язаних розпадом Османської імперії, поширенням національно-визвольного руху серед народів. Термін Східне питання вперше було вжито на Веронському конгресі 1822 р Перший період історії Східного питання охоплює період часу з 2-ї половини 18 ст. до Кримської війни 1853—1856 рр. Характеризується, головним чином, зростаючою роллю Росії на Близькому Сході. В результаті звитяжних війн з Туреччиною,Росія закріпила за собою Південну Україну, Крим, Бесарабію, частину Кавказу і міцно утвердилася на берегах Чорного моря, а також виборола право проходу через Босфор і Дарданелли. У 18-19 ст. головну роль тут намагалася грати Франція Другий період історії Східного питання відкривається Кримською війною 1853—1856 і завершується в кінці 19 в. У ці роки Великобританія, Франція і ряд інших західних держав під виглядом збереження, цілісності Османської імперії і рівноваги сил в Європі домагалися усунення впливу Росії на Балканському півострові, а також зміцнення і розширення їх власних позицій в Туреччині. Великобританія, Франція і Австрія прагнули відірвати від Туреччини за зручних обставин її окраїнні. Кримська війна сприяла зміцненню позицій французького та англійського капіталу в Османській імперії і прискорила процес перетворення її у напівколоніальную країну. Разом з тим виявлена слабкість Росії. Третій період..Особливо бурхливу експансію в цьому районі з кінця 19 ст. розвивала Німеччина. Будівництво Багдадської залізниці і підпорядкування військово-політичного впливу німецького імперіалізму турецької правлячої верхівки на чолі з Абдул-Хамідом II, а трохи пізніше і молодотурок забезпечили на початку 20 ст. переважання позицій Німеччини в Османській імперії.

Кримська (Східна) війна 1853-1856 рр.. спочатку велася між Російською і Османською імперіями за панування на Близькому Сході. Перші удачі російських військ, а особливо розгром турецького флоту в Синопі спонукали втрутитися у війну Англію і Францію на стороні Османської Туреччини. У 1855 р. до воюючої коаліції приєдналося Сардінське королівство. До союзників готові були приєднатися Швеція і Австрія, до цього, пов'язане узами "Священного союзу" з Росією. Основні дії розгорнулися в Криму при обороні Севастополя від військ союзників. У підсумку, загальними зусиллями, об'єднана коаліція змогла здобути перемогу в цій війні. Росія підписала Паризький мир і втратила всіх європейських "друзів". Микола I прагнув зібрати всі православні народи, що знаходяться під владою Османської Туреччини.. Монархи Австрії і Пруссії були його партнерами по Священного союзу, Франція, на його думку, ще не зміцніла після революційних потрясінь, Великобританія відмовилася брати участь у війні, і, крім того, царя здавалося, що Великобританія і Франція, будучи суперницями на Близькому Сході, не укладуть між собою союзу. Меншиков безцеремонно поводився на зустрічі з султаном Абдул-Меджидов, хоча той погоджувався на деякі поступки. Після кількох днів переговорів Меншиков представив султанові проект конвенції, яка робила російського царя фактично другою турецьким султаном. Зрозуміло, Абдул-Меджід не очікував такого від російського посланника і відхилив конвенцію. Передбачалося провести в життя план Босфорської експедиції,. План Босфорської експедиції передбачав спорядження сильної експедиції "за допомогою флоту прямо в Босфор і Царгород". За планом війська, призначені для десанту, повинні були зробити посадку на кораблі в один день у Севастополі та Одесі і йти до Босфору на з'єднання з іншою частиною військ. У разі виходу турецького флоту в морі передбачалося розбити його і потім вже слідувати до Босфору. Прорив російської ескадри до Босфору ставив під удар столицю Туреччини, Константинополь. Щоб перешкодити Франції в наданні допомоги Туреччини, план передбачав заняття Дарданелл. До моменту початку війни султан Абдул-Меджід проводив політику державних реформ-танзімат. Для цих цілей використовувалися позикові кошти європейських держав в першу чергу французькі та англійські. Засоби пускалися не на посилення економіки країни, а на закупівлю промислових виробів і озброєння. Виходило так, що Туреччина поступово мирним шляхом потрапляла під вплив Європи.

28. Національно-визвольна боротьба єгипетського народу (1879-1882рр) під проводом Арабі-паші. Окупація Єгипту Англією. Проникнення закордонних товарів завдало важкий удар як по відсталою державної промисловості (казенні фабрики в умовах вільної конкуренції виявилися нерентабельними, не кажучи вже про те, що насильно мобілізовані для роботи на них вчорашні фелахи працювати не хотіли і нерідко псували дорогі машини), виснаженої війнами фінансовій систем. У країні зросло і все частіше відкрито проявлялося невдоволення цими поступками і всією політикою Хедив та колоніальних держав. У 1866 р. була створена палата нотаблей - дорадчий орган, в якому стали задавати тон оформилися в 1879 р. в Національну партію (Ватан) представники впливових верств єгипетського суспільства. Ця палата зажадала від Хедив розпустити «європейський кабінет», що він і зробив. У відповідь на це держави змусили султана позбавити влади Ізмаїла, а новий хедив розігнав палату і відновив іноземний фінансовий контроль, Ущемивши при цьому інтереси армійських офіцерів (була скорочена армія). У вересні 1879р повстав каїрський гарнізон на чолі з полковником Орабі (Арабі паша). Хедив був змушений підкорятися тиску незадоволених і відновити національний кабінет на чолі з Шериф-пашею і за участю ватаністов. Скоро новий уряд стало виглядати дуже обережними на тлі вимог радикальних учасників руху незадоволених на чолі з Орабі. У лютому 1882 р. армія повалила уряд ватаністов. Втратила вплив і Національної партії.

Радикали на чолі з Орабі виступили з гаслами і стали закривалися, ресторани та оперні театри, відновлювалися традиційні норми ісламу. Орабі отримав підтримку і з боку турецького султана АбдулХаміда, який привласнив йому титул паші. У лютому 1882 р. було створено новий кабінет, Орабі зайняв пост військового міністра. Стали підніматися селяни під гаслами боротьби з невірними. Всі європеїзовані шари єгипетського суспільства бігли до Олександрії під захист прибула туди англійської ескадри. Невдовзі сюди ж прибув хедив. В Каїрі був утворений Військова рада, скликаний Національний меджліс, в якому вирішальною силою стали прихильники Орабі, і його офіцери. Почалося відкрите протистояння. У липні 1882 хедив змістив Орабі, оголосивши його бунтівником. У відповідь Орабі заявив, що вважає Хедива заручником іноземців, «полоненим англійців». Англія підтримала Хедив і незабаром її війська зайняли Каїр. Орабі був відданий під суд і висланий на Цейлон, а Єгипет перетворився на протекторат Англії.

Формально Єгипет мав особливий статус і як і раніше вважався як би автономною частиною Османської імперії. Згідно з виданим в 1883 р. Органічний закон тут були створені Законодавча рада та Генеральне збори тоді вся виконавча влада виявилася зосередженої в руках англійського консула, зберігати повний контроль над діяльністю кабінету на чолі з премєром. Реальна влада зберігалася за колонізаторами. Англійська і інший іноземний капітал, який почав активно впроваджуватися в Єгипет після 1882 р., сприяв прискореному розвитку країни. Серед єгиптян було вже чимало освічених людей, інтелігентів; складалася і національна буржуазія.. Працювали телеграф і телефон, кінематограф, університети, видавництва. Знову почали вестися запеклі суперечки про долю країни,протистояли один одному що виступали за вестернізацію ліберали, особи з європейською освітою, і відстоювали норм ісламу.