Йодхлориметрія

Титрантом методу є розчин йодмонохлориду ICl, який є окисником. Йод зі ступенем окиснення 1+, окиснюючи різноманітні відновники, сам може відновлюватись до І₂ або І^–:

ICl + 2 ē = I^– + Cl^–; E º = +0,795 B;

2ICl + 2 ē = I₂ + 2Cl^–; E º = +1,19 B.

Редокс-потенціал системи залежить від концентрації хлоридної кислоти, яка є обов’язковим компонентом системи.

Йодхлориметричне титрування схоже на йодометрію, але має переваги:

§ розчини йодмонохлориду більш стійкі, ніж розчини йоду;

§ редокс-потенціал > (0,795 і 0,545 В відповідно).

Цим методом можна визначати ціаніди, гексаціаноферати (ІІ), тіосечовину, сульфамідні препарати, барбітурати, похідні ароматичних амінів, фенолів та ін.

Титрант готується як вторинний стандартний розчин. Його отримують окисненням йодид-іонів йодат-іонами у середовищі концентрованої хлоридної кислоти:

2I^– + + 6H⁺ + 3Cl^– " 3ICl + 3H₂O.

Розчин йодмонохлориду стійкий у середовищі хлоридної кислоти (не менше 100 см ³ концентрованої НСl в 1000 см ³ приготованого розчину). Робочий розчин йодмонохлориду можна стандартизувати за стандартними речовинами: As₂O₃; K₄[Fe(CN)₆]; KI; Na₂S₂O₃ та ін.

У йодхлориметрії застосовують пряме, зворотне титрування і титрування замісника.

Прямим титруванням визначають сильні відновники: Sn²⁺, SCN^–, , аскорбінову кислоту та ін.

Зворотне титрування застосовують для визначення Fe²⁺, Hg₂Cl₂ та ін. До розчину, що титрують, додають надлишок ICl. Йодмонохлорид, що залишився після окиснення даного відновника, визначають йодометрично:

ICl +I^– " I₂ + Cl^–;

I₂ + 2 " 2I^– + .

Кінцеву точку титрування визначають з індикатором – розчином крохмалю і фізико-хімічними методами: потенціометричним, амперометричним та ін.