Друга громадянська війна в Англії. Встановлення республіки.

У той час як індепенденти-«гранди» і пресвітеріани загравали з королем, останні готував нову громадянську війну. Їх надія на кінцеву перемогу в умовах розбратів і чвар в таборі парламенту як ніби виправдовувалася.

Наявність роялістської змови стало очевидним, коли король втік з парламентського полону на острів Уайт. У зв'язку із загрозою нового заколоту кавалерів знову встановлюється тимчасовий союз індепендентів і левелерів. На нараді керівників армії у Віндзорі в квітні 1648 р. було вирішено долю короля. Він був офіційно визнаний злочинцем.

Навесні 1648 р. почалася друга громадянська війна. Військові дії розгорнулися в трьох ізольованих районах: на Пд.-Сході, на Заході (включаючи Уельс) і на Півночі. Придушивши заколот пресвітеріан на Пд.-Сході і заколот реакційного джентрі на Заході, парламентська армія, очолена Кромвелем, рушила на Північ проти шотландців, що виступили тепер на боці короля. Кромвель несподівано з'явився на її фланзі. 17 серпня 1648 р. під Престоном атакував колону шотландців, що розтяглася на марші. Поразка шотландців було катастрофічною. До кінця серпня друга громадянська війна фактично закінчилася. Безславний для роялістів кінець її свідчив, наскільки рішуче народ відвернувся від монархії.

Незважаючи на це, пресвітеріанський парламент з великою поспішністю відновив переговори з королем, вимагаючи від нього лише незначних поступок. Але угоді пресвітеріан з королем завадило відновлене співробітництво левеллерів і індепендентів. 2 грудня парламентська армія знову вступила в столицю. Одночасно її посланці захопили короля. 6 грудня 1648 р., після того як загін драгунів під начальством полковника Прайда зайняв вхід до парламенту, була проведена чистка палати громад від пресвітеріан. Близько 150 депутатів було вигнано з парламенту, частина їх поміщена у в'язницю. Тепер індепенденти отримали в парламенті більшість.

23 грудня 1648 р. парламент прийняв постанову про суд над королем, а 4 січня 1649 р. проголосив себе носієм верховної влади в країні. Англія перетворилася на республіку. Призначений парламентом Верховний суд під прямим тиском революційної армії виніс королю смертний вирок. 30 січня 1649 р. Карл I Стюарт при величезному скупченні народу був страчений на площі перед королівським палацом.

Революція тріумфувала перемогу - феодальна монархія була повалена. Актом парламенту від 17 березня 1649 р. королівська влада оголошувалася знищеною. Через два дні її долю розділила палата лордів. 19 травня в урочистій обстановці Англія була оголошена республікою. У влади виявилися індепенденти, представники інтересів середньої міської буржуазії і частини дворянства - джентрі.

Вся законодавча влада в країні належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Фактично ж це був тільки залишок парламенту, «охвістя» (так називали сучасники парламент після «Прайдового чищення»). У Державній раді всю владу здійснювала офіцерська верхівка армії на чолі з Кромвелем. Таким чином, настільки врочисто проголошена республіка на ділі була диктатурою індепендентських генералів, лише прикритою парламентським фасадом. Індепендентська республіка опинилася «раєм» тільки для багатих.

5. Індепендентська республіка в Англії (1649-1653 рр.)

Вся законодавча влада в країні належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Фактично ж це був тільки залишок парламенту, «охвістя» (Так називали сучасники парламент після «Прайдового чищення»). Виконавча влада була формально вручена обраній парламентом строком на один рік Державній раді. У Державній раді всю владу здійснювала офіцерська верхівка армії на чолі з Кромвелем. Таким чином, настільки врочисто проголошена республіка на ділі була диктатурою індепендентських генералів, лише прикритою парламентським фасадом.

Індепенденти, які під тиском народу наважилися на страту короля і проголошення республіки, але це була межа їх революційних можливостей. Далі почалася Індепендентська буржуазна реакція. Однак народні низи не хотіли зупинитися на цьому. Революція була і тепер для них далеко ще не завершеною. Їх економічне становище ставало з кожним роком все більш важким. Тривав застій у торгівлі і промисловості, що означав масове безробіття. Голод став долею бідних людей в англійських містах і селищах. У той же час на плечах народних мас продовжувало лежати тягар податків. За винятком проголошення республіки, не було здійснено ні одну з численних вимог «Народної угоди». Масовий розпродаж коронних і церковних володінь лише збагачувавв покупщиків і земельних спекулянтів. Республіка 1649 р. не тільки не заборонила обгородження общинних земель, але дала їм новий поштовх. Правосуддя через дорожнечу і тяганини залишилося недоступним для бідняків.

Виразниками потоптаних інтересів народу і на цей раз виступили левеллери. Лільберн, випущений в серпні 1648 р. з в'язниці, назвав владу індепендентів «новими ланцюгами Англії». Як і в 1647 р., боротьбу за проведення в життя «Народного угоди» очолили левеллерскі елементи в армії. Бродіння насамперед охопило військові частини, що призначалися до відправки в Ірландію. У квітні 1649 р. в цих частинах спалахнуло повстання. Слідом за ними повстали армійські гарнізони в ряді графств. Однак розрізненість сил повсталих і відсутність єдиного керівництва дали можливість Кромвелю швидко придушити повстання. На чолі загону він спішно виступив проти повсталих під Берфордом. Левеллери були розбиті. Поразка левеллерского руху - прихильників Лільберна і дигерів - різко звузило соціальну базу індепендентської республікиАле тим самим республіка 1649 р. підготувала умови для власного краху. Настільки ж згубною для долі Англійської республіки була Індепендентська політика в Ірландії і Шотландії.

Вся політика індепендентської республіки зводилася до того, щоб всіляко полегшити збагачення представників буржуазії і нового дворянства. Республіка повністю нехтувала інтересами селян.

Видання в 1651 р. «Навігаційного акта», що забороняв ввезення в Англію іноземних товарів інакше, як на англійських суднах або суднах тієї країни, де ці товари вироблялися, призвело до війни з Голландією.

Бродіння в масах і небезпека народного повстання спонукали Кромвеля до рішучих дій. 20 квітня 1653 р. він за допомогою військової сили розігнав «охвістя» Довгого парламенту. Зібрався в липні того ж 1653 р. новий парламент, прозваний Малим або Бербонським, парламентом. Внаслідок посилення невдоволення в країні в Малий парламенту ввійшло багато радикальних сектантів, які провели через нього деякі демократичні реформи. Новий парламент був розпущений через п'ять місяців після його скликання. Пізніше Кромвель із жахом згадував про діяльність Бербонського парламенту: це зібрання зайшло, на його думку, у своїх нападках на власність так далеко, що було готове відібрати в того, хто володіє двома коровами, одну, щоб передати її тому, хто не має нічого. З розпуском Малого парламенту республіка фактично була ліквідована. Контрреволюційна буржуазія вдалася до відкритої військової диктатури генерала Олівера Кромвеля.

6.***** Положення нової республіки було дуже складним. Щоб зміцнити новий політичний лад, треба було захистити його від замахів з боку старих, позбавленних влади феодальних сил, що діяли усередині країни й поза її межами. З іншого боку, нові правителі Англії, щоб втримати у своїх руках владу, повинні були відвести погрозу їхньому пануванню з боку народних мас, які не могли задовольнитися буржуазною республікою, до того ж позбавлених навіть тих рис демократизму, які вже висувалися представниками радикальних політичних плинів у революції - левелерами й індепендентами.Левелери були ідеологами революційної дрібної буржуазії й відстоювали принципи буржуазної демократії, відбиваючи щодо цього інтереси широких мас англійського народу: селянства, ремісників, сільських і міських «низів», солдатської маси. У своїх численних памфлетах і програмних документах вони піддали індепендентську республіку різкій критиці, просоченої демократичним радикалізмом і духом народних мас. У першу чергу левелери боролися за прийняття Англією конституції. Свій варіант вони назвали «Народною угодою» і подали на розгляд офіцерських зборів, де воно було піддано значним перекручуванням, були випущені основні пункти програми. Це спонукало Джона Лильберна - лідера левелерів - опублікувати 15 грудня 1648 року споконвічний, неспотворений текст документу. 19 січня левелери виступають із петицією в парламент із вимогами волі печатки20 січня, у палату громад була внесена перероблена офіцерськими зборами редакція «Народної угоди», Був прийнятий ряд репресивних мір, особливо проти агітаторів, а також встановлені суворі покарання за пропаганду й підбурювання.. Поки лідери левелерів перебували у тюрьмі, рух у їхню підтримку не слабшав й поширився на армію: 16 квітня - 10 тисяч підписів, 18 квітня - новий численний виступ у Лондоні, 23 квітня - подавлений виступ левелерів до Уолли.У той же час, 1 травня 1649 року, виходить остання, третя редакція «Народної угоди». Його основні положення: народний суверенітет; республіка з однопалатним парламентом, що обирають раз у рік; принцип поділу влади; обмеження повноваження верховних органів влади; вимоги релігійної волі й волі печатки; рівність всіх перед законом; свобода торгівлі; захист інтересів революції. Але й цей проект не був прийнятий владою до уваги. Наступні великі виступи левелерів відбулися восени в армії (Оксфордшир і Бекінгемшир) незадовго до суду над Джоном Лільберном і були подавлені. Суд проходив 24-26 жовтня, і в результаті процесу Лільберн був виправданий, але згодом був висланий парламентом із країни.

7************ На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів. Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на зближення зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що викликало невдоволення купців і землевласників.У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські погляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, подав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, добровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незаконними. Монарх втратив право звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане потурати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести парламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією.У 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 1640—53), що став органом буржуазної революції.

8**********. Зовнішня і внутрішня політика режиму Протекторату Кромвеля. Внутрішня політика Олівер Кромвель прийняв титул "Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії" 16 грудня 1653 року. У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії, так називане "Знаряддя управління".вона була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Уперше право делегування своїх представників у парламент одержали також і виборці Ірландії і Шотландії. У парламент могли бути обрані лише люди богобоязливі і добрі поводження. До виборів не допускалися католики й учасники ірландського заколоту. Парламент з'являвся носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після відкриття його засідань. Законодавча влада належала Лорду-протектору разом з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору разом з Державною Радою. Агенти республіки повідомили Лорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не тільки з підпільною роялістською організацією "Запечатаний вузол", але і з пресвітеріанами і з деякими левеллерами. Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не починав ніяких спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більше того, він фактично ввів у країні поліцейський режим. Б Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, бороти з пияцтвом і розпустою. У вересні 1655 року протекторат різко підсилив боротьбу з роялістами. Лорд-протектор видав указ, по якому роялісти були розділені на 3 розряди. - I розряд - прямі учасники повстань і змов; вони карали вигнанням з Англії і конфіскацією всього майна. - II розряд - явні прихильники страченого чи короля його сина. Їм грозило чи вигнання в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними. - III розряд - люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів. Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, але не користалася великою популярністю в англійському суспільстві. У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна зажадала значного фінансування, і Кромвель увів нові податки. По конституції кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор був змушений провести вибори й у вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 року пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. парламент розробив і прийняв нову конституцію, по якій відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняв Таємну раду, крім того, уводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і волі совісті. Титул лорда-протектора став спадкоємним. Нова конституція, відома за назвою "Покірлива петиція і рада" набрала сили в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року).У палату громад повернулися вигнані раніше депутати. Цього разу Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.Останні кілька місяців життя Кромвель правил без парламенту. Зовнішня політика протекторату відзначалася великими успіхами в торгівлі та колоніальній експансії Англії. У 1654р. Кромвель уклав переможний мир з Голландією, змусивши її примиритися з Навігаційним актом, і торговельні угоди з Португалією, Швецією, Данією. Англія розпочала війну з Іспанією, яка забороняла англійським купцям торгувати в її колоніях, і захопила у неї в 1655р. о. Ямайку. Англійські кораблі захоплювали іспанські судна із сріблом, що пливли з Америки. Ост - Індська компанія дістала нові привілеї. Зовнішня політика Кромвеля була більш ніж блискуча. Вона стала сповнена національної гідності. Перед величчю генія протектора примушена була схилитися сама Європа. Спочатку вона визнала їх у сані, потім мимоволі підкорилася його керівництву.

9******Бур жуазія і джентрі, що очолили революцію в середині XVII ст., після своєї перемоги ще більше зближуються на грунті загальних економічних інтересів. Верхівка обох класів міцно тримала в своїх руках всі важелі управління країною, громада, як у своєму центрі, в англійському парламенті. Інтереси класу землевласників були представлені в парламенті більш повно, ніж інтереси буржуазії. Титулована знать заповнювала лави верхньої палати - палати лордів: з його середовища виходили всі міністри. Нижня палата, чи палата громад, у XVIII ст., як і в попередні століття, в більшій своїй частині складалася з середнього дворянства. Картину доповнювало всевладдя землевласників в маєтному управлінні: лорд-лейтенант, призначений короною з числа найбільших лендлордів, представляв верховну владу в графстві; з місцевих середніх землевласників призначалися шерифи, які очолювали адміністративно-судові органи округу; велику роль у повсякденному житті більш дрібних адміністративних підрозділів (сотень і парафій) грали мирові судді, що призначалися також з числа місцевих землевласників.Тим не менш велика буржуазія завжди мала можливість захистити свої інтереси. Її представники з багатих купців, судновласників, работорговців засідали в палаті громад поряд з представниками землевласників. Уряд і парламент уважно прислухалися до вимог буржуазії: її петиції та заяви незмінно зустрічали з їхнього боку підтримку. Великі міста управлялися общинними радами (муніципалітетами), складеними з представників багатого купецтва і мануфактуристів. Нижня палата парламенту вважалася представницькою і виборною. На політичній сцені в Англії XVIII ст. продовжували діяти дві основні партії - віги і торі. Віги, що грали найактивнішу роль у вигнанні останнього Стюарта, найбільш рішуче підтримували спочатку Вільгельма III Оранського, а потім Ганноверську династію. Проте незабаром і торі відмовилися від підтримки Стюартів. Обидві партії - і торі і віги - були пов'язані з вищим англійським дворянством, до якого належали всі їхні керівники. Але все ж таки торі більше спиралися на масу середнього дворянства - сквайрів, економічне значення яких у XVIII ст. дуже виросло в результаті того, що відбувалося під час аграрного перевороту. 1701 року про престолонаслідування старша лінія Стюартів назавжди позбавлялася прав на престол; одночасно посилювався вплив і значення міністрів: відтепер вони, а не король, відповідали за дії уряду перед парламентом. Кабінет міністрів став формуватися з представників партії, яка мала більшість у парламенті. Партія вігів використовувала причетність деяких торі до змови проти Вільгельма. Послабивши своїх політичних супротивників, віги зберегли у своїх руках владу і після воцаріння королеви Анни (1702-1714), що займалася дуже мало справами управління.

10.**** Німецький абсолютизм - носив князівський характер. Його встановлення не привело до централізації. Влада імператора розповсюджувалася тільки на землі його домену. Не було єдиних загальноімперських законів в області права, не було єдиного війська, адміністрації і єдиної монети. Влада імператора була номінальною, князі мали політичну самостійність. У 1648 році після Реформації і миру Німеччина офіційно була визнана союзом держав. Священна Римська імперія була скасована.Особливе місце в державно-політичній історії Німеччини зайняла Пруссія (Бранденбург до середини XII ст. що сформувалося як самостійне маркграфство) з новим центром Марки - Берлін. Після декількох десятиріч династичних розбратів престол зайняли Гогенцоллерни (з 1415 р.). Їх династія правила до історичного кінця Пруської держави. З правлінням Гогенцоллернів пов'язане швидке зміцнення військової сили, приєднання нових територій, створення нової адміністрації. Довелося також випробувати династичного роздроблення, що було викликане особливим порядком населення.. Почалося становлення абсолютної монархії в Пруссії. На початку XVII ст. курфюрсти затвердили династичну нероздільність володінь. Це стало найважливішою передумовою політичного піднесення князівств.По-перше, затвердилася центральна адміністрація князівства, що дозволило курфюрсту здійснювати нагляд за Судовою палатою і пізніше за церквою. По-друге, став можливим швидкий розвиток військової організації. Були введені нові податки - повсюдні і загальні - контрибуція, а потім і акциз. Стала формуватися особлива організація військово-цивільного управління в центрі і на місцях.

Курфюршеству вдалося, завдяки майстерній дипломатичній грі, набути нового державно-політичного статусу. Бранденбург не міг зазнавати змін, тому герцогство Пруське було оголошене королівством. Цей факт визнали європейські країни в 1701 році. Курфюрсти отримали статус пруських королів, а Пруссія стала політичним центром реформованої держави з військово-бюрократичним абсолютизмом.

11.**** Серед різних областей австрійської багатонаціональної держави економічна гегемонія у другій половині XVII ст. і першій половині XVIII ст. все більше переходила до Австрії. Однак у порівнянні не тільки з Англією, Голландією, Францією, але навіть з деякими німецькими князівствами Австрія була економічно відсталою країною. Промисловість Австрії була зосереджена головним чином у Відні і взагалі в районі Нижньої Австрії. Вона носила до кінця XVII ст. в основному ще ремісничий характер і була відносно слабко розвинена. Ринкові відносини не були широкими. Зв'язок Австрії навіть з сусідніми провінціями - Штірія, Карінтія і Тіроль - був ускладнений через відсутність хороших доріг. Австрія вивозила порівняно мало виробів своєї промисловості за кордон.Майже вся австрійська велика торгівля, особливо зовнішня, була зосереджена в руках небагатьох капіталістів - аппальтаторів. Великі купці і що стояли близько до двору аристократи прагнули купувати патенти, які приносили великі баришіМолода австрійська буржуазія висунула зі свого середовища теоретиків цієї політики. Ще в 60 - 70-х роках XVII ст. в Австрії з'являється велика кількість письменників, які пропагували модну тоді «національну економію», розвивали ідеї меркантилізму, відстоювали думку про необхідність створювати та заохочувати вітчизняне велике промислове виробництво. Найбільш видатними представниками австрійського меркантилізму цього часу були: Філіп Вільгельм фон Хернігк (1638-1713), Йоганн Йоахім Бехер (1635-1682) і Вільгельм Шредер (1640 - 1688). У самій Австрії у XVIII ст. вже не існувало особистої кріпосної залежності. Селяни в масі були вільними власниками, що сиділи на землі світських і духовних сеньйорів і платили їм грошову ренту. днак і в австрійському селі феодальний гніт відчувався досить сильнозростаюче малоземелля, гніт державних податків, підвищення сеньйоріальної грошових поборів та ін.

12*********. Упродовж 50-х рр. XVII ст. тривали військові дії між Францією і Іспанією. Тільки у 1659 р. Франція і Іспанія пішли, нарешті, на ув'язнення т.з. Піренейського мирного договору. Договір був скріплений шлюбним контрактом між французьким королем і дочкою іспанського короля Філіпа IV Марією-Терезою. До середини XVII ст. ранг великих держав на європейській арені мали такі держави як Франція, Англія, Голландія, Австрійська імперія Габсбургів, Швеція і Іспанія. Не таку значну, але все-таки самостійну роль в європейській політиці грали суверенні німецькі держави - Баварія, Бранденбург і Саксонія, а також Данія на півночі і Португалія і Венеція на півдні. Росія в XVII ст. знаходилася на периферії європейської системи і підтримувала стосунки з сусідами. Голландія союзником Франції, оскільки мала потужний компенсувала слабкість Франції на морі. в надрах союзу зріли серйозні протиріччя. Пов'язані з експансіоністськими планами Франції відносно південних Нідерландів, Перехід південних Нідерландів під владу Франції зовсім не входив при цьому в плани Голландії. Бойові дії велися в основному на море - біля берегів Африки, Північної Америки, в Карибському басейні. Саме в ході війни 1664-67 рр. англійці захопили у голландців Новий Амстердам. Версаль деякий час коливався з оголошенням війни Англії. А коли в 1667 р. сильна французька армія вторглася в іспанські Нідерланди і начала паралельно т.з. "деволюционную" війну проти Іспанії, політична ситуація в Європі стала радикально змінюватися. У другій половині XVII століття Франція виявилася найсильнішою державою Європи, країною класичного абсолютизму з досить високою мірою централізації управління і розгалуженим бюрократичним апаратом. у Франції була створена найбільша в Європі постійна сухопутна армія.У 1672 м. Англія і Франція почали війну проти Голландії. Влітку 1672 року справа йшла до розгрому Голландії. У 1674 м. Англія, що зовсім не бажала рішучого посилення Франції за рахунок Нідерландів уклала з Голландією сепаратний мир і вийшла з війни. Одночасно в Європі почала складатися нова антифранцузька коаліція. До останньої чверті XVII століття однієї з цілей французької політики стало впорядкування французьких меж. Під цим розумілося придбання нових територій з наступною ліквідацією анклавного положення ряду володінь французької корони, що дозволило б створити єдиний ланцюг фортифікаційних споруд по лінії Рейну і в південних Нідерландах. Для виконання цієї мети Людовик XIV затіяв справжню судову кампанію, спрямовану на те, щоб довести древні або знову придбані по Вестфальскому миру "права" на ті або інші території. Уподобані "королем-сонцем" володіння негайно окуповувалися французькими військами, іноді навіть не чекаючи відповідних судових рішень.Спроби Людовика XIV диктувати свої умови в Європі, захоплення чужих земель під приводом існування сумнівних старовинних прав викликали неминучу відповідь з боку Австрійської імперії Габсбургів і цілого ряду німецьких князівств. Це змусило імператора Леопольда I укласти союзний договір в 1682 р. з декількома німецькими князями, по якому вони зобов'язалися виставити проти французів 30-тисячну армію. А на початку 1683 року був ув'язнений оборонний союз, до якого увійшли імператор, Голландія, Іспанія, Швеція, курфюрсти Баварії і Ганновера. Війна з Францією здавалася неминучою. Проте Людовик прибег до допомоги імперії Османа, що цілком відповідало духу концепції raison d'etat. Османи оголосили війну імперії Габсбургів і в 1683 р. 200 тис. турецька армія підступила до Відня.

13******** Реставрація Стюартів - відновлення в 1660 на території Англії, Шотландії та Ірландії монархії, раніше скасованої указом англійського парламенту від 17 березня 1649. Новим королем всіх трьох держав став Карл II Стюарт, син страченого під час Англійської революції короля Карла. У вересні 1658 помер Олівер Кромвель. Англія була втягнута в війну з Іспанією. Економічний стан країни значно погіршився, число прихильників відновлення монархії швидко росло. Ще в 1649, відразу після страти Карла I, його син принц Карл, який втік у Голландію, оголосив себе законним королем Англії. Кромвель зумів придушити опір роялістів лише в 1651.

Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річарда, а через півроку (6 травня 1659) - до групи генералів.генерал Джордж Монк, командувач збройними силами в Шотландії і не включений в правлячу групу, в кінці 1659 повів свою армію на Лондон. здійснив державний переворот. («Прайдова чистка») Карл II 4 квітня 1660 оприлюднив т. зв. «Бредську декларацію», в якій обіцяв в обмін на визнання його королем:

- Всім учасникам революції (окрім «царевбивць», що підписали смертний вирок Карлу I) буде оголошена амністія;

- Велика заборгованість офіцерам і солдатам буде негайно виплачена;

- Він не має наміру вимагати перерозподілу власності і буде поважати права і привілеї парламенту і англійських громадян;

- Англіканська церква залишиться пануючою в Англії.25 квітня 1660 новий парламент, запросив Карла зайняти престол трьох королівств. 29 травня Карл тріумфально в'їхав до Лондона, і монархія була відновлена. Після Реставрації Англія, Шотландія та Ірландія знову стали розглядатися як окремі держави з загальним королем. Дворяни-емігранти повернулися в Англію і отримали деяку компенсацію за втрачене майно. Джордж Монк отримав сан лицаря, титули графа Торрінгтонского і герцога Елбімарлского і 700 фунтів на рік. Уцілілі «царевбивці» були віддані суду і багато були страчені. Трупи Кромвеля, Айртона, Прайда і Бредшоу були викопані з могили, повішені і потім четвертували.

14******** Славна революціяВосени 1688 р. Вільгельм висадився на англійському узбережжі та рушив зі своєю армією до Лондона. Народ зустрічав його з радістю. Яків утік до Франції. Так в Англії відбувся двірцевий переворот, що дістав назву “славної революції”. Вона завершила тривалу боротьбу парламенту і короля. В Англії встановилася парламентська монархія.Під час вступу на престол парламентарі вручили Вільгельму ІІІ Декларацію прав (Білль про права), в якій було викладено права та обов'язки законодавчої (парламенту) та виконавчої (короля та його міністрів) влади. Декларація забороняла королю видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту. В ній підкреслювалося, що народ має право усунути негідного короля і на його місце посадити іншого, а також змінити порядок престолонаслідування.У період правління Вільгельма ІІІ було закладено основоположні принципи існування англійської політичної системи. Депутати парламенту переобиралися через три роки. Король формував уряд із представників тієї партії, яка мала більшість у парламенті. Отже, король став правити державою через парламент. Змагання за владу партій заклали основу двопартійної системи в Англії. Передача влади Вільгельму 13 лютого 1689 р. була гучно названа «Славною революцією». Того ж року Вільгельм III видав «Декларацію про права», яка лягла в основу пізнішого «Білля про права». Саме цей документ заклав основи конституційної монархії в країні. В ньому зазначалося, що:

а) усякий закон приймається лише за згодою парламенту, рівно як усякий податок накладається виключно рішенням парламенту. Королівські намагання призупинити дію законів - завідомо незаконні;

б) ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії законів, скасувати закон чи призупинити його дію;

в) узаконюється свобода дискусій у парламенті: «свобода слова, дискусій і усього того, що відбувається в парламенті, не може дати привід для переслідування чи бути предметом розгляду в будь-якому суді, крім суду парламенту»;

г) гарантувалося часте і регулярне скликання палат, а «вибори членів парламенту повинні бути вільними»;

д) саме парламент визначає склад і чисельність армії на кожний рік та виділяє для цього необхідні кошти;

є) підданим надається свобода петицій, вони мають право носити зброю.