Схоластика пройшла три етапи свого розвитку

Рання її форма сформувалася в IX-XII століттях під значним впливом ідей неоплатоніків та Августина Аврелія. Основні схоластичні вчення були розроблені такими філософами, як Еріугена, Абеляр, Росцелін, Ансельм Кентерберійський.

З XII по XIII століття схоластика набула зрілих форм. Цей період ще називають «класичним», коли на зміну платонівським ідеям прийшов «християнський арістотелізм», що розвивається і викладається в університетах, які народжувалися на той час, у Болонії, Оксфорді, Падує, Тулузі та інших містах Європи. Найважливішу роль серед них відігравав Паризький університет, заснований одним із перших ще в 1200 р. Його теологічний факультет був головним теоретичним центром католицької церкви і знаходився під її невсипущим контролем. Діяльність Альберта Великого і особливо Фоми Аквінського була тісно пов’язана з Паризьким університетом.

Найбільш яскравими представниками пізньої схоластики (XIII-XV століття) є Дунс Скот і Оккам, які зрівняли в правах розум і віру. Це склало основу їх теорії «двох істин». Саме під цим гаслом вони виступили проти одного з головних принципів зрілої схоластики, згідно з яким віра є вищою за розум.

Загалом схоластика стала помітним етапом у розвитку філософії, протягом якого багато уваги приділялося логіці, діалектиці. Разом із тим її відрізняє надмірна умоглядність та надмірна увага до форми.

Найбільш пріоритетною проблемою схоластики була проблема універсалій. Із спробою розв’язання цієї проблеми пов’язані три філософські течії:

· концептуалізм (існування загального стосовно конкретної речі);

· реалізм (вчення, згідно з яким справжню реальність відтворюють тільки загальні поняття, або універсалії);

· номіналізм (підкресленням пріоритету волі над розумом).

Питання ставилося так: чи існує загальне поза людським розумом саме собою чи ні? Це питання має відношення перш за все до обґрунтування існування Бога в трьох Особах – Бога-батька, Бога-Сина і Бога-Духу Святого і взагалі доказу буття Божого.

Творцем католицької теології та систематизатором схоластики вважають Фому Аквінського (1225-1274 рр.). Основні його праці: «Сума теології», «Сума філософії», «Сума проти язичників». У них він спирається головним чином на праці Арістотеля, із якими познайомився будучи в хрестовому поході. У онтології Хоми Аквінського буття розглядається і як можливе, і як дійсне. Буття – це існування одиничних речей, що і є субстанція. Разом з такими категоріями, як можливість і дійсність, Фома Аквінський вводить категорії «матерія» та «форма». При цьому матерія розглядається як можливість, аформа – як дійсність.

Використовуючи основні ідеї Арістотеля про форму і матерію, Фома Аквінський цілком підпорядковує їм релігійне вчення. Ніщо матеріальне без форми не існує, а форма залежить від вищої форми або «форми всіх форм» – Бога. Бог же істота суто духовна. Тільки для тілесного світу необхідне з’єднання форми із матерією. Матерія, на думку Фоми Аквінського (як і у Арістотеля), пасивна, активність їй надає форма.