Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Загальна характеристика філософії Нового часу




 

Новий час – це період в історії філософії з XVII до середини XIX століття, протягом якого склалося класичне формулювання центральної проблеми західної філософії – тотожності буття та мислення. Новий час пройшов під прапором раціонального дискурсу, монополією на який володіла і володіє наука. Філософія намагалася з’ясувати, наскільки виправдані спроби науки стати пануючим світоглядом і потіснити релігію, мистецтво і навіть власне філософію. Таким чином, філософію Нового часу слід розуміти в першу чергу як осмислення основоположень наукового знання.

Новий час часто називають епохою наукової революції. Він знаменується значними відкриттями в різних областях природних наук, але головне місце займає механіка. У Новий час конструюється механістична картина світу.

У період формування науки Нового часу – експериментального математичного природознавства – було переосмислене поняття природи, змінилися уявлення про картину світу, яка проіснувала із незначними змінами майже два тисячоліття. Низка передумов таких змін були підготовлені вже пізнім середньовіччям. Уточнимо лише деякі з посилань, що призвели до перегляду підстав науки про природу:

1. Антична та середньовічна фізика виходили з поділу всього сущого на природне і штучне (артефакти).

2. Жорсткий розподіл був між небесним і земним, надмісячним і підмісячним світами: надмісячний був втіленням вічного порядку і незмінних рухів, у підмісячному панували непостійність і мінливість.

3. Не менш жорстко розрізнялися між собою дві гілки знання – математика і фізика. Предметом математики були ідеальні конструкції (ідеальні об’єкти); вона знаходила собі застосування, перш за все, в астрономії, що мала справу із найбільш близьким до ідеального надмісячним світом.

4. Найважливішим методологічним арсеналом стародавньої і середньовічної фізики було вчення про чотири причини, сформовані ще Арістотелем: формальну, цільову, діючу та матеріальну.

Починаючи з другої половини XVI століття, завдяки працям як філософів, так і фізиків (назвемо, наприклад, імена Г. Галілея, Р. Декарта, І. Ньютона, Г. В. Лейбниця та ін.), зникли жорсткі розділення між природним і штучним, з одного боку, небесним і земним світами – з іншого: було зняте жорстке розділення між математикою і фізикою (хоча, звичайно, певне зіставлення цих наук збереглося). Механіка виявилася ядром фізики. Цим була задана установка дослідження всіх природних явищ.

Філософія Нового часу зобов’язана своїми досягненнями, по-перше, поглибленому вивченню природи, по-друге, з’єднанню математики із природознавством. Відповідаючи на потреби наукового пізнання, філософія цього періоду поставила в центр осмислення проблему методу пізнання. Знань багато, але метод їх досягнення повинен бути єдиним, застосовним до будь-яких наук, у тому числі і до філософії. Уявлення про універсальний метод розділило філософські дослідження Нового часу на ряд напрямів, серед яких виділимо: раціоналізм, емпіризм, суб’єктивний ідеалізм, а також агностицизм.

У раціоналізмі зразком методів усіх наук, у тому числі й філософії, служать математичні методи, які дані поза досвідом і виходять з апріорних аксіом, на підставі яких робляться висновки.

Емпірики вважали експеримент єдиним джерелом знання. Апріорні вроджені знання повністю заперечуються. Душа людини – tabula rasa (чиста дошка), на яку природа наносить свої письмена. Свій метод емпірики, як і раціоналісти, вважали універсальним для всіх наук.

Виходячи з основного постулатусуб’єктивного ідеалізму, висунутого його головним представником Дж. Берклі, «існувати – означає бути сприйманим». Яка-небудь об’єктивна реальність, що виражається різними видами понять – про окремі предмети, їх ознаки, їх об’єднання, властивості, не існує.

Основи позиціїагностиківполягаютьу протиріччі: знання може бути тільки логічним, а предмети дослідження можуть бути узяті тільки з досвіду, який не піддається логічному аналізу. Досвід є потоком вражень, причини яких незбагненні. Причинно-наслідкові зв’язки формуються іманентно в розумі і не відповідають реальним, принаймні, про ступінь відповідності ми нічого не можемо знати. Тому навіть на питання чи «існує зовнішній світ?» Д. Юм відповідав: «Не знаю».

Відзначимо, що духовну зовнішність Нового часу характеризують два основоположення, по-перше, падіння авторитету церкви, по-друге, зростання авторитету науки.

У культурі Нового часу світські елементи переважають над елементами церковними. Світські держави все більше замінюють церкву як орган управління, контролюючий культуру. Вони менше впливають на філософські переконання, ніж церква в середні віки.

Важливою подією, що визначила характер і спрямованість філософської думки даного періоду, стали наукові відкриття Н. Коперника, І. Кеплера, Тахо Браге, Г. Галілея, а завершення випало І. Ньютону. Філософія повинна була осмислити зміни, що відбуваються, і, відповідаючи ходу подій, ввести сучасників у новий світ. Відтепер наука стає не справою схоластики, вона стає дослідженням і розкриттям світу природи. Постала потреба в строгій спеціальній мові – мові абстракцій – математичній мові, крім того, у власних наукових інститутах.

Як вже було сказано, найбільш характерна риса науки полягає в методі: він вимагає уяви і здібності породжувати гіпотези, а також контролю над цими припущеннями.

Відзначимо і той важливий факт, що в цей період в Європі відбувається швидкий економічний розвиток. Буржуазія, що народжується, своєю економічною діяльністю орієнтує пізнавальну діяльність на експериментальне знання світу. Зростання соціальної значущості класу, пов’язаного з розвитком господарського і промислового життя, що спирається на емпірію, є тією основу, з якої виникла і черпала сили філософія Нового часу.

У філософії Нового часуФренсіс Бекон(1561-1626 рр.) першим обґрунтовує експериментальний метод у природознавстві. Основоположення емпіризму виражене в тезі «Немає нічого в розумі, що б до цього не пройшло через відчуття». Послідовниками емпіризму Ф. Бекона стали англійські філософи Т. Гоббс (1588-1679 рр.), Д. Локк (1632-1704 рр.), Дж. Берклі (1685-1753 рр.), Д. Юм (1711-1776 рр.).



Протистоїть емпіризму –раціоналізм, що орієнтується на розум у пізнанні. Основи раціоналістичної традиції були закладені французьким філософом Рене Декартом (1596-1650 рр.).

Відправною точкою філософії Р. Декарта стає загальна із Ф. Беконом проблема достовірності знання. Але, на відміну від Ф. Бекона, Р. Декарт шукає ознаки достовірності пізнання у сфері самого знання. Р. Декарт розвиває вчення про метод, ґрунтуючись на правилах очевидності (досягнення належної якості знання), аналізу (що йде до останніх підстав), синтезу (здійснюваного у всій своєї повноті) і контролю (що дозволяє уникнути помилок у здійсненні як аналізу, так і синтезу). Для того, щоб виявити очевидні істини, які лежать в основі всього нашого знання, Р. Декарт пропонує вдатися до методичного сумніву. Тільки з його допомогою можна відшукати істини, засумніватися в яких неможливо. Таку безумовну і незаперечну очевидність він виявляє в наступному: «я мислю, отже, існую» (cogito ego sum). З цього витікає положення про перевагу розумного, умоосяжного світу над світом чуттєвим.

Раціоналістична традиція, заснована Р. Декартом, була продовжена в Нідерландах Б. Спінозою (1632-1677 рр.), у Німеччині Г. В. Лейбніцем (1646-1716 рр.).

У XVIII – початку XIX сторіч в Європі виникає культурно-ідеологічний рух, що отримав назву«Просвітництво». Цей рух, пов’язаний із зростанням буржуазних відносин, поступово охопив розвинені європейські країни: Англію, Францію, Голландію, Італію, Німеччину та інші. «Просвітництво» формується на ґрунті різних традицій не у вигляді теоретичної системи, а, швидше, у формі ідеологічного руху, що носить у кожній окремій країні специфічний характер, але має спільну основу – віру в людський розум, покликаний забезпечити прогрес людства. Культ Розуму у просвітителів покликаний на захист наукового і технічного пізнання як знаряддя перетворення світу і поступового поліпшення умов матеріального і духовного життя людства. «Просвітництво» направлене на релігійну й етичну терпимість, на захист невід’ємних природних прав людини як громадянина. Воно наполягає на відмові від догматичних систем, непіддатливих фактичній перевірці. «Просвітництво» – це критика забобонів і захист деїзму, матеріалізму, боротьба проти станових привілеїв і тиранії.

Просвітителі, успадкувавши ідеї Р. Декарта, Б. Спінози і Г. В. Лейбніца, створювали культ Розуму. Проте сама концепція Розуму просвітителів ближче поняттю, сформульованому Д. Локком. Йдеться про обмежений розум – він обмежений рамками досвіду і ним контролюється.

Просвітницький розум лежить в основі юридичних норм і концепції держави. В епоху Просвітництва уявлення про природне право перетворилися на теорію (Ш. Монтеск’є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та ін.). Саме на основі природного права була розроблена теорія прав людини та громадянина. Вона знайшла своє найбільш яскраве втілення в «Декларації прав людини і громадянина», яка була прийнята в 1789 р. Установчими зборами. В «Декларації прав людини і громадянина» визначені принципи політичного маніфесту Французької революції.

Епоха Просвітництва – ще одне світове явище, ще один зліт людства. Їй, так само, як і Ренесансу, відповідає становлення капіталістичних відносин у низці країн, в яких вона і сягає своїх вершин. Безперечно, її можна розглядати як спадкоємицю епохи Відродження на новому історичному етапі. Про це свідчать і найважливіші її характеристики:

· культ розуму;

· культ науки;

· культ людини;

· ідея прогресу, вперше осмислена в цю епоху;

· ідея загальної рівності, перш за все юридичної;

· ідея просвіти народних мас і надія на просвічених правителів;

· боротьба із релігією і метафізичними вченнями, що обґрунтовують буття Бога;

· проблеми якнайкращого суспільного устрою;

· історичний оптимізм, віра в прогрес людства;

· підхід до історизму як типу мислення.

Не всі ідеї просвітителів виявилися продуктивними. Деякі з них були явно ідеалістичними (наприклад, ідеї рівності або просвічених правителів). Між просвітителями, як це бувало у всі епохи, також йшла запекла ідейна боротьба. Проте, філософія Просвітництва задала напрям руху всьому людству аж до кінця тисячоліття.

Романтизм звичайно було прийнято вважати явищем мистецтва, і не дивно: основні його представники, як правило, займалися художньою творчістю. Проте сьогодні пора переглянути цю обмежену і поверхневу точку зору. Прийшов час розглядати романтизм не тільки як особливий вид художньої творчості, але і як особливий тип філософствування, найважливіший етап розвитку європейської культури. Помилка попередніх «поціновувачів» романтизму полягала в тому, що вони форму (мистецтво) приймали за зміст, що виступав у цій формі. Змістом же розумової діяльності романтиків було спростування культу розуму, типового для Просвітництва, і пошук своїх способів пізнання світу, які вони і знаходили в мистецтві, висуваючи положення про перетворюючу роль мистецтва в житті. Тим самим вони затверджували панування в світі духовного початку, підлеглість матерії духу. Це і була відповідь-спростування на абсолютизацію розуму просвітителями. Шлях же до життєвої гармонії вони вбачали у духовному розвитку індивідума, наділеного необмеженими й унікальними творчими можливостями, які, на думку більшості романтиків, найадекватніше могли виявитися тільки в мистецтві.

Романтизм був необхідним і закономірним етапом в розвитку філософії. Так, він зіграв величезну роль в становленні німецької класичної філософії. Крім прямих представників романтизму – Ф. Шлегеля, Ф. Шлейєрмахера, Л. Тіка, дань йому різною мірою і на різних етапах свого розвитку віддали великі німецькі просвітителі Ф. Шиллер і В. Гете, швейцарець Ж.-Ж. Руссо, гіганти німецької класичної філософії І. Кант та І. Фіхте.

Джерелами німецької класичної філософії, які вона не тільки синтезувала, але і перевершила, зробивши цей синтез базою для своїх світобудов, стали, філософія раціоналізму Нового часу, філософія Просвітництва і романтизм. Німецька класична філософія змінила акценти із зіставлення людини природі, розумного безрозсудному на розділення універсальної категорії буття на справжнє і несправжнє. У цій категорії вона синтезувала раціоналізм і емпіризм Нового часу, розумну і безрозсудну епохи Просвітництва, інтуїтивізм і розсудливість романтизму під єдиною егідою розуму. Реальність – це втілений розум. Але крім реальності є ще невтілені в ній, неадекватні форми розуму. Тут і проходить межа між справжнім і несправжнім буттям. Спираючись на розум як втілення розумного буття, класики німецької філософії будували свої самодостатні несуперечливі системи.

Новою важливою межею німецької класичної філософії виявилося виведення на базі єдності буття принципів його розвитку. Мається на увазі не лише діалектика Г. В. Ф. Гегеля, а, перш за все, сам розвиток. Будучи оберненим на суспільство, на природу і на індивідуальну людину, новий підхід утілив у собі вперше усвідомлений синтетичний принцип історизму, який об’єднав всю історію людства в єдиний процес, заклавши основи нової теорії та методології пізнання.

Ще однією типовою рисою німецької класичної філософії є усвідомлення того факту, що людина живе не тільки в світі природи, але й у світі культури. Звідси пильна увага до людини, суспільства і історії. Головний предмет пізнання – людина, бо, пізнаючи будь-яке явище дійсності, вона, кінець кінцем, робить це ради себе як своєї кінцевої мети. Виходячи з цього, в центрі уваги філософствування опиняється людський світ, який далеко не обмежується світом природним.

Виділяючи ці три, на наш погляд, основних досягнення німецької класичної філософії, ми ще раз звертаємо увагу читача на труднощі синтезу цього явища світової філософії і на те, що філософська система кожного з німецьких класиків далеко не обмежується цими трьома аспектами. Тому кожна з цих систем заслуговує окремого ретельного вивчення і власної оцінки.

Підводячи підсумок короткої характеристики філософії Нового часу, виділимо її основоположення, основні риси та коло проблем, найбільш значущі напрями і школи, а також, ключові поняття.

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2208 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.