Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Бог, світ і людина як об’єкти пізнавальної діяльності в творчості Августина Аврелія




 

Говорячи про пізнавальну діяльність у творчості Августина Аврелія, слід зазначити, що він вважав гідним пізнання такі об’єкти, як Бог і душа. Буття Бога можливо вивести із самосвідомості людини, шляхом умоосягненням, а буття речей – із узагальнення досвіду. Він аналізував ідею Бога в співвідношенні із людиною, а людини у відношенні до Бога. Августин, здійснивши якнайтонший аналіз життєвого шляху людини, розробив філософську антропологію. Душа, згідно з філософом, – нематеріальна субстанція, відмінна від тіла, а не проста властивість тіла. Вона безсмертна. У вченні про походження людських душ він вагався між ідеєю передачі душ батьками разом із тілом та ідеєю творіння душ новонароджених Богом.

Світогляд Августина глибоко теоцентричний: у центрі духовних устремлінь – Бог як початковий і кінцевий пункт роздумів. Проблема Бога і його відношення до світу виступає у Августина як центральна. Креаціонізм (творіння), принцип сформульований у Священному Писанні, осмислюється і коментується християнським мислителем. Як і Плотін, Августин розглядає Бога як позаматеріальний Абсолют, співвіднесений із світом і людиною як своїм творінням. Августин настійно протиставляє свої переконання всім різновидам пантеїзму, тобто єдності Бога і світу. Бог, по Августину, надприродний. Світ, природа і людина, будучи результатом творіння Бога, залежать від свого Творця. Якщо неоплатонізм розглядав Бога (Абсолют) як безособову істоту, як єдність всього сущого, то Августин тлумачив Бога як особу, що створила все суще. Августин спеціально підкреслював відмінність Бога від Долі, фортуни, що займало і велике місце не тільки в давнину, але і в середньовіччі. Філософ усіляко підкреслює абсолютну всемогутність Бога. Згідно з його вченням, християнський Бог цілком оволодів долею, підпорядкувавши її своїй всемогутній волі, що стає промислом, його визначенням. Стверджуючи принцип безтілесності Бога, Августин виводить звідси принцип нескінченності божественного початку.

У патристиці, починаючи з Августина Блаженного, метою пізнання стає пізнання самого себе як образу і подібності Божої. Пізнавши себе, людина приходить до усвідомлення того, чим він володіє. «Не світ є загадкою, а ми самі», – стверджує Августин Блаженний у «Сповіді». Особливою новизною вирізняється його погляд на людину як на образ і подібність Божу. У трактаті «Про град Божий до Марцелліну» філософ пише: «…оскільки ми не рівні із Богом, більш того, нескінченно від нього віддалені, тому, Його стараннями, ми визнаємо в самих собі образ Бога, тобто святу Трійцю; образ, до якого завжди слід наближатися, удосконалюючись»[59]. У розумінні Августина Блаженного пізнання Бога відбувається через пізнання душі. До платонівського уявлення про неї додані Євангельські цінності: чистота серця, блага віра. Чистота і ясність душі – умови прозріння та шлях до Істини.

У творчості Августина Блаженного проблема ratio представлена в різних аспектах, серед яких переважають інтелектуальний і естетичний, вони тісно переплітаються між собою. Співвідношення розум – знання – віра розглядається і в трактаті «Про вчителя». Спираючись на цицеронівську традицію, Августин Блаженний розрізняє розум (ratio) і умовисновок, або розсудливу думку (rationatio). Розум завжди властивий здоровому глузду, а умовисновок – не завжди. Саме розум людський винайшов науки. Але на відміну від давньогрецьких філософів Августин Блаженний пише про те, що до розумної діяльності здатна не всяка душа, а лише та, яка чиста і свята, здатна до уподібнення Божественному, як неодмінній умові досягнення істини.

Опис співвідношення чуттєвого та раціонального представлено в «Сповіді». Августин Блаженний пов’язує свої переконання із християнською антропологією. Філософ розрізняє чуттєве (sensibilia) або «тілесне» (carnalia) пізнання і розумове (inteligibilia) або духовне (spiritualia). У душі є дві частини, вища із яких пов’язана з розумом, а нижча із відчуттями та пам’яттю. Відчуттям або чуттєвим сприйняттям, за визначенням Августина Блаженного, є випробовуваний тілом стан, який існує не саме собою, а завдяки душі. Чуттєве пізнання мало цікавить християнського мислителя. Саме за допомогою розуму (ratio) і знання, яке чудовіше за відчуття, душа височіє над тілом. «Розум (ratio) є погляд душі, яким вона сама собою, без посередства тіла, убачає істинне; або він є саме споглядання істинного без посередництва тіла; або він найістинніший»[60].

Августин Блаженний визначає розум як інструмент, процес і об’єкт пізнання. Потрійне визначення розуму показує, що філософ розуміє під розумом незмінну інтелігібельну здатність душі. По відношенню до розуму розум є тим же, чим погляд по відношенню до очей. Якщо зорове – чуттєве споглядання направлене в зовнішній світ, то об’єкт інтелектуального пізнання міститься в думці. Важливим для Августина Блаженного є пізнання не зовнішнього матеріального світу, а самого себе, свого внутрішнього світу. Розум допомагає мислити «істинне», закладене в людині. «Сповідь» є зразком натхненного самопізнання. Але це самопізнання принципово відмінне від психологічно-суб’єктивістської рефлексії людини Нового часу (хоч і є його прообразом). Августинівський заклик «перевершити самого себе» означає, що, занурюючись в себе, людина здатна подолати все індивідуальне. У самозануренні і самопізнанні кожен здатний «перевершити самого себе».

Чуттєве пізнання розглядається як один з нижчих ступенів підйому духу від матерії до Божества. Августин Блаженний розрізняє сім ступенів або мір (gradus) могутності душі. Перша – одухотворення (aminatio), вона властива рослинам. Друга – відчуття (sensus) – пов’язана з відчуттям, душа іноді довільно перебирає отримані образи речей, створюючи сновидіння. Зображення що є в пам’яті, одержані від відчуттів. Другий ступінь відповідає тваринному світу (включаючи і людину). Решта п’яти ступенів відноситься тільки до душі людини: третя – мистецтво (ars) – це творча потенція душі. Вона сприяє появі наук, дає можливість управляти державою. Третій ступінь загальний для людей вчених і неписьменних, добрих і злих. Четвертий ступінь – доброчесність (vertus), тут бере початок доброта. На цьому ступені душа починає усвідомлювати себе і відділяється від усього тілесного. П’ятий ступінь – спокій (tranquillitas), на цьому рівні душа очищається, звільняється від тління, спрямовується до Бога, тобто до самого «споглядання істини». Шостий ступінь – вступ (ingressio), душа приступає до споглядання істини. Сьомий ступінь – споглядання (contmplatio), цей вищий стан душі. Всі попередні ступені орієнтовані на поступове досягнення вищого ступеня.



Августин Блаженний – християнський філософ. Віра є невід’ємною умовою досягнення знання, що розуміється ним не тільки у вузько релігійному сенсі. Віра у Августина Блаженного – акт волі та знання, передуючий пізнанню істини, особливий спосіб гносеологічного передбачення, задаючий спрямованість процесу пізнання. Віра визначається Августином Блаженним і як істина», що «учить, сповіщена в Євангельському Писанні». Особливий авторитет Святого Писання він бачить у тому, що його «всім було відкрито і в той же час воно зберігало гідність своєї таємниці для розуму глибшого, …заставляло напружено думати тих, хто не легковажний серцем»[61]. Завдання виховуваного розуму убачається в розкритті Божественного одкровення.

Особливо виділимо, що Августин Блаженний бачить саме навчання невід’ємної складової залучення до християнської культури, що представлено в трактаті «Про Град Божому до Марцелліну». Навчання сприяє сходженню людини – громадянина граду земного від життя «по плоті» до життя «по духу». Два гради або дві держави – праведників і нечестивців – існують від початку людського роду. У першому живуть вірні Богу істоти: добрі ангели, дійсні християни і добродійні люди. Усі, пов’язані з гріхом, ганебними справами, плотськими і суєтними вабленнями, всі, що йдуть шляхом помилок, складають громадян граду земного. «Тепер громадяни обох градів живуть разом, але воліють різного, в день же суду поставлені будуть різно»[62]. Для жителів земного граду, тобто для більшості людей, Град Божий повинен служити всеосяжним ідеалом.

Як ідеолог християнської культури, Августин Блаженний виділяє в змісті навчання все, що несе користь людині – жителю Нового Граду. Всі мистецтва (до них віднесені сім вільних мистецтв, розділених на квадрій і трівій), походять від розуму. У них в тій або іншій формі присутні є риси розумності. У «раціональності» мистецтв бачить Августин Блаженний їх головну цінність.

Розум людини, визначаючи закономірності в чуттєвому сприйманні світі, не відразу, а поступово, дійшов до необхідності їх вивчення (disecre) і закріплення вивченого у відповідних «дисциплінах». Спочатку розум винайшов писемність: правила з’єднання букв, складів, слів. Саме так виникла граматика, за допомогою якої записуються всі знання. Августин Блаженний пише, що римляни назвали її літературою (literatura). Вона включила всі розповіді, у тому числі і історію (historia), науку «нескінченну, багатоскладову, таку, що доставляє більше клопоту, ніж задоволення і істини»[63]. Далі розум вирішив відшукати і вивчити силу, яка породила мистецтво (ars), і угледів її в науці наук (disciplinae disciplinarum) – діалектиці. «Вона учить [тому, як] вчити, вона ж і навчає [тому, як] вчитися; у ній розум виявляє себе і показує, який він є, чого він бажає і чого він може. Вона володіє знанням (scit scire), вона не тільки бажає, але і може робити людину такою, що знає»[64]. Серед людей багато хто не здатний прямо сприймати істину. Потрібно, перш за все, збудити їх душі. З цією метою розум наповнив діалектику забавами й іграшками, назвав її риторикою.

Із людських винаходів необхідно вивчати все, що корисно в житті. До даремних винаходів розуму віднесені «тисячі порожніх байок і вигадок, брехнею яких [відвіку] вправляються люди»[65]. У трактаті «Про християнське вчення» висловлена думка: не слід вивчати всього, що пов’язано з язичницькими культами чи ж служить одному лише задоволенню. Описуючи вільні мистецтва, призначені для навчання жителів Нового Граду, Августин Блаженний осмислює їх необхідність і обов’язковість, як таких, що ведуть до дійсної віри. Послідовність створення розумом наук відповідає етапам збагнення Істини. Порядок їх створення повинен стати і порядком вивчення.

Августин Блаженний у багатьох творах ставить собі питання: чи сягає людина Бога, коли наближається до Істини? Чи Бог вищий, по той бік істини? У трактаті «Про Трійцю» Августин Блаженний пише: «Вища Істина не нижча за Батька, будучи єдиної природи із Ним, не одні тільки люди, але і Батько судить по істині. …Бог – це Істина»[66]. Філософія, пануюча над усіма вільними науками, безпосередньо приводить до блаженного життя. Августин Блаженний переконаний: «немає блаженного життя, окрім того, яке проводиться у філософії»[67]. Вивчення філософії підбадьорює любителів істини в прагненні до неї, робить їх наполегливими і підготовленими, «так що вони бажають її, і з великою постійністю шукають, і, нарешті, з великим задоволенням приліплюються до неї; це і називається блаженним життям»[68]. Вчення про душу приводить до пізнання самих себе, вчення про Бога – до пізнання нашого походження. Перше, затверджує Августин Блаженний, приємніше, друге – дорожче. Якщо, осягнувши вчення про душу, людина робиться гідною блаженному життю, то осягнувши Божественне вчення, стає блаженною. Вчення про душу – предмет дослідження для учнів, вчення про Бога – «для вже навчених»[69].

Теоретичне відношення до дійсності (як до матеріальної, так і до духовної), що виникло в античності, передбачає рефлективний підхід до результатів пізнання, виробітку специфічних процедур опису, виявлення об’єктивно-ідеального знання про буття . Августин Блаженний пише про спосіб відношення до світу, мислення про світ. В середні віки збагнення картини світу перетворюється на тлумачення герменевтики Божественного Слова, залежить від істини одкровення. Герменевтика – мистецтво тлумачення – опиняється в центрі уваги. Природний світ створений Богом. Пізнанню «першопричини всього Бога»[70], що не осягається, служить людське слово. Як «Божественне Слово», пише Августин Блаженний, одержало «тіло в Христу», так людська думка втілюється в написаному або звучному слові. Словесно оформлений світ повинен торкнутися душі людини, що залучається до культури. Тлумачення змісту дозволяє виділяти різні типи знаково-символічного буття. У ранньому середньовіччі розвивається вчення про знаки, про інтерпретацію. Умовні знаки, символи, алегорії, знамення одержують у трактаті «Про християнське вчення|» філософське обґрунтування. Герменевтика для Августина Блаженного – спосіб обґрунтування в різних науках, що займаються або предметами, або знаками, спосіб тлумачення всього кола наук, розвинених у ранньому середньовіччі.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 682 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.