Гуманізм – це дослідження людини такою, яка вона є. Гуманізм, з погляду Петрарки й інших філософів, означав перенесення людини в центр світу, вивчення людини в першу чергу. Термін «гуманізм» є в чомусь синонімом слова «антропоцентризм» і протистоїть терміну «теоцентризм». На противагу релігійної філософії Західної Європи гуманістична філософія ставить своїм завданням вивчення людини з усіма її земними і неземними потребами. Замість онтологічних питань на перший план висуваються питання етичні.
Гуманісти були здебільшого непрофесіоналами в філософії і бачили в цьому своє достоїнство. Центри гуманізму розміщувалися не в університетах, а в приватних будинках, при палацах вельмож. Це були вільні зібрання, які часто називали академіями. Гуманісти вважали себе дійсними філософами на відміну від схоластів, що викладають на університетських кафедрах.
Друга їх особливість (окрім непрофесіоналізму) полягає в особливій увазі до античності. Саме в ній гуманістами вбачався ідеал, який потрібно відроджувати. Середні століття для гуманістів представляються якимось «темним царством», що наступило після античної культури. На їх думку, саме в наслідуванні античної культури, у відродженні античного світорозуміння, полягає завдання справжніх філософів. Для цього вони перекладають із давньогрецького на латинь і сучасні мови практично всі давньогрецькі твори.. Усе, що ми зараз знаємо про Стародавню Грецію, за небагатьма винятками, було відкрито саме в епоху Відродження. Ці роботи не просто пепрекладаються, а коментуються, причому коментарі пишуться не з богословської точки зору, а є текстологіями, філологічними трактатами, завдяки цим перекладам виникає багато наук, зокрема, філологія в її сучасному розумінні. Коментування було вільним від якого-небудь догматичного уявлення. Відвертість і свобода також характеризували гуманістів.
У даний період платоніків, стоїків, епікурейців, арістотеліков – всіх об’єднувала одна проблематика – гуманістична ідея інтересу до людини. У художніх формах гуманісти також намагалися знайти щось нове, відмовлялися від поширених в середні віки «Сум». Гуманістами складаються вірші, відроджується епістолярний жанр. На зміну схоластичному псевдознанню приходить художня література, нові філософські трактати, що досліджують людину.
Соціальні погляди гуманістів також відрізнялися від загальноприйнятих феодальних: вони вважали рівними всі верстви населення, бо кожна людина є образом Божим і тому всі люди – і феодали, і васали – рівні. Гуманісти завжди вдавалися, в першу чергу, до християнських аргументів, оскільки ніколи не протиставляли себе Церкві. Більше того, протиставляючи себе схоластичному філософствуванню, гуманісти вважали, що відроджують дійсну Церкву, дійсну віру в Бога. Дійсна віра у тому, що вона не протиставляє себе античній філософії.
Як уже було сказано, гуманісти виявляли головний інтерес до етичних питань, тому для гуманістичної філософії не є характерною онтологічна та гносеологічна проблематика. Гуманісти були, в першу чергу, етиками, а не філософами в тому розумінні, до якого ми вже звикли.
Відроджується і філософія епікуреїзму, що пропагує насолоду, – в першу чергу, духовну, а не плотську. Досягненню цієї насолоди служили багато художніх творів філософів-гуманістів та інших представників культури Ренесансу.
Вихваляючи розум людини, гуманісти бачили в розумній людській природі образ Божий, те, чим Бог наділив людину, щоб вона вдосконалювала і покращувала своє земне життя. Як розумна істота, людина є творцем і саме в цьому подібна Богу. Тому обов’язок людини – брати участь у творінні світу, а не йти від нього, покращувати світ, а не аскетично відчужено поглядати на нього як на щось непотрібне для порятунку. Людина та світ прекрасні, бо створені Богом, і завдання людини – покращувати світ, роблячи його ще прекраснішим, у цьому людина є соратником Бога.
Такі основні риси гуманістичного світогляду. Спробуємо прослідкувати розвиток гуманізму на прикладі окремих представників цього філософського напряму.
