Розглядаючи в узагальненому вигляді деонтологічний аспект філософських учень Відродження та Реформаціі зазначимо, що ці періоди – найбільш значні події пізнього західноєвропейського середньовіччя. Термін «Відродження», введений у літературний обіг приблизно в середині XVI століття, спочатку означав відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині цей термін, не втративши свого початкового значення, трактується більш широко – він охоплює увесь комплекс змін, які відбуваються в Європі в цей період, – це формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентрично орієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона обстоювала, формування національної державності.
Слово-заклик «Реформація» дещо ранішого походження, ніж термін «Відродження». Вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI століття. Якщо першою країною, з якої починається Відродження, була Італія, то центром Реформації була Німеччина. Тим спільним, що об’єднує Відродження і Реформацію в один соціокультурний феномен, є зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій. Разом із тим, ці дві події мають і суттєві відмінності. Лейтмотив Відродження – гуманізм, тобто визнання самоцінності, неперехідної значимості людської гідності, всього багатства творчих проявів індивіда, як вищого життєвого блага. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне. Воно було спрямоване проти середньовічної схоластики та догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самодостатній пошук істини. Провідна тенденція Реформації була спрямована на відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для цього періоду характерна дуже показова обов’язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих доктрин, як релігійно-політичні програми, що підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню. Реформація – це чітко і однозначно сформульована система істин, впроваджувана в життя. Релігійна нетерпимість для найбільш яскравих представників Реформації характерна не менше, ніж для представників римо-католицької церкви.
Загалом слід зазначити, що найвищі результати Відродження та Реформації стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність ідей що стосуються належного в людині і суспільстві. Головна увага приділялася таким ідеям, як свобода індивіда, його самоцінність. Саме під цим оглядом актуалізувалася антична спадщина. Під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, оперту на принципи рівності та справедливості.
Гарантія рівності й справедливості – запорука свободи особи – вбачалася у виданні і дотриманні законів, зміст яких узгоджується з сутністю людини. У період Відродження оновлюється давня концепція суспільного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так і легітимність державної влади; акцент робився на значенні вільного виявлення своєї волі всіма організованими в державу людьми, звичайно добрими від природи. У цілому, в епоху Відродження і Реформації закладаються основи раціонально-логічного, вільного від схоластики і догматизму підходу до розуміння людиною свого обов’язку, ладу в державі а також явищ та їхньої сутності.
Розкриємо деонтологічні аспекти деяких філософських учень Відродження та Реформації, як вчень про належне, про обов’язок людини в суспільстві. З’ясуємо обумовленість деонтологічних положень світоглядними позиціями, розширюючи спектр розглянутих вище персоналій. Окремо зупинимося і на положеннях, що стосуються формування держави та правових норм у ній на основі ціннісних орієнтирів того часу.
