Онтологія Августина як його вчення про Бога

Онтологія Августина і його вчення про Бога як абсолютне буття наслідують неоплатонізм. Проте філософ намагався наново продумати старі ідеї, виходячи не з об’єкта, а із суб’єкта, з людського мислення. Буття Бога, за Августином, можна безпосередньо вивести із самосвідомості людини, а буття речей – ні. Психологізм Августина виявляється в його вченні про час, що відповідає пам’ятаючій, споглядаючій і чекаючій душі. Новою межею мислення Августина була увага до двох проблем, повз яких пройшла антична думка: динаміки людської особи та динаміки загальнолюдської історії. Першій із них присвячена «Сповідь» – лірична автобіографія, що малює внутрішній розвиток Августина від дитинства до остаточного ствердження в ортодоксальному християнстві. Виходячи із недосяжного для античної літератури і філософії психологічного самоаналізу, Августин зумів показати суперечність становлення особи. При цьому особові тенденції його філософії поєднуються із теологічною доктриною визначення. Від констатації темних «безодень» душі Августин дійшов висновку про необхідність божественної благодаті, яка виводить особу із тотожності собі і тим самим «рятує». Проблема містично осмисленої діалектики історії поставлена в трактаті «Про град Божий», який написаний під враженням узяття Риму ордами Аларіха в 410 році. Августин убачав два протилежні види людської спільності: «град Земний», – державність, яка заснована на любові до себе, доведена до презирства до Бога, і «град Божий» – духовну спільність, яка заснована на любові до Бога, доведеної до презирства до себе. Трактат «Град Божий» ніяк не тотожний ідеалу теократії, у дусі якого тлумачили в середні віки ідеологи католицизму вчення Августина. Він підкреслював неможливість пристосування «граду Божого» до політичної реальності.

Вчення Августина про буття близьке до неоплатонізму ще й тому, що за Августином, все суще, оскільки воно існує, а оскільки воно існує, є благо. Зло –не субстанція, а недолік, псування субстанції, порок і пошкодження форми, небуття. Навпаки, благо є субстанція, «форма», з усіма її елементами: виглядом, мірою, числом, порядком. Бог є джерело буття, чиста форма, найвища краса, джерело блага. Підтримка буття світу є постійне творіння його Богом. Якби творча сила Бога припинилася, світ негайно ж повернувся б в небуття. Світ один, визнання багатьох послідовних світів – порожня гра уяв. У світовому порядку всяка річ має своє місце. Матерія також має своє місце в межах цілого.