Культура епохи Відродження характеризується глобальною зміною загальносвітоглядних позицій. У центрі ренесансного світосприймання опиняється вже не Космос античності і не Бог середньовіччя, а Людина.
Цьому неабиякою мірою сприяла Реформація. Духовний переворот у культурі пронизує християнську церкву. Занадто світське відношення до світу вищих представників церкви (єпіскопат) і їх надмірні вимоги влади, недостатня освідченість нижчого шару священиків, церковні недоліки і загальний занепад вимагали оновлення церкви. Священне писання стало суперечити створеній католицькою церквою системі догматизму, який був недоступний більшості віруючих і нижчому шару духівництва. Виникає дивна ситуація, коли Біблія стає джерелом єретичних учень. У межах релігії посилюється, з одного боку, раціоналістична тенденція з елементами античного сприйняття світу і ролі в ньому Людини. З іншого боку – тенденція повернення до новозавітного вчення, що будується на простих і зрозумілих принципах і близьке до мирського життя кожної людини. Протестантизм у соціальній сфері призводить до виникнення нової етики, яка виправдовує працю в будь-якій її формі, підприємництво стає етичним обов’язком. Практичні завдання Реформації сприяють змінам всередині самої теології і філософії.
Завдання критики католицизму і обґрунтування нового релігійного руху висуваються в працях Флациуса Ілірійського (XVI ст.). Флациус увів у герменевтику поняття контекстуальної інтерпретації як причини зміни змісту слова. Була подолана проблема кількості змістів слова, що стояла з часів античності. «Сокровенний» зміст став єдиним, але різні контексти конкретизували його різні смислові варіації. Відповідно, найважливішим завданням філософії стає вивчення контексту на основі ряду принципів, які пізніше були узагальнені в понятті «герменевтичне коло». Це принципи тлумачення цілого, виходячи зі змісту його складових. Крім того, це врахування мети і задуму автора тексту. У герменевтичних методиках до Флациуса цілевиявлення, як правило, якщо і враховувалося, то побіжно, але явно в інструментарій герменевтики не включалося. Відбувається відмінність розуміння та інтерпретації. Розуміння є мета мистецтва, герменевтики, а інтерпретація – метод.
Не останню роль у виникненні Відродження грає та специфічна форма християнства, яка існувала в Західній Європі. Не випадково саме Італія слугувала центром первинного Відродження. По-перше, суто зовнішній бік католицького життя слугував потужним поштовхом для виникнення вільнодумства ренесансних філософів. Знамените Авіньонське полонення Пап, поява різного роду антипап (коли Папи сперечалися за владу, і ці суперечки відбувалися із порушенням не тільки норм християнської моралі, але й меж дозволеного юриспруденцією) породжувало в думках людей сумнів у справедливості існуючих етичних засад, сприяло вільнодумству, запереченню католицьких і взагалі християнських ідеалів.
З іншого боку, і саме католицьке світобачення багато в чому сприяло відходу від схоластичної філософії. Саме в католицизмі філософія розвивалася інтенсивніше, ніж у візантійському або російському православ’ї. Тому світобачення західної католицької людини було розсудливішим, більш спрямованим на рішення онтологічних і особливо гносеологічних питань. При такому підході часто поняття Бога відділялося від людини, і Бог ставав не центром світу, не сенсом і метою життя, а об’єктом суто теоретичного пізнання, що допускало різного роду сумніви. Такі сумніви не забарилися з’явитися. Пізніше вони перейшли в огульне заперечення Бога. Сам схоластичний світогляд, таким чином, підготував те явище, яке називаємо Відродженням.
