В. С. Соловйов використав принцип всеєдності при розробці основних проблем своєї теорії пізнання. Уже в магістерській дисертації «Криза західної філософії» він спробував довести, що пізнання в Європі носило односторонній характер. Європейська філософія та наука, розчленувавши дійсність на частини, протиставивши світ і людину, не змогли дійти до цілісного знання. «Звідси можна бачити, що крайні висновки обох протилежних напрямів – раціоналістичного і емпіричного – з’єдналися в одному суттєвому пункті, зокрема, в тому, що обоє заперечують власне буття і як пізнаване, і як таке, що пізнає, переносячи всю істину на самий акт пізнання; так що і винятковий раціоналізм, і винятковий емпіризм входять як два види в одне родове поняття – формалізм (бо якщо немає того, що ані пізнає, ані пізнаване, то залишається одна тільки форма пізнання). Різниця між логікою Гегеля і логікою Миля в цьому відношенні лише та, що у Гегеля в актуальному пізнанні першість належить загальним логічним поняттям, з яких вже виводиться між іншим і чуттєве пізнання, у Миля ж, навпаки, первинними визнаються чуттєві стани свідомості, з якої вже походять через відвернення вищі логічні ідеї. Якщо раціоналізм не може вийти із зачарованого кола загальних понять і досягти чистої дійсності, то емпіризм, навпаки, обмежений приватними даними феноменальної дійсності, ніяк не може, залишаючись у собі вірним, досягти справжніх і незмінних законів, необхідних для справжнього пізнання. Як ми бачили, логічний і емпіричний елементи однаково потрібні для істинного пізнання, і отже, виняткове обґрунтування того або іншого з цих елементів є в обох випадках одностороннім, так що спільна цим двом напрямам обмеженість може бути ближче визначена в понятті абстрактного формалізму»[245]. Ні емпіризм, ні раціоналізм, що декларуються європейською філософією як шляхи істинного пізнання, через свою обмеженість рамками логічного мислення, не можуть дати цілісного знання, вони лише стикаюся з об’єктом, не проникають у нього. Подібне знання неглибоке, воно приречене залишатися зовнішнім і відносним. Для розкриття абсолютної істини необхідно встановити внутрішній контакт зі всеєдиним, що досягається лише за допомогою безпосереднього інтуїтивного споглядання. Раціоналізм і емпіризм не відкидаються В. С. Соловйовим, а включаються в пізнання як підпорядковані елементи. Позитивна наука може давати лише матеріал, а філософія – лише форму для досягнення істини. Основою цілісного знання є внутрішній досвід, містичне сприйняття, інтуїтивне споглядання – віра. За переконанням В. С. Соловйова, правильно зрозуміла раціоналізована теологія не суперечить філософським і науковим принципам. Навпаки, філософія і наука набувають своєї справжньої цінності в єдності з релігійною вірою. Знання про картину світу дається наукою, про ідеальний світ – філософією, про Бога – тільки вірою. Цілісне знання, згідно В. С. Соловйову, виступає синтезом науки, філософії та віри. На основі цього синтезу і повинна створюватися універсальна теорія, що формулює принципи єдності світу.
