Семилітня війна та її результати.

Семирі́чна війна́ (1756—1763) — великий військовий конфлікт XVIII століття, один з наймасштабніших конфліктів Нового часу. Виникла в результаті протистояння між ворогуючими союзами: Великою Британією та Пруссією з одного боку, Австрією, Російською імперію та Францією з другого (були й інші учасники коаліцій). Англія та Франція вели боротьбу на морях і колоніях, Австрія та Пруссія вирішували свої континетальні суперечки. Семилітня війна почалась з нападом Прусії на Чехію.Але там вони зазнали поразки.Пізніше Фрідріх ІІ Напав на курфюрство(або князівство Саксонія).Заставши на марш кидку армію Саксонців.75 тисячна армія Прусів розбила 18000 тисячну армію Саксонців.Потім у війну негайно втрутилась армія Австрії.Окрім легендарному бою під Лейтеном вони мали і інші переможні бої.У цій війні показався талант Фрідріха ІІ.Він виявився гарним полководцем.Російська імперія вступила у війну, будучи у союзі з Австрією (1746) та Францією (1756), з Англією відносин не розривала, отож війну вела лише проти Пруссії. Англія завдали поразки Франції. Пруссіяна континенті у цілому програвала Австрії, Росії та Франції. Однак демарш нового російського імператора Петра ІІІ (1761-1762)змінив баланс сил, коли російські війська перейшли на бік прусських. Палацовий переворот, що привів до влади Катерину ІІ (28 червня 1762) взагалі вивів Північну імперію з війни. Таким чином, жодна з коаліцій не здобула повної перемоги. Найбільше зиску отримала Англія, яка установила контроль над Індією й іншими колишніми колоніями Франції, включаючи Канаду. Іспанія передала Англії Флориду в обмін на Кубу; Пруссія підтвердила свої сілезькі завоювання та в підсумку стала однією з наймогутніших європейських держав. Росія територіальних і матеріальних здобутків не мала, проте й вона ввійшла до когорти перших країн Європи. Війна закінчилася Паризьким договором 1763, підписаним Францією, Англією, Іспанією, Потругалією; таГубертусбургським миром 1763 року, що уклали Пруссія, Австрія, Саксонія. Ця війна закінчилась нічиєю,хоч Росія мала шанс виграти,Петро ІІІ прихильник Фрідріха ІІ зробив мир із Прусією. Карл Лотаринзький виявився жахливим полководцем.І імперія Габсбургів показали про свою неспроможність воювати із Прусією.

2x.*****Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Після смерті Карла VI 1740 р. у Священній Римській імперії не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником стала його 23-річна донька Марія-Терезія. Марії-Терезії одразу довелося вступити в боротьбу проти претендентів на престол (війна за австрійську спадщину). Більша частина правління Марії-Терезії була пов'язана з війнами: спершу вона змушена була захищати свої права на престол у війні за австрійську спадщину (1740—1746 рр.), потім брати участь у Семилітній війні (1756—1763 рр.) та у війні за баварську спадщину (1778—1779 рр.). Саме участь у цих війнах і спонукала імператрицю реформувати свою армію. Великі зміни було здійснено і у внутрішньому житті імперії. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія і Чехія були об`єднані під владою одного канцлера. Для успішного ведення війни проти суперників було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано цивільний (“Терезіанський кодекс”) і кримінальний (“Терезіанська Немезіда”) кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780—1790 рр.). Йосип замислив широку програму реформ, які на думку імператора, мали зробити життя підданих більш кращим/Важливими реформами стали церковні. Йосиф прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив чисельність монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано “Вищій навчальній комісіїЗа його правління було видано новий збірник законів (“Йосифів законник”). У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян.Проведені Йосифом ІІ реформи викликали широкий опозиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна — спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії. Адміністративні — загострили протиріччя між народами імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. “Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають”, — сказав перед смертю Йосиф ІІ. Український історик І. Крип'якевич назвав його реформатором-фантастом, який не брав до уваги реальних відносин.

 

27) Пруссія в 18 ст. Внутр. І зовн політ Фрідріха ІІ.
Пруссія – найбільша держава на території Німеччини.
У 1701 р. курфюрст Фрідріх III отримав від імператора "Священної Римської імперії" титул короля. Бранденбургсько-Прусська держава стала королівством Пруссія.
У 1740 р. починається Війна за австрійську спадщину (1740 – 1748 рр.), в результаті якої Пруссія захопила велику частину Силезії. Після Семирічної війни (1756 – 1763 рр.) Пруссія остаточно входить в круг провідних європейських держав.
З часу Фрідріха-Вільгельма I - "великого курфюрста" - Бранденбург (що став прусським королівством) починає грати вже значну роль у світових справах. Слід підкреслити в зв'язку з цим, що і в XVII ст., і упродовж першої половини XIX століття Пруссія залишалася, мабуть, найбіднішою і слабкішою серед інших великих держав. Основні прибутки пруссаки отримували від продажу сільськогосподарських продуктів, що отримуються в крепостнических економіях. Природно, таке господарювання не приносило в специфічних кліматичних умовах Пруссії особливих прибутків.
У цих умовах добре організована і дисциплінована армія залишалася єдиним ресурсом Пруссії, завдяки якому вона взагалі могла претендувати на звання великої держави. Безперервні територіальні захоплення - ось суть зовнішньої політики Пруссії упродовж XVIII - XIX вв. Ще один важливий владний ресурс Пруссії - це дипломатичне маневрування, гра на протиріччях великих держав. Характерним прикладом є в даному випадку дії Фрідріха II в ході війни за австрійський спадок (1740-1748 рр.). Як відомо, права дочки Карла VI Габсбурга Марии-Терезии на австрійський престол далеко не відразу були визнані Європою; зокрема, Іспанія і Баварія сперечалися за ці права. Скориставшись цим, Фрідріх обіцяв Марии-Терезии підтримку в обмін на Сілезію. Приєднання цієї багатої, промислово розвиненої області набагато посилило б Пруссію - суперника Австрії за вплив в Німеччині і в Центральній і Східній Європі; та і взагалі не в звичаї Габсбургів було віддавати свої володіння без бою. ле тоді як французи вели війну з Австрією в інтересах прусського короля, останній в цей час уклав таємну угоду з австрійською імператрицею. Він обіцяв їй нічого не вимагати, окрім Нижньої Сілезії з містами Бреслау і Нейсе. Проте, діючи через курфюрста Карла-Альберта Баварського, обраного (під тиском Парижу) імператором Священної Римської Імперії Німецького Народу, Фрідріх II добився визнання прав Пруссії і на Верхню Сілезію. Забезпечивши, таким чином, міжнародно-правове визнання своєї загарбницької політики, Фрідріх, розбивши австрійців при Чаславе, отримав усю Сілезію.
Аахенский світ (1748) остаточно віддав Сілезію в руки Фрідріха II. За Фрідріха – Вільгельма І було збільшено в державі податки, армія сягала 85 тис. На воєнні потреби йшла велика частка всіх доходів держави. Придворні витрати були дуже обмежені. В армії широко застосовувалась кара шпіцрутенами. Найвищої могутності й зовнішньополіт. успіхів Пруссія досягла за Фрідріха ІІ. Це був здібний організатор і полководець. За його правління армія налічувала 200 тис. За розмірами армії Пруссія посідала 4 місце в Європі, а за кільк. населен. Була на 3 місці. Армія з рекрутів – кріпаків трималась на паличній дисципліні. Солдат повинен був боятися палиці капрала більше ніж кулі ворога. Головним своїм противником ввазав Австрію. Король не схвалював використання машин у промисловості вважаючи що вони можуть призвести до скорочення населення. Забороняв прокладати нові шосейні дороги чи ремонтувати старі щоб запобігти вторгнення ворожої армії. Обмежував виїзд купців за кордон. Внаслідок Сілезьких воєн 1740- 48 до Пруссії було приєднано Сілезію. В Семилітній війні 1756 – 63 Прус. Армія завдала поразки кілька поразок австр. І франц. військам але була розгром. Рос. військами. Пруссія брула участь у поділах Польщі. Внасл. воєн
шо вела Прус. Її терит. розшир. Політ. Фрідріха ІІ назив. Освічений абсолютизм. 1. Зниувалися найбільш застарілі форми релігійної нетерпимості. Було підтвердж. свободу віросповід. 2. Знищувалися деякі із станових привіле

 

28 *****Наслідки промислової революції Внаслідок революції сформувався політичний устрій нової Англії. Величезні зміни стались у соціальній структурі суспільства. Внаслідок промислової революції старі соціальні верстви (феодали й селяни) поступилися місцем підприємцям і найманим працівникам.Кількість підприємців постійно зростала і перевищила чисельність старих землевласників. Нові підприємці, чи буржуазія, уособлювали нову промислову Англію. Вони володіли фабриками та заводами, знали ринки і вміло пристосовувалися до мінливого попиту споживачів. Для переважної більшості підприємців головним мірилом успішної діяльності ставав зиск. Без цього, звісна річ, жодне виробництво розвиватися не могло. Тільки за наявності прибутків вони могли розвивати своє виробництво. Тому з появою в суспільстві підприємців і найманих робітників почалася боротьба, викликана конфліктом інтересів: або інтереси підприємця і розвитку виробництва, або інтереси найманого працівника і збільшення оплати його праці, соціальні гарантії. Перші виступи робітників були спрямовані проти машин, бо їх уважали винними в погіршенні умов праці, скороченні працюючих і заробітної плати. “Борців з машинами” назвали луддитами. У період промислової революції головними верствами англійського суспільства стали підприємці та наймані працівники, що свідчило про формування індустріального суспільства в Англії. Існували й інші традиційні верстви, але вони вже не відігравали вирішальної ролі в суспільстві та поступово зникали.

29. *****Франція - країна класичного абсолютизму (абсолютизм - необмежена монархія). Його вершина - остання третина XVII ст., роки правління “короля - сонця” Людовіка XIV. Абсолютизмом (від латинського означає - необмежений, безумовний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю належить одній особі - монархові. В армії на поч. XVIII ст. налічувалося 46 піхотних і 28 кавалерійських полків. Приблизно третину особового складу становили найманці. У Франції уперше в світі з'явився генеральний штаб. Однак офіцерські посади усе ще продавалися. Командири полків компенсували кошти, витрачені на купівлю офіцерських патентів, за рахунок полкових сум.У містах цю роль зміцнення адміністративно-управлінського апарату виконували муніципалітети, службові особи яких (мери, ешвани та ін.) не обиралися, а призначались за відповідну плату. Судова влада на місцях (крім атавістичних сеньйоральних судів) була представлена президіальними судами та провінційними парламентами. В діяльність провінційної адміністрації та судів активно втручалися прислані зі столиці інтенданти. Як уже зазначалося, інтендантам належали фіскальні, поліцейські, адміністративні, військові, судові функції. Конфлікт з місцевими органами влади вирішувався зазвичай на користь інтендантів.Центральний уряд складався, з одного боку, з королівських рад - верховної, фінансової, ради депеш та ін., з іншого боку, з колегії державних секретарів, кожний з яких мав власний апарат чиновників,— зачаток майбутніх департаментів. Роль рад падала, згодом вона звелася до координації діяльності департаментів.Доба абсолютизму ознаменувалася змінами в карно-процесуальному законодавстві. Ордонанс 1498 р. Людовіка XII та едикт 1539 р. Франціска І повністю скасовували змагальний процес. Судова система була складною і заплутаною. У судах панували бюрократизм, хабарництво, свавілля. Саме королівська влада (досить згадати безіменні бланки на арешт) цю систему підтримувала і закріплювала. Королівське свавілля зовсім не ставило на меті зміцнення держави, набагато частіше воно мало суб'єктивний характер. Так, Людовік XIV переслідував протестантів, хоч це і завдавало суттєвої шкоди економіці.Уже в кінці XVII ст. можна було побачити, що абсолютна монархія у Франції йде до катастрофи і ледве долає зростаючий опір. У 1713 р. країна завершила боротьбу за «іспанську спадщину», що стало тимчасовим порятунком для французького абсолютизму. На той час дефіцит державного бюджету досягав 2,5 млрд ліврів, перевищуючи у 32 рази розмір річного прибутку держави. Похорони померлого у 1715 р. Людовіка XIV проходили поспіхом і скромно.Абсолютизм у Франції протримався ще понад півстоліття, головним чином спираючись на армію та розгалужену репресивно-тоталітарну систему. Принципи абсолютизму у цій країні були доведені до крайньої межі. Так, у 1771 р. переважна більшість членів паризького парламенту була заарештована і вигнана, паризький і руанський парламенти замінені простими судовими камерами, члени яких призначалися королем. Інші провінційні парламенти були цілком реорганізовані.У руках у королівської влади практично повністю зосередилися усі три владні гілки - законодавча, виконавча і судова. А ще через кілька років розпочалася Велика Французька революція. Вислів Людовіка XV: «Після нас - хоч потоп» виявився пророчим.

30*** У ХУІІІ столітті у Франції з величезною силою розгорнувся просвітницький рух, який дав світу найбільш характерні образи просвітницької художньої літератури

Стара система сеньйоральних відносин, феодальних обмежень і регламентацій, митних перепон ставило непрохідний бар’єр потужному напору продуктивних сил, що розвивалося. Буржуазія, якій феодальні відносини заважало розвиватись була незадоволена. Відомо, що революційна атмосфера створюється тоді, коли виробничі сили не можуть далі розвиватися при існуючій системі продуктивних відносин. Саме так відбулося в передреволюційній Франції. Всі прошарки суспільства були незадоволені існуючим порядком, навіть керівний прошарок, дворянство, яке бачило як зубожіли колись багаті і знатні фамілії, як занепадали древні феодальні помістя, а золотий запас зосереджувався в руках фінансистів з третього прошарку. Дворянство хотіло зміцнити свої позиції. Необхідність революції назрівала. Лише вона вирішити економічні, соціальні, політичні і культурні проблеми, які постали тоді перед суспільством.

Революційний рух, що ніс на своїх знаменах ідею прогресу, очолили у Франції просвітителі. Від них і саме століття почало іменуватися століттям Просвітництва. Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро сформували загальнодоступною мовою історичне завдання, що стало перед суспільством, об’єднати нечіткі догадки і бажання своїх сучасників у достатньо стрункі революційні теорії: широкий суспільний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво, зростав і міцнів разом з наростанням революційної ситуації у Франції. Чим гострішою ставала необхідність революційного перевороту в суспільстві, тим голосніше лунав цей голос протесту здавалось народу. У здійсненні суспільного перевороту була зацікавлена буржуазія, вона перша скористалася програмами і плодами цього перевороту. Але революція була потрібна і селянам, міщанам, на плечі яких падали тяготи економічного занепаду країни. Тому буржуазія виступили від імені всього народу.Просвітителі були ідеологами буржуазії в період підготовки революції 1789 року. До речі, ця ідея революції не прийшла відразу. Вона зароджувалась поступово. Навіть найбільші діячі французького просвітництва не усвідомлювали того, що справа дійде до барикад, до вуличних боїв, до гільйотини під якою впаде голова одного з Бурбонів. Тому талановиті пропагандисти нового світосприйняття виступили на штурм перш за все ідеологічних основ феодалізму. Вони створили епоху в історії суспільної думки у Франції, її суспільного руху, в історії її культури. Ідею Просвітництва пропагували в своїх витворах творці художніх цінностей: видатний скульптор Фальконе, драматург Бомарше, композитор Гретри. Просвітителі спирались на культурну спадщину своїх прямих попередників – гуманістів епохи Відродження. Багато з питань що вирішували просвітителі, вже ставились і висвітлювались гуманістами ХVІ століття. Вони проявили інтерес до педагогічних питань, продовжуючи і в цьому лінію гуманістів.

 

31******** Передумови революції. У 1788-1789 рр.. у Франції наростав суспільно-політичну кризу. І криза в промисловості і торгівлі, і неврожай 1788 р., і банкрутство державної скарбниці, розореної марнотратними витратами двору Людовика XVI (1754-1793), не були головними причинами революційної кризи. Головна причина, що викликала широке, що охопило всю країну невдоволення існуючим станом речей, полягала в тому, що панував феодально-абсолютистський лад не відповідав завдань економічного, соціального та політичного розвитку країни.

Приблизно 99 відсотків населення Франції становило так званий третій стан і лише один відсоток привілейовані стани - духовенство та дворянство.

Третє стан було в класовому відношенні неоднорідний. До його складу входили і буржуазія, і селянство, і міські робітники, ремісники, біднота. Усіх представників третіх стану обєднувало повна відсутність політичних прав і прагнення змінити існуючий порядок. Всі вони не хотіли і не могли далі миритися з феодально-абсолютистської монархією.

Після низки невдалих спроб король повинен був оголосити про скликання Генеральних штатів - збори представників трьох станів, не збиралися вже 175 років. Король і його наближені сподівалися за допомогою Генеральних штатів заспокоїти громадську думку, отримати необхідні кошти для поповнення скарбниці. Третє стан повязувало з їх скликанням надії на політичні зміни в країні. З перших же днів роботи Генеральних штатів виник конфлікт між третім станом і першими двома через порядок засідань і голосування. 17 червня збори третього стану проголосили себе Національними Зборами, а 9 Липень - Установчими зборами, підкреслюючи тим самим свою рішучість встановити в країні новий суспільний лад і його конституційні основи. Король відмовився визнати цей акт.

У Версаль і Париж стягувалися вірні королю війська. Парижани стихійно піднімалися на боротьбу. На ранок 14 липня більша частина столиці була вже в руках повсталого народу. 14 липня 1789 озброєний натовп звільнила вязнів Бастилії - фортеці-вязниці. Цей день став початком Великої французької революції. За два тижні старий порядок був знищений по всій країні. Королівська влада змінилася революційно-буржуазної адміністрацією, почала формуватися Національна гвардія.

Не дивлячись на відмінність класових інтересів, у боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу обєднались буржуазія, селянство і міські низи. Очолила рух буржуазія. Загальний порив знайшов відображення у прийнятті Установчими зборами 26 Серпень Декларації прав людини і громадянина.У ній проголошувалися священними і невідчужуваними правами людини і громадянина свобода людини, свобода слова, свобода совісті, безпека і опір гніту. Таким самим священним і непорушним було оголошене і право власності, було оприлюднено декрет, що оголошує усе церковне майно національним. Установчі збори затвердили новий адміністративний поділ королівства на 83 департаменту, знищило старе становий розподіл і скасував всі титули дворянства і духівництва, феодальні повинності, станові привілеї, скасував цехи. Проголосило свободу підприємництва. Прийняття цих документів означало, що царства феодально-абсолютистської монархії приходить кінець.

Етапи Революції. Однак під час Революції розстановка політичних сил в боротьбі за новий державний устрій змінювалася.

У історії Великої французької революції виділяють три етапи: перший - 14 липня 1779 - 10 серпня 1792; друга - 10 серпня 1772 - 2 червня 1793; третій, вищий етап революції - 2 червня 1793 - 27/28 липня 1794.

На першому етапі революції владу захопили велика буржуазія і ліберальне дворянство. Вони виступали за конституційну монархію. Серед них керівну роль відігравали М. Лафайет (1757-1834), А. Барнав (1761-1793), А. Ламет.

 

32. Генеральні штати розпочали роботу 5 травня 1789 р. у Версалі. 270 депутатів репрезентували дворянство, 291 - духівництво, 572 - третій стан. 17 червня вони оголосили себе Національними зборами, тобто органом, який репрезентував інтереси всієї нації. Перші успіхи й підтримка діяльності депутатів населенням спонукали їх оголосити себе 9 липня Установчими зборами, завданням яких було створення у Франції нового державного ладу. За боротьбою між депутатами й королем слідкувала вся Франція. Будь-які дії короля тепер сприймалися з обуренням. Невдоволення народу зростало щодня. Навіть війська почали підтримувати парижан. Кілька сот виборців французької столиці створили Паризький комітет - фактично муніципальне управління містом. Комітет, своєю чергою, організував озброєні загони - Національну гвардію. 14 липня величезний натовп заволодіварсеналом і, вже озброєний, рушив до державної тюрми-фортеці, військовий гарнізон якої підтримував короля. Досить було пролунати з фортеці одному залпові, як повсталі увірвалися до Бастилії та захопили ЇЇ. Цілу ніч святкували перемогу парижани. Король змушений був визнати Установчі збори і вивести війська з Парижа.

Той день став національним святом Франції, що його відзначають і досі.

Установчі збори розробили давно очікуваний законопроект, прийнятий протягом наступного тижня у вигляді законів (декретів). Установчі збори 26 серпня І789 р. проголосили Декларацію прав людини І громадянина. Це означало ліквідацію абсолютизму, але не заперечувало існування конституційної монархії. З прийняттям цих документів центр політичної боротьби перемістився до Установчих зборів. Попервах більшість там мали помірковані прихильники конституційної монархії. їхніми лідерами були добре знані й популярні в країні маркіз Лафайєт і граф Мірабо. Установчі збори ліквідували інститут спадкового дворянства, цехову систему, внутрішні митні кордони, конфіскували церковні землеволодіння. З вересня 1791 р. Установчі збори прийняли першу Конституцію Франції, яка законодавчо закріпила існування конституційної монархії. Парижани вимагали зречення Людовіка XVI і суду над ним. Дедалі більшої популярності набувала ідея встановлення республіки. 17 липня 1791 р. на Марсовому полі у Парижі зібрався величезний натовп, який вимагав установлення республіки. Розстріл на Марсовому полі засвідчив поглиблення в суспільстві ідейного розмежування між прихильниками встановлення конституційної монархії та республіки.

 

33 Законодавчі збори балансували між озброєним народом і королівською владою. Така непослідовність і нерішучість Законодавчих зборів, відмова від проголошення республіки сприяли новому піднесенню революції.

Політична криза ускладнювалася воєнними поразками. Хвилю обурення серед парижан викликали повідомлення про те, що Марія - Антуанетта ще до початку бойових дій передала австрійцям план ведення воєнної кампанії. Погроза командувача армії інтервентів герцога Брауншвейзького знищити Париж, якщо не буде відновлено законну владу короля і покарано бунтівників, ще більше згуртувала народ. 9 серпня 1792 р. було утворено революційну повстанську Комуну Парижа. У ніч проти 10 серпня під її керівництвом тисячі людей оточили, а потім і захопили королівський палац Тюільрі. Законодавчі збори змушені були усунути короля від влади, одначе по деякім часі й Комуну було оголошено незаконною організацією. Новий уряд - Тимчасову виконавчу раду - сформували жирондисти. Міністром юстиції став один із якобінців - Жорж Дантон.

Не припинила своєї діяльності й Комуна, яку очолювали Робесп'єр і Марат. Навколо неї гуртувалося чимало жителів Парижа та околиць. Радикально налаштованих громадян називали санкюлотами. Так аристократія попервах презирливо йменувала представників міської бідноти, які, на відміну від дворян, носили не короткі, а довгі штани.

15серпня 1792 р. почалися вибори до Національного Конвенту (зборів), який повинен був переглянути конституцію. Виборчі права було надано всім чоловікам, які досягли 21-річного віку, майновий ценз ліквідовано. Поки в Парижі тривали вибори, сюди невпинно наближалася прусська армія. Сили парижан пощастило зібрати лише у вересні; біля поселення Вальмі 20 вересня 1792 р. французи одержали переконливу перемогу над австро-прусськими військами. Того самого дня у Парижі зібрався Конвент, який ухвалив рішення про ліквідацію монархії та проголошення Франції республікою.

 

34********** Якобінська диктатура у Франції. Революційний терор. Якобінці прийшли до влади в найкритичніші дні Республіки. П'ять іноземних армій увірвалися в країну. На заході швидко поширювався з Вандеї роялістський заколот. На півдні і південному заході контрреволюційне повстання розпочали жирондисти. До середини червня з 83 департаментів країни 60 були охоплені полум'ям заколотів. Вимагалися найенергійніші, найрішучіші заходи. Законами 3 червня, 10 і 17 липня були здійснені основні вимоги селянства. Конфісковані емігрантські землі дробилися на невеликі ділянки з розстрочкою виплат на десять років, неімущі селяни отримували дещицю землі взагалі безкоштовно. Всі феодальні права оголошувалися скасованими, ліквідовувалися усі селянські повинності феодалам. Збереження феодальних актів на землю каралося каторгою. Те, що фейяни і жирондисти не могли вирішити за чотири роки, якобінці провели в життя за півтора місяці. Селянство, яке тривалий час хиталося між революцією і монархією, рішуче підтримало якобінців. 24 червня Конвент урочисто схвалив текст найдемократичнішої Конституції Французької республіки і поставив його на всенародне обговорення. Стаття 1 стверджувала єдність і неподільність республіки. Стаття 7 оголошувала, що «суверенний народ - це сукупність усіх громадян». Для прийняття закону не досить його схвалення Законодавчими зборами. Необхідно отримати схвалення усіх громадян. Якобінська Конституція могла вступити у дію лише після того, як збереться новий законодавчий корпус, до якого не міг бути обраний жодний з депутатів діючого Конвенту. Ця конституція так ніколи і не була проведена в життя.Велике значення в системі якобінської диктатури мали каральні органи, зокрема Комітет суспільної безпеки. Декрет про підозрілих від 17 вересня дозволяв проводити арешти усіх «підозрілих». Процедура судочинства - від винесення звинувачення і арешту до виконання смертного вироку іноді займала добу або й менше. У відповідь на заколоти жирондистів у провінціях (Марсель здався англійцям; в Ліоні відбувся погром якобінців) 24-30 жовтня 1793 р. революційні трибунали в Парижі здійснили страту вождів жирондистів. У березні 1794 р. надійшла черга «скажених», тобто ультралівих. Після того, як Ебер, журналіст, який мав вплив у Паризькій комуні і клубі кордельєрів, піддав критиці якобінське керівництво, він був страчений разом зі своїми прихильниками. Ще через 2 тижні стратили Дантона і його соратників, т. зв. «поблажливих», які виступали проти терору, суспільних робіт для безробітних, побудови лікарень та практики постачання паризького населення хлібом за низькими цінами. Характерно, що Ебер в свою чергу вимагав ліквідації усякої торгівлі взагалі, включаючи дрібну. Як бачимо, революційна рішучість якобінців поширювалася не лише на питання державного будівництва, а й на дискусію з політичними супротивниками (жирондистами) і навіть просто незгідними з числа колишніх союзників (Дантон, «скажені»). В червні 1794 р. був прийнятий новий декрет, спрямований на посилення терору. Вводилася в життя формула «ворог народу». Для страти звинувачуваного досить самого переконання суддів, що вони мають справу саме з такою людиною.