Превентивна освіта стає дедалі значимою функцією протидії негативних явищ. Поняття "превентивна освіта" з'явилась як відповідь на проблеми запобігання ВІЛ/СНІДу. Найбільш послідовно такий підхід реалізується через Департамент превентивної освіти ЮНЕСКО. Сьогодні превентивна освіта розглядається нами як спеціальна дисципліна, що спрямована на вирішення проблем негативних відхилень у поведінки. Розробка і використання різноманітних освітніх програм стає одним з цільових програмних завдань таких організацій, як ЮНЕСКО, ПРООН, ООНСН1Д, МОЛ. Побудована як технології інтерактивного навчання, зокрема через міжнародну кооперацію соціальної реклами, тренінгів, семінарів і конференцій, превентивна освіта створює єдиний простір протидії негативним явищам. На розвиток превентивної освіти спрямовані Державна програма України "Освіта XXI століття", Національна доктрина освіти, концепції громадянського виховання та концепція превентивного виховання дітей і молоді (36. Животворчий потенціал реабілітаційної педагогіки. - К.: Вид-во "ТАТ", 2002. - С 352-363).
Тому національна освітня система України у пошуках більш адекватних до вимог сучасного життя і форм організації навчання і виховання та з урахуванням міжнародного досвіду у вирішенні проблем попередження негативних явищ, превентивного виховання, формування духовно, психічно, фізично і соціально здорових особистостей, розширення демократичних начал взаємодії дорослих і молодого покоління використовує новітні інноваційні інтерактивні технології. Вони сьогодні виявляються найбільш оптимальними у превентивній профілактичній роботі, коли підлітки і молодь оволодівають знаннями, соціальним досвідом в процесі не лише спілкування з дорослими, а й з однолітками.
Оскільки ми розглядаємо питання превентивної освіти в діяльності навчального закладу, то значимими питання є:
• посилення превентивної складової організації загального навчального процесу;
• поєднання вирішення особистісних проблем дітей в навчанні через вдосконалення оздоровчої та дозвіллєвої діяльності;
• посилення взаємодії в організаційних формах превентивного навчання;
• відбір превентивної інформації через розширення доступності до превентивних знань;
• підсилення діагностичності поведінки та розвитку особистості через гнучкий контроль, соціальний патронаж;
• мотивування дітей на усвідомлення значення превентивних знань через збільшення відвертості, довірливості;
• спонукання батьків до спільного розв'язання проблем їхніх дітей через освітні програми;
• удосконалювання методів і технологій превентивної освіти, зокрема через інтерактивні форми навчання, учіння;
• орієнтування на розвиток превентивних самоякостей;
• вдосконалення системи превентивної роботи навчального закладу через урізноманітнення форм і методів просвітницької роботи.
Розвиток перспективи превентивного світогляду базується на якості превентивної освіти та засадах соціальної взаємодії. Тому важливим є:
• залучення до превентивної діяльності через включення у міжнародні та вітчизняні проекти;
• взаємодія з програмами та організаціями з питань попередження негативних явищ однолітків, наприклад через Інтернет-конференції;
• проведення масових заходів та акцій з превентивної тематики.
Превентивна освіта - творчий процес, кожен з педагогів має право самостійно обирати певну систему поглядів та ідей, які базуються на науково-змістових та авторитетних посиланнях (Превентивное воспитание: опыт, проблемы, перспективы. // Сб. научных статей. - София: Изд-во София, 2001. - 428 с).
У первинній превентивній педагогіці перш за все приділяють увагу методології превентивної освіти. Найбільш фундаментальною, на наш погляд є методологія, яка базується на врахуванні соціальної ситуації розвитку дитини та оптимізації фундаментальних підходів в освіті. Соціальна ситуація багато в чому передбачає життєвий шлях дитини. Створення типової соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще Л.С.Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині і неповторні стосунки між дитиною і оточуючою дійсністю, передусім соціальною. Ці стосунки були названі соціальною ситуацією розвитку. Соціальна ситуація являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що пов'язані з пристосуванням до норм та очікувань суспільства.
Превентивний підхід сучасної школи - це той наріжний камінь, на якому можна побудувати умови бажаного для сучасного учня місця в соціумі. Ми розглядаємо концепцію превентивної освіти на основі особистісно орієнтованої теорії навчання. В її основі модель духовно і фізично здорової особистості, досягнення якостей, ідо формуються в процесі навчальної діяльності при дотриманні принципів взаємодії особистісно орієнтованого навчання. Цінність підходу полягає в тому, що в ньому зазначені дієві цінності та принципи передачі і засвоєння превентивних знань, навичок та вмінь. У ньому учень розглядається як особистість, яка постійн0 розвивається, структуру якостей якої формують динамічні процеси в середовищі сім'ї, навчальному закладі, соціальному оточенй1' екологічній ситуації. Превентивна освіта з таких позиП1 розглядається не як директивне нав'язування цінностей, правил настанов, а як ситуація взаємодії педагога та учня, що перебуває в постійному режимі соціально-педагогічного моніторингу з боку органів учнівського самоврядування, батьків та громадськості тощо. За принципами особистісно орієнтованої педагогіки навчальний процес зорієнтовано на пріоритети духовного та соціального становлення особистості (І.Д.Бех), як найбільш доступний процес збереження здоров'я та засвоєння правил безпечної поведінки. У моделі особистості особистісно орієнтованої педагогіки головна увага приділяється сприянню і розвитку духовно-моральних, соціально-компетентних якостей особистості на основі якісного забезпечення функцій превентивної педагогіки.
Забезпечення функцій превентивної освіти в теорії особистісно орієнтованого навчання орієнтується на актуальні для дитини потреби запобігання негативних явищ, зокрема на ступені її актуальності для навчального закладу.
Модель превентивної освіти на засадах особистісно орієнтованого навчання передбачає активізацію діяльності, своєчасне виявлення проблем, здійснення педагогічних інтервенцій через превентивно-педагогічні технології залучення лідерів, надання повноважень учнівському самоврядуванню, розвиток різних форм позакласної оздоровчої діяльності, факультативних занять, клубів. Особлива увага має бути приділена вдосконаленню превентивного підходу через психологічну або соціально-педагогічну служби, проведення діагностування, корекції, реабілітації, соціальний патронаж за учнями з дисфункційних родин. Важливо координувати роботу школи з програмами соціальних служб у процесі участі у міжнародних проектах та акціях превентивної тематики, наприклад, Всесвітніх днях захисту дітей чи Всесвітніх днях солідарності з ВІЛ-інфікованими.
У превентивному навчанні вибір заняття обумовлений гнучким характером превентивної діяльності. Критеріями виступають показники і змістові характеристики, що дозволяють за порівняно невеликі терміни надати повноцінний для засвоєння матеріал. Змістові характеристики обумовлюють вибір подачі інформації в суто інформаційному, інформаційно-аналітичному, інформаційно-проблемному підходах.
Здійснення превентивної освіти визначається на основі показників, серед яких найсуттєвішими є:
• цілі, категорії превентивного впливу;
• структурні форми превентивного просвітництва;
• зміст превентивної освіти;
• доступність знань, характер викладу;
• оптимізація форм, методів та прийомів навчання;
• рівень підготовки педагогічного колективу (адміністрації, педагогічного колективу, сертифікованих за проблематикою попередження негативних явищ учнів).
Превентивна освіта має такі ж проблеми, як і інші види навчальної діяльності. Проблема засвоєння знань, умінь та навичок, а в цілому проблема засвоєння матеріалу - це інтегральна індивідуальна здібність особистості до навчальної діяльності.
Проблема засвоєння знань залежить від багатьох умов, у тому числі особистісних якостей учнів:
• інтелектуальних здібностей (аналітичних, порівняльних, узагальнюючих, гнучкості мислення, здатності виділяти істотне тощо);
• психічних (працездатність, увага, стійкість, гнучкість психічних процесів, вольові та емоційні реагування тощо);
• соціальних (життєвий досвід, вектор включення в соціальні стосунки, соціальні установки тощо).
