У онтологічному контексті, стосовно основоположень моральності, у роботах В. С. Соловйова йдеться про сукупну «всесвітню ідею» творіння, зміст і суть якої він визначає як гідне буття або позитивну всеєдність, простір приватного буття в єдності загального. «Всесвітня ідея», що розглядається як предмет абсолютного бажання, з’являється в іпостасі добра, або блага, а також в якості об’єкту мислення. В якості мислимого змісту для розуму вона є істиною. Традиційна для європейської культури триєдність істини, добра і краси у В. С. Соловйова постає у вигляді трьох іпостасей єдиної всесвітньої ідеї. Онтологічним критерієм цієї ідеї – «гідного або ідеального буття» – в системі російського філософа постає «позитивна всеєдність», що визначається ним як найбільша самостійність частин при найбільшій єдності цілого, – ідеальна цілісність буття при повній свободі та самостійності всіх складових. Відмітимо, що прообразом всеєдності є «не злите з’єднання» і «нероздільне розділення» іпостасей Трійці. Критерій «моральної гідності» В. С. Соловйов визначає як найбільш закінчене багатобічне втілення всесвітньої ідеї «в цьому матеріалі».
Морально-етичне вчення В. С. Соловйова сформувалося в період панування матеріалістичних, позитивістських і початкових природничо-наукових уявлень, стало реакцією на них. У рамках християнського світогляду В. С. Соловйов, спираючись на досвід європейської духовно-наукової традиції останніх двох тисячоліть, спробував намітити глобальну перспективу виходу культури та людського життя загалом із глобальної духовної кризи, що вбачалася ним. Суть кризи він бачив у бездуховності, відсутності релігійної віри і творчій анемії більшої частини суспільства; крім того, в однобокому захопленні матеріально-тілесними, природничо-науковими і технічними пріоритетами замість духовних, релігійних і художніх. Спираючись на особистий духовно-містичний досвід, він убачав вихід з екзистенціальної кризи на шляхах оновленої вільної творчості життя самими людьми, що усвідомлено звернулися по божественну допомогу у справі останньої реалізації задуму Творця і що мають перед внутрішнім поглядом в якості ідеалу Царство Боже. В. С. Соловйовим відроджувалося і затверджувалося на новому рівні основне одкровення Нового Заповіту і раннього християнства про глибинну первинну і майбутню єдність духовного й матеріального начал, при їх метафізичній рівності в людині та суспільстві. Розкрита ним всеєдність божественного, людського й природного елементів повинна, зрештою, привести до нового з’єднання духовного і матеріального начал, привести до космічної гармонії, яку людина покликана розпочинати здійснювати своїми руками. Головний критерій правильності руху по цьому шляху особового, громадського і космічного перетворюючого оновлення В. С. Соловйов убачав у морально-етичній сфері – реалізації єдності духовної та матеріальної, божественної і людської. У цьому полягає актуальність сенсу морально-етичного вчення російського філософа.
Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок, щопринципи цілісного знання, представлені у філософській системі В. С. Соловйова, базуються на його концепції всеєдності духовного і матеріального, божественного та людського. Основоположення цілісного знання мислителя виникли на перетині, з одного боку, раціоналізму, з іншого – хтонізму і кордоцентризму, визначені бінарним характером парадигми «Захід-Схід».
