Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Філософія релігії Г. В. Ф. Гегеля




 

У християнстві Бог відкриває себе людям як щось загальне, тому виникає протилежність між одиничним і загальним, зокрема, у формі існування мистецтва та релігії. Ця протилежність одиничного і загального долається філософією, яка вінчає собою всю піраміду системи Г. В. Ф. Гегеля. Саме у філософії дух осягає себе у всій повноті – в єдності одиничного, особливого і загального.

Філософ часто вимушений був виправдовуватися, бо тут легко одержати два види заперечення, як і було насправді. З одного боку, заперечення Церкви. Будь-яка нормальна віруюча людина не буде задоволена таким підневільним становищем релігії по відношенню до філософії. З іншого боку, філософи початку XIX століття були незадоволені тим, що філософія повинна ґрунтуватися на релігії і знімати деякі її суперечності, залишаючи лише корисне для себе. Тому Г. В. Ф. Гегель, сам вважаючи себе християнином-лютеранином, указував, що в його системі немає суперечності між релігією одкровення і філософією. В даному випадку зміст один і той же. Тут може йтися тільки про те, що в релігії Бог відкриває себе людям, а у філософії людина пізнає Бога, тобто маємо зворотну спрямованість. Приблизно так само розуміли цю відмінність і схоластичні мислителі; наприклад, Фома Аквінський говорив, що релігія і філософія мають один і той же предмет, різняться лише методи пізнання. Якщо в релігії Бог дає деякі основоположення, відкривається в деяких істинах, і людина на основі цих положень пояснює світ, то у філософії, навпаки, людина, ґрунтуючись на своєму розумі, осягає деякі положення і через них сходить до Бога. Фома Аквінський, ототожнюючи філософію та релігію, все ж таки указував, що в релігії існує ірраціональний, надрозумний момент, який у філософії не може бути пізнаний. До таких елементів релігії відносяться всі таїнства і багато сутнісних характеристик Бога.

На думку Г. В. Ф. Гегеля, непізнаваність Бога є абсурдом. Бог – це розум, а отже, він повністю пізнаваний, тому і філософія, і релігія співпадають. Саме в пізнаваності Бога мислитель бачить критерій еволюції релігії. Остання також зазнає різні етапи свого розвитку від становлення, виникнення до приходу до абсолютно дійсної релігії – християнства.

Перша форма існування релігії – це природна релігія (названа Г. В. Ф. Гегелем «природна релігійність»), в якій людина ототожнювала Бога із природою, бачила в природі тільки деякі сили, ототожнювала їх із божественним втручанням і розуміла повну й абсолютну свою підневільність. Людина підпорядкована світу, вона є його частиною. Говорити про релігію у власному сенсі цього слова, про зв’язок людини та Бога на цій первинній стадії не можна.

Першій релігійній формі передує чаклунство і фетишизм, яким властиве наївне уявлення про духовність. Людина вважає, що за допомогою своїх власних заклинань, свого власного розуму, вона може впливати на світ. На цьому етапі є вже деяке уявлення про світ як про духовне утворення, тому це перехідний ступінь до появи власне релігійного уявлення, яким є пантеїзм.

 

 

Пантеїзм має різні форми:

 

1. Релігія міри (так називав Г. В. Ф. Гегель китайську релігію). У ній Бог ототожнювався із небом, а небо ототожнювалося із Правителем Піднебесної. Тут уже була чітка ієрархія – небо, земля, в центрі землі – Піднебесна, тобто Китай, у центрі якого – Правитель Китаю, і він є богом на землі, а всі інші – його раби. Тому страх перед Богом – це страх перед Правителем, повне рабство й усвідомлення своєї власної несвободи; все регламентовано, людина живе за встановленими законами. Головне для такої людини – міра, тобто розпорядок.

2. Релігія фантазії. Таку назву в своїй класифікації Г. В. Ф. Гегель дав брахманізму, індійському моністичному пантеїзму. У ньому єдиним Богом є Брахман, а метою релігії є поєднання людини та Бога, в якому також немає свободи людини, є відхід від свого земного стану в божественний, підпорядкування себе Богу, розчинення в Брахмані.

3. Наступна форма релігії – буддизм, яку Г. В. Ф. Гегель називав «релігія в собі буття». Бог є чистою абстракцією, чистим ніщо, і метою релігії є з’єднання із цим «ніщо», тобто досягнення нірвани.

4. Перехідною релігією до наступної форми є релігія добра або світлий, персидський зороастризм, який вперше усвідомлює зіставлення ворогуючих сил добра і зла. Таким чином, ведеться підготовка до того, що людина також може бути учасником світової боротьби між добрим і злим богом, світлом і пітьмою, до усвідомлення людиною своєї свободи.

5. Інша перехідна форма релігії – фінікійська релігія страждання, релігія бога адоніса, яку Г. В. Ф. Гегель назвав «релігією життя». Тут знімається протилежність добра і зла, життя і смерті, бо за фінікійськими повір’ями бог Адоніс два дні знаходився в мертвому стані і потім сам воскресав, тобто добро і зло, життя і смерть поєднані в одному богові. Зняття протилежності між двома богами сприяє переходу до релігії духовної індивідуальності.

6. Єгипетська релігія – релігія загадки, в якій також йде підготовка до релігії духовної індивідуальності. Головна заслуга цієї релігії в усвідомленні індивідуального безсмертя. Як пише Г. В. Ф. Гегель, стародавні єгиптяни були настільки поглинені ідеєю безсмертя, що головним своїм завданням вважали саме досягнення посмертного існування. Що ми маємо зараз від їх палаців і жител? Нічого, окрім каменів і бруду. А піраміди, тобто гробниці й усипальниці, стоять і будуть стояти століттями.

7. Наступна форма розвитку релігійного уявлення – релігія духовної індивідуальності, в якій здійснюється наступний рівень релігійного пізнання Бога і пізнання людини. Дана релігія – це іудейська, старозавітна релігія, що помітно підноситься над усіма попередніми релігіями. В іудейській релігії, яку Г. В. Ф. Гегель називав «релігією піднесеності», виділяються дві головні ідеї. Ідея творіння світу із нічого. Одна ця ідея може прославити релігію над усіма іншими, в яких бог може тільки упорядковувати те, що існує поза ним і тому не є Богом. У іудаїзмі вперше виникає поняття про власне Бога. Ця ідея знімає недолік цієї релігії, яким є відсутність ідеї безсмертя індивідуальної душі. У цій «релігії піднесеності», як зазначав Г. В. Ф. Гегель, приділяється велика увага людському розуму, бо саме в цьому філософ бачив сенс гріхопадіння людини. Людина, з’ївши плід з древа пізнання добра і зла, стала такою ж, як Бог, і звідси почалася історія. Недоліком «релігії піднесеності», іудейської релігії, є її національна обмеженість, уявлення про іудеїв як про єдиних носіїв дійсної релігійності.



8. Національна обмеженість знімається в подальших релігіях, перш за все, в «релігії краси», в старогрецькій релігії. У цій релігії будь-яка людина може брати участь у пізнанні Бога. Людина осягає свою власну суть, пізнає себе як істота вільна, і це виявляється в створенні подібних людині богів. Тому головне для релігії краси є духовна свобода.

9. Давньоримська «релігія доцільності» відрізняється від живої, яскравої, живописної релігійності стародавньої Греції. Боги Стародавнього Риму стримані та серйозні, можна сказати, суворі. Позитивним є те, що головною метою цієї релігії є держава. Але це розуміння держави як головної цінності, за відсутності розуміння свободи всіх і кожного, переносилося на імператора. Тому, так само, як у Стародавньому Китаї, імператор був богом на землі. Виникала суперечність між усвідомленням людини себе вільною і ототожненням одного імператора як бога. Ця суперечність знімається в християнстві.

10. Християнство Г. В. Ф. Гегель називає «абсолютною і нескінченною релігією». У християнстві здійснюється повне пізнання людиною своєї свободи, хоча не відразу. Спочатку людина не може до кінця відразу осмислити дар, наданий їй. Вона створює Церкву, якій передає частину своєї власної свободи. Світовий розум для того, щоб внести діалектичний момент в існування несвободи, створює магометанство, метою якого є зіставлення себе християнству. Саме цій меті служать Хрестові походи та інші форми протистояння християнства і магометанства. Повне усвідомлення людьми себе вільними в християнстві відбувається лише із приходом Мартіна Лютера. Тільки лютеранство є абсолютно довершеною формою дійсного християнства.

Бог – це Трійця, і саме в троїстості Бога Г. В. Ф. Гегель бачить найголовніший доказ істинності тріадичного методу своєї філософії. Бог Батько є теза, що існує сам у собі і для себе, це існування Бога до створення світу. Тут філософ наводить популярну ідею, яка вперше зустрічається в Августина, ідею розділення світу на царство Бога Батька, Бога Сина і Бога Духу Святого. Царство Бога Батька – це царство до створення світу. Царство Бога Сина – це час до пришестя Ісуса Христа, до воскресіння його і вознесіння, бо після євангелівських подій, після того, як Ісус Христос піднісся на небо і з’єднався знов зі своїм Батьком, відбулося знов повернення творіння світу до свого Творця. І тому це є зняття протилежності, що виникла до пришестя Спасителя, це є дійсне існування світу, це є царство Духу.

Як вже було сказано, вищою формою самосвідомості є філософія. Так само детально Г. В. Ф. Гегель розглядає розвиток філософії в своїх «Лекціях з історії філософії».

 

В якості висновку можна сказати, що гегелівська філософія здійснила досить серйозний вплив на подальшу філософію. Прийнято говорити, що є ліве і праве гегельянство. Також прийнято говорити про те, що хтось сприйняв у Г. В. Ф. Гегеля метод, а хтось сприйняв систему. Гегелівський метод – діалектика, був успадкований неогегельянцями, перш за все К. Марксом, який критикував Г. В. Ф. Гегеля за те, що у нього система і метод суперечать одне одному, діалектичний метод суперечить жорсткій тріадичній системі, в якій все має своє власне місце.

Бердяєв указував, що релігія Г. В. Ф. Гегеля атеїстична, тому що показати, що християнство зростає із попередніх форм релігійності, це означає звести християнство до дорелігійного стану. З іншого боку, підпорядкувати християнство філософії, розуму – врешті-решт, ми можемо звільнитися від християнства і, довіритись тільки своєму розуму, що і відбулося. Хоча сам Г. В. Ф. Гегель мислив про благі цілі, про пізнання Бога і про філософську любов до нього.

Учнем Г. В. Ф. Гегеля був Людвіг Фейєрбах, який перевернув гегелівську філософію, у прямому розумінні, з ніг на голову, зробив те, чого від нього і не чекали критично настроєні діалектики, а саме відмовився від поняття Бога. Оскільки у Г. В. Ф. Гегеля розум людський і розум Божественний є один і той же розум, то тому пізнання Бога – є пізнання людиною самої себе. Цю ідею Л. Фейєрбах реалізовував блискуче, чітко та логічно.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 881 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.