Інформатизація діяльності вчителя й учнів на уроці в закладі освіти

Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах інфор­матизації управління закладом освіти набуває специфічних ознак. Воно спрямоване на планування, організацію і контроль за навчально-пізна­вальною діяльністю учнів на уроці, метою якої є надання освітніх по­слуг з урахуванням вимог сучасного етапу розвитку суспільства. Не­обмежені можливості модернізації управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів забезпечують впровадження інформаційно-комуніка­ційних технологій, що визначають мету й шляхи інформатизації загаль­ноосвітнього навчального закладу.

Процес навчання — це не механічна передача знань від учителя до учня, а розвиток мислення особистості під керівництвом учителя на основі здобутків у галузі педагогіки й психології та особистого пе­дагогічного досвіду з урахуванням рівня інформаційного забезпечен­ня цього процесу. Водночас управління навчально-пізнавальною діяль­ністю учнів автори посібника вважають одним з основних управлін­ських процесів, який реалізовано в межах закладу освіти і в якому суб'єктом управління є учень. Забезпечення високого рівня освітніх процесів спонукає вчителя відмовитися від використання жорсткого цілеспрямованого управління й прогнозування результатів навчання. Такий підхід дає змогу визначити нові напрями в організації взаємодії вчителя й учня в процесі навчання, що забезпечить підвищення якості й доступності навчання шляхом активізації діяльності учнів.

Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій управлін­ня навчально-пізнавальною діяльністю учнів створює умови для реалі­зації нового підходу до організації освітніх процесів — відстеження результатів навчання не тільки за рівнем знань і вмінь учнів, але й за одиницями (елементами) змісту навчання на будь-якому рівні, а саме:

• на рівні навчальної програми з предмета, що є носієм фіксації змісту навчального предмета та регламентує зміст навчання на рівні навчального матеріалу;

• викладання окремих предметів базового навчального плану з використанням електронного шкільного підручника й посібника;

• постійного використання психолого-педагогічного моніторингу, що відстежує рівень засвоєння знань учнями.

Учитель водночас є споживачем інформаційних управлінських ресурсів закладу освіти й керівником навчально-пізнавальної діяль­ності учнів на своєму уроці. Проблема інформаційного забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів не є новою для педагогіки, ми є свідками формування його нового рівня. У сфері навчально-пізнавальної діяльності циркулюють різноманітні потоки інформації, що забезпечують зв'язки всіх компонентів управлінських процесів і визначають відношення типу «вчитель — учень», «учень — учень», «вчитель — навчальний матеріал», «учень — підручник», «вчи­тель — засоби навчання» тощо. Інформатизація управління закладом освіти забезпечує якісно новий рівень інформаційної підтримки всіх учасників НВП, виключає стихійність і невизначеність у використанні інформації й гарантує оперативне надходження інформації того виду й форми (оптимальної за обсягом і змістом), яка в даний час є необ­хідною споживачеві.

Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах інформатизації управління загальноосвітнім навчальним закладом зумовлює модернізацію навчальних планів і програм з урахуванням ви­значеного рівня комп'ютерної грамотності суб'єктів управління. Забез­печення комп'ютерної грамотності суб'єктів управління навчально-пізна­вальною діяльністю учнів є завданням не одного, а цілого комплексу навчальних предметів, під час викладання яких використовують інфор­маційно-комунікаційні технології управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів або їх компоненти.

Формування комп'ютерної грамотності як організаційно-педагогічної умови управління навчально-пізнавальною діяльністю на уроці є завданням усіх предметів, що є складовими базового навчального плану. Відомо, що ефективність навчання зале­жить від терміну прийняття та якості управлінського рішення вчителя щодо організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Це створює організаційно-педагогічні умови для забезпечення комп'ютерної гра­мотності всіх учасників навчально-виховного процесу.

Оволодіння комп'ютерною грамотністю як складовою загальної куль­тури особистості є шляхом модернізації управлінської діяльності в су­часних умовах функціонування закладу освіти. Такий підхід обумовле­но рівнем комп'ютерної грамотності, що визначається низкою питань:

• апаратні й програмні засоби інформаційно-комунікаційних техно­логій управління загальноосвітнім навчальним закладом;

• використання основних пристроїв комп'ютерів — персональних електронних обчислювальних машин (ПЕОМ);

• алгоритми, їх властивості, способи й методи опису, запис і виконан­ня на персональних електронних обчислювальних машинах;

• загальна архітектура комп'ютера;

• принципи дії та призначення основних елементів ПЕОМ;

• роль ПЕОМ у різних галузях діяльності людини;

• основні види програмного забезпечення НВП [104].

В умовах інформатизації управління навчально-пізнавальною діяль­ністю учнів виникає потреба інтеграції навчальних предметів та дифе­ренціації навчання. За цих умов складним, трудомістким та актуальним педагогічним завданням є пошук і обґрунтування раціональних технологій організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. З означеною проблемою пов'язане розв'язання низки питань, а саме:

• формування позитивного ставлення учасників НВП до впрова­дження інформаційно-комунікаційних технологій управління в ме­жах навчального заняття (враховуючи той факт, що управлінські рішений на окремих етапах навчально-пізнавальної діяльності будуть Приймати вчитель та учні);

• формування мотивації й пізнавальної зацікавленості учнів у про­цесі навчання;

• встановлення раціонального, педагогічно обґрунтованого діало­гу спілкування учнів з комп'ютером на всіх етапах навчального заняття й засвоєння відповідної навчальної інформації;

• поєднання індивідуальних, групових і колективних форм комп'ю­терного навчання;

• активізація учбово-пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх са­мостійності;

• організація оперативного контролю й самоконтролю результатів учбово-пізнавальної й творчої діяльності учнів;

• корекція процесу навчання;

• пошук найбільш ефективних шляхів формування творчої особис­тості учня;

• встановлення раціонального співвідношення між комп'ютерним і традиційним видами навчання.

Кожне із зазначених вище питань є предметом окремого педаго­гічного дослідження, що враховує повною мірою попередній досвід програмованого навчання (як позитивний, так і негативний), який дав багато цінних ідей стосовно автоматизації окремих етапів управління навчально-пізнавальною діяльності учнів.

Повсякденна управлінська діяльність учителя безперервно потребує оперативного оновлення навчальної інформації у зв'язку з динамічністю, систематичним збагаченням змісту навчальних предметів, що вносить ті або інші корективи в управління процесом навчання. Не менш важливою для вчителя є потреба отримання оперативної інформації про індивідуа­льні особливості кожного учня, що дає змогу виробити диференційова­ний підхід до управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Організаційно-педагогічні умови інформатизації управління навчаль­но-пізнавальною діяльністю учнів суттєво підвищують роль чітко на­лагодженого зворотного зв'язку в системі «вчитель — учень». Цей зв'язок реалізовано різноманітними засобами контролю й оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності, що водночас відобра­жає динаміку отримання результатів і дає змогу оперативно вносити необхідні корективи в управлінську діяльність учителя.

Напрямами використання комп'ютера як дидактичного за­собу в організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці є:

• обчислювальні роботи в курсах математики, фізики, хімії;

• аналіз даних навчального експерименту й закономірностей під час проведення лабораторних робіт;

• дослідження функцій у курсі алгебри;

• побудова й аналіз математичних моделей фізичних, хімічних та інших явищ і процесів;

• використання комп'ютера в курсі географії, історії й інших гума­нітарних предметів як банку даних, автоматизований довідник;

• узагальнення уявлення учнів про використання людиною комп'ю­тера в різних галузях своєї діяльності;

• усвідомлення ролі інформаційно-комунікаційних технологій управ­ління в розвитку сучасного суспільства, що є однією із задач циклу предметів суспільного напряму;

• методично обґрунтоване використання графічних можливостей комп'ютера під час вивчення геометрії, креслення, фізики.

Комп'ютери використовують на всіх етапах навчально-пізнаваль­ної діяльності учнів. Вони впливають на реалізацію контрольно-оціноч­ної функції управління навчанням, сприяють інтенсифікації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Водночас створюються умови для отри­мання більш високого рівня наочності запропонованого для вивчення матеріалу; значно поширюються можливості щодо включення різно­манітних вправ у процес навчання. Безперервний зворотний зв'язок оживлює навчально-пізнавальний процес, підвищує його динамічність, що на завершальному етапі сприяє досягненню головної мети проце­суальної сторони навчання — формується зацікавленість учнів до на­вчання, відчуття його доступності й можливості засвоєння, впевненість у своїх силах.

Для методичної підтримки управління навчально-пізнавальною діяльністю розробляють і використовують педагогічні програмні засо­би (ППЗ) з повних курсів загальноосвітніх предметів або програмні засоби з окремих тем навчальних предметів, що гармонійно впису­ються на конкретному етапі навчально-пізнавальної діяльності учнів. Педагогічні програмні засоби з методичної точки зору потребують ре­тельного дослідження й відпрацювання. Особливою організаційно-педагогічною умовою інформатизації управління навчально-пізнаваль­ною діяльністю учнів є вплив комп'ютера на розвиток пізнавальних інтересів, зокрема на мислення учня.

Багаторічні психолого-педагогічні експерименти В. В. Давидо­ва, Д. Б. Ельконіна, Л. В. Занкова та інших показали, що молодші школярі здатні засвоювати значно складніший матеріал, ніж це до останнього часу уявляли вчителі [76]. Використання інформацій­но-комунікаційних технологій управління навчально-пізнавальною діяльністю молодших школярів дає змогу дитині одночасно розглядати об'єкт в одному або кількох аспектах. Аналіз і синтез, абстракція й узагальнення в роботі з комп'ютером представлені в наочно-діяльному й словесно-логічному плані в різноманітних співвідношеннях. Завдяки цій властивості комп'ютер дозволяє не тільки стежити за ходом мислення учня, а й формувати його розумові операції.

Метою впровадження уроків комп'ютерної грамотності в початковій школі є розвиток мислення і творчих здібностей учня. Створення умов розвитку творчих здібностей дитини за допомогою комп'ютера в по­чатковій школі відповідає сучасним світовим тенденціям у системі освіти. У процесі навчання дитина отримує допомогу не тільки від до­рослого, а й від комп'ютера, що розширює її зону розвитку, спричиняє внутрішні процеси розвитку, які неможливі без комп'ютерного навчан­ня [76]. Учень отримує нову перспективу навчання: те, що він не змо­же зробити сам або з допомогою дорослого, він робить, використову­ючи комп'ютер як дидактичний засіб інформаційно-комунікаційної тех­нології управління навчанням.

Як відомо, найважливіше завдання вчителя початкових класів — формувати навички усних та письмових обчислень з математики, гра­мотного написання, розвинутого логічного мовлення. Однак в умовах класно-урочної системи досить важко встановити, на якому етапі фор­мування знань виникли труднощі у кожного учня. Найчастіше роботу учня оцінюють за кінцевим результатом його навчально-пізнавальної діяльності. Для з'ясування причин виникнення труднощів потрібна додаткова індивідуальна робота вчителя з кожним учнем, на що не завжди вистачає часу, відведеного навчальним планом, й учня за­лишають «виключеним» з уроку.

Спираючись на дидактичні можливості використання комп'ю­терного навчання, впровадження інформаційно-комунікаційних тех­нологій управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів у по­чатковій школі — це один зі шляхів, що дає змогу ліквідувати об'єктивну «прогалину» в роботі вчителя під час оволодіння прийомами обчислень, логіки мислення, тренування й зміцнення пам'яті, ефективного застосування правил мовлення тощо. Під час роботи на комп'ютері у школярів розвивається самостійність мислення, яку слід розглядати як важливішу складову частину фор­мування особистості учня. Самостійність мислення учні виявля­ють у вмінні;

• робити узагальнення;

• послідовно, логічне обґрунтовувати й контролювати дії;

• застосовувати знання в нових умовах, часто ускладнених, вно­сячи елементи творчості, нестандартного підходу для досягнен­ня мети;

• пізнавати істину, не звертаючись за допомогою до інших.

Відомо, що здатність до самостійного мислення — один із голов­них критеріїв оцінки людини в суспільстві. Комп'ютерне навчання — це один із методів, що прискорює процес формування самостійного мислення — одну з основ виховання незалежної особистості. Одно­часно з розвитком самостійності мислення у дитини розвивають мову, формують позитивні риси характеру, працездатність, зацікавленість навчанням, бажання вчитися і багато знати.

Психологічні труднощі, що виникають у процесі навчання, знімає попередня підготовленість мислення, що попереджує не­успішність з окремих предметів і зберігає здоров'я учня. Відсутність страху перед неправильною відповіддю надає учневі впевненості в роботі, робить його розкутим. Учня не «карають» за помилку. Комп'ютер «чекає» правильної відповіді, навіть дає змогу її знайти. Таким чином, здійснюють не тільки контроль, а й коригування знань, усього процесу навчання. Використання комп'ютера дає змогу збільшувати або зменшувати термін роботи над завданням, тобто надає можливості навантажувати учня максимально, але з ураху­ванням його темпераменту й попередньої підготовки. Так реалізує­ться один з важливих принципів навчання — урахування можливо­стей кожного учня.

Роль комп'ютера на уроці не обмежують тільки навчанням дитини. За допомогою комп'ютера розвивають увагу, бажання дати точну відповідь (тобто чіткість у роботі), відпрацьовують окомір і координа­цію (при малюванні, створенні графічних форм) тощо. Однак викорис­тання комп'ютерів під час викладання предметів навчального плану зовсім не означає високу ефективність управління навчально-пізна­вальною діяльністю учнів. На наш погляд, важливим є розв'язання питання використання сертифікованих педагогічних програм­них засобів з різних предметів і відповідна підготовка педагогічних кадрів до їх упровадження.

Під час розробки педагогічних програмних засобів часто не вра­ховують індивідуальні психофізіологічні особливості та здібності тих, кого навчають. У багатьох випадках педагогічні програмні засоби не мають достатньої варіативності, вони розраховані на середній рівень їх сприйняття учнем і не передбачають формування індиві­дуальних, нестандартних рішень. Уваги потребує використання педагогічних програмних засобів при викладенні навчальних пред­метів у початковій школі.

Для успішної розробки й упровадження педагогічних програм­них засобів І. Малицька пропонує такі критерії їх оцінки, як:

• мінімальне зосередження вчителя на правильних відповідях;

• використання активних методів (дискусій, ситуаційно-рольових ігор, аналізу проблемної ситуації);

• чітко окреслені й мотивовані мета, шляхи її досягнення, можли­вості інтегрування в іншу навчальну діяльність;

• необмеженість методик та об'єктів викладання;

• застосування методик, що спроможні пробудити в учнях бажан­ня творити й працювати, дали б їм змогу використовувати вже набуті вміння, знання й навички;

• використання методик, що спонукають учнів розпочати нові бізнес-справи чи сприятимуть виникненню у них такої ідеї;

• визначення навчальними програмами антрепренерських можли­востей учителя [126].

Важливою педагогічною умовою використання ППЗ є естетичне оформлення програм — яскраві кольори, точність ліній, правильні форми. (Виховання дитини здійснюється через усі предмети, що її оточують.) Успіх використання комп'ютерів під час навчання дітей прийомів обчислень переважно залежить від якості й структури по­будови педагогічних програмних засобів, що враховує його вико­ристання в початковій школі. Існують різні типи таких засобів: ілюс­тративні, консультативні, тренажери, навчальні з елементами конт­ролю, контролюючі. Зазначені типи ППЗ рідко існують у «чистому» вигляді, частіше програмні засоби містять у собі одразу кілька оз­нак різних типів.

Окрім того, педагогічні програмні засоби обов'язково повинні вра­ховувати специфіку змістової (наукової) інформації й психолого-педа-гогічні закономірності засвоєння цієї інформації даним контингентом учнів. У свою чергу, це дає змогу індивідуалізувати й диференціювати процес навчання, наповнити його елементами ігрової діяльності, що стимулює пізнавальну активність і самостійність учнів. Розробка й ви­користання педагогічних програмних засобів навчального й інформа­ційно-довідкового характеру довело, що такі засоби повинні обов'яз­ково перевірятися відповідно до педагогічної доцільності, проходи­ти експертизу на моральну бездоганність з урахуванням тих ціннісних критеріїв, які є предметом нової парадигми особистісно творчоїосвіти.

Оскільки навчально-пізнавальний процес будується на особистості й здібностях учителя й учня, то розробка й упровадження педагогічно доцільних програмних засобів є однією з основних організаційно-пе­дагогічних умов інформатизації управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. На основі аналізу наукових джерел та особистого досвіду авторів було узагальнено напрями використання комп'ю­тера як засобу апаратного й програмного забезпечення інфор­матизації управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а саме:

• фрагментарне використання комп'ютерів залежно від мети конк­ретного етапу уроку;

• індивідуалізація навчання;

• орієнтація навчальної інформації на конкретного учня;

• контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності кожного учня на окремих етапах уроку;

• поєднання індивідуальної роботи учня з роботою всього класу;

• управління самостійною діяльністю школяра на різних етапах уроку та ін.

Під час формування елементів інформаційної культури учнів необ­хідним є урахування фізіологічних особливостей учнів, які потребують обережного ставлення. Перевантаження психічного й фізичного харак­теру травмують дитячий організм, спричиняють виникнення різних за­хворювань, затримують процес засвоєння навчального матеріалу, зни­жують якість знань. Разом з тим не використовувати апаратні, інфор­маційно-комунікативні можливості комп'ютера в навчальних цілях є неприпустимим прорахунком.

Перспективним напрямом комп'ютерного навчання є вико­ристання його не тільки як засобу інформаційно-комунікаційних тех­нологій управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, але й у плані створення систем телекомунікаційного навчально-педаго­гічного спілкування й дистанційного навчання та здійснення вищих, поки ще не досить очевидних функцій і задач сфери освіти — за­безпечення інформаційної підтримки процесу духовної конвергенції й інтеграції особистості, ментальної сумісності людей і людських співтовариств.

Завдання психологічного мислення й розвитку учня в умовах інфор­матизації управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів у за­гальноосвітньому навчальному закладі полягає в розкритті закономірнос­тей цього процесу. Упровадження інформаційно-комунікаційних Техно­логій управління цим процесом дає змогу досліджувати розвиток розумової діяльності школярів у руслі розв'язання загальних проблем навчання й розвитку. Відомо, що емоційний стан дитини є психологіч­ною основою успішного навчання дітей будь-якого віку. Учень часті­ше за все прагне добре вчитися заради оцінки —одержання кількості балів. Цей факт принижує сенс усього процесу навчання, адже учень здобуває не знання, а оцінку своєї діяльності, що зафіксовано кількістю балів.

Учні пізнають навколишній світ через гру та свої почуття, тому ме­тодики навчання учнів орієнтовані на емоційну сторону сприйняття на­вчального матеріалу, тобто через ігрові ситуації. Вони сприймають ро­боту з комп'ютером як нову, цікаву гру. Під час роботи в комп'ютерно­му класі у школярів виникає позитивний емоційний стан. Виконуючи завдання на комп'ютері, учень прагне «виграти», тобто добре розв'я­зати завдання. Комп'ютер не ослаблює ролі вчителя на уроці, не замі­нює його, а, навпаки, потребує його активної роботи. Він є тільки техніч­ною підтримкою управління навчально-пізнавальною діяльністю на уроці, приладдям, що реалізує нові можливості вчителя й учня.

Комп'ютер доцільно використовувати у таких напрямах управ­лінської діяльності, що реалізується в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі:

• керівником закладу освіти під час виконання окремих управлін­ських функцій і напрямів діяльності (висвітленню цього напряму використання комп'ютерів присвячено наступний параграф по­сібника);

• учителем на етапі прийняття рішення щодо впровадження мо­делі управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів;

• учнями як засіб навчально-пізнавальної діяльності.

Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій управлін­ня навчально-пізнавальною діяльністю дитини потребує не тільки пси­хологічного осмислення виникаючих проблем, а й подальшого розвит­ку освітніх концепцій, що виникли раніше. Теорію вищих психічних функцій Л. С. Виготського широко використовують у світовій психо­логічній науці при обговоренні таких проблем, як людина та культура, навчання й розвиток. Нею користуються для оцінювання впливу комп'ю­терів на психіку людини. Використання інформаційно-комунікаційних тех­нологій управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів пов'язане передовсім з інтрапсихічними функціями особистості. Виникає спілку­вання, що опосередковано пов'язане з інформаційно-комунікаційними технологіями управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, і «спілкування» (діалог) зворотного типу. Крім функцій, розподілених між людьми, формуються функції, що розподіляються між людиною й інформаційно-комунікаційною технологією управління навчанням.

Таким чином, управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів на уроці залежить від раціонально розробленої технології управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, яку доцільно проводити на конкретному уроці або етапі уроку з урахуванням сучасного розвитку методів і засобів їх упровадження. Такими етапами уроку є:

• повідомлення учбової інформації учням;

• засвоєння учбового матеріалу в процесі інтерактивної взаємодії з комп'ютером;

• повторення та закріплення засвоєних знань, умінь, навичок;

• здійснення проміжного та підсумкового контролю та самоконтро­лю результатів навчання;

• коригування власне процесу навчання та його підсумків шляхом удосконалення дозування учбового матеріалу, його класифікації, систематизації тощо.

Зазначений підхід дає змогу забезпечити вищий рівень освіти в загальноосвітньому навчальному закладі, враховуючи мету інфор­матизації управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

2.7 Інформаційна культура керівника закладу осві­ти як складова інформатизації управління ним

Розбудова національної системи освіти, що безпосередньо пов'язана зі становленням особистості, здатної до саморозвитку, самоосвіти й са-мореалізації, потребує оновлення організаційно-педагогічних засад управління закладом освіти. На сучасному етапі розвитку суспільства відбу­вається перехід до нової парадигми управління — інформаційно-орієнто­ваного управління закладом освіти. Однією з умов такого переходу є наявність достатнього рівня інформаційної культури всіх учасників на­вчально-виховного процесу в закладі освіти і, зокрема, його керівника як складової загальної культури особистості. Це надає можливості ви­користовувати інформаційно-комунікаційні технології перетворення інфор­мації в будь-якій галузі продуктивної діяльності людини.

Спостерігається зворотний процес — кожний член суспільства формує інформаційний простір для своєї фахової й соціальної діяль­ності відповідно до особистого рівня інформаційної культури. За таких умов розвитку суспільства функціонування системи управління закла­дем освіти спрямовується! на саморозвиток особистості з урахувань ним внутрішніх тенденцій розвитку загальноосвітнього навчального закладу.

Сучасний етап розвитку суспільства вносить змістові корективи й доповнення у поняття «інформаційна культура суспільства», яке тісно пов'язане з поняттям «інформаційна культура особистості». Інформа­ційна культура особистості — поняття, що досить давно існувало в суспільстві. Водночас на сучасному етапі розвитку суспільства воно набуває нового змісту відповідно до рівня розвитку людської спільно­ти. Ним усе частіше оперують у різних галузях продуктивної діяль­ності людини.

Поняття «інформаційна культура особистості» існувало впродовж тисячоліть [62]. Точкою відліку можна вважати момент зміни формаль­ного ставлення до сигналу ситуації, що було властиве світу тварин, на змістовне, яке притаманне виключно людині (сигнальний етап). З ча­сом обмін змістовними одиницями інформації став основою розвитку мови. Становлення мови зумовило появу чисельної кількості вербапь-них методик, народження культури розумового спілкування з використанням текстів (переважно графічних).

Писемний етап концентрувався навколо текстів і являв собою чисельні аспекти усної інформаційної культури. Розвитку інформацій­ної культури людства в різні часи сприяли інформаційні кризи. Одна з найбільш значних кількісних інформаційних криз призвела до появи писемності. Усні мовні технології збереження знань не спроможні були забезпечити повного збереження інформації й фіксації її на матеріально­му носії, що, у свою чергу, зумовило формування нового періоду інфор­маційної культури — документального етапу. Вимогою на цьому етапі була необхідність мати певний рівень культури спілкування з документами, тобто вміти робити витяг фіксованих знань, кодування та фіксацію інформації, її пошук. Оперування інформацією стало легшим, змінилося мислення людини. Водночас усні форми існування інформацій­ного спілкування не тільки не втратили свого значення, але й збагатилися системою взаємозв'язків з писемними формами фіксації інформації.

Наступна інформаційна криза сприяла народженню нового засо­бу переробки інформації — комп'ютера. Як результат з'явилися комп'ютерноорієнтовані технології перетворення інформації, що моди­фікували матеріальні носії інформації й дали змогу автоматизувати ок­ремі етапи інформаційно-комунікаційних процесів у різних галузях діяль­ності людини.

Сучасна інформаційна культура людства акумулювала в собі всі свої попередні форми: сигнальну, розумове спілкування, писемну, документальну — та поєднала їх у єдину форму спілкування людини з інформацією,- що існує як особливий аспект соціального життя людини. Вона виступає як предмет, приладдя та результат соціаль­ної активності особистості, відображає характер і рівень практичної діяльності людей [62]. Потоки різноманітної інформації, що збільшу­ються незалежно від нашого бажання, створюють проблему вижи­вання особистості в суспільстві. Сучасні інформаційно-пошукові си­стеми забезпечують користувачів чисельною кількістю різноманітної інформації, яку вони не завжди спроможні самостійно сприймати й переробляти. Як правило, отримана інформація є надмірною й не завжди якісною.

Інформація, що поширюється у світі, знаходить свого користува­ча, особливо це стало помітно з поширенням доступу до мережі Інтернет. Важливим аспектом сучасного етапу розвитку суспільства є концент­рація вірогідної інформації. її використовують під час управління різни­ми соціальними процесами, до яких віднесено управлінські процеси в загальноосвітньому навчальному закладі. Користувачами інформації є суб'єкти управлінської діяльності.

Інформацію характеризують у різних аспектах її розгляду і використання: естетичному, нормативно-правовому, культурологіч­ному, медичному та ін. При цьому важливим є етичний аспект розгляду соціальної інформації, стан якої не може не турбувати людську спільноту. Цей вид інформації класифікують як надмірна. Окрема частина такої інформації за змістом і формою існування є аморальною. Тому вона викликає справедливе обурення її користу­вачів, які не втратили етичних ціннісних орієнтирів і мають здоро­вий глузд. У результаті вони наполягають на введенні заборони або обмеження на вільне, неконтрольоване поширення інформації, етична складова якої потребує визначення як особливо важливої умови фор­мування інформаційного навчального середовища загальноосвіт­нього навчального закладу.

Властивості натури людини дозволять стверджувати, що така інфор-" мація буде завжди присутня в спілкуванні учасників навчально-вихов­ного процесу. Тому цей аспект існування й розгляду інформації по­трібно враховувати в процесі навчання молодих членів суспільства. Жодне суспільство не може існувати та розвиватися без дотримання його членами встановлених для всіх законів, нормативів і морально-етичних норм.

З точки зору поінформованості доводиться констатувати наявність дублювання, надмірності, хаотичності, а іноді й недостовірності інфор­мації. Така інформація не може сприяти прийняттю правильних і раціо­нальних рішень будь-якого рівня управління в діяльності учасників навчапьно-виховного процесу. Інформаційні перевантаження у вигляді чисельних інформаційних обмінів зумовлюють стресові ситуації в на­вчальному середовищі закладу освіти. Такі ситуації дезорганізують процес розумової праці педагогічних працівників і учнів. Вони спро­можні викликати стан хвороби — синдром інформаційної втомленості. Це, у свою чергу, є передумовою розгляду медичного аспекту існу­вання та використання інформації,

Керівник загальноосвітнього навчального закладу одночасно є творцем, приймачем, зберігачем і передавачем інформації. В окре­мих випадках він використовує її в закодованому вигляді (символи, знаки тощо) і набуває певних властивостей транслюючого індивіду­ума. За цих умов інформація трансформується, набуваючи ознак пер­вісної форми та змісту. Дана обставина дає змогу стверджувати, що інформація в більшості випадків має суб'єктивний характер. Цей ас­пект використання інформації керівником потребує особливої уваги під час прийняття управлінських рішень. Ненав'язлива форма управлінської інформації— проблема суспільно значуща, вирішення якої у першу чергу залежить від змісту самої інформації, культури органі­зації її створення, форми подачі, обробки, передачі, зберігання та ре­презентації. Усе це актуалізує проблему культури інформаційного спілку­вання (обміну інформації), інформаційної культури особистості, чисельні аспекти її розгляду, існування та використання в суспільстві.

Подальше вивчення аспектів використання керівником загально­освітнього навчального закладу інформаційно-комунікаційних техно­логій управління потребує ретроспективного розгляду формування поняття «інформаційна культура особистості». Поряд з питанням про використання технології формування поняття постає проблема вста­новлення пріоритетності існуючих аспектів розгляду та визначення суті поняття «інформаційна культура суспільства», і, зокрема, по­няття «інформаційна культура особистості». Дефініції понять «куль­тура», «інформація», «культура інформації» є недостатньо форма­лізованими. У літературних джерелах існує чисельна кількість їх тлу­мачень.

Технологія формування поняття «інформаційна культура особис­тості» базується на двох фундаментальних поняттях — «інформація» та «культура». Різні дослідники формують поняття «інформаційна куль­тура», спираючись на визначення того чи іншого фундаментального поняття. Таким чином, удається відокремити Інформологічний та куль* турбЛогічнйй ГіІдхоДИ ДО розробки ЦИХ дефініцій. У рамках Першого ІнфорМолоПчнОГо ПІДХЬДУ більшість трактувань поняття «інформаційна культура» подають його як сукупність знань, умінь і навичок по­шуку, відбору, аналізу інформації, що в комплексі стосується інформа­ційної діяльності особистості, спрямованої на задоволення своїх інфор­маційних потреб. У випадку використання культурологічного підхо­ду його зміст розширюється, що є закономірним явищем тому, що вся накопичена людством інформація є здобутком світової культури. Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності люди­ни в інформаційному суспільстві, як складова процесу формування інформаційної культури людства.

Залучення цих двох підходів до розгляду поняття «інформаційна культура» не означає відсутності функціонування інших. Окремого розгляду потребують методологічний, психологічний, організаційний, системний та інші підходи до визначення поняття «інформаційна куль­тура». Поряд з цим відкритим залишається питання доцільності вста­новлення пріоритетності того чи іншого підходів. Автори розглянули поняття «інформаційна культура» насамперед як культуру інформацій­ного спілкування, рівень володіння технологіями перетворення інфор­мації незалежно від її типу, форм, галузі використання чи інших влас­тивостей та параметрів інформації.

Інформаційна культура — це рівень розвитку інформаційного спілкування в суспільстві, що визначає ступінь досягнення кількісно­го та якісного обігу інформації в суспільстві й володіння технологіями переробки й репрезентації інформації, а також характеристика інфор­маційного середовища, що відображає використання інформаційно-комунікаційних технологій, забезпечує умови прогнозування їх розвитку. Таке визначення інформаційної культури базувалося на наступному підході: розглянути окремо визначення поняття «культура», яке є ос­новним у дефініції, а потім звернутися до значення дефініції «інформа­ційна».

Звернемося спочатку до поняття «культура» (від лат. оброблен­ня, виховання, утворення, розвиток, шанування). Культура визначає рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, вира­жається в типах і формах організації життя й діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. У більшості випадків поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох, конкретних суспільств, на­родностей і націй, специфічних сфер чи діяльності життя (культура праці, політична культура і т.д.), а також в більш вузькому розумінні — для позначення сфери духовного життя людей [БЭС.— М.: Норинт, 1997]. Суть даного поняття відтворює предметні результати діяльності людей (машини, спорудження, результати пізнання, до­бутку, норми моралі і права і т.д.), а також характеризує людські сили й здібності, що реалізовано в їх діяльності (знання, уміння, навички, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, спо­соби й форми спілкування людей). Водночас під культурою розумі­ють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодін­ня якоюсь галуззю знань або діяльності [37].

Культура (від лат. сиІШа — виховання, освіта, розвиток) — су­купність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вуж­чому розумінні культура — це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної твор­чості, а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціо­нування (школи, вузи, творчі спілки тощо). Для подальшого розгля­ду ми звузили поняття «культура» з урахуванням визначального фак­тора, яким є поняття «особистість», оскільки поняття «інформаційна культура» буде розглядатися нами як один з атрибутів управлін­ської діяльності людини — керівника загальноосвітнього навчаль­ного закладу.

У такий спосіб ми охарактеризували поняття «культура» і тепер зупинимося на визначенні «інформаційна» по відношенню до ос­новної дефініції. Визначення «інформаційна» безпосередньо пов'я­зане з фундаментальним поняттям «інформація». Існує більше сотні варіантів визначення поняття «інформація». Водночас у змістовно­му аспекті вони схожі в тому, що основним у визначеннях є тракту­вання поняття «інформація» як зведення про навколишній світ. Вва­жається, що інформація існувала задовго до появи людини, наприк­лад така, що закодована в ДНК, кристалічних ґратках, молекулах, атомах та ін. У цьому розумінні інформація є властивістю різних систем, «оперативним знанням, що потрібне в динамічних проце­сах, які переводять систему з її реального стану в ідеальний». Знан­ня при цьому уявляються як «синтезована система запам'ятовування інформації» [67].

Можна виділити безліч ознак, що згодом стануть основними для тієї чи іншої класифікації визначень поняття «інформація» (обсяг по­відомлень, джерела знаходження, форми одержання, місце збері­ гання інформації, способи одержання інформації і т.д.). Інформа­цію! ЩО доступна керівникові закладу освіти, ми розподілили на два типи: природна інформація і штучна інформація, Зауважимо,що в прикладному аспекті за родом виникнення та прийомом її пе­редачі інформація може бути дискретною й безперервною; у фізи-ко-хімічних процесах інформація представляється як органічна й неорганічна; інформація, що використовується в побуті може бути соціальною й правовою і т.д.

Розглянемо, який саме з типів соціальної інформації став осно­вою для виникнення визначення «інформаційна». У загальному ро­зумінні соціальна інформація поділяється на два класи: загаль­на (масова) і вузькоспеціальна. Загальна інформація доступна всім членам суспільства; вузькоспеціальна інформація призначається для окремих категорій людей відповідно до їх професії і поділяється, у свою чергу, на наступні підкласи: наукова, технічна, технологічна, політична, економічна, нормативна, гуманітарна й ін. Керівник загаль­ноосвітнього навчального закладу є користувачем вузькоспеціальної інформації й використовує її для прийняття управлінських рішень. Та­ким чином, формування інформаційної культури керівника закладу ос­віти тісно пов'язане з поняттям «соціальна інформація».

Термінологічний аналіз показує, що, крім широкої інтерпретацій-ності, поняття «інформаційна культура» відзначається ще однією вла­стивістю — існуванням множини споріднених, взаємовживаних термінів, які використовуються як умовні синоніми. До них належать такі терміни, як інформаційна грамотність, бібліотечна культура, бібліо­графічна культура (грамотність, знання), інформаційна комп'ютерна куль­тура (грамотність, освіченість), екранна культура, культура проекту­вання, культура читання тощо.

Алгоритм технології формування інформаційної культури керівни­ка закладу освіти, що складається з окремих етапів, наведено на рис. 2.8. Кожен з етапів алгоритму є умовним позначенням змістової оцінки рівня володіння інформаційною культурою керівника, фахова і соціальна діяльність якого здійснюється в межах довгострокового процесу формування інформаційного навчального середовища загаль­ноосвітнього навчального закладу.

Володіння інформаційною культурою на рівні, який забезпечує су­часний етап розвитку суспільства, надає керівникові закладу освіти навичок та вміння працювати з відібраною інформацією, структурувати її, систематизувати, узагальнювати та визначати її вид. Такий керівник, на наш погляд, буде спроможний використовувати сучасні апаратні й програмні засоби інформаційно-комунікаційних технологій під час спілкування аналогічно тому, як культурні в звичайному розумінні цьо­го слова люди розмовляють один з одним.

Рис. 2.8 Алгоритм технології формування інформаційної культури керівника закладу освіти

Наявність у керівника загальноосвітнього навчального закладу достатнього рівня інформаційної культури означає:

. спроможність керівника закладу освіти довести доцільність ви­користання будь-якої моделі інформаційно-комунікаційних техно­логій перетворення інформації;

• створення умов для задоволення власних інформаційних потреб та використання їх під час розв'язання завдань;

• досягнення мети своєї управлінської діяльності;

• пошук інформації у множині існуючих джерел, незалежно від того, в якому місці вони знаходяться.

Оволодіння інформаційною культурою спілкування — це шлях універсалізації якостей людини, який сприяє реальному розумінню самого себе, свого місця та ролі. Тому невід'ємною частиною інфор­маційної культури керівника загальноосвітнього навчального закладу є знання ними моделей інформаційно-комунікаційних технологій управління, вміння їх використовувати як для автоматизації рутинних операцій, так і в ситуаціях, які потребують нетрадиційного творчого підходу.

Важливе значення у формуванні інформаційної культури особис­тості учня відіграє загальноосвітній навчальний заклад і, зокрема, управління ним. Учень повинен володіти навичками та вміннями ди­ференціювати інформацію, виділяти найбільш значущий матеріал, ви­значати критерії оцінки інформації, адаптувати особистісні інформаційні потреби до потреб суспільства. Формування інформаційної культури особистості учня — це тривалий динамічний процес, який відбуваєть­ся поряд із процесами формування знань і потребує професійного підхо­ду до його реалізації як керівника закладу освіти, так і вчителя.

Учитель є професіоналом, який знає, коли, яку та в якому вигляді інформацію треба викласти, щоб вона була зрозумілою користува­чам. Тому сучасний заклад освіти є основним місцем формування інформаційної культури особистості учня. Формування інформаційної культури учнів в більшості освітніх закладів здійснюється на основі монодисциплінарного підходу, який впроваджується в одному з напрямів:

• вивчення основ інформатики;

• викладання основ теорії науково-технічної інформації;

• вивчення засобів обчислювальної техніки та основ комп'ютерної грамотності;

• оволодіння культурою читання (основи раціональної роботи з дру­кованими джерелами);

• надання бібліотечно-бібліографічних знань.

Доцільність кожного з цих напрямів сама по собі не викликає сумніву, однак локальний характер, обмеженість монодисциплінар­ного підходу не забезпечують цілісного формування інформаційної культури учня. Такий підхід не дає змоги оволодіти системою знань, вмінь, навичок роботи з інформацією, не розв'язує проблеми в ціло­му — формування інформаційної культури особистості учня як цілісного явища в інформаційному навчальному середовищі закла­ду освіти, що інтегрує всі ці, а також цілий ряд додаткових на­прямів.

Чинниками, що зумовлюють формування інформаційної культури всіх учасників навчально-виховного процесу закладу освіти, є зако­номірності розвитку закладу освіти, а саме:

• залежність функціонування закладу освіти як інформаційного на­вчального середовища від сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників зовнішнього середовища;

• єдність і взаємозв'язок розвитку інформаційної, організаційної, функціональної й методологічної складових управлінської куль­тури керівника закладу освіти;

• взаємозв'язок фахової діяльності вчителя з активною самоосві­тою, саморозвитком і самовихованням учнів;

• урахування оновлення інформаційного забезпечення й інформа­ційних потреб суб'єктів управління тощо.

Розв'язанню проблеми формування інформаційної культури особи­стості в сучасному закладі освіти сприяє реалізація комплексного підходу до формування інформаційної культури всіх учасників навчаль­но-виховного процесу, основними напрямами якого є:

• вивчення елементарних основ і практичних навичок упроваджен­ня інформаційно-комунікаційних технологій навчання та управління в різні ланки навчально-виховного процесу сучасного закладу освіти;

• інтенсифікація навчального процесу на базі створення та актив­ного використання інформаційного навчального середовища, орієнтованого на навчання, управління та інформаційне обслуго­вування всіх учасників навчально-виховного процесу;

• формування фундаментальних знань в галузі інформатики як на­укової дисципліни, яка базується на теорії інформації та моделю­ванні інформаційно-комунікаційних процесів з урахуванням при­кладних аспектів використання учасниками навчально-виховно­го процесу знань і навичок у цій галузі.

Наявність достатнього рівня інформаційної культури у всіх учас­ників навчально-виховного процесу і, зокрема, керівника загально­освітнього навчального закладу є однією з організаційно-педагогічних засад інформатизації управління загальноосвітнім навчальним закла­дом та необхідним функціональним компонентом формування інфор­маційного навчального середовища закладу освіти.

Сучасний етап розвитку суспільства зумовлює формування інфор­маційної культури керівника закладу освіти, який дає змогу реалізува­ти аналітично-прогностичну функцію управління на основі використан­ня інформаційно-комунікаційних технологій управління з метою підвищення ефективності, доступності та якості навчання в закладі освіти. Раніше було зазначено, що разом з Л. І. Даниленко нами була роз­роблена програма спецкурсу «Інформаційна культура керівника закла­ду освіти» (додаток 3). Цей спецкурс може бути використано в системі післядипломної педагогічної освіти, а також опановано самостійно ке­рівниками загальноосвітніх навчальних закладів. Його зміст спрямо­вано на формування свідомого ставлення до інформаційно-комуніка­ційних процесів і технологій як у суспільстві, так і в закладах освіти.

Наявність достатнього рівня інформаційної культури у ке­рівників закладів освіти означає:

• розуміння неминучості інформаційного шляху розвитку суспіль­ства;

• відсутність упередженого ставлення до розвитку та довгостроко­вого процесу формування інформаційного суспільства в межах нашої країни;

• наявність прагнення до пошуку раціональних шляхів розвитку своєї професійної сфери та закладу в цілому;

• розуміння об'єктивної потреби використання сучасних апаратно-програмних засобів інформаційно-комунікаційних технологій;

• уміння прогнозувати очікувані результати впровадження управ­лінських рішень та інформаційно-комунікаційних технологій управління;

• знання психолого-педагогічних основ формування позитивного ставлення до вдосконалення умов праці педагогічних працівників;

• уміння проводити інформаційний аналіз результатів навчально-виховного процесу з метою впровадження інформаційно-комуні­каційних технологій навчання та управління в практику роботи освітнього закладу та ін.

Таким чином, інформаційна культура керівника сучасного закладу освіти — це культура розуміння (сприймання інформації від навчального середовища закладу освіти і зовнішнього середовища, що оточує), культура спілкування в педагогічному колективі, культура формування особистих інформаційних потреб і розуміння інформацій­них потреб учасників навчально-виховного процесу, здатність до фор­мування особистої бази знань (уміння ставити професійну та соціаль­ну мету діяльності в суспільстві) тощо. Необхідність опанування основ інформаційної культури зумовлена сучасним етапом розвитку суспільства, державною інформаційною політикою країни, інформати­зацією системи загальної середньої освіти і, зокрема, інформатиза­цією управління загальноосвітнім навчальним закладом.