Внутрішня політика Наполеона

Ставши повноправним диктатором, Наполеон докорінно змінив державний устрій країни. Внутрішня політика Наполеона полягала в зміцненні його особистої влади як гарантії збереження результатів революції: цивільних прав, прав власності на землю селян, а також тих, хто купив під час революції національне майно, тобто конфісковані землі емігрантів і церкви. Забезпечити все це завоювання повинен був Цивільний кодекс (1804), який увійшов в історію як «Кодекс Наполеона». Наполеон провів адміністративну реформу, заснувавши інститут підзвітних уряду префектів департаментів і супрефектів округів (1800). У міста і села призначалися мери.

Був встановлений державний Французький банк для зберігання золотого запасу і емісії паперових грошей (1800). Для централізації системи збору податків були створені Управління прямого оподаткування і Дирекція зведеного оподаткування непрямих податків. Прийнявши держава з жалюгідним фінансовим станом, Наполеон ввів жорстку економію у всіх сферах.

Адміністративні і правові нововведення Наполеона заклали основу сучасної держави, багато хто з них діють і донині. Саме тоді була створена система середніх шкіл - ліцеїв і вищі учбові заклади - Нормальна і Політехнічна школи, досі що залишаються самими престижними у Франції. Чудово усвідомлюючи важливість впливу на громадську думка, Наполеон закрив 60 з 73 паризьких газет, а інші поставив під контроль уряду. Була створена могутня поліція і розгалужена таємна служба. Наполеон уклав конкордат з Папою Римським (1801). Рим визнавав нову французьку владу, а католицизм оголошувався релігією більшості французів. При цьому свобода віросповідання зберігалася. Призначення єпіскопів і діяльність церкви ставилися в залежність від уряду. Він зумів закріпити основні революційні завоювання (право на власність, рівність перед законом, рівність можливостей), покінчивши з революційною анархією.

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. Цьому заважав англійський капітал, переважання якого зумовлювалося вже відбулася в Великобританія промисловою революцією.

Ще однією проблемою були розбійники. Однак тут Наполеон не став ламати голову, він просто наказав їх розстріляти.

Кодекс Наполеона

Кодекс Наполеона (Цивільний кодекс французів) - масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів на початку XIX ст. Під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта і діючий, із змінами, до справжніх днів.

Назва

Цивільний кодекс мав кілька офіційних найменувань:

перше видання 1804 було названо «Цивільний Кодекс Французів»,

видання 1807 було названо «Кодекс Наполеона»,

в останньому офіційному виданні 30 серпня 1816 - «Цивільний Кодекс».

Декретом 27 березня 1852 було відновлено назву «Кодекс Наполеона». Цю останню назву ніколи потім не було скасовано законом, але на практиці кодекс мав після встановлення республіки стійке найменування «Цивільний Кодекс».

Джерела кодексу

Кодифікаційна комісія Державної ради (Франсуа Тронше, Фелікс Біго де Преамене, Жан Порталис і Жак Малевіль) при розробці кодексу створила творчу компіляцію з римського права, французьких правових звичаїв, королівських ордонансів, революційних законів і судової практики старих парламентів, а також на основі аналізу юридичних теорій інших європейських країн.

В цілому, при розробці кодексу Наполеона використовувалися п'ять джерел.

Класичне римське право: Кодекс Юстиніана.

Французьке звичаєве право.

Праці відомих французьких юристів. Безпосереднім

«Проміжне право» революційного періоду (1789-1799 років), засноване на громадських ідеалах Просвітництва.

Правове спадщина великих французьких просвітителів. Кодекс Наполеона випробував значний вплив теорії природного права, заснованій на раціоналістичних засадах.

Зміст

Цивільний кодекс був побудований за інституційною системою і складався з вступного титулу, присвяченого опублікуванню, дії і застосування законів, і трьох книг, де поряд з матеріально-правовими нормами малися також і норми цивільного процесуального права.

Перша книга «Про осіб». Друга книга «Про майно і різних видозмінах власності». Третя книга «Про різні способи, якими набувається власність». У кодексі приділяється велика увага шлюбним відносинам, дітям, кодекс носить соціальний характер.

Він має чітку, методичну систему, написаний зрозумілою мовою. З ухваленням кодексу, фактично, завершився процес формування цивільного права і системи економічних відносин у Франції.

 

45.

Наполеонівські війни 1796-1815 рр.., Безсумнівно, змінили обличчя Європи, проте їх значення суперечливе. Внесок цих воєн в зміну Європи можна бачити, принаймні, в трьох аспектах.

По-перше, французькі солдати на своїх багнетах несли ідеї свободи народам Європи. Іншими словами, війни Наполеона остаточно розтрощили феодальний лад в Європі, насамперед у її головних державах того часу - в Австрії і Пруссії. Однак, принісши з собою свободу народам Європи, Наполеон незабаром сам став в очах цих народів «деспотом», що породило потужний національно-визвольний рух на континенті (насамперед у Німеччині та Іспанії). Не кажучи вже про те, що завоювання Наполеона приводили до розграбування підкорених народів, до мародерства і насильства, лагодиться французькими військами, що якщо і не заохочувалося, то вже точно не заборонялося.

По-друге, почавши свої війни в Європі, Наполеон прагнув встановити всеевропейское панування Франції, що не могло не порушити баланс сил на континенті. А за збереження цього балансу традиційно ратувала Великобританія. У таких умовах конфлікт наполеонівської Франції з «володаркою морів» був неминучий.

По-третє, якщо спочатку війни були вигідні різним верствам населення, то в подальшому «податок кров'ю» ставав для народу все більш обтяжливим (до кінця епохи Наполеона у Франції майже не залишилося дорослих чоловіків, здатних воювати). І це стало однією з причин краху імперії в 1814 році.

Наполеонівські військові кампанії 1809 – 1814 рр.

Іспано-Португальська кампанія (1807-1814)

Друга Австрійська кампанія (1809)

Російська кампанія (1812)

Саксонська кампанія (1813)

Битва за Францію (1814)

Бельгійська кампанія (1815)