Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Френсіс Бекон – родоначальник наукового мислення Нового часу




 

Родоначальником сучасного наукового мислення вважається Френсіс Бекон (1561-1626). Він був знатного походження – народився в сім’ї лорда-хранителя печатки. Навчався в Кембріджі. Якийсь час працював адвокатом, був членом англійського парламенту і сам був лордом-хранителем печатки і лорд-канцлером англійського парламенту. Але Ф. Бекон втрачає інтерес до політики і вирішує зайнятися філософією, точніше природознавством. Філософію Бекон не любив, розуміючи під цим визначенням схоластичну філософію, він протиставляв їй вільне дослідження природи.

Серед творів Ф. Бекона виділяється найбільш значний – «Про достоїнство і примноження наук», але головний його твір називається «Новий органон». Сам заголовок передбачає протиставлення методу, створеного Ф. Беконом, старому, арістотелівському, який викладався в логічних роботах Арістотеля, сукупно званих «Органоном». У Френсіса Бекона є і інші роботи, зокрема декілька есе, в яких він писав про мудрість стародавніх. Кожне з цих есе присвячене якомусь богу або герою: «Орфей, або Філософія», «Пан, або Природа», «Нарцис, або Себелюбство. У той час ставали популярними різного роду описи ідеальних державних устроїв. Вже вийшло «Місто сонця» Т. Кампанелли, «Утопія» Т. Мора. Бекон пише свою утопію – «Нова Атлантида», де описує міфічну державу, в якій люди присвятили всі свої сили вивченню природи. На основі зроблених ними відкриттів люди можуть жити, не стомлюючи себе фізичною працею.

Таким чином, основна спрямованість думок Ф. Бекона полягала в розвитку природознавства. До цього часу наука розвивається достатньо бурхливо: винайдене книгодрукування, створений компас.

Проте на відміну від Галілео Галілея, який створював теоретичне, математичне природознавство, Ф. Бекон розвиває експериментальне природознавство, указуючи на те, що саме експеримент, повинен бути ідеалом науки. Наука, яка будуватиметься на вигадках, гіпотезах, порожніх побудовах розуму, приречена на невдачу. Наука може бути істинною тільки тоді, коли спирається на експеримент, саме експеримент є, за вченням Ф. Бекона, і джерелом знання, критерієм істини, і єдиним змістом науки. Така концепція називається емпіризмом.

У роботі «Про достоїнство і примноження наук» Бекон указує, що людство накопичило дуже багато зайвого знання. Особливо досягло успіху в цьому Середньовіччя. Схоластика доклала чимало зусиль для того, щоб збагатити людство цілком непотрібними знаннями. Ф. Бекон ділить всю історію людства на три етапи: молодість, зрілість і старість. Молодістю була античність, а старістю – час Ф. Бекона, час підбиття підсумків і створення наукових систем.

Античність він розглядає в двох контекстах: досократівська і сократівська філософія. Досократівська філософія була чесним дослідженням фактів, коли не було ніяких шкіл, заснованих на неперевірених гіпотезах. Філософи були чесними дослідниками природи. Цей період, на думку філософа, тривав близько 200 років. Потім зусиллями Сократа (а головним чином Платона й Арістотеля) філософія починає займатися не тим, чим потрібно, а саме створювати системи. Платон і Арістотель завдали найбільшої шкоди науці, бо говорили не про факти, а про системи і школи. Ф. Бекон, прагнучи до створення науки, вважає Платона найбільшим її ворогом.

Потім наступає третій період античної філософії – давньоримський, який стає найбільш сприятливим для розвитку науки. Філософи відмовляються від побудови систем, у філософії переважає прагматизм, це і є те, що необхідно дійсній науці, яка завжди шукає корисне. Це найсприятливіша епоха для розвитку наукової філософії. Саме ідеї досократиків, з одного боку, і еклектиків Стародавнього Риму, – з іншого, складають світлі моменти історії (600 років: 200 років досократиків і 400 років Стародавнього Риму).

Вихідним пунктом для Ф. Бекона є природа. Перший афоризм «Нового органону» свідчить: «Людина, слуга і дослідник природи, стільки здійснює і розуміє, скільки спіткав в її ладі справою або роздумом, і зверху цього він не знає і не може»[83]. Знаменитий третій афоризм свідчить: «Знання і могутність людини співпадають, бо незнання причини утрудняє дію»[84]. Із розуміння того, що людина не перевершує природу, а є її частиною, її слугою і її тлумачем, витікають основні положення філософії Бекона. Усі науки повинні бути експериментальними, навіть ті, що завжди будувалися на розсудливих основах. До останніх Ф. Бекон відносить психологію, історію, поезію.

Ф. Бекон будує класифікацію наук на основі пізнавальних здібностей людини. Таких здібностей три: пам’ять, уява і розум. Кожна з наук може бути віднесена до однієї з трьох пізнавальних здібностей людини. Пам’ять породжує історичні науки. Історія, згідно вчень Ф. Бекона, є архівом фактів і повинна копити для людства те, що недоступно прямому спостереженню. Повинні бути історії природних і людських фактів. Історію фактів Ф. Бекон протиставляє історії систем – історії філософії. За Ф. Беконом, історія систем – цілком даремне заняття. Уява породжує таку науку, як поезія. Поезію Ф. Бекон вважає наукою, яка дає початкові факти для експериментальної психології, це переживання й емоції. Головна пізнавальна здатність – розум. Вона породжує різні науки, в першу чергу, філософію, яку Ф. Бекон розуміє не як схоластику. Термін «філософія» Ф. Бекон не відкидає, вважаючи, що він є творцем дійсної філософії. Філософія може бути метафізикою і фізикою. Перша досліджує основу всього сущого – форму – закон чистої дії, що відбувається без факту. Пізнанням цих законів і займається метафізика. Фізика займається законами матерії в її приватних проявах.

Ф. Бекон визнає арістотелівське вчення про чотири причини, заперечуючи лише четверту причину – цільову і визнаючи інші три (формальну, діючу і матеріальну). Матеріальні причини є предметом дослідження фізики, а формальні причини – предметом дослідження метафізики.

Науки можуть бути теоретичними та прикладними. Перші досліджують і відкривають закони як форми чистої дії. На основі цих законів в конкретних випадках, як у фізиці, створюються прикладні науки. Прикладну фізику Ф. Бекон називає механікою, а прикладну метафізику – магією, але не в чаклунському, а науковому сенсі. У Піко делла Мірандоли був термін «природна магія», за відсутністю інших термінів філософи часто повинні були використовувати вже наявні визначення, в які вони вкладали абсолютно інший зміст.



У свою класифікацію Ф. Бекон за прикладом Арістотеля не включає математику, яка не входить в класифікацію, оскільки є інструментом для всіх наук. Перша частина «Нового органону» – критична. У цій частині Ф. Бекон не створює нового вчення, він хотів зробити це в другій частині, але вона не була закінчена. Філософ доводить несправедливість методів схоластичної філософії та розкриває причини того, чому не була створена дійсна експериментальна наука. Одна з основних причин – у тому, що не був знайдений дійсний метод філософії. Філософи завжди користувалися методом дедуктивним і як інструмент для дедукції використовували арістотелівську силлогістику.

Дедукція – метод, заснований на тому, що із якоїсь умоглядної загальної істини виводяться окремі конкретні випадки. За Ф. Беконом, потрібно йти зворотним шляхом: набравши окремі випадки – факти, узагальнювати їх і приходити до загальних правил, на основі яких відкривати закони – форми чистої дії. Це індуктивний метод. У другій частині «Нового органону» Ф. Бекон розробляє цей метод.

Але є й інші помилки, що стали перешкодою для створення дійсної науки. Щоб їх усвідомити, Ф. Бекон пропонує своє вчення про ідоли. Людська свідомість завантажена чотирма видами ідолів: ідолами роду, ідолами печери, ідолами ринку й ідолами театру.Ці образні назви добре відображають суть вчення Ф. Бекона.

Ідоли роду (ідоли племені) – це ідоли об’єктивні, яких ми не можемо уникнути і які можемо тільки враховувати. Ідолів роду ми створюємо свідомо, якщо їх знатимемо, можемо і повинні їх уникнути. Ідоли роду походять від самої природи людини. Виникають вони від змішення різних пізнавальних здібностей, зокрема від накладення відчуттів – емоцій на розум. Кажучи про накладення емоцій на розум, Ф. Бекон вказує, що людина завжди прагне знайти в природі більше порядку, ніж його в ній є. Людина переносить порядок своєї власної душі, свою власну доцільність на природу. У людині є свій порядок, своя цільова діяльність, але це ще не означає, що свою особливість людина повинна переносити на природу. Пізніше Р. Декарт, навпаки, закликав шукати в природі порядок навіть там, де його не видно.

Людина більше любить стверджувати, чим заперечувати. Ця особливість приводить до створення догматичних систем. А отже, вона повинна критично підходити до своїх знань. Відчуття також накладають відбиток на розум, оскільки, переносячи особливості своєї природи на розум, вони заважають розуму дійти узагальнень і осмислення фактів.

Ідоли печеривиникають на основі індивідуальності кожної людини. Кожен із нас має свій талант, своє виховання, кожен звик до певного способу життя, його цікавить певна професія. Людина дивиться на світ «із своєї печери».

Ідоли ринкустворюються (свідомо або несвідомо) самою людиною. Виникають вони через спілкування, за допомогою слів. Слова створюються людьми, і багато слів безглуздих. Більшість філософських термінів відносяться саме до безглуздих слів. Існують три види слів: дійсні слова, слова що нічого не позначають і погано утворені слова. Більшість філософських термінів відносяться до нічого не позначаючих слів, багато наукових термінів є словами погано утвореними і тому вони заважають людині пізнати істину. Ф. Бекон критикує арістотелівську силлогістику і протиставляє їй нову логіку. Силлогистіка і взагалі дедукція, по Ф. Бекону, необхідні лише для пояснень. За допомогою дедуктивних методів, зокрема при побудові силлогізмів, людина може лише пояснити те, що вона вже знає, – відкрити нові знання за допомогою дедукції неможливо. Ця логіка може бути логікою доказу того, що вже відомо, а слід розвивати не логіку доказу, а логіку відкриття.

Ідоли театрустворені засиллям авторитетів. Людина має слабкість, вона поклоняється авторитетам, які, як актори на сцені театру, пригнічують людину своїм талантом. Люди довіряють геніальним філософам, що створили свої системи. Люди піддаються їх дії, тому деякі філософські системи, зокрема системи Платона й Арістотеля, особливо шкідливі, вони потужністю своєї краси і логічністю пригнічують людину, відволікають її від пошуку дійсної картини світу. Всі помилкові філософські вчення Ф. Бекон ділить на три типи: софістичні, емпіричні та забобонні До софістичних філософських вчень Ф. Бекон відносить всі філософські системи і єдиного досократика – Піфагора. Емпіричні помилкові вчення створюються алхіміками – людьми, які дуже велике значення надають одиничним випадкам, не намагаючись їх узагальнити, класифікувати. Забобонними є ті вчення, які ґрунтуються на релігійних істинах, у тому числі й на християнській. Ф. Бекон дотримується теорії подвійної істини, зазначаючи, що істина одкровення – це одне, а істина науки – абсолютно інше. Істина науки й істина релігії не пов’язані. Вони не заперечують та не обґрунтовують одна одну, а розвиваються паралельно. Змішення наук, зокрема філософії та релігії, призводить до створення забобонної філософії, або єретичної релігії. Хоча Ф. Бекон не заперечував і взаємодії науки та релігії, йому належить геніальна фраза: «Невеликі ковтки науки віддаляють від Бога, а великі – наближають до нього»[85]. Наука, згідно вчення Ф. Бекона, повинна служити релігії, доводячи буття Бога на основі аналізу світу. Це єдина ниточка, що пов’язує науку з релігією. У цьому сенсі в класифікацію наук Ф. Бекон включає те, що він називає експериментальною теологією (теологією, яка ґрунтується на знанні світу).

Ф. Бекон образно описує три різних шляхи розвитку науки і філософії. Шлях павука, або шлях догматика. Будь-який догматик, як павук, плете із свого розуму павутину філософської системи. Шлях мурашки. Це шлях емпірика, який тільки збирає факти, не роблячи з них висновків. Дійсний шлях – шлях бджоли, яка збирає факти, як нектар з квітів, зносить нектар у вулик і розсортовує. Так само і дійсний учений збирає факти, класифікує їх, узагальнює і приходить до відкриття законів.

Досліди бувають двох типів: плодоносні та світлоносні. Потрібно цінувати світлоносні досліди, які можуть допомогти поставити інші досліди. Вони не дають відразу результатів, як плодоносні досліди. Такі досліди дають світло для кращого розуміння й узагальнення інших дослідів.

У другій частині «Нового органону» описуються різні науки, які Ф. Бекон приводить у своїй класифікації, і наводяться як приклад різні таблиці для майбутніх експериментаторів по класифікації різного роду даних по різних характеристиках (наприклад, по теплоті, по вазі та інші).

Ф. Бекон багато що зробив для розвитку науки створюваної у дусі індуктивної логіки. Індуктивне пізнання стикається з безліччю труднощів. Ці труднощі витікають із того, що існує два види індукції (що було відомо ще за часів Арістотеля) – повна і неповна.

Очевидно, що інтерес для науки може представляти лише неповна індукція, побудована на узагальненні низки фактів. Наприклад, беремо одну цеглину, яка важить чотири кілограми, а потім другу і третю, які важать стільки ж, і робимо висновок: вся цегла важить чотири кілограми. Чим більше даних зберемо, тим більша ймовірність того, що висновок буде істинним. Але ця істина не абсолютна, а ймовірнісна, бо завжди серед цегли може знайтися така, вага якої відрізняється від чотирьох кілограмів. Будь-яка кількість фактів, як би багато їх не було, не зможе привести людину до упевненості в істинності висунутого узагальнення.

Отже, своїми працями Ф. Бекон значно сприяв поширенню науки, проте він все ж не став її творцем.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 754 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.