Життя і творчість Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга

Ф. В. Й. Шеллінг народився 27 січня 1775 року і помер 20 серпня 1854 року. Він застав і XVIII, і велику половину XIX століття, він жив і діяв у різних епохах. Він вчився ще до Великої Французької революції, застав ідеї вільнодумства, сам був ними захоплений, потім у них розчарувався, долучився до німецького романтизму, прагнувши подолати обмеженість французької Просвіти; але згодом і романтизм його перестав влаштовувати. Ф. В. Й. Шеллінг жив і в той час, коли на арену стали виходити зовсім інші філософські системи, коли мислителі Європи стали намагатися наново переосмислити філософію. Ф. В. Й. Шеллінг же залишився вірний старим цінностям і у середині XIX століття проповідував класичну філософію, за що його багато в чому не розуміли. Від Ф. В. Й. Шеллінга вимагали нових ідей, а він продовжував стояти на старих позиціях. У цьому, можливо, трагедія Ф. В. Й. Шеллінга, який у своєму житті пізнав і славу, і пошану, і насмішки. Помер мислитель якщо не забутий, то як філософ, який на той час нікого вже не цікавив.

Декілька слів про життя Ф. В. Й. Шеллінга. Народився він поблизу Штутгарту. Батько його був священнослужителем, дияконом лютеранської церкви, пастором він мріяв бачити і свого сина. Спочатку Ф. В. Й. Шеллінг вчиться в духовній семінарії, потім поступає на богословське відділення Тюбінгенського університету, де доля його зводить із двома людьми. У одній кімнаті в студентському гуртожитку живуть разом Ф. В. Й. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель і Ф. Гельдерлін, згодом знаменитий німецький романтик. Ця студентська дружба багато в чому вплинула і на погляди кожного з цих мислителів; дружбу вони зберегли на довгий час, хоча творчі шляхи їх значно розійшлися.

Під час навчання в університеті Ф. В. Й. Шеллінг читає «Критику чистого розуму» І. Канта і розуміє, що не богослов’я його вабить, а філософія. Він починає вивчати філософію, в 1793 році знайомиться із І. Г. Фіхте і під його впливом починає створювати власне філософське вчення, намагаючись подолати недоліки кантівської філософії з погляду філософії І. Г. Фіхте. Одні з перших його робіт – «Про можливу форму філософії», «Я як принцип філософії» (1795 р.) – вже із самої їх назви відчувається вплив І. Г. Фіхте. Але вже в наступній його роботі «Філософські листи про догматизм і критицизм», написаної в тому ж 1795 році, видно відхід від чистого фіхтеанства. Ф. В. Й. Шеллінг помічає, що різке акцентування І. Г. Фіхте на догматизмі та Б. Спінозі (у термінології Ф. В. Й. Шеллінга), досить односторонні. Він намагається поєднати в єдину систему і догматизм Б. Спінози, і критицизм І. Г. Фіхте.

У 1795 році Ф. В. Й. Шеллінг закінчує університет і якийсь час працює домашнім учителем. У цей час він живе в Лейпцігу, пише низку робіт, присвячених в основному філософії природи. Саме тут відбувається зміна орієнтирів – Ф. В. Й. Шеллінг розуміє обмеженість фіхтевської філософії і намагається поєднати її із спинозівським догматизмом. Роботи цього періоду: «Ідеї філософії природи» (1798 р.), «Про світову душу» (1798 р.).

Йенський університет запрошує Ф. В. Й. Шеллінга на посаду професора філософії, де він досить довгий час викладає Цей період вважається найбільш плідним у житті Ф. В. Й. Шеллінга. Він пише одну з основних своїх робіт – «Систему трансцендентального ідеалізму» (1800 р.), «Виклад моєї філософської системи» (1801 р.), «Бруно, або про божественний і природний початок речей» (1802 р.). У цей же час він із своїм юнацьким другом Г. Ф. В. Гегелем починає видавати філософський журнал, який виходить протягом декількох років. Тут Ф. В. Й. Шеллінг знайомиться й з іншими романтиками – братами Августом і Фрідріхом Шлегелями, Новалісом і Тіком, розділяючи їх романтичні ідеї. Утворюється достатньо тісний гурток романтиків.

Дружина Августа Шлегеля, Кароліна, полюбила Шеллінга і розвелася із своїм чоловіком. Ф. В. Й. Шеллінг одружується на Кароліні. Ф. В. Й. Шеллінг із Кароліною живуть мирно, люблячи одне одного. Але в 1809 р. Кароліна вмирає, і цей рік стає переломним у житті Ф. В. Й. Шеллінга.

Після смерті дружини Ф. В. Й. Шеллінг практично не пише робіт, принаймні не так багато, як раніше. Якщо донині Ф. В. Й. Шеллінг практично не думав про релігію, і в його роботах містилися атеїстичні і навіть матеріалістичні погляди, то після 1809 року і в роботах, які виходять, і в чернетках видно, що Ф. В. Й. Шеллінг все більше схиляється до віри в безсмертя душі, а в пізній період він остаточно стає християнином. Він вірить не тільки в безсмертя душі в платонівському сенсі, але й у безсмертя людини загалом.

У 1841 році Ф. В. Й. Шеллінг переїздить до Берліна на посаду завідувача кафедри філософії (до цього він жив у Мюнхені, де був президентом Академії наук). У Берліні він починає читати курс «Філософія одкровення», в якому намагається сформулювати нові філософські та релігійні погляди. Європа вже встигла засумувати за Ф. В. Й. Шеллінгом за час його тривалого мовчання. Перша лекція, яку він почав читати в Берліні, зібрала величезну аудиторію. Почувши про те, що Ф. В. Й. Шеллінг починає читати новий курс лекцій, до нього починають приїздити з різних країн – із Росії приїхав М. О. Бакунін, із Данії – С. К’єркегор, його лекції відвідував Ф. Енгельс. Наскільки був величезним інтерес до Ф. В. Й. Шеллінга, настільки було великим і розчарування; на подальших лекціях практично не було вже нікого. Продовжували ходити тільки найслухняніші студенти. Сам Ф. В. Й. Шеллінг за реакцією слухачів бачив, що курс його достатньо сирий і недопрацьований. Ще більшим ударом виявилася публікація курсу лекцій Ф. В. Й. Шеллінга, на яку наважився один зі студентів, що опублікував свої записи, не запитавши на те дозволу самого викладача. Ф. В. Й. Шеллінг був у гніві, він починає судитися із цим студентом, але лекції вже вийшли. Шеллінг у розпачі, всіма забутий, незабаром помирає.