Війна за австрійську спадщину та її результати.

Війна за австрійську спадщину (1740—1748) — війна між двома великими коаліціями європейських держав на чолі одної булиПруссія та Франція, а другої Австрія та Велика Британія, однак окрім них у війну на різних її етапах було втягнуто і багато інших країн.

Причини війни

Після війни за іспанську спадщину англо-французькі та австро-французькі суперечки та суперництво продовжували загострювалися. Також посилилися Пруссія яка стала суперницею Австрії в Центральній Європі. За таких обставин назрівав конфлікт в якому визначилися суперники та союзники.

В 1740 році помер імператор Священної Римської імперії Карл VI і спадкові права його дочки Марії Терезії всупереч Прагматичної санкції 1713 відкидалися деякими європейськими державами. Серед тих хто не визнав спадкових прав Марії Терезії були й держави гаранти прагматичної санкції — Франція та Пруссія які розпочали війну за розподіл «австрійської спадщини», тобто імперії Габсбургів.

Хід війни

Військові дії розпочалися 16 грудня 1740 року вторгненням пруського війська Фрідріха ІІ-ого в Сілезію^[3]. В січні 1741 прусси зайняли майже усю Сілезію і в битві при Мольвиці 10 квітня 1741 завдали австрійцям тяжкої поразки. Це прискорило утворення антиавстрійської коаліції основи якої було закладено договорами 1741 року між Францією, Баварією та Іспанією (Німфенбург, 18 та28 травня) і Францією та Прусією (Бреславль, 5 липня).

Франція прагнула захопити Австрійські Нідерланди, ослабити Австрію та зробити імператором Священної Римської Імперії свою людину — курфюста баварського Карла Альбрехта. Іспанія претендувала на австрійські володіння в Італії. Баварський курфюст претендував не лише не імператорську, але й на чеську корони. До антиавстрійської коаліції приєдналися також Саксонія, Неаполітанське королівство, П'ємонт, Модена.31 липня баварські війська вторгнулися у Верхню Австрію, 26 листопада франко-баварсько-французькі війська захопили Прагу. 17 травня 1742 року пруські війська розбили австрійців при Чаславлі. Австрія змушена була погодитися на перехід майже усієї Сілезії і Глацу до Прусії. На цих умовах Пруссія заключила сеператний мир з Астрією за попередній Бреславльським (11 червня) і остаточним Берлінським (28 липня) договорами 1742 року.З середини 1742 року військова ініціатива перейшла до Австрії до якої приєдналася Англія (з Ганновером), Голландія, а також П'ємонт і пізніше Саксонія які вийшли з антиавстрійської коаліції. В жовтні-грудні 1742 головні сили франко-баварських військ були витиснені з Чехії. 27 червня 1743 року англо-ганноверсько-голандська так звана «прагматична» армія під командуванням Георга II розбила французів під Деттінгемом на річці Майн. Влітку 1744 австрійські війська увійшли в Ельзас та Неаполітанське королівство. 22 травня 1744 року уФранкфурті-на-Майні за ініціативою французької дипломатії було укладено союз між Прусією, Баварією, Гессен-Касселем і Пфальцом — так звана Франкфуртська унія.Австрії, війська якої в березні 1745 вторглися в Баварію, вдалося досягти зречення баварського курфюста Максиміліана Йосифа, наступника померлого в січні 1745 року Карла VII, від претензій на австрійські володіння та імператорську корону (Фюссенський мир [[22 квітня 1745). Імператором у вересні 1745 був обраний чоловік та співправитель Марії Терезії Франц Стефан Лотарінгський (Франц І). Після перемог під Фонтенуа11 травня 1745 і при Року 11 жовтня 1746 французи захопили Австрійські Нідерланди, а в 1747 і майже усю Голландію (перемога під Лауфельде 2 липня. 2 червня 1746 року був підписаний австро-російський союзний договір, а в 1747 так звані «субсідні конвенції» з Англією. В січні 1748 року російське військо посунуло на допомогу союзникам. Побачивши загрозу появи російських військ на Рейні Франція погодилася на перемовини. 18 жовтня 1748 року був підписаний Ахенський мир, за яким Габсбурги зберегли більшу частину своїх володінь, а права Марії Терезії були усіма визнані, але втрачали майже усю Сілезію яка відійшла до Пруссії та частину італійських володінь. Однак мир не розв'язав суперечностей між Європейськими державами і був по суті лише перервою між війною за австрійську спадщину та Семирічною Війною (1756-1763).