Філософія одкровення Ф. В. Й. Шеллінга

Ф. В. Й. Шеллінг у своєму трансцендентальному ідеалізмі, як і І. Г. Фіхте, робить «я» принципом усієї філософії. Але «я» є початком діяльним і, перш за все, етичним. Діяльність «я» полягає у виборі між добром і злом. «Я», перш за все, вільне, а свобода є здібністю до добра та зла, здатністю обирати між добром і злом. У цьому й полягає найбільша складність, як зазначає Ф. В. Й. Шеллінг у роботі «Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язані з нею предмети», – в тому, що зло або дійсно існує або не існує взагалі: або є маніхейське рішення цієї проблеми, або істинно християнське, що зло не існує. Але якщо зло дійсно існує, тоді фактично заперечується поняття Бога, вседосконалої і всемогутньої Істоти. А якщо заперечується реальність існування зла, то заперечується реальність свободи, бо свобода людини полягає у виборі між добром і злом; якщо немає зла, означає немає і свободи. І той, і інший варіант є безвихідними, у тому числі й для богослов’я, бо, якщо зло існує об’єктивно, то Бог дозволяє існування зла в світі. Або якщо зла об’єктивно не існує, то свобода, як вибір між добром і злом, існує лише як ілюзія. Отже, реальної свободи немає, і тому за наявне в світі зло відповідає не людина, а її Творець, тобто Бог. Це означає, що в будь-якому випадку, і при тому, і при іншому варіанті, в рішенні цієї проблеми, відповідальним за зло є Бог.

На думку філософа, все позитивне в світі виходить із Бога. Тому якщо в злі є щось позитивне, то воно теж виходить із Бога. Цей аргумент приводився ще Августином. Августин зрозумів, як може існувати зло, не маючи при цьому субстанціальної основи. Приклад гниттям – дерево гине, і гниття можливе лише тоді, коли існує дерево, тобто існує добро. Якщо дерево погнило, добра немає, то, отже, і процесу гниття немає, тобто немає зла. Зла як такого немає, воно є лише применшенням добра. Ф. В. Й. Шеллінг розглядає й інший варіант рішення: якщо позитивне – тобто те, що існує, – є добро, а зло існує як применшення добра, то, отже, є деяке суще в злі що існує і в добрі. Звідки ж береться те, в чому існує суще зла, який базис зла? Виникає знову ж таки нерозв’язна проблема, бо виходить, що зло необхідно повинно мати деяку підставу в собі. Тим паче, що в злі виявляє своє існування деяка сила. Вона, звичайно, менш здійснена, чим сила Божественна, але, тим не менш, вона все ж таки існує. Отже, якщо все, що існує, – від Бога, то вона теж існує від Бога. Бог є Творець цієї злої сили.

Ф. В. Й. Шеллінг намагається детально розглянути всі можливі варіанти проблеми існування зла в світі і доходить висновку, що жоден з існуючих варіантів рішення не може нас влаштувати. Тому він намагається осмислити його з іншої позиції. Зрозуміло, що, як пише Ф. В. Й. Шеллінг, позиція філософського ідеалізму, тобто фіхтевської філософії, є відхід від розв’язання проблеми зла, тому що для філософського ідеалізму природи взагалі не існує, тому не існує взагалі діяльності «в чомусь».

Ф. В. Й. Шеллінг міркує таким чином: Бог є істота всемогутня і всеосяжна, тому поза Богом немає нічого. Бог існує, отже повинна існувати і основа його існування, деяка природа в ньому. Але поза Богом немає нічого, тому природа, основа існування Бога, існує власне в ньому. Виходить деяка суперечність: основа існування Бога не є за визначенням Бога, а існує в ньому, отже, вона є Богом. Тому ця природа в Богові невід’ємна від Бога, але, тим не менш не є ним.

Суть Бога полягає в житті. У нашому світі речі рухаються, але принцип їх руху не може знаходитися в самих речах, він знаходиться в Богові, тому становлення речей походить з Бога. Але Бог є істотою всеосяжною, тому він породжує все і врешті-решт сам себе, а отже, остаточної єдності в Богові не існує. Для себе Бог існує як деяка воля і те, що він породжує, його уявлення про самого себе, його слово, логос. Це уявлення Бога про самого себе існує на деякому духовному початку, тобто в дусі.

Цими міркуваннями Ф. В. Й. Шеллінг намагається філософськи обґрунтувати і дійти до дійсної необхідності існування Пресвятої Трійці. Бог представляє Сам Себе в деякій дії, тобто в Розумі, в Слові, творить і представляє щось інше, а дія розуму полягає завжди в розділенні, тому і творіння Богом єдиного світу неможливе без існування в цьому світі принципу подільності, множинності речей. Але множинність речей існує тільки в єдності як в сім’ї. Тому речі, що існують в світі, завжди мають подвійну природу, подвійний початок. Перше – те, що відокремлює речі від Бога, показує, як вони існують. Інший початок – те, що показує їх існування, як вони існують у Богові, існують у його основі. Принцип філософствування Ф. В. Й. Шеллінга, що послідовно проводиться ним, – наявність деякої основи в Богові, основи, яка виявляється і в речах. Речі можуть існувати, тому що в самому Богові існує його основа. Речі можуть існувати в Богові і не бути ним. Вони тому мають подвійну природу.

У людини подвійна природа виявляється в її свободі. Через те, що людина створена із основи Бога (тому що людина не є Богом), вона містить відносно незалежний від Бога початок. Цей початок, на відміну від природи, освячений світлом Божественного Логосу; це початок істини Розуму, Світла. Але самозвеличання людини, яка є духом, розумом, відрізняється від сутності Бога, бо вона походить з Божественної основи, тобто відрізняється від Бога. Тому людина, з одного боку, має в собі все від Бога. Все, що вона робить, вона робить силою Божою, із іншого боку – людина походить не із Бога, тому вона може творити те, що не має божественного походження, тобто творити зло. Тому людська воля, діє, з одного боку, в природі, а з іншго – підноситься над природою. Отже, творіння зла – це самозвеличання, тобто воля людини може відрізнятися і від природи, і від Божественного світла, тобто Розум і Воля, нерозривно пов’язані в Богові, у людини можуть розділятися, розрізнятися. Відповідно людина робить вчинки, що не підлягають ніякому розумному осмисленню, вчинки аморальні, здатна творити зло.