За переконанням В. С. Соловйова, вільна теософія або цілісне знання не є одним із напрямів або типів філософії, «…вона повинна представляти вищий стан усієї філософії як у внутрішньому синтезі трьох її головних напрямів – містицизму, раціоналізму й емпіризму, так рівно і в загальнішому та ширшому зв’язку з теологією і позитивною наукою»[244]. У своєму вченні про буття В. С. Соловйов виходив із того, що абсолютна всеєдність – це остаточне поєднання з Богом. Наш світ є всеєдністю в стані становлення. Він містить божественний елемент – всеєдність у потенції. Разом з цим він містить природний, матеріальний елемент, який є частиною цілого. Частка прагне до всеєдності і поступово досягає цієї мети, об’єднуючись із з Богом. Сам процес відновлення всеєдності і є розвитком світу. Останній у своєму розвитку проходить два етапи: перший – еволюція природи, другий – діяльність людини. Кінцевим результатом розвитку світу є затвердження царства Бога. Цілісне знання про Світ розкривається в синтезі трьох філософських напрямів – містицизму, раціоналізму й емпіризму.
У побудові концепції всеєдності, розкриваючи структуру цілісного знання, В. С. Соловйов широко використав наукові поняття, зокрема, поняття «еволюція», проте по-своєму. Еволюція світу, за його твердженням, включає п’ять сходинок буття:
1. Мінеральне царство, в якому буття виступає у своїй початковій формі, як інертне самоствердження.
2. Рослинне царство, що знаменує вихід із стану інерції.
3. Тваринне царство, в якому живі істоти шукають повноти буття за допомогою відчуттів і свободи руху.
4. Людське царство – арена природного людства, що прагне до покращання життя за допомогою науки, мистецтва та громадських установ.
5. Боже царство або арена духовного людства, що прагне до досконалості в житті.
Між вказаними царствами існує зв’язок і спадкоємність. Попередній тип буття є сходинкою для подальшого. Нижчі типи прагнуть до типів вищих, кожен вищий тип включає нижчий.
Світовий процес є не тільки вдосконаленням, але і збиранням Всесвіту. Рослини фізіологічно вбирають у себе природне довкілля; тварини, окрім цих елементів середовища, живляться рослинами і, крім того, психологічно вбирають у себе широке коло явищ, що відчуваються ними; людина на додаток до цього включає за допомогою розуму віддалені форми буття, що не відчуваються безпосередньо. Нарешті, боголюдина не лише розуміє, але і забезпечує досконалий моральний світовий порядок, об’єднуючи усе існуюче живою силою своєї любові.
У В. С. Соловйова йдеться не про природні цикли. Перед нами телеологічний кругообіг. Світ возз’єднувався зі своїм Творцем – Богом, завдяки чому відновлюється первинна гармонія – всеєдність.
