22 серпня 1642 р. король підняв свій прапор в Ноттінгемі. В Англії, відкрито поділеній на два табори: прихильників короля - кавалерів і прихильників парламенту - круглоголових (на відміну від кавалерів вони не носили довгого волосся, що спадало на плечі), почалася громадянська війна. Кавалери та круглоголові протистояли один одному майже в кожному графстві. Лише в ході війни відбулося більш-менш виразне територіальне розмежування ворожих сторін. Економічно відсталі графства Півночі і Заходу підтримували короля, багаті, економічно найрозвиненіші графства Пд.-Сх. і Центральної Англії виступили на стороні парламенту. Феодальна знать зі своїми васалами і дворовими слугами, державна англіканська церква, придворні чиновники і пов'язані з двором фінансисти-монополісти виступали з гаслом «За бога й короля!»; навпаки, буржуазія і нове дворянство, очоливши народні маси - йоменрі, міську дрібну буржуазію і плебейство, стали опорою парламенту.
Перша громадянська війна (1642-1646) ділиться на два етапи:
1) з 1642 до літа 1644 р., коли воєнна ініціатива знаходилася в основному в руках короля, а парламент займав переважно оборонну позицію;
2) з літа 1644 по 1646 р. - період, коли ініціатива у військових діях повністю перейшла в руки парламенту.
Вже в першій великій битві при Еджхіллі 23 жовтня 1642 р. командувач парламентською армією граф Ессекс виявив явне небажання завдати королю рішучий удар, хоча для цього представлялася повна можливість. У результаті король зміцнився в Оксфорді. Головною причиною слабкості парламентської армії було те, що вона складалася переважно з найманців, готових служити за гроші кому завгодно.
До літа 1643 р. становище парламенту стало критичним. Парламентська армія Ессекса, що повільно просувалась до резиденції короля - Оксфорду, танула на очах від дезертирства і епідемій. Тим часом Карл I нарощував свої сили; королева, що виїхала у 1642 р. до Франції, повернулася назад з людьми, спорядженням і значними грошовими сумами. Парламентська армія Уоллера, яка блокувала роялістів на Заході, була майже повністю знищена.
26 липня 1643 р. роялістам здався другий за величиною порт королівства - Брістоль. Весь Йоркшир опинився в руках кавалерів.
До осені 1643 р. у короля визрів план концентричної атаки Лондона з трьох напрямків.
В той же час в так званій Східній асоціації (об'єднання п'яти східних графств) в сутичках з кавалерами відзначилися йомени-кавалеристи, очолені Кромвелем. Вони здобули значну перемогу в битві під Уїнсбі (11 жовтня 1643 р.), в результаті чого від роялістів незабаром був очищений весь Лінкольншир.
На стороні парламенту виступила Шотландія, що послала на допомогу 20-тисячну армію.
Кампанія 1644 знову відбила обидві тенденції у військовій політиці парламенту. В одній з найбільш великих в громадянській війні битві - при Марстон-Мурі, поблизу Йорка (2 липня), парламентська армія завдяки військовому таланту Кромвеля і хоробрості його «залізнобоких» загонів здобула блискучу перемогу. Але шкідлива тактика затягування війни, що здійснювалася пресвітеріанськими воєначальниками на Півдні і Заході, звела нанівець результати цієї перемоги. Граф Манчестер не раз відкрито заявляв: «Якщо ми розіб'ємо короля 99 разів, він таки залишиться королем. Якщо ж король розіб'є нас хоча б один раз, нас всіх повісять».
Послабили позицію пресвітеріан в парламенті. Скориставшись цим, індепенденти на чолі з Кромвелем домоглися прийняття парламентом плану докорінної реорганізації армії. Замість територіальних загонів міліції і загонів найманців передбачалося створення єдиної регулярної армії «нового зразка». Цей план до весни 1645 р. був проведений у життя. Армія «нового зразка» чисельністю в 22 тис. чоловік, у тому числі 6-тисячний загін кавалерії, до якого увійшли і «залізнобокі» Кромвеля, стала ударною силою парламенту.
Армія «нового зразка», народна по своєму складу, централізована і дисциплінована, вирішила результат громадянської війни на користь парламенту. У битві при Незбі 14 червня 1645 р. вона завдала нищівного удару по кавалерам. Сам король ледве врятувався втечею. Король 5 травня 1646 р. здався в полон шотландцям, розраховуючи зіграти на англо-шотландських протиріччях. Але шотландці визнали більш вигідним видати Карла англійському парламенту, за що останній зобов'язався виплатити їм 400 тис. ф. ст. Так скінчилася перша громадянська війна.
