Єдність целеспрямованої, вільної пізнавальної діяльності утворюється в суб’єкті, в «я». «Я» виявляється таким чином єдністю, що перевершує звичайну розумну пізнавальну діяльність. Єдність, що існує в «я», включає тотожність протилежностей – розуму, свободи і мети. Тому в людині виявляється вищий початок. Саме в цьому полягає творчість генія, який може знаходити в своєму «я», в своїй інтелігенції принципи, що перевершують людський розум. Художник, геній завжди творить, не розуміючи, звідки джерело його творчості, не розуміючи того механізму, за допомогою якого відбувається це творіння. Насправді існування генія і доводить те, що людське «я» є набагато складніша система, ніж її уявляли собі такі мислителі, як Р. Декарта, що зводили все людське «я» тільки до розумної пізнавальної діяльності.
Тому, якщо ми разом з Ф. В. Й. Шеллінгом бачимо єдність у суб’єкті, то ми необхідно повинні дійти до існування особливої пізнавальної здатності, за допомогою якої геній і творить. Цю здатність філософ називає звичним для нас словом «розум», розуміючи його не в кантівському сенсі, для якого не було відмінності між розсудком і розумом, а в платонівському, точніше неоплатонічному. Як пам’ятаємо, відмінність розсудку й розуму зустрічається вперше у Платона, хоча той сам не розробляв дану тему детально. Це зроблено Плотіном і Миколою Кузанським. Ці мислителі вбачали в розсудку діяльність, що існує в часі, і що підкоряється законам формальної логіки, і тому що діє на підставі принципу «або – або», принципу заборони суперечності.
Розум же сходить до істини позачасової, до істини вічної. Тому розум може перевершувати всі ці суперечності і споглядати істину, що містить у собі все різноманіття світу, всі суперечності. Саме цим розумом і мислить геній, творець, мислить і людина, що знаходиться на стадії не просто наукового, а на стадії релігійного пізнання, про що Ф. В. Й. Шеллінг говоритиме в подальших роботах.
Далі філософ усе більше й більше об’єктивує єдність людського «я», розуміючи, що суб’єкт і об’єкт, які раніше він виводив один з одного, насправді утворюють єдність, яка існує не тільки в людині і природі. Ця єдність абсолютна, в ній суб’єкт і об’єкт повністю співпадають. Тобто це абсолют, який існує нерозрізнено, але роздвоюється в процесі свого власного життя, незбагненного для нас, на суб’єкт і об’єкт, на те, що ми безпосередньо спостерігаємо. Це думки Ф. В. Й. Шеллінга періоду філософії тотожності.
Ф. В. Й. Шеллінг все інтенсивніше мислить як християнський філософ, і проблеми, які тепер його хвилюють, вже не стільки проблеми Б. Спінози або трансцендентального ідеалізму. Це проблеми, що завжди цікавили західну християнську філософію, – проблеми існування зла в світі (теодіцея), свободи і благодаті.
